Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №212/766/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/766/26

2/212/2476/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м.Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Пустовіт О.Г., з участю секретаря судового засідання Мєхтієвої А.Е., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Бражникв Д.С., представника відповідача Трофименко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) –

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року до Покровського районного суду міста Кривого Рогу надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бражник Д.С., до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), в якій представник позивача просив суд стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 10 доларів США, що еквівалентно станом на 19.01.2026 року 433 927 грн., понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.12.2024 року позивач ОСОБА_1 передала особисто готівкою на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10 доларів США, що еквівалентно станом на 19.01.2026 року – 433 927 грн., що підтверджується розпискою, складаною та підписаною відповідачем власноруч 25.12.2024 року. Вказані кошти були сплачені позивачем як аванс/попередня оплата за усною домовленістю сторін щодо придбання бізнесу (кафе), а саме «SV кафе», а також відповідного обладнання та товарних залишків, приміщення та іншого. Проте після отримання коштів відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань перед позивачем, а саме: договір купівлі – продажу бізнесу чи корпоративних прав у письмовій формі між Сторонами укладено не було; акт приймання – передачі приміщення, обладнання та матеріальних цінносте не підписувався між цими Сторонами; дозвільна документація та права оренди позивачу від відповідача не передані. Після передачі коштів позивачу стало відомо, що відповідач взагалі не був власником зазначеного бізнесу (кафе) та не мав законних повноважень на його відчуження. Як з`ясувалося, всі правовстановлюючі документи, зокрема договори оренди приміщення, трудові договори з персоналом та договори з постачальниками, були укладені з іншою особою – реальним власником бізнесу з яким в подальшому і укладалися всі правочини.

Ухвалою судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10.02.2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

08.03.2026 року через систему Електронний суд від представника відповідача адвоката Трофименко М.В., що діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_2 заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до Свідоцтва України на торговельну марку, ОСОБА_2 є власником торговельної марки “SV САFFE”, дата реєстрації: 12.06.2024 року. 28.11.2024 року між ФОП ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 (Ліцензіат) укладено Договір № 28112024, відповідно до умов якого Ліцензіар на умовах Договору за винагороду передає Ліцензіату право використовувати наступні об`єкти інтелектуальної власності, які є виключно власністю Ліцензіара, зображення логотип: “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”. При цьому Ліцензіату надається право на використання логотипу на території України без права передачі права на використання логотипу на території України третім особам. Згідно пункту 1.4. вказаного Договору територією використання логотипу є м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна (на даний час Університетський), буд.51. Згідно пункту 3.5 Договору Ліцензіат самостійно здійснює вибір приміщення для Закладу, з урахуванням вимог Ліцензіара. Ліцензіат здійснює здійснює будівельні та/або ремонтні роботи в приміщенні Закладу на свій рахунок, на підставі погодженого Ліцензіаром Дезайн — проекту Закладу, керуючись вимогами чинного законодавства.

Відповідно до п.8.1 Договору за надання права на використання логотипу Ліцензіат сплачує Ліцензіару паушальний платіж у розмірі 6000 доларів США не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати підписання Договору.

У відзиві представник відповідача звернув увагу суду на те, що використання вищевказаного логотипу мало на меті здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання прибутку, що й було в подальшому зроблено.

Так, дійсно 25.12.2024 року ОСОБА_2 було написано розписку згідно з якої він отримав від позивача 10 000 доларів США за продажу кофейні “SV САFFE”. До 31.12.2024 року зобов`язувався передати обладнання та приміщення. Однак, вказана розписка написана не в розумінні ст. ст. 1047, 1048, 1049 ЦК України, а підтверджує факт взяття у позивача грошових коштів на виконання відповідних зобов`язань, які ним було виконано перед позивачем. За усною домовленістю між сторонами у вказану суму входили послуги ОСОБА_2 щодо організації бізнесу позивача, а саме запуску роботи кофейні “SV САFFE”, пошуку приміщення під кафе та пошуку обладнання та меблів в кафе, необхідні для функціонування та роботи закладу. У зв`язку з чим, ОСОБА_2 було знайдено приміщення під кафе, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . За його домовленістю щодо оренди приміщення під кафе, 26.12.2024 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір суборенди № 25122024/2 нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , строком суборенди до 31 грудня 2025 року. З 01.01.2026 року строк дії Договору було продовжено. Однак, вже укладений між ФОП ОСОБА_5 (власником приміщення) та ФОП ОСОБА_1 . Зазначено, що вказане нежитлове приміщення було приміщенням раніше діючої кофейні, власником якої був ФОП ОСОБА_6 , який за домовленістю зі ОСОБА_2 передав позивачу обладнання, меблі та клієнтську базу, необхідні для здійснення ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності. Саме ФОП ОСОБА_6 надав ФОП ОСОБА_1 , окрім приміщення та меблів кафе в оренду, передав також клієнтську базу, що є основою бізнесу.

Кошти, які було взято в позивача, відповідачем було передано ФОП ОСОБА_6 за передачу останній готового бізнесу.

Зазначено, що всі домовленості щодо організації бізнесу позивача відповідачем було фактично виконано, так як позивач з грудня 2024 року почала здійснювати підприємницьку діяльність. Твердження позивача щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, не знаходить свого підтвердження матеріалами справи.

ОСОБА_2 не є власниками ніяких приміщень, які б ними продавалися під готовий бізнес, а є організатором всіх процесів, пов`язаних із запуском цього бізнесу та його функціонування з метою отримання прибутку. А необізнаність позивача про діяльність відповідача не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача акцентував увагу на тому, що ОСОБА_2 взяв гроші за те, що йому не належить і що він апріорі не міг передати у власність позивача. Між сторонами не укладався правочин у класичній формі із досягненням всіх істотних умов договору, тобто первісна домовленість носить характер неукладеного договору. Вважає твердження відповідача про те, що отриманні від позивача кошти він нібито передав ФОП ОСОБА_6 за “передачу готового бізнесу” є голослівним. Відповідач отримав 10 000 США за зобов`язання, які не виконав, а не за консультативні послуги.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, пояснила, що зі ОСОБА_2 познайомилась вперше в соціальній мережі. В листопаді 2024 року придбала у нього право на використання логотипу “SV САFFE” для здійснення підприємницької діяльності. При знайомстві з ним, вона не цікавилася чим він конкретно займається, знала що він може продати готовий для роботи бізнес у вигляді приміщення з персоналом, правом оренди та іншим. Відповідачем їй було запропоновано приміщення по АДРЕСА_1 . Про те, що це приміщення було в оренді, позивач не знала, вважаючи його власністю відповідача. Зустрілася з відповідачем при передачі грошей у сумі 10 000 доларів США та написанні розписки. Відповідач обіцяв повністю готовий бізнес. Однак, бізнес з налагодженою роботою не було надано. Все працювало на 20 %, що спричинило додаткові фінансові вкладення з її боку. Мешков - людина, яка мала передати обладнання, але фактично це не було зроблено, актів ніяких передачі не укладалось. Фактично привели в приміщення для роботи. Додатково ніяких коштів, окрім 10 000 США, позивач нікому не давала. Бізнес було відкрито, він функціонував. Про оренду техніки не попереджали, при укладенні договорі оренди домовлялась сама, був телефон власника. Каже, що відповідач постачав їй каву, працювала з ним в подальшому як з постачальником. Через місць роботи зрозуміла, що бізнес добре не функціонує, тоді і зрозуміла, що щось не так з надбаним бізнесом. Лишились в роботі меблі, все інше частково не працювало. До відповідача зверталась з питанням за генератором, але той сказав звернутись до Мешкова, нічого виконано не було. Всі домовленості не було зафіксовано належним чином, лише слова. Вважає отримані кошти ОСОБА_2 як безпідставно набуті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що є фізичною особою підприємцем. Має зареєстровану торговельну марку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, яку за договорами факторингу продає іншим фізичним особам підприємцям для здійснення ними підприємницької діяльності, допомагає відкривати бізнес, надає повний комплекс консультацій, навчання, пошук приміщення та подальший супровід відкриття кав`ярень. ОСОБА_8 звернулась до нього через Інстраграм, потім познайомились в живу. Він розповів їй про всі умови співпраці, на що ОСОБА_8 погодилася. Готовий бізнес передбачав приміщенні в оренді, обладнання меблі, готова клієнтська база. Вона хотіла відкрити “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, з нею було укладено договір на придбання торговельної марки. Він шукав їй приміщення. В грудні було знайдено варіант - бізнес Мешкова, який продавався, ОСОБА_8 на цей варіант погодилась, так як особисто прийшла в цей кафе і побачила як воно облаштоване. 25.12.2024 року відповідач написав розписку про отримання грошових коштів, в якій зазначено, що третя особа, яким був Мешков, зобов`язався передати їй обладнання та приміщення. Передання приміщення та обладнання відбувалося по акту приймання - передачі, який є у позивача. Після чого він передав гроші в сумі 10 000 доларів США Мешкову за продаж ним бізнесу. Позивач працювала з 01.01. 2025 року по липень- серпень, так як він постачав в кафе каву, допомагав в ремонтних питаннях, отримувала прибуток, бізнес працював, всі усні домовленості ним були виконані. Чому позивач звернулася до суду із вказаним позовом, відповідач не знає.

В судовому засідання представник відповідача ОСОБА_9 заперечувала в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що також є фізичною особою підприємцем. З ОСОБА_2 знайомий давно, має з ним довірливі відносини, так як купував у нього право на користування торговельною маркою “SV САFFE” та має у власності декілька кав`ярень. ОСОБА_2 допомагав йому у їх відкритті, постачав в кафе та магазини свідка каву. Однією із кав`ярень, була кав`ярня, що розташована по просп. Університецький, яку він вирішив продати за 10 000 доларів США. У зв`язку з чим звернувся до ОСОБА_2 як до посередника з проханням продати його діюче кафе. З ОСОБА_1 він познайомився під час передачі кафе, як новим власником, та всього того, що в кафе знаходилося: меблі, кавомашини, холодильники, комп`ютера, освітлення, проводка та інше, лишився персонал. Окрім цього в кафе лишилися продукти харчування, за які позивач віддала кошти йому додатково. На прохання позивача, між ними було укладено акт приймання - передачі матеріальних цінностей, який знаходиться в позивача, так як існує в одному екземплярі. Після продажу свого бізнесу, декілька разів спілкувався з позивачем очно та по телефону з робочих питань, консультував її, претензій з її боку не було. Так як приміщення кафе було в оренді, він познайомив власника приміщення з ОСОБА_8 , після чого між ними було укладено договір оренди приміщення. Неодноразово підтвердив отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США за продаж готового бізнесу, тобто діючого закладу з обладнанням, меблями та можливістю продовжувати роботу цього закладу.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, як було встановлено в судовому засіданні та підтверджено учасниками справи, сторони є фізичними особами – підприємцями, які познайомилися восени 2024 року через мережу інтернет.

Метою знайомства позивача з відповідачем було відкриття власного бізнесу, пов`язаного з відкриттям кав`ярні та здійсненням нею підприємницької діяльності.

Відповідно до Свідоцтва України на торговельну марку, ОСОБА_2 є власником торговельної марки “SV САFFE”, дата реєстрації: 12.06.2024 року, індекси Ніццької класифікації: 30, 35.

Маючи намір займатися підприємницькою діяльністю, пов`язану з відкриттям саме кав`ярні “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, 28.11.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір № 28112024, відповідно до умов якого Ліцензіар на умовах Договору за винагороду передає Ліцензіату право використовувати наступні об`єкти інтелектуальної власності, які є виключно власністю Ліцензіара, зображення логотип: “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”. При цьому Ліцензіату надається право на використання логотипу на території України без права передачі права на використання логотипу на території України третім особам. Згідно пункту 1.4. вказаного Договору територією використання логотипу є АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 3.5 Договору Ліцензіат самостійно здійснює вибір приміщення для Закладу, з урахуванням вимог Ліцензіара. Ліцензіат здійснює здійснює будівельні та/або ремонтні роботи в приміщенні Закладу на свій рахунок, на підставі погодженого Ліцензіаром Дезайн — проекту Закладу, керуючись вимогами чинного законодавства. Згідно пункту 4.5. Додаткової угоди № 1 до Договору № 28112024 від 28.11.2024 року Ліцензіат зобов`язаний використовувати в роботі Закладу обладнання, витратні матеріали, інвентар, молочні продукти та каву, придбані у Ліцензіара чи рекомендованих постачальників або попередньо узгоджених з Ліцензіаром.

Згідно пункту 4.6. Додаткової угоди № 1 до Договору № 28112024 від 28.11.2024 року Ліцензіат зобов`язаний не менше ніж 50 % десертів, що реалізуються у Закладах Ліцензіата та представлені на вітрині мають бути виготовлені рекомендованим постачальником - ФОП Мешков та за цінами встановленими Ліцензіаром.

Відповідно до п.8.1 Договору за надання права на використання логотипу Ліцензіат сплачує Ліцензіару паушальний платіж у розмірі 6000 доларів США не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати підписання Договору.

Даний факт сторонами не заперечувався, а навпаки підтвердився.

Після отримання вказаного логотипу, за усною домовленістю сторін, ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 за 10 000 доларів США «готовий бізнес», що включав в себе комплекс заходів, пов`язаних з відкриттям кав`ярні в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , обладнання, меблів, бази клієнтів, що належала ФОП ОСОБА_6 .

Дана кав`ярня була діюча та приносила відповідний дохід її власнику, яким на той час був ФОП ОСОБА_6 .

Всі умови співпраці між сторонами були ними обговорені та погодженні в усній формі, ніякі договори між ними не укладалися.

На підтвердження взятих у позивача коштів, 25.12.2024 року відповідач ОСОБА_2 власноруч написав розписку наступного змісту, мовою оригіналу: «Я, ОСОБА_10 принял от ОСОБА_11 10 000 грн. за продажу кофейни SV caffe. До 31.12.24 обязуется передать оборудование и помещение».

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Судом було встановлено, що у даному випадку мова не йшла про продаж позивачу нерухомого майна, тобто самого приміщення як об`єкта права власності, так як ОСОБА_2 не мав у власності кав`ярню. Під терміном «готовий бізнес» суд зрозумів фактичну передачу діючого об`єкта бізнесу: можливості продовжувати діяльність кав`ярні у цьому приміщенні, користуватися приміщенням на умовах оренди, а також отримати меблі, обладнання та інше майно, яке використовувалося для роботи закладу.

Позивач в судовому засіданні підтвердила факт отримання приміщення в користування на умовах оренди в строки вказані в розписці, отримала меблі, обладнання, та здійснювала у цьому приміщенні підприємницьку діяльність протягом тривалого часу. Претензії до відповідача та третьої особи суттєвих не мала.

Здійснення позивачем ОСОБА_1 за вищевказаною адресою підприємницької діяльності підтверджується відомостями з куточку споживача та чеком про придбання товару.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтвердив факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США та передачу цих коштів ФОП ОСОБА_6 , що підтверджено самим свідком в судовому засіданні, а тому вважати взяті кошти ОСОБА_2 як безпідставно набутими не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а тому вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - на позивача.

Представником відповідачки заявлено вимогу про стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн та надано відповідні докази на підтвердження їх понесення.

Разом з тим відповідно до практики Верховного Суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі заявлені нею витрати, якщо встановить, що їх розмір не відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №909/116/19, від 18 листопада 2021 року у справі №910/15621/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності понесених витрат, їх необхідності, а також розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Оцінивши подані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг підготовлених представником відповідачки процесуальних документів, зокрема відзиву на позовну заяву, заяв та клопотань, а також інші надані адвокатом послуги у межах розгляду даної справи, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20000 грн не повною мірою відповідає критерію співмірності та підлягає зменшенню.

З урахуванням критеріїв, визначених статтями 137, 141 ЦПК України, принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, обсягу наданої правничої допомоги та фактично виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн, що є співмірним та достатнім розміром компенсації понесених відповідачкою витрат у зв`язку з розглядом даної справи.

Керуючись ст.ст.4-5,13,19,76-81,89,133-141,258-259,263,265 ЦПК, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення складено та підписано 18 вересня 2026 року.

Суддя: О. Г. Пустовіт