Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №688/1345/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/1345/25

Провадження № 22-ц/820/1717/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Костенка А.М., Ярмолюка О.І.,

секретар Шевчук Ю.Г.,

за участю позивача та його представника адвоката Карпенка В.К., представника відповідача Пономаренка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2026 року (суддя Березюк Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа: державне підприємство «Рихальське» про поновлення на посаді,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Фонду державного майна України, третя особа: державне підприємство «Рихальське», про поновлення на посаді.

Позовну заяву мотивовано тим, що 09.10.2024 року на електронну адресу позивача надійшов лист про направлення йому наказу Фонду державного майна України «Про вирішення кадрових питань державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України», яким його звільнено з посади виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське», у зв`язку з закінченням строку, згідно з пунктом 2 ст. 36 КЗпПУ. Наказ підписаний заступником голови Фонду державного майна України Ігорем Тимошенко.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22.01.2025 року в справі №688/4708/24 вищевказаний наказ було скасовано та позивача поновлено на посаді. Вказане рішення оскаржено до Хмельницького апеляційного суду.

28 лютого 2025 року Фонд державного майна України видав ще один наказ №337 про звільнення його з посади виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України» за п.5 ч.1 ст. 41 КЗпПУ. Наказ підписаний заступником голови Фонду державного майна України Ігорем Тимошенко.

Вважає, що наказ №337 від 28.02.2025 року є нікчемним, оскільки: підписаний не головою Фонду, а його заступником, тобто не уповноваженою особою; конкурс на посаду керівника підприємства не був проведений, тому не було підстави для його звільнення з посади в.о. керівника; закон, згідно якого його було звільнено з посади (п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України) не підлягає застосуванню до трудових відносин посадових осіб юридичних осіб публічного права, яким є Державне підприємство «Дослідне господарство «Рихальське», а тому його звільнено незаконно.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України» з дати винесення наказу №337, з 28.02.2025 року.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 за наказом Фонду державного майна України №337 від 28.02.2025 фактично не відбулося. Водночас на момент видання цього наказу попереднє судове рішення про поновлення позивача було чинним, підлягало негайному виконанню та було виконане Фондом державного майна України шляхом видання наказу №162 від 31.01.2025. Отже, до 28.02.2025 між сторонами існували трудові правовідносини, а наказ №337 був самостійним актом про припинення цих правовідносин.

Наказ №337 від 28.02.2025 року є самостійним актом індивідуальної дії, який містить окремо визначену правову та фактичну підставу для звільнення працівника і припинення трудових відносин - а саме пункт 5 статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи, тоді як попередній наказ №2346 від 08.10.2024 на пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Додатковим та беззаперечним підтвердженням наявності предмета спору, а також факту порушення прав скаржника в межах цих правовідносин є правові висновки Верховного Суду, винесені безпосередньо у цій справі № 688/1345/25.

Матеріально-правова основа цього спору є цілком самостійною, оскаржуваний наказ № 337 повністю поглинув і замістив собою попередній правовий статус сторін, ставши новим і єдиним чинником розірвання трудового договору в проміжку часу між 28.02.2025 та 08.07.2025 року.

Внаслідок виконання рішення суду та видання відповідачем наказу № 162 від 31.01.2025 року, скаржник протягом усього лютого 2025 року (до моменту видання нового оскаржуваного наказу № 337 від 28.02.2025 року про звільнення) фактично та безперервно перебував у статусі поновленого працівника, здійснював керівництво ДП «Рихальське», виконував свої безпосередні посадові обов`язки, визначені законом та установчими документами, що свідчить про наявність реальних і діючих у цей проміжок часу трудових відносин.

Фонд, видавши наказ від 29.07.2025 № 1138, фактично скасував положення наказу від 28.02.2025 № 337, який, у свою чергу, вже був на той момент предметом оскарження у справі № 688/1345/25, що додатково свідчить про протиправні спроби Відповідача усунути предмет спору після відкриття провадження у справі.

Таким чином, відповідач намагався в односторонньому порядку змінити правові обставини, що існували у минулому – тобто на момент звернення ОСОБА_1 із позовом про оскарження наказу від 28.02.2025 № 337, при цьому позбавляючи ОСОБА_1 права на ефективний судовий захист, що безумовно свідчить про зловживання Фондом своїми процесуальними правами.

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд державного майна України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 оскаржуваним наказом Фонду державного майна України від 28.02.2025 № 337, оскільки його звільнення фактично відбулося на підставі первинного наказу Фонду державного майна України від 08.10.2024 № 2346, законність якого підтверджена постановою Хмельницького апеляційного суду від 08.07.2025 у справі № 688/4708/24, що набрала законної сили. Рішення суду першої інстанції у зазначеній справі, яким ОСОБА_1 було поновлено на посаді, скасовано апеляційним судом, а в задоволенні позову про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі відмовлено. Відтак правові наслідки поновлення, здійсненого на виконання скасованого рішення, не можуть бути підставою для виникнення у позивача права на подальше перебування на посаді. Наказ Фонду державного майна України від 28.02.2025 № 337 не створював нової підстави для звільнення та не здійснював повторного звільнення позивача, а був прийнятий у зв`язку з необхідністю впорядкування кадрових питань після скасування судового рішення, на виконання якого позивача було поновлено. При цьому Фонд державного майна України є уповноваженим органом управління майном підприємства «Рихальське» та відповідно до законодавства і Статуту підприємства мав повноваження щодо призначення та припинення повноважень його керівника. ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки директора державного підприємства, належав до посадових осіб, повноваження яких могли бути припинені відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Отже, прийняття Фондом державного майна України відповідних кадрових рішень здійснювалося в межах наданих законом та Статутом повноважень, а посилання позивача на незаконність повторного звільнення та створення нової підстави для припинення трудових відносин не відповідають встановленим обставинам справи.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Карпенко В.К. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник Фонду Державного майна Пономаренко В.С. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Представник третьої особи ДП «Рихальське» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що наказом президента Національної академії аграрних наук України від 25 березня 2022 року № 96-к призначено ОСОБА_1 виконувачем обов`язків директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Інституту сільського господарства Полісся національної академії аграрних наук України» з 28 березня 2022 року до призначення директора у встановленому законом порядку.

Згідно з актом приймання-передачі від 19 вересня 2023 року єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Інституту сільського господарства Полісся національної академії аграрних наук України» передано із сфери управління Національної академії аграрних наук України до сфери управління Фонду державного майна України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2023 року №697-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

Наказом заступника голови Фонду державного майна України від 08 жовтня 2024 року № 2346 звільнено ОСОБА_1 , виконувача обов`язків директора ДП «Рихальське» згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору та призначено ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора з дати, наступної за датою видання цього наказу, на строк, визначений укладеним з нею контрактом.

Не погодившись із цим наказом, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку до Шепетівського міськрайонного суду та просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 08 жовтня 2024 року № 2346 в частині його звільнення; поновити його на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «Рихальське», стягнути з Фонду державного майна України на свою користь середню заробітну за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати фактичного поновлення на роботі.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 22 січня 2025 року в справі № 688/4708/24 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 08 жовтня 2024 року № 2346 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Рихальське». Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора ДП «Рихальське» з дати звільнення 08 жовтня 2024 року. Стягнуто з Фонду державного майна України в дохід держави судовий збір в сумі 1 937,92 грн. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі.

На підставі цього рішення ОСОБА_1 поновлено на вищевказаній посаді наказом Фонд державного майна України від 31 січня 2025 року № 162.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду Фонд державного майна України подав до Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою.

Однак наказом заступника голови Фонду державного майна України від 28 лютого 2025 року № 337 звільнено ОСОБА_1 , виконувача обов`язків директора ДП «Рихальське», датою видання цього наказу відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи роботодавця внаслідок припинення повноважень посадових осіб.

З таким наказом ОСОБА_1 не погодився та 27 березня 2025 року подав до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області позов до Фонду державного майна України про поновлення на посаді виконувача обов`язків директора ДП «Рихальське» з дати винесення наказу Фонду державного майна України 28 лютого 2025 року № 337, вважаючи, що цей наказ є неправомірним і його незаконно звільнено з роботи.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року в справі № 688/4708/24 скасовано рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року та ухвалено нове рішення. В позові ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Фонду державного майна України від 8 жовтня 2024 року № 2346 в частині його звільнення; поновлення його на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «Рихальське», стягнення з Фонду державного майна України на його користь середню заробітну за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати фактичного поновлення на роботі повністю відмовлено.

Наказом Фонду державного майна України від 29 липня 2025 року № 1138 з урахуванням постанови Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року в справі № 688/4708/24 скасовано пункт 1 наказу Фонду державного майна України від 28 лютого 2025 року № 337, ОСОБА_1 вирішено вважати звільненим з посади виконувача обов`язків директора ДП «Рихальське 08.10.2024 року згідно з наказом Фонду від 08.10.2024 року №2346.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до частини першої статті першої Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна віднесено до суб`єктів управління об`єктами державної власності.

Згідно пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств та голів виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням вимог, передбачених контрактом, у випадках, якщо утворення наглядової ради не є обов`язковим відповідно до закону, а також якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Перелік загальних підстав припинення трудового договору викладено у статті 36 КЗпП України, окремі підстави закріплено у статтях 28, 37, 41, 45 КЗпП України.

Згідно з п.5 ч.1 статті 41 КЗпП Укравїни, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 виснувала, що додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень члена виконавчого органу товариства (правління, дирекції, тощо у розумінні частини 4 статті 99 ЦК України), поширюється лише на членів виконавчого органу юридичних осіб - господарських товариств.

Повноваження посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування (та інших, створених відповідно до частин других статей 167, 168,169 ЦК України), на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припиненню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно зі статтею 129 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №711/8138/18).

Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем підстав для поновлення його на посаді з 28 лютого 2025 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Як встановлено з матеріалів справи, наказом Фонду державного майна України від 08 жовтня 2024 року №2346 «Про вирішення кадрових питань державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України» звільнено ОСОБА_1 , виконувача обов`язків директора державного підприємства «Дослідне господарство «Рихальське» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України», датою видання цього наказу у зв`язку з закінченням строку, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року у справі №688/4708/24, зазначений вище наказ було визнано протиправним та скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Рихальське».

На виконання рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року у справі №688/4708/24 наказом Фонду державного майна України №162 від 31 січня 2025 року поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Рихальське» з дати звільнення 08 жовтня 2024 року.

Наказом Фонду державного майна України №337 від 28 лютого 2025 року «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства «Рихальське» звільнено ОСОБА_1 виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Рихальське» датою видання цього наказу відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

При цьому, постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року у справі №688/4708/24 рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року було скасовано постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року, то датою звільнення ОСОБА_1 є 08 жовтня 2024 року відповідно до наказу Фонду державного майна України №2346 від 08 жовтня 2024 року.

Наказом Фонду державного майна України від 29 липня 2025 року № 1138 з урахуванням постанови Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року в справі № 688/4708/24 скасовано пункт 1 наказу Фонду державного майна України від 28 лютого 2025 року № 337, ОСОБА_1 вирішено вважати звільненим з посади виконувача обов`язків директора ДП «Рихальське 08.10.2024 року згідно з наказом Фонду від 08.10.2024 року №2346.

Шляхом видачі заступником голови Фонду державного майна України наказу від 28 лютого 2025 року № 337 про звільнення ОСОБА_1 , виконувача обов`язків директора ДП «Рихальське», датою видання цього наказу відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи роботодавця внаслідок припинення повноважень посадових осіб є неврегульовані питання трудових правовідносин між позивачем та відповідачем в період з 28 лютого 2025 року (дата винесення оскаржуваного наказу про звільнення, до 08 липня 2025 року (дата винесення постанови Хмельницького апеляційного суду у справі №688/4708/240 про скасування рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року про задоволення позову і поновлення позивача на роботі, однак неврегульовані питання трудових правовідносин за вказаний період слід вирішувати сторонам в інший спосіб, а не - поновленням позивача на посаді з 28 лютого 2025 року.

За таких обставин, підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків директора Державного підприємства «Рихальське» з 28 лютого 2025 року, не вбачається.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду першої інстанції і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат колегія судів не здійснює.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Судді Т.О. Янчук

А.М. Костенко

О.І. Ярмолюк