Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №599/591/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/591/26Головуючий у 1-й інстанції Чорна В.Г.

Провадження № 22-ц/817/1141/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2026 року, ухвалене суддею Чорною В.Г. у цивільній справі №599/591/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовувано тим, що 03 серпня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту №3813328. Договір підписано позичальницею за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер мобільного телефону, зазначений нею під час оформлення кредиту. За умовами договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 8 000 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на її картковий рахунок.

29 жовтня 2025 року ТОВ «Алекскредит» відступило право вимоги за вказаним договором ТОВ «Секвоя Капітал», яке 31 жовтня 2025 року відступило його ТОВ «ФК «Солвентіс».

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань та набуття права вимоги, позивач просив стягнути з неї 53 200 грн, з яких 8 000 грн — заборгованість за тілом кредиту та 45 200 грн — заборгованість за процентами, а також 2 662,40 грн судового збору та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Зборівського районного суду від 01 липня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» заборгованість за Кредитним договором №3813328 від 03.08.2020 року у розмірі 53200,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлений розмір заборгованості у сумі 53200 грн, зокрема 45 200 грн процентів, оскільки не надано первинних бухгалтерських документів щодо руху коштів та формування заборгованості, а поданий розрахунок складений самим кредитором і лише констатує визначену ним суму боргу. Крім того, вважає нараховані проценти явно завищеними та неспівмірними із сумою отриманого кредиту 8000 грн, а відповідні умови договору — несправедливими, такими, що створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін на шкоду споживачу й суперечать принципам добросовісності, розумності та справедливості і положенням законодавства про захист прав споживачів. У зв`язку з цим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Позивач зазначає, що умовами кредитного договору було погоджено порядок нарахування процентів: 1,70 % за один день користування кредитом у базовий період та 3 % за один день у спеціальний період до 06.02.2021 року, а нарахування процентів здійснено первісним кредитором відповідно до умов договору.

ТОВ «ФК «Солвентіс» наголошує, що разом із позовом подано детальний щоденний розрахунок заборгованості, який відповідає умовам кредитного договору. Із цього розрахунку також убачається, що ОСОБА_1 здійснила платіж у сумі 761,60 грн 10.08.2020 року, який був зарахований на погашення процентів, що, на думку позивача, підтверджує визнання нею факту укладення договору, отримання кредитних коштів та наявності грошового зобов`язання.

При цьому після набуття права вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» жодних додаткових процентів чи штрафних санкцій не нараховувало.

Також позивач вважає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, тоді як скаржницею не надано власного контррозрахунку заборгованості чи належних доказів на спростування поданого позивачем розрахунку.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Солвентіс» зазначило, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн, пов`язані, зокрема, з аналізом законодавства і матеріалів справи, наданням правових рекомендацій та складанням відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач також повідомив, що докази понесення зазначених витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Обставини справи.

03 серпня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту №3813328. Для його укладення ТОВ «Алекскредит» направило позичальниці SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, введення якого підтверджувало прийняття умов кредитного договору.

Договір був розміщений також в особистому кабінеті позичальниці на вебсайті кредитодавця. За умовами пунктів 7.3, 7.9 договору сторони погодили, що договір укладається у письмовій формі як електронний документ, а його підписання позичальницею здійснюється шляхом акцепту оферти із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У договорі зазначено персональні дані ОСОБА_1 , а його підписання здійснено одноразовим ідентифікатором PS3813328, направленим на номер мобільного телефону, зареєстрований в особистому кабінеті позичальниці.

Відповідно до пунктів 1.2–1.4 договору ТОВ «Алекскредит» надало ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі у розмірі 8 000 грн у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок.

03.08.2020 року кредитні кошти у сумі 8 000 грн були перераховані на банківський рахунок ОСОБА_1 . Факт їх отримання підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02 листопада 2024 року та відомостями АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку 03 серпня 2020 року зараховано 8 000 грн.

Пунктом 1.7 договору визначено порядок нарахування процентів. За лояльними умовами у разі повного виконання зобов`язань протягом базового періоду з 03 по 10 серпня 2020 року процентна ставка становила 1,36 % на день. За загальними умовами кредитування ставка становила 1,70 % на день у базовий період з 03 по 10 серпня 2020 року та 3 % на день у спеціальний період з 11 серпня 2020 року по 06 лютого 2021 року включно.

Відповідно до п. 1.7. Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: у випадку використання Кредиту (п. 2.20. Правил) менше ніж 5 (пять) календарних днів, включаючи Дострокове виконання Зобовязань (п. 2.12. Правил), Позичальник сплачує фіксовану суму Процентів за користування кредитом, яка складає 6,80% від визначеної в п. 1.3. цього Договору суми кредиту. У випадку використання Позичальником Лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. Договору) та сплати Процентів за користування кредитом протягом 7 календарних днів з 03 серпня 2020 року до 10 серпня 2020 року (включно) (Базовий період - п. 2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,36% (Акційна ставка

(п. 2.1. Правил) або Ставка за програмою лояльності (п. 2.34. Правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Лояльних (покращених) умов кредитування складає 8761,60 грн, у тому числі Основна

сума кредиту 8 000,00 грн., Проценти за користування кредитом 761,60 грн. При використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки

складають:- в Базовий період з 03.08.2020 року до 10.08.2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування Кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); - в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з

11.08.2020 року до 06.02.2021 року (включно) 3 % за

один день користування Кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34.

Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Загальних

умов кредитування складає 8 957,40 грн. Використання Базової процентної ставки у Базовому періоді, нарахування процентів у Спеціальному періоді за Спеціальною процентною ставкою є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження з Позичальником може на свій розсуд зменшити нарахування встановлених Договором Процентів за користування кредитом.

Згідно з пунктом 3.1 договору строк його дії встановлено з 03 серпня 2020 року до 06 лютого 2021 року включно. Закінчення строку дії договору не звільняло сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час його дії.

Із детального щоденного розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 29.10.2025 року загальна заборгованість визначена у розмірі 53920 грн, з яких 8 000 грн — тіло кредиту та 45920 грн — проценти.

Із змісту указаного розрахунку видно, що проценти за користування кредитними коштами фактично нараховувалися з 04 серпня 2020 року по 26 лютого 2021 року включно. При цьому за період з 04 по 10 серпня 2020 року застосовано ставку 1,36 % на день, з 11 по 30 серпня 2020 року — 1,70 % на день, а з 31 серпня 2020 року по 26 лютого 2021 року — 3 % на день.

За вказаний період первісним кредитором нараховано 46 681,60 грн процентів. 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 сплатила 761, 60 грн, які кредитором у повному обсязі зараховано на погашення процентів, унаслідок чого залишок процентної заборгованості визначено у розмірі 45 920 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору кінцевою датою його виконання визначено 06 лютого 2021 року, тоді як із розрахунку вбачається продовження нарахування процентів за ставкою 3 % на день до 26 лютого 2021 року, тобто ще протягом 20 днів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.

29 жовтня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу №29/10-2025, за яким право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3813328 перейшло до ТОВ «Секвоя Капітал». У витягу з реєстру боржників до цього договору факторингу розмір заборгованості зазначено вже у сумі 53 200 грн, з яких 8 000 грн — тіло кредиту та 45 200 грн — проценти.

31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу №ДФ-31102025, за яким до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. У відповідному реєстрі боржників також зазначено заборгованість у сумі 53 200 грн, з яких 8 000 грн — тіло кредиту та 45 200 грн — проценти.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2статті 625 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 належним чином укладено в електронній формі кредитний договір №3813328 від 03.08.2020 року, на виконання якого відповідачці перераховано 8 000 грн кредитних коштів. Факт укладення договору та отримання коштів підтверджений належними доказами, а поданий позивачем розрахунок заборгованості суд визнав обґрунтованим і таким, що відповідає умовам договору. Також суд установив належний перехід права вимоги за договорами факторингу до ТОВ «ФК «Солвентіс» та дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим заборгованість у розмірі 53 200 грн підлягає стягненню в повному обсязі.

Однак, з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення процентів за користування кредитом у заявленому позивачем розмірі колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору строк його дії встановлено з 03.08.2020 року до 06.02.2021 року включно. Отже, саме до цієї дати сторони погодили строк кредитування та можливість нарахування передбачених договором процентів за користування кредитними коштами.

Водночас із детального розрахунку заборгованості вбачається, що первісний кредитор продовжував нараховувати ОСОБА_1 проценти за ставкою 3 % на день і після закінчення строку кредитування — до 26.02.2021 року включно.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після спливу цього строку права та інтереси кредитора у разі прострочення виконання грошового зобов`язання забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, після 06.02.2021 року ТОВ «Алекскредит» не мало правових підстав для подальшого нарахування передбачених договором процентів за користування кредитними коштами.

Разом з тим, із детального розрахунку вбачається, що станом на 23.02.2021 року залишок заборгованості за процентами становив 45 200 грн, тоді як станом на 26.02.2021 року — 45 920 грн. Отже, проценти у сумі 720 грн, нараховані за 24, 25 та 26 лютого 2021 року по 240 грн щоденно, до суми процентної заборгованості, право вимоги щодо якої було відступлено та яка заявлена позивачем до стягнення, не увійшли. Тому фактично предметом позовних вимог у цій частині є проценти, нараховані по 23.02.2021 року включно.

Відтак із заявленої до стягнення суми процентів підлягають виключенню проценти, нараховані після закінчення строку кредитування за період з 07.02.2021 року по 23.02.2021 року включно, тобто за 17 календарних днів.

Розмір таких процентів становить: 8 000 грн ? 3 % ? 17 днів = 4 080 грн.

Отже, із заявлених позивачем до стягнення 45200 грн процентів правомірно нарахованими в межах погодженого сторонами строку кредитування є 41 120 грн (45 200 грн – 4 080 грн).

При цьому колегія суддів враховує, що позивачем не заявлялися вимоги про стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період після закінчення строку кредитування, а тому підстав для стягнення таких сум у межах цієї справи немає.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 45 200 грн є помилковим, а розмір процентів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 41120 грн.

Тому доводи апеляційної скарги щодо завищення розміру заборгованості за процентами є частково обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнення процентів на 4 080 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та розмір заборгованості через ненадання первинних бухгалтерських документів, є необґрунтованими.

У цій справі факт надання кредиту підтверджується не лише складеним кредитором розрахунком заборгованості. Матеріали справи містять кредитний договір №3813328 від 03.08.2020 року, укладений в електронній формі та підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором PS3813328, довідку ТОВ «ФК «Елаєнс», а також отриману від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_1 , на яку 03.08.2020 року зараховано кредитні кошти у сумі 8 000 грн.

Таким чином, факт надання кредитних коштів підтверджений відомостями, отриманими не лише від кредитодавця, а й від банківської та платіжної установ, які безпосередньо підтверджують належність платіжної картки відповідачці та здійснення відповідної платіжної операції.

Крім того, із детального розрахунку заборгованості вбачається, що 10.08.2020 року ОСОБА_1 сплатила 761,60 грн, які були зараховані в рахунок погашення процентів. Така поведінка позичальниці узгоджується з фактом отримання нею кредиту та виконанням укладеного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім документом кредитора і тому не підтверджує розміру боргу, заслуговують на увагу лише в частині перевірки правильності періоду нарахування процентів, однак самі по собі не спростовують наявності заборгованості.

Так, у даному випадку розрахунок є детальним і щоденним: у ньому відображено суму основного боргу, розмір застосованої процентної ставки, щоденне нарахування процентів, платіж ОСОБА_1 у сумі 761,60 грн та зміну залишку процентної заборгованості. Саме цей розрахунок дає можливість перевірити арифметичну правильність нарахувань і встановити період, за який вони здійснювались.

Доводи апеляційної скарги про те, що проценти є неспівмірними із сумою отриманого кредиту, оскільки їх розмір у декілька разів перевищує тіло кредиту, самі по собі не свідчать про неправомірність їх нарахування.

Проценти за користування кредитом та неустойка за порушення зобов`язання мають різну правову природу. Проценти є платою за користування кредитними коштами, розмір і порядок сплати яких визначаються договором, тоді як штраф і пеня є заходами відповідальності за порушення зобов`язання.

Тому саме по собі перевищення загальної суми процентів над сумою основного боргу не є безумовною підставою для їх зменшення до розміру тіла кредиту, якщо проценти нараховані за погодженою сторонами ставкою та в межах установленого договором строку кредитування.

Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливість умов кредитного договору, істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін і непропорційність процентів сумі отриманого кредиту колегія суддів зазначає наступне.

У даній справі процентні ставки, порядок їх застосування та строк кредитування були прямо визначені договором №3813328, який ОСОБА_1 уклала в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора. Доказів того, що ці умови були прихованими, незрозумілими, зміненими кредитодавцем в односторонньому порядку чи що позичальницю було введено в оману щодо вартості кредиту, матеріали справи не містять.

Отже, саме по собі посилання скаржниці на те, що сума процентів істотно перевищує розмір отриманого кредиту, не доводить несправедливості умов договору та не є підставою для відмови у стягненні процентів, нарахованих у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди належним чином мотивувати свої рішення, однак не вимагає надання детальної відповіді на кожен довід сторони. Обсяг такого обґрунтування залежить від конкретних обставин справи та характеру порушених питань (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У цій справі суд першої інстанції правильно встановив факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 8 000 грн та наявність у неї обов`язку повернути кредит і сплатити проценти, нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування. Разом із тим суд не врахував, що право кредитодавця на нарахування передбачених договором процентів припинилося після 06.02.2021 року, тоді як до заявленої позивачем суми включено проценти, нараховані також за період з 07.02.2021 року по 23.02.2021 року.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру заборгованості за процентами, шляхом зменшення їх розміру з 45200 грн до 41120 грн, а загального розміру заборгованості — з 53200 грн до 49120 грн. В іншій частині висновки суду першої інстанції щодо наявності кредитного зобов`язання та обов`язку ОСОБА_1 його виконати є правильними.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги заявлено на суму 53 200 грн, а за результатами апеляційного перегляду стягненню підлягає 49120 грн, позов задоволено на 92,3308 %.

За подання позовної заяви ТОВ «ФК «Солвентіс» сплачено 2 662,40 грн судового збору, у зв`язку з чим з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам: 2 662,40 грн ? 92,3308 % = 2 458,22 грн.

Крім того, рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» стягнуто 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга не містить заперечень щодо факту понесення цих витрат, їх розміру, обґрунтованості чи співмірності. Водночас у зв`язку зі зміною рішення та частковим задоволенням позовних вимог розмір цих витрат також підлягає пропорційному розподілу.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає стягненню: 6 000 грн ? 92,3308 % = 5 539,85 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Таким чином, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» за результатами розгляду справи в суді першої інстанції, становить: 2 458,22 грн + 5 539,85 грн = 7 998,07 грн.

Водночас за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4 992 грн судового збору. Оскільки у скарзі оскаржувалось рішення повністю, на суму — 53200 грн, а за результатами апеляційного перегляду розмір стягнення зменшено на 4080 грн, вимоги апеляційної скарги задоволено на 7,6692 %.

Тому з ТОВ «ФК «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню: 4 992 грн ? 7,6692 % = 382,85 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Зважаючи на те, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає стягненню 7998,07 грн судових витрат, тоді як з ТОВ «ФК «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 — 382,85 грн судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» різницю судових витрат у розмірі: 7 998,07 грн – 382,85 грн = 7 615,22 грн.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає стягненню 7615,22 грн судових витрат.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни — задовольнити частково.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2026 року - змінити.

Зменшити розмір заборгованості за кредитним договором №3813328 від 03.08.2020 року, що підлягає стягенню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», з 53200 грн до 49120 грн, з яких: 8 000 грн — заборгованість за тілом кредиту; 41120 грн — заборгованість за процентами.

Здійснити новий розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» 7615,22 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.