Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №463/11892/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/11892/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/2496/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дітей, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем його проживання.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі - задоволено.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дітей - зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Вищезазначену ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що відповідачка фактично реалізує свої процесуальні права особисто, здійснюючи комунікацію з адвокатом, а отже має можливість ознайомлюватися з матеріалами справи.

Крім того, вважає посилання відповідачки на обмеження її прав через службу в Збройних Силах не виключає можливості участі у процесі через представника.

Зазначає, що 14 січня 2026 року від адвоката Кострицької М.В. надійшла заява про припинення повноважень представника з проханням вважати припиненим представництво інтересів відповідача, ОСОБА_3 у справі №463/11892/25 та розглядати вказану справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа – Подільська районна у місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дітей - без повідомлення та участі представника ОСОБА_6 .

Вважає незрозумілі підстави, подання заяви про припинення повноважень адвоката, оскільки наявність представника не виключала можливості участі відповідачки у справі та здійснення процесуальних дій через нього.

Звертає увагу, що клопотання від 02 лютого 2025 року було подано безпосередньо відповідачкою ОСОБА_3 , оскільки вона має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСТС. Наявність доступу до електронного кабінету та Інтернету свідчить про можливість самостійного подання клопотань та участі у процесі.

Крім цього, зазначає, що відповідачка надсилає численні клопотання та скарги через Електронний суд що вказує на можливість представляти свої інтереси в суді.

З покликанням на практику Верховного Суду, наголошує, що для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 частини першої ст. 251 ЦПК України, в матеріалах цивільної справи мають бути докази не лише перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а й докази того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема приймають участь у виконанні бойових завдань.

При цьому, ОСОБА_3 не надала будь-яких доказів перебування на території активних бойових дій, що унеможливлюють вихід на зв`язок протягом тривалого часу. Було лише зазначено, що на теперішній час вона проходить військову службу у складі Збройних Сил України у військовій частині НОМЕР_1 на Харківському напрямку.

Просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

03 липня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною та такою, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм процесуального права.

Вважає, що суд першої інстанції правильно застосував пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Наголошує, що закон не надає суду дискреційних повноважень вирішувати, чи є доцільним зупинення провадження, якщо наявні передбачені законом підстави.

Звертає увагу, що у апеляційній скарзі заявник не заперечує факту проходження ОСОБА_3 військової служби. Доводи апеляційної скарги в основному зводяться до міркування щодо доцільності подальшого розгляду справи, посилання на житлові питання позивача, право дітей на належні житлові умови, використання відповідачкою підсистеми «Електронний суд» та наявність представника.

Проте жодна із наведених обставин не входить до переліку винятків, які дозволяли б суду не застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2026 року залити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 18 вересня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі не стосується захисту конституційного права дітей на утримання, діти на даний час проживають разом із позивачем за місцем його проживання, а тому, зупинення провадження у справі до перебування відповідача у складі ЗСУ, не зашкодить їх інтересам, не вплине на їхній звичний та належний спосіб/рівень життя та не змінить стале, стійке середовище в якому вони перебувають.

З таким висновком колегія суддів погоджується із наступних підстав.

У статті 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині першій статті 251 ЦПК України.

Пунктом 2 частини першої вказаної правової норми встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначена норма забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Це є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу. Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 перебуває у складі Збройних Сил України, що підтверджується довідкою № 2140 від 06 червня 2026 року, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 .

Предметом спору у цій справі є визначення місця проживання дітей, а не їх матеріальне утримання.

При цьому судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що діти фактично проживають разом із позивачем, тобто їх фактичне місце проживання, звичне середовище, умови повсякденного життя та утримання у зв`язку із зупиненням провадження не змінюються.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній справі не стосується захисту конституційного права дітей на утримання, а тому, зупинення провадження у справі до перебування відповідача у складі ЗСУ, не зашкодить їх інтересам, не вплине на їхній звичний та належний спосіб/рівень життя та не змінить стале, стійке середовище в якому вони перебувають.

Також, колегія суддів враховує, що спільні діти сторін проживали та продовжують проживати з позивачем, а тому тимчасове зупинення провадження у справі не зумовить порушення ні прав та інтересів дитини, ні прав та інтересів позивача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 359/7297/22, у якій Касаційний цивільний суд погодився із зупиненням провадження у справі про визначення місця проживання дитини у зв`язку з перебуванням одного з батьків на військовій службі, врахувавши, зокрема, що дитина фактично проживала з іншим із батьків і тимчасове зупинення провадження не зумовлювало порушення її прав та інтересів.

Визначення місця проживання дітей є спором, який безпосередньо стосується реалізації батьками своїх прав та обов`язків щодо дітей. Тому забезпечення відповідачці, яка проходить військову службу у складі Збройних Сил України, права на представлення своїх інтересів у суді при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини є важливою гарантією здійснення справедливого розгляду справи, спрямованою на забезпечення не лише її процесуальних прав, а і якнайкращих інтересів дитини.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що у даній справі інтереси відповідачки представляв адвокат, а відповідачка сама є зареєстрованою в системі «Електронний суд» та має можливість участі у процесі та подання клопотань, що виключає можливість зупинення провадження у справі, з тих підстав, що п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України не містить будь-яких виключень щодо зупинення проваджень у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, навіть участь сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у судовому процесі через представника.

Особиста участь сторін у справі про визначення місця проживання дітей має

особливе значення, оскільки така справа безпосередньо стосується реалізації батьківських прав та виконання батьківських обов`язків.

Розгляд справи щодо визначення місця проживання дітей передбачає дослідження

доказів, надання пояснень, реагування на доводи іншої сторони, участь у судових

дебатах, подання клопотань безпосередньо під час судового засідання та здійснення інших процесуальних прав.

Перебування на військовій службі, особливо в умовах виконання службових обов`язків під час воєнного стану, об`єктивно унеможливлює реалізацію цих прав у повному обсязі.

Користування електронним кабінетом не усуває зазначених обставин і не може

розглядатися як доказ можливості повноцінної участі у судовому процесі.

Верховний Суд в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 359/7297/22 зазначив, що забезпечення права батька на представлення своїх інтересів у суді при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини є важливою гарантією здійснення справедливого розгляду справи, спрямованою на забезпечення і якнайкращих інтересів дитини.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів переведення військової частини, у якій проходить службу відповідач, на воєнний стан, а також доказів безпосередньої участі відповідача у бойових діях є безпідставними з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 вказано, що «з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі (пункти 79-82).

У справі, яка переглядається, із матеріалів справи встановлено та це не заперечується скаржником, що відповідачка перебуває на службі у ЗСУ, а тому зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини, які є підставою для обов`язкового зупинення провадження у справі, та керуючись імперативною нормою цивільного процесуального законодавства дійшов законного та обґрунтованого висновку про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, учасники справи не позбавлені права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідних клопотань.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.