Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №333/10970/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.09.2026 Спава № 333/10970/25

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 333/10970/25 Пр. № 22-ц/807/1189/26Головуючий у 1-й інстанції: Кулик В.Б. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Товстопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїї апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ (надалі - КУ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» ЗОР), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – КАЛЬМІУСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У КАЛЬМІУСЬКОМУ РАЙОНІ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. Харків), КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «РОЗДІЛЬСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» про звільнення від сплати заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом(а.с.1-17), в якому просила звільнити її від заборгованості по аліментах у розмірі 324328,00 грн, яка виникла у виконавчому провадженні № 39402298 з примусового виконання виконавчого листа щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь КУ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» ЗОР на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14.06.2006 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь відповідача на утримання її сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 02.07.2013 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина на користь КУ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» ЗОР. У КАЛЬМІУСЬКОМУ ВІДДІЛІ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У КАЛЬМІУСЬКОМУ РАЙОНІ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. Харків) перебувало виконавче провадження № 39402298 з примусового виконання виконавчого листа. Постановою про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 320/5932/13-ц, виданого 02.07.2013 року на підставі рішення Мелітопольського міського суду Запорізької області закінчено. Припинено арешт майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення суду. Обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 не знято, оскільки існує заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 324328,00 грн. Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.07.2024 року ОСОБА_1 відмовлено в перетинанні кордону у зв`язку з наявністю в базі даних ДПСУ виконавчого провадження №39402298 від 16.08.2013 року. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні неправомірними та скасуванні постанови державного виконавця КАЛЬМІУСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У КАЛЬМІУСЬКОМУ РАЙОНІ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. Тобто за закритим виконавчим провадженням у ОСОБА_1 наявний борг і вона не може виїхати під час дії правового режиму воєнного стану за кордон і працювати. У ОСОБА_1 наявна тяжка хвороба та наявні обставини, які мають істотне значення для звільнення її від сплати аліментів, а саме: згідно з листом КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги соціально значущих хвороб» ЗОР ОСОБА_1 перебувала стаціонарному лікуванні в цьому закладі з 21.01.1998 року по 02.02.1998 року та з 11.08.2016 року по 22.09.2016 року ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку у зв`язку з психіатричним захворюванням. Також в неї є ряд інших захворювань. Виявлено доброякісну пухлину і захворювання очей. Періодично вона лікується від головних болів. ОСОБА_1 має шизофренію у простій формі, безперервного перебігу, їй було встановлено III групу інвалідності. Згідно з направленням на стаціонарне лікування КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» термін дії з 26.11.2024 року по 26.11.2025 року, ОСОБА_1 направляється на планове стаціонарне лікування у відділення неврології. У зв`язку з тяжким невиліковним психіатричним захворюванням вона часто страждає від головних болів, не може працювати і забезпечувати погашення заборгованості по аліментах, що поставило її у скрутне матеріальне становище.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_4 (а.с.18). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.25) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року (а.с.103-105) позов позивача у цій справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.114-123) просила поновити строк на апеляційне оскарження та постановити ухвалу про відкриття апеляційного провадження, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Звільнити ОСОБА_1 від заборгованості по аліментах у розмірі 324328,00 грн, яка виникла у виконавчому провадженні № 39402298 з примусового виконання виконавчого листа щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь КУ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» ЗОР на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В автоматизованому порядку 06.04.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.124). Ухвалою апеляційного суду від 07.04.2026 року (а.с.125) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 10.04.2026 року (а.с.128). Ухвалою апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції задоволено, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі поновлено, скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків (а.с.129-130), які було усунуто у встановлений апеляційним судом строк (а.с.132-142). Ухвалою апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 в особі представника Коблик М.В. про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у цій справі задоволено, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 3891,94 грн за подання вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі до ухвалення судового рішення Запорізьким апеляційним судом, апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 01.05.2026 року (а.с.143-144), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с.145), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, штату суддів Запорізького апеляційного суду; відпустки судді-доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року включно (довідка а.с. 169).

Учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Сторона апелянта – позивача надала апеляційному суду заяву про долучення доказів сплати судового збору у розмірі 3900,00 грн за подання нею вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі (а.с.170-172), сплату якого їй було відстрочено ухвалою апеляційного суду (а.с.143-144).

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 175) розгляд цієї справи було призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника позивача – апелянта (а.с. 173 -174).

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі позивач ОСОБА_1 додатково через свого представника – адвоката Коблик М.В., що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України (а.с. 159-162), всі учасники цієї справи не з`явились, окрім представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Коблик М.В. (а.с. 119) в режимі відеоконференції, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за присутності представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Коблик М.В. (а.с. 119) в режимі відеоконференції.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Коблик М.В., яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що її клієнту ОСОБА_5 відомо про розгляд цієї справи апеляційним судом, розгляд цієї справи апеляційним судом можливий за відсутності позивача ОСОБА_1 за присутності її – ОСОБА_2 , як представника останньої за призначенням; вона не може пояснити, чому ОСОБА_1 свого часу не зверталась до суду з 2006 року про зменшення вищезазначеного визначеного розміру аліментів (1/4 частини з усіх видів заробітку, доходу) останньої через скрутний майновий стан чи хворобу (шизофренію тощо), хоча, наче, не працювала і не мала доходу; також їй невідомо, чому ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом саме про зменшення розміру вищезазначеної заборгованості з аліментів на сина з будь-яких підстав окремо від цієї справи не зверталась, остання наполягає саме на звільненні; за 18 років сина ОСОБА_1 жодного разу не платила аліментів на сина, хоча дійсно інвалідність ІІІ групи ОСОБА_1 має лише з 2017 року; питання аліментів з повнолітнім з 2023 року сином не вирішувалось; ОСОБА_1 у 2024 році хотіла поїхати за кордон і працювати, але їй було відмовлено у виїзді саме через вищезазначену заборгованість з аліментів; перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника Коблик М.В. у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови…

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, залишаючи без задоволення позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 12, 13, 76, 81, 258, 263-265 ЦПК України та виходив із такого.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області (справа № 320/5932/13-ц) від 14.06.2006 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь відповідача на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім того, зазначеним рішенням ОСОБА_3 відібрано від матері, та ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав.

02.07.2013 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліменти на утримання сина на користь КУ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» ЗОР.

За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, в Кальміуському ВДВС у Кальміуському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 39402298 з примусового виконання виконавчого листа № 320/5932/13-ц (а.с.56).

19.07.2024 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». На момент закінчення виконавчого провадження заборгованість по аліментах ОСОБА_1 складає 324328,00 грн. (а.с.34-38).

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Згідно з ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року суд, у випадках, передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.11.2018 року у справі № 343/860/17, у постанові від 01.08.2018 року у справі № 344/12158/16-ц та у постанові від 20.09.2018 року у справі № 592/2683/17.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення.

Статтями 76 та 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що вона не мала змогу сплачувати аліменти у зв`язку із погіршенням стану її здоров`я, вона тривалий час не може працювати, з 11.08.2016 року по 22.09.2016 року перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР. ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку у зв`язку з психіатричним захворюванням. Також в неї є ряд інших захворювань: доброякісна пухлина, захворювання очей, головні болі. Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного хворого від 07.10.2024 року ОСОБА_1 направлена на стаціонарне лікування з головним болем. 05.02.2025 року проведено обстеження хірурга-онколога, встановлено діагноз: фіброзно-кістозна мастопатія. 11.04.2025 року оглянута лікарем отоларингологом, встановлено діагноз – хронічний риніт. ОСОБА_1 виписано направлення на стаціонарне лікування до КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» термін дії з 26.11.2024 року по 26.11.2025 року, на планове стаціонарне лікування у відділення неврології, проте епікриз до суду першої інстанції надано не було.

Станом на 19.07.2024 року утворилась заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 324328,00 грн.

У зв`язку із важким станом здоров`я вона влаштуватись на роботу не може, має намір виїхати за кордон і працювати, проте наявна заборона – тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.07.2024 року ОСОБА_1 було відмовлено в перетинанні кордону у зв`язку з наявністю в базі даних ДПСУ виконавчого провадження № 39402298 від 16.08.2013 року.

За захистом свого права ОСОБА_1 зверталась до суду зі скаргою, проте ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні неправомірними та скасуванні постанови державного виконавця КАЛЬМІУСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У КАЛЬМІУСЬКОМУ РАЙОНІ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. Харків). Зазначена ухвала набула законної сили, оскаржена не була.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції має насамперед враховувати його наслідки для дитини та виходити із захисту її інтересів, оскільки дитина повинна перебувати у рівних умовах щодо матеріального забезпечення, яке має надавати в тому числі і позивач.

При цьому, представником КУ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК ІНТЕРНАТ» ЗОР підтверджено, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 2013 року по 2023 рік знаходився на повному забезпеченні держави, так як ОСОБА_1 свої обов`язки за рішенням суду щодо сплати аліментів не виконувала.

Також суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року (далі – Конвенція) встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною першою ст. 273 СК України передбачено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити, що заборгованість по аліментах виникла з січня 2010 року.

В позовній заяві позивач вказує, що перебувала на стаціонарному лікуванні у 2016 році (місяць). 11.08.2016 року ОСОБА_1 встановлено діагноз – шизофренія, проста форма, оформлено 3 групу інвалідності до 20.09.2017 року. Також на підтвердження свого стану здоров`я надає медичні документи за 2024-2025 роки.

Однак, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено факт, що заборгованість по аліментах виникла у зв`язку з її хворобою, оскільки відсутні докази, які підтверджують неможливість сплати аліментів з 2010 року по 2023 роки (довідки, висновки МСЕК про ступінь втрати працездатності тощо).

Позивач вказує, що не могла працевлаштуватись за станом здоров`я, водночас у наданих медичних документах відсутні встановлення ступеня втрати працездатності, інвалідність 3 групи у 2016 році в строк до 20.09.2017 року, при цьому, така група є робочою, відсутні інші протипоказання чи рекомендацій лікарів, щоб перешкоджали позивачу працювати та утримувати дитину. Окрім того, суд звертає увагу, що позивач має намір виїхати за кордон з метою працевлаштування, тобто остання має можливість працювати за станом здоров`я.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 197 СК України, як підстав для звільнення від заборгованості за аліментами.

Суд першої інстанції зазначав, що наявність у позивача загального захворювання, не є беззаперечним доказом тяжкої хвороби позивача в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України та неможливості у зв`язку з цим сплачувати аліменти на утримання дитини, а тому вказана обставина сама по собі не може слугувати підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами.

Згідно з вимогами частин 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені висновки, суд першої інстанції не вбачав підстав для звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, відтак, у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі відмовив.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи її позовних вимог у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку вона та ї представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України).

В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач ОСОБА_1 та представник останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача та наявності підстав для задоволення його судом у цій справі.

Також, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані.

Оскільки, надані позивачем ОСОБА_1 виключно до її вищезазначеного клопотання про відстрочення їй сплати судового збору за апеляційну скаргу у цій справі з підстав майнового стану (а.с.117), на підтвердження її майнового стану докази (копії а.с. 135-142: листа поліклініки, направлення, результату обстеження, інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витягу, фотографії, консультації психіатра) не належать до такових.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції у цій справі.

Також, встановлено, що сторона апелянта – позивача надала апеляційному суду заяву про долучення доказів сплати судового збору у розмірі 3900,00 грн за подання нею вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі (а.с.170-172), сплату якого їй було відстрочено ухвалою апеляційного суду (а.с.143-144).

Проте, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 її право у подальшому у позасудовому чи судовому порядку окремо від цієї справи вирішувати питання в іншій спосіб, а саме: шляхом зменшення розміру вищезазначеної заборгованості по аліментам з будь-яких підстав чи укладення будь-якої мирової угоди із стягувачем аліментів, враховуючи, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини в силу вимог ст. 179 ч. 1 СК України.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 18.09.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Онищенко Е.А. Трофимова Д.А.