Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №346/5483/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/5483/25

Провадження № 22-ц/4808/1834/26

Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Максюти І.О., Томин О.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Єременко Карини Віталіївни на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене головуючою суддею Махно Н.В. 30 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ТзОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір № 27.03.2025-100002662, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 000 грн строком на 140 днів, з датою повернення 13.08.2025. Позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, однак відповідач їх не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилася заборгованість у розмірі 22 826,85 грн, з яких: 9 236,91 грн – тіло кредиту, 9 089,94 грн – проценти та 4 500 грн – неустойка.

Просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та судові витрати.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 30 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 27.03.2025-100002662 від 27.03.2025 у розмірі 22826,85 грн, а також сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що відповідач не був присутній у жодному із судових засідань, призначених на 09 грудня 2025 року, 20 січня, 24 березня та 30 квітня 2026 року, а суд обмежився формальним посиланням на його належне повідомлення. У зв`язку з цим відповідач був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.

Також скаржник вважає недоведеним заявлений розмір заборгованості, оскільки позивач надав лише довідку-розрахунок із кінцевими сумами боргу, процентів та неустойки, без підтвердження розміру і порядку зарахування здійснених відповідачем часткових платежів. Суд не перевірив правильність нарахування 9 089,94 грн процентів, не встановив вплив платежів та комісії на розмір заборгованості, а також не перевірив обґрунтованість нарахування 4 500 грн неустойки, яка не підтверджена детальним розрахунком. Крім того, апелянт звертає увагу на суперечності щодо одноразового ідентифікатора та відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів саме відповідачу.

За таких обставин, на думку представника відповідача, заявлений розмір заборгованості належними та достатніми доказами не підтверджений, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник ТОВ «Споживчий центр» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи, викладені в ній. Зазначає, що спірний кредитний договір укладено в електронній формі шляхом ознайомлення відповідача з офертою, подання заявки та її акцепту, підписаного одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим він за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідач під час укладення договору пройшов ідентифікацію через систему BankID, а документи, що підтверджують укладення договору, містять його персональні дані та номер особистого електронного платіжного засобу, який він самостійно зазначив у заявці. Доказів того, що вказані дані або одноразовий ідентифікатор належать іншій особі, відповідач не надав. Посилання апеляційної скарги на відсутність технічних доказів ідентифікації позичальника та неналежність поданих копій електронних документів є безпідставними, оскільки такі документи є належними та допустимими доказами укладення кредитного договору, а обґрунтованих сумнівів щодо їх відповідності оригіналам відповідач не навів.

Позивач також вказує, що кредитні кошти були перераховані відповідачу на зазначений ним картковий рахунок за допомогою інтернет-еквайрингу, що підтверджується відповідним платіжним документом. При цьому позивач як небанківська фінансова установа не має доступу до банківської виписки чи повних реквізитів картки відповідача, оскільки такі відомості є банківською таємницею. Відсутність повного номера платіжного засобу відповідає вимогам нормативних актів НБУ, які забороняють його зберігання та копіювання. Тому наданий позивачем доказ перерахування коштів є належним і допустимим, а відповідач, заперечуючи факт їх отримання, не надав виписки з банківського рахунку чи інших доказів на спростування таких обставин. Крім того, протягом дії договору відповідач не заявляв претензій щодо ненадання кредитних коштів.

Щодо розміру заборгованості позивач зазначає, що відповідач здійснив часткову оплату за кредитним договором на загальну суму 6 961,97 грн, яка була врахована під час формування розрахунку заборгованості, що свідчить про визнання ним боргу. Розрахунок заборгованості відповідач належними доказами не спростував, власного розрахунку не надав, тоді як відповідно до статей 526, 534, 536 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, а проценти та інші платежі погашаються у визначеній законом або договором черговості.

Заперечення відповідача щодо формули денної процентної ставки позивач вважає необґрунтованими, посилаючись на положення статей 8, 9, 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначає, що розрахунок денної процентної ставки та загальних витрат за кредитом здійснюється виходячи з припущення про належне виконання позичальником своїх зобов`язань відповідно до графіка платежів, тому має інформаційно-орієнтовний характер. Також позивач вказує, що встановлена договором процентна ставка відповідає законодавчим обмеженням, з урахуванням перехідних положень Закону № 3498-IX, якими на відповідний період було встановлено максимальний розмір денної процентної ставки.

Обмеження у 50 відсотків від суми кредиту, на яке посилається відповідач, стосується не процентів за користування кредитом, а неустойки та інших платежів за порушення зобов`язань. При цьому проценти за користування кредитом не є заходом цивільно-правової відповідальності, а нараховуються протягом строку кредитування.

Щодо комісії позивач зазначає, що вона пов`язана з перерахуванням кредитних коштів на рахунок, зазначений позичальником, із використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу, а безоплатність такої послуги законом не встановлена. Вказує, що комісія включається до загальних витрат за споживчим кредитом, а відповідач, підписуючи договір, погодився з її розміром та порядком сплати. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 363/1834/17, позивач зазначає, що за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо комісії підстав для відмови у стягненні цього платежу немає.

У зв`язку з наведеним просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи, ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам не повністю відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав умов кредитного договору, відтак порушене право позивача підлягає захисту, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню і з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути заборгованість у розмірі 22 826,85 грн.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується.

Судом встановлено, що 27.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 27.03.2025-100002662, який було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е918 (а.с.22-28).

За умовами договору позичальник отримав 10 000 грн на картковий рахунок 4441-11хх –хххх-6237 строком 140 днів з дати надання кредиту. Дата повергнення кредиту – 13.08.2025.

Пунктом 6 заявки кредитного Договору (оферта) (кредитної лінії) №29.03.2025-27.03.2025-100002662 від 27.03.2025 та пунктом 5 Паспорту споживчого кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 1,00% за кожен день.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту – 15% від суми кредиту та дорівнює 1500 грн (п. 7).

Пунктом 12 сторони погодили графік платежів.

Згідно з п.15 Договору неустойка 100 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно із п. 16 Заявки розмір процентів відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України становить 365 % річних.

Спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankiD НБУ (п.18).

Позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України "Про споживче кредитування", примірник цього договору (п.20 Заявки).

Із зазначеної заявки встановлено, що вона підписана одноразовим ідентифікатором Е918, який був надісланий на фінансовий номер телефону відповідача 0507188096.

Факт надання кредиту позивачу підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про успішно перераховано кошти 27.03.2025 на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 10 000,00 грн згідно з договором №29.03.2025-27.03.2025-100002662 (а.с. 30).

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором заборгованість відповідача за кредитним договором № 27.03.2025-100002662 від 27.03.2025 складає разом 22826,85 грн, з яких: 9 236,91 грн основний борг, 9 089,04 грн – проценти, 4500 грн - неустойка (а.с.12).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 3 - 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.12 ст.11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із наведеного виходить, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

З наявних матеріалів справи суд встановив, що 27.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн, шляхом перерахування на електронний платіжний засіб позичальника за даним та наступними договорами: 4441-11XX-XXXX-6237.

Таким чином, сторони уклали кредитний договір № 27.03.2025-100002662 від 27.03.2025 у формі електронного документу, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», що не заперечується відповідачем.

Факт надання кредиту позивачу підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про успішно перераховано кошти 27.03.2025 на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 10 000,00 грн згідно з договором №29.03.2025-27.03.2025-100002662 (а.с. 30).

Доказів того, що на картку № НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 10000,00 грн відповідачем не було надано.

Відповідачем також не спростовано факту наявності у нього відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою № НОМЕР_1 .

Поведінка відповідача після укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів свідчить про фактичне виконання ним окремих зобов`язань за договором та не узгоджується із запереченнями щодо ненадання кредиту.

Зокрема, відповідачем здійснено часткові платежі за вищезазначеним кредитним договором у розмірі 2 153,99 грн 09.04.2025, 2153,99 грн 23.04.2025 та 2 653,99 грн 12.05.2025.

Щодо посилання апелянта на те, що позивачем не надано виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

« визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно з нормою пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність" банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Таким чином, виписка по рахунку клієнта належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Окрім того, згідно з п.5 ч. 1 статті 10 Закону України "Про платіжні послуги" до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Частиною 3 ст. 10 Закону України "Про платіжні послуги" встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору позичальник не заявляв.

Отже, у цій частині доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції знайшли своє підтвердження.

Перевіряючи правильність здійснення позивачем розрахунку, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За умовами укладеного між сторонами кредитного визначено процентну ставку за один день користування кредитом у розмірі 1%, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін по деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими відповідно встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1 %.

За таких розмір процентної ставки узгоджується узгоджується з приписами частини п`ятої статі 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо розміру денної процентної ставки.

Водночас колегія суддів не погоджується із висновком суду про стягнення на користь позивача неустойки в розмірі 4500 грн.

Як встановлено судом, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 27.03.2025 укладено кредитний договір № 27.03.2025-100002662.

Отже, правовідносини між сторонами виникли в період дії в Україні воєнного стану.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, зазначеною нормою передбачено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, законодавець прямо встановив звільнення позичальника від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії воєнного стану, а також обов`язок кредитодавця списати відповідні суми неустойки, нараховані починаючи з 24 лютого 2022 року.

Так, умовами укладеного між сторонами договору (п.15 Заявки) передбачено нарахування неустойки: 100,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (п. 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (п. 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Тобто у даному випадку пріоритетним є саме застосування описаних приписів п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

При цьому, відповідно до ст. 2 Закону України «Про споживче кредитування» метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті (ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній з 24 грудня 2023 року), у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені ч. 2 ст. 3 цього Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Датою набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є 24 грудня 2023 року. Відповідно, 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23 січня 2024 року.

У цій справі Договір про споживчий кредит між первісним кредитором та відповідачем укладено 27 березня 2025 року. Отже, оскільки Кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до боржника не застосовуються положення п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Системний аналіз приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить про те, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» з 23 січня 2024 року взагалі не мають предметом правового регулювання питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні.

Отже, нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні з 24 січня 2024 року регулюються виключно ЦК України, а тому, у цьому випадку правильно застосовувати саме п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Ураховуючи, що неустойка у розмірі 4500 грн була нарахована відповідачу за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором № 27.03.2025-100002662 від 27 березня 2025 року, тобто за зобов`язанням, яке виникло та виконання якого здійснювалося в період дії воєнного стану, така неустойка не підлягає стягненню з відповідача.

Отже, суд першої інстанції, стягнувши з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» неустойку у розмірі 4500 грн, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не врахував установлені законом особливості правового регулювання кредитних правовідносин у період дії воєнного стану.

Згідно з розрахунком заборгованість відповідача становить 22 826,85 грн, з яких: 9 236,91 грн основний борг, 9 089,04 грн – проценти, 4500 грн – неустойка.

Детального розрахунку заборгованості за кредитним договором позивачем не надано.

Згідно п. 12 Заявки сторонами кредитного договору погоджено графік платежів в період з 09.04.2025 по 13.08.2025, умови якого, крім іншого передбачають сплату комісії в загальній сумі 1500 грн.

З наданих позивачем доказів встановлено, що відповідачем здійснено сплату грошових коштів на погашення кредитної заборгованості, а саме: 09 квітня 2025 року сплачено 2 153,99 грн, 23 квітня 2025 року – 2 153,99 грн та 12 травня 2025 року – 2 653,99 грн.

З огляду на визначений графіком платежів порядок сплати заборгованості за кредитним договором наявні підстави припускати, що позивачем при розрахунку заборгованості нарахована комісія.

В той же час у відповідності до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» у разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

За нормами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У кредитному договорі, який є предметом цього спору, містяться умови про комісію за надання кредиту, а саме п.7 Заявки визначено комісію, пов`язану з наданням Кредиту – 15% від суми Кредиту та дорівнює 1500 грн 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Аналіз змісту вказаного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення договору про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати комісії за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За таких обставин колегія суддів не приймає до уваги зарахування грошових коштів, сплачених 09.04.2025 та 23.04.2025 в розмірі 753,99 грн та 746,01 в рахунок погашення комісії, умови кредитного договору про яку є нікчемними.

Колегія суддів вважає за необхідне навести власний розрахунок заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Так за період з 27.03.2025 по 13.08.2025 відповідач мав сплатити проценти за кредитним договором в розмірі 14000,00 грн (10000,00 грн х 1% х 140 днів), а з урахуванням сплачених сум в розмірі 6961,97 грн та заборгованості за тілом кредиту з відповідача підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 17 038 грн (10000,00 грн + 14000,00 грн – 6961,97 грн).

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 038 грн, що складається з 10000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 7 038 грн заборгованості за процентами. У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Апеляційний суд відхиляє доводи заявника апеляційної скарги щодо розгляду судом першої інстанції справи без участі неналежно повідомленого відповідача.

Доводи апелянта про те, що відповідач не був присутній у судових засіданнях 09 грудня 2025 року, 20 січня, 24 березня та 30 квітня 2026 року, а суд обмежився формальним посиланням на його належне повідомлення, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, судові повістки направлялися відповідачу за належною адресою, однак поверталися до суду з відміткою про його відсутність за вказаною адресою. Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її зареєстрованого місця проживання чи перебування, якщо вона не повідомила суду іншої адреси.

Отже, повернення судової повістки з такою відміткою не свідчить про неналежне повідомлення відповідача, а навпаки, відповідно до прямої вказівки закону, підтверджує факт її вручення. Саме по собі неприбуття відповідача в судові засідання за таких обставин не може свідчити про позбавлення його можливості реалізувати процесуальні права. За таких обставин підстава для скасування судового рішення, передбачена п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, відсутня.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції, зменшивши загальну суму заборгованості з 22 826,85 грн до 17 038 грн.

Відповідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції, що ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає зміні.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 3633,6 грн.

Позовні вимоги фактично задоволено на 74,64 % від заявленої ціни позову (22 826,85 грн: 17 038 грн х 100% = 75%). Тобто, за звернення до суду із позовом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 808,37 грн (2422,40 х 74,64%), а з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги 921,47 грн (3633,60 х 25,36%) грн.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку, сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, застосувавши зустрічне зарахування, колегія суддів вважає за доцільне стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 886,90 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Єременко Карини Віталіївни задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 квітня 2026 року змінити, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) з 22 826,85 грн до 17 038 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) витрати по сплаті судового збору у розмірі 886,90 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: І.О. Максюта

О.О. Томин

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.