Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №938/2155/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 938/2155/25

Провадження № 22-ц/4808/1718/26

Головуючий у 1 інстанції Чекан Н. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2026 року, ухвалене в складі судді Чекан Н. М. в селищі Верховина, у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що АТ «Райффайзен Банк» розмістив на власному офіційному сайті в мережі Інтернет «www.raiffeisen.ua» (стара адреса www.aval.ua) публічну пропозицію про надання громадянам банківських послуг на умовах, викладених у Правилах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк» (далі іменовано як - «Правила»). У публічній пропозиції визначено, що фізична особа, яка виявила намір прийняти (акцептувати) цю публічну пропозицію, підписує заяву про акцепт публічної пропозиції - угоду за встановленою формою.

Відповідач подала заяву до позивача та уклала Угоду № CMDPI-3646893 від 16.12.2024, якою акцептувала публічну пропозицію - угоду (далі іменовану як «заява»). Згідно з цією заявою відповідач прийняла умови публічної пропозиції банку на отримання банківських послуг, які детально описані у Правилах, висловлюючи свою повну та беззастережну згоду з ними.

Відповідно до Заяви № СМDPI-3646893 від 16.12.2024 її підписанням сторони безумовно визнають, що Публічна пропозиція, Угода, Правила банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк»; Згода, Тарифи, Заяви разом зі всіма змінами, додатками та додатковими договорами/угодами до них у сукупності є Договором банківського обслуговування, складають його зміст, мають обов`язкову силу та застосовуються до відносин сторін так само, якби їх було викладено безпосередньо в тексті цього документу.

Банк і відповідач уклали Заяву-договір про відкриття поточного рахунку та надання кредиту - «Кредит готівкою» № 014/MR/82/40084055036543 від 23.07.2025, згідно з яким банк видав відповідачу кредит у розмірі 70 000 грн до 23.07.2031 під 51,90 % річних. Відповідач зобов`язалася використати кредит відповідно до умов, повернути його, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання відповідно до договору та тарифів банку. Згідно з умовами кредиту, відповідач має повернути суму кредиту та сплатити нараховані проценти. Кредит може бути наданий на поточний рахунок відповідача або через кредитний рахунок з подальшим відображенням на поточному рахунку в день видачі кредиту або на наступний робочий день, залежно від часу видачі.

Факт отримання відповідачем грошових коштів за кредитом підтверджується наданою суду копією виписки по рахунку, що свідчить про переказ та зарахування грошових коштів на рахунок відповідача.

Станом на 07.11.2025 заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом складає 77 458,38 грн, у тому числі: заборгованості за кредитом - 69 907,32 грн, у тому числі прострочена заборгованість - 297,05 грн; заборгованість за відсотками - 7551,06 грн, у тому числі прострочена заборгованість - 6060,02 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Кредиту на адресу відповідача було направлено вимогу про дострокове виконання боргових зобов`язань за вих. № 114/5-715473 від 07.11.2025, надавши можливість останній добровільно (в позасудовому порядку) врегулювати заборгованість протягом 30 днів. Така вимога була направлена позивачем на електронну адресy ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача (відповідно до п. 7.12 ст. 7 Розділу 1 Правил). Однак у визначені у вимозі строки відповідачем не виконана.

Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» достроково заборгованість за Договором № 014/MR/82/40084055036543 від 23.07.2025 в 77 458,38 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 69 907,32 грн; заборгованості за відсотками у розмірі 7551,06 грн, а також витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору за подачу позову в розмірі 3028,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Верховинського районного суду від 22 червня 2026 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, АТ «Райффайзен Банк» подало апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неправильного встановлення обставин справи.

Зазначає, що суд першої інстанції послався на пункт 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705. Однак, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення НБУ № 705 втратили чинність задовго до виникнення спірних правовідносин (а саме з 01 серпня 2022 року у зв`язку з введенням в дію нового Закону України «Про платіжні послуги» № 1591-IX та прийняттям Постанови Правління НБУ № 164 від 29.07.2022).

Відтак, вказане є порушенням судом норм матеріального права.

Також зазначає, що 16.12.2024 ОСОБА_1 подала заяву до позивача та уклала Угоду № CMDPI-3646893 від 16.12.2024, якою акцептувала Публічну пропозицію/Угоду (далі іменовану як «Заява»). Згідно з цією Заявою відповідач прийняла умови публічної пропозиції банку на отримання банківських послуг, які детально описані у Правилах, висловлюючи свою повну та беззастережну згоду з ними. В тому числі Правилами передбачено, що клієнт зобов`язаний користуватися Додатком особисто, зберігати в таємниці Пароль для входу в Додаток, а також під постійним особистим контролем мобільний телефон (SIM-карту, що відповідає Фінансовому номеру Клієнта), не передавати їх третім особам, вживати заходи для унеможливлення їх отримання та використання третіми особами для входу в Додаток та/або користування послугами цього Додатку.

В подальшому банк і відповідач уклали Заяву-Договір про відкриття Поточного рахунку та надання Кредиту «Кредит готівкою» № 014/MR/82/40084055036543 від 23.07.2025 (далі - «Кредит»), згідно з яким банк видав відповідачу кредит у розмірі 70 000,00 грн до 23.07.2031 під 51,90 % річних.

Факт отримання відповідачем грошових коштів за Кредитом підтверджується наданою суду копією виписки по рахунку, яка є належними доказом видачі кредиту, про що, зокрема, зазначено в постановах Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 30.08.2019 у справі №353/614/15.

Під час розгляду справи відповідач стверджувала про відсутність свого волевиявлення щодо укладення Заяви-Договору про відкриття Поточного рахунку та надання Кредиту «Кредит готівкою» № 014/MR/82/40084055036543 від 23.07.2025.

Однак, такий договір належно підписаний ОСОБА_1 за допомогою удосконаленого електронного підпису, що підтверджується відповідною перевіркою.

Щодо твердження відповідачки, що вона не користувалась кредитними коштами, оскільки такі дії були вчинені всупереч її волі та з вини банку, про що також свідчить наявність кримінального провадження № 12025091130000101, то таке не може свідчити у силу презумпції невинуватості про вчинення злочину стосовно відповідача до винесення вироку. Внесення відомостей до ЄРДР не є підтвердженням факту вчинення злочину, оскільки така інформація внесена слідчим поліції виключно згідно даних та відомостей, які зазначила сама ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 8.2. Статті 8 Розділу 2 Правил всі операції, здійснені з фізичним пред`явленням ПК/без фізичного пред`явлення ПК із введенням ОТП-паролю, у тому числі довіреними особами клієнта, безумовно визнаються клієнтом як такі, що здійснені ним свідомо, особисто підписані та спрямовані на вчинення правочину та/або розпорядження коштами на картковому рахунку.

Також згідно підпункту 8.7.1. пункту 8.7 Статті 8 Розділу 2 Правил у разі втрати (крадіжки тощо) ПК/мобільного телефону із SIM-картою/із Фінансовим номером клієнта, компрометації ПК (розголошення ПІН-коду /ОТП-паролю/Реквізитів ПК, виникнення підозри, що ПІН-код /Реквізити ПК сталі відомі третім особам, зокрема під час здійснення операції з ПК тощо), а також у разі виявлення Спірних операцій, банк має бути негайно повідомлений клієнтом. Банк вносить ПК до Стоп-списку, в результаті чого ПК блокується для здійснення операцій (крім операцій, які не потребують Авторизації). До моменту повідомлення банка про визначені цим пунктом факти, ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на клієнта. А з моменту повідомлення - покладаються на банк.

Згідно матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що вона є клієнтом АТ «Райффайзен Банк» та обслуговується в рамках Публічного договору (Заяви) № CMDPI-3646893 від 16.12.2024. Фінансовий номер клієнтки НОМЕР_2 зареєстровано 16.12.2024. Далі 31.07.2025 було змінено на НОМЕР_1 , з тих пір вказаний номер не змінювався.

25.07.2025 о 15:40 з власного фінансового номеру НОМЕР_2 до Інформаційного центру банку зателефонувала клієнтка ОСОБА_1 та повідомила: «Що хоче розібратися з карточкою та з`ясувати що трапилося, тому що їй надійшли повідомлення про зарахування кредитних коштів, але вона нічого не оформляла. Має надійти заробітна плата і вона хвилюється за її безпеку. Далі повідомила, що в соціальній мережі Facebook натрапила на повідомлення про отримання фінансової допомоги та перейшла за цим посиланням. Обрала Райффайзен Банк і там ввела всі запитувані дані. Їй зателефонували по цьому питанню і потім телефон не працював». За погодженням з клієнткою оператором було заблоковано платіжні картки ОСОБА_1 , її облікові дані в системі «MyRaif».

Перевіркою було встановлено, що 23.07.2025 перекази платіжної ОСОБА_1 було здійснено з використанням як довіреного мобільного пристрою клієнтки, так і нового пристрою. Встановлено компрометацію облікових даних. Згідно звернення клієнтки вона стала жертвою фішингу (різновид інтернет-шахрайства, коли зловмисники, видаючи себе за банківських працівників, представників державних органів чи інших установ, виманюють у жертви конфіденційну інформацію). Таким чином ОСОБА_1 розголосила дані платіжної картки та ОТР-коду на сторонньому ресурсі. Внаслідок чого шахраї зареєструвалися в особистому кабінеті додатку «MyRaif», використовуючи власний мобільний пристрій, а також, маючи доступ до телефону клієнтки, спочатку оформили готівковий кредит в застосунку «MyRaif» на суму 70 000,00 грн, а потім переказали кошти на загальну суму 69 850,00 грн на картку іншого банку. Після цього було зараховано на зарплатну картку клієнтки кошти на загальну суму 12 100,00 грн та потім переказано ці кошти через застосунок «My Raif» на картку іншого банку кошти в сумі 12 000,00 грн.

Апелянт наголошує, що оформлення кредиту та зняття коштів стало можливим лише у зв`язку з розголошенням позивачем персональних даних третім особам. А відповідачем замовчується та не повідомлено суду, що саме вона умисно або неумисно передала/повідомила особисту конфіденційну інформацію третім особам, якими в подальшому і було знято кошти з її рахунку.

Норми Закону України «Про платіжні послуги» та Положення № 164 «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» підлягають застосуванню лише в тому разі, якщо користувач (платник) не вчинив дій або не допустив бездіяльності, які сприяли незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (неналежні перекази).

Отримання невстановленими особами доступу до облікового запису відповідача свідчить про порушення ОСОБА_1 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в частині забезпечення постійного контролю щодо правильності руху коштів та збереження особистих даних, а вказані дії відповідача не можна розцінювати як такі, які можна очікувати від добросовісного, уважного та пильного користувача. ОСОБА_1 проявила особисту недбалість, а також порушила вище зазначені вимоги Правил банківського обслуговування фізичних осіб.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, саме позичальник у цій справі повинен нести відповідальність за здійснення платіжних операцій.

Також апелянт звертає увагу на те, що спірні транзакції відбулися 23.07.2025 о 12:05, а ОСОБА_1 звернулася до банку лише 25.07.2025 о 15:40 - тобто через дві доби після події. Така затримка свідчить про неналежне виконання клієнтом своїх обов`язків та виключає покладення ризику збитків на фінансову установу.

Просить рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 014/MR/82/40084055036543 у розмірі 77 458,38 гривень задовольнити в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Юрчук С. В. подала відзив на апеляційну скаргу.

Вказує, що ОСОБА_1 дійсно є користувачем послуг АТ «Райффайзен Банк», зокрема між сторонами 16.12.2024 підписано заяву про акцепт Публічної пропозиції та ОСОБА_1 замовила послугу відкриття та ведення карткового рахунку, надавши інформацію про себе та встановивши фінансовий номер НОМЕР_2. Однак, відповідач 23.07.2025 кредитний договір не укладала, кредитних коштів не отримувала, а стала жертвою шахрайських дій. Операції були проведені без її відома, вона не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію, картки не втрачала, доступу до них треті особи не мали. Після виявлення факту вищевказаних платіжних операцій, які вона не виконувала, відповідач повідомила банк та звернулася до відділу поліції.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог».

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 766/19614/18, сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням відкритих карткових рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Вважає, що рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2026 року у повному обсязі відповідає чинному законодавству, прийнято з дотриманням та у повній відповідності нормам матеріального і процесуального права.

Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення оскаржуване рішення суду - без змін.

АТ «Райффайзен Банк» подало також відповідь на відзив представника відповідачки, у якій зазначило, що судом першої інстанції застосовано нечинне законодавство (Закон № 2346-III, Положення № 705), що є грубим порушенням норм матеріального права.

Кредитний договір № 014/MR/82/40084055036543 від 23.07.2025 підписаний у встановленому законом порядку використання Удосконаленого ЕП шляхом посиленої автентифікації. Факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується банківською випискою по рахунку № НОМЕР_3 .

Саме відповідач допустила грубу недбалість при збереженні авторизаційних даних, а також порушила обов`язок щодо негайного повідомлення банку (повідомила лише через 51 годину).

При цьому, звернення до поліції не звільняє від цивільно-правової відповідальності за укладеним договором. У цивільному процесі ОСОБА_1 є боржником, який порушив умови договору та правила безпеки користування банківським додатком. І відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду (справи № 131/2063/25, № 279/6727/25) у разі, якщо клієнт своїми діями (передачею телефону/паролів) сприяв несанкціонованому доступу, всі фінансові наслідки та відповідальність перед банком покладаються саме на клієнта.

Просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 77 458,38 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2026 року зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є користувачем послуг АТ «Райффайзен Банк», зокрема 16.12.2024 сторонами підписано Заяву про акцепт Публічної пропозиції щодо укладення Договору банківського обслуговування № CMDPI-3646893 та ОСОБА_1 замовила послугу відкриття та ведення карткового рахунку, надавши інформацію про себе та встановивши фінансовий номер НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 20-23).

23.07.2025 удосконаленим електронним підписом ОСОБА_1 підписано Заяву на отримання кредиту за програмою кредитування «Кредит готівкою» № 014/MR/82/40084055036543 на суму 70 000 грн, на строк 72 місяці, Додаток до заяви про акцепт Публічної пропозиції/Угоди № CMDPI-3646893 від 16/12/2024 Заява-Договір про відкриття Поточного рахунку та надання кредиту «Кредит готівкою» № 014/MR/82/40084055036543, Графік платежів, Паспорт споживчого кредиту (т. 1, а.с. 6-7, 8-10, 11-12, 12 (зворот) - 17, 17 (зворот) - 19).

Із виписки по рахунку ОСОБА_1 у АТ «Райффайзен Банк» вбачається зарахування кредиту 23.07.2025 в розмірі 70 000 грн, за КД № 014/MR/82/40084055036543 (т. 1, а.с. 25).

Згідно розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 014/MR/82/40084055036543 від 23.07.2025 вбачається, що загальний розмір заборгованості складає 77 458,38 грн, з яких: 69 907,32 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7551,06 грн - заборгованість за процентами (т. 1, а.с. 5).

07.11.2025 банком направлено відповідачу вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором (т. 1, а.с. 26-28).

Відповідач в суді першої інстанції позовні вимоги не визнала та вказала, що 23.07.2025 нею кредитний договір не укладався, кредитних коштів вона не отримувала, а стала жертвою шахрайських дій. Операції були проведені без її відома, вона не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію, картки не втрачала, доступу до них треті особи не мали. Після виявлення факту вищевказаних платіжних операцій, які вона не виконувала, повідомила банк та звернулася до відділу поліції.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань Верховинським РВП ГУНП в Івано-Франківській області за заявою ОСОБА_1 від 04.08.2025 було зареєстровано кримінальне провадження № 12025091130000101 від 05.08.2025 та розпочато досудове розслідування за ч. 4 ст. 190 КК України (т. 1, а.с. 73).

Ухвалою Верховинського районного суду від 15.04.2026 було витребувано від Верховинського РВП ГУНП в Івано-Франківській області в межах обсягу визначеного слідчим, прокурором на підставі ст. 222 КПК України належним чином завірені копії матеріалів кримінального провадження № 12025091130000101 від 05.08.2025 (т. 1, а.с. 158).

Із матеріалів кримінального провадження № 12025091130000101 від 05.08.2025 встановлено, що ОСОБА_1 04.08.2025 звернулася до Верховинського РВП ГУ НП в Івано-Франківській області із заявою про те, що 23.07.2025 близько 12.05 годин в месенджері «Телеграм» перейшла за посиланням, після чого невідомі особи шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки незаконно заволоділи її коштами на загальну суму 81 850 грн, які списані з її банківської карти АТ «Райффайзен Банк» № НОМЕР_4 . За вказаним фактом розпочато досудове розслідування за ч. 4 ст. 190 КК України. У ході досудового розслідування встановлено, що отримані на рахунок відповідачки від банку кредитні кошти перераховані на рахунки інших осіб - 23.07.2025 о 12.09 годин у розмірі 29 000 грн, о 12.11 годин у розмірі 29 000 грн, о 12.12 годин у розмірі 11 800 грн, о 13.35 годин у розмірі 12 000 грн, які в подальшому перераховано на рахунки третіх осіб.

На час розгляду цієї справи слідство по вказаному кримінальному провадженню не завершено.

Із долученого позивачем запису аудіорозмови судом встановлено, що ОСОБА_1 також звернулася до відділення банку з приводу шахрайських операцій з її картою та повідомила про те, що вона жодних кредитів не отримувала, просила заблокувати всі її карти.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, керуючись нормами ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, беручи до уваги практику Верховного Суду, прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що саме дії відповідачки призвели до розголошення інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції (отримання кредиту та неналежні перекази). Остання після виявлення факту вищевказаних платіжних операцій повідомила про це банк та звернулася до відділу поліції, де на даний час проводиться досудове розслідування за ч. 4 ст. 190 КК України. Тому суд відмовив у задоволенні позову за недоведеністю.

Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 1092 ЦК України якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації (частина 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги»).

Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (п. 146 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів).

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 05 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15».

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18).

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9792 грн.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».

У постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року в справі № 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що: «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.

Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21) зазначено: «емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

У постанові від 08 квітня 2026 року в справі № 308/22861/23 Верховний Суд зазначив, що, оскільки банківські картки, які були відкриті на ім`я позивачки, були віртуальними, то номер карти, терміну дії та СVV-2 код, вочевидь були відомі особі, яка ініціювала відкриття цих карток. Саме собою коректне введення даних для ініціювання банківської операції зі списання коштів з такої картки, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Як вбачається із виписки по рахунку ОСОБА_1 у АТ «Райффайзен Банк», матеріалів кримінального провадження № 12025091130000101 від 05.08.2025, відповідачка 23.07.2025 близько 12.05 годин в месенджері «Телеграм» перейшла за посиланням, після чого невідомі особи шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки незаконно заволоділи її коштами на загальну суму 81 850 грн, які списані з її банківської карти АТ «Райффайзен Банк» № НОМЕР_4 .

Зокрема, о 12:05 23.07.2025 увійшли до застосунку «Мy Raif» та у відкритій активній сесії було створено заявку на оформлення готівкового кредиту КД 014/MR/82/40084055036543 на суму 70 000,00 грн. Кредитні кошти виплачено о 12:08 на дебетний рахунок № НОМЕР_3 (картка № НОМЕР_5 ).

В подальшому отримані від банку кредитні кошти перераховані на рахунки інших осіб - 23.07.2025 о 12.09 годин у розмірі 29 000 грн, о 12.11 годин у розмірі 29 000 грн, о 12.12 годин у розмірі 11 800 грн, о 13.35 годин у розмірі 12 000 грн; і далі такі кошти перераховано на рахунки третіх осіб.

АТ «Райффайзен Банк» у своїх поясненнях до суду першої інстанції та в апеляційній скарзі не заперечував, що відповідачка стала жертвою шахрайських дій, що вхід в застосунок «MyRaif» здійснено як із довіреного пристрою відповідачки, так і з нового. Однак стверджує, що ОСОБА_1 розголосила дані платіжної карти на сторонньому ресурсі, тобто своїми діями сприяла у доступі до свого карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції.

При цьому, банком не заперечується також, що виявивши такі незаконні операції з її картковим рахунком, ОСОБА_1 зверталася до АТ «Райффайзен Банк». І 25.07.2025 в проміжку часу з 15:42 по 15:44 активні платіжну картку клієнтки та застосунок «MyRaif» було заблоковано працівником КЦ.

Також за заявою ОСОБА_1 від 04.08.2025 Верховинським РВП ГУНП в Івано-Франківській області було зареєстровано кримінальне провадження № 12025091130000101 від 05.08.2025 та розпочато досудове розслідування за ч. 4 ст. 190 КК України, яке на даний час ще не закінчене.

Наведене свідчить, що одразу після виявлення несанкціонованих переказів коштів відповідачка вчасно зверталась до «Райффайзен Банк» та правоохоронних органів щодо вчинення щодо неї шахрайських дій.

Доводи апелянта про відсутність оперативності в повідомленні банку, оскільки відповідачка звернулася до банку через дві доби після події, не свідчать про те, що таке звернення неналежне, і відбулося не одразу по виявленню нею таких спірних операцій, що про ці операції їй було відомо у момент їх вчинення. За твердженням відповідачки, та самого банку, її застосунок «MyRaif» після вказаних шахрайських дій певний час не працював, був заблокований.

Щодо тверджень апелянта, що ОСОБА_1 проявила особисту недбалість, а також порушила вимоги Правил банківського обслуговування фізичних осіб, сама вчинила дії шляхом розголошення даних своєї платіжної картки, у зв`язку із чим треті особи отримали доступ до РО та рахунків клієнта з недовіреного пристрою, то апеляційний суд вважає такі безпідставними.

Ні матеріали справи, ні надані на вимогу місцевого суду матеріали кримінального провадження № 12025091130000101 не містять безспірних доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такі доводи заявника ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження.

У сукупності зі зверненням відповідачки до банку та до поліції з приводу спірних операцій, наведені обставини дають підстави для висновку, що у відповідачки була дійсно відсутня воля на отримання кредитних коштів для власних цілей, а тим більше переказу їх в подальшому на рахунки сторонніх осіб.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 не вбачається користування нею вказаними кредитними коштами.

А відсутність на даний час вироку у кримінальній справі за фактом шахрайських дій щодо ОСОБА_1 не є підставою для тлумачення таких обставин не на користь споживача і задоволення позовних вимог. Відповідно до вищевказаних норм права та практики Верховного Суду за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання та користування саме ОСОБА_1 кредитними коштами, про стягнення яких було заявлено позивачем.

Разом з тим, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на те, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції послався на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, які на час виникнення спірних правовідносин втратили чинність.

Отже, застосування судом першої інстанції положень зазначених нормативно-правових атів як правової підстави для вирішення спору є помилковим. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є частково підставними.

Водночас, саме по собі посилання на нормативний акт, який втратив чинність за обставин цієї справи не призвело до неправильного вирішення спору.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ґрунтувався на недоведеності позивачем, що саме дії відповідачки призвели до розголошення інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції (отримання кредиту та неналежні перекази).

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що помилкове посилання суду першої інстанції на норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, які втратили чинність, не вплинуло на правильність остаточного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення послався на нормативно-правові акти, які на час виникнення спірних правовідносин втратили чинність, рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2026 року слід змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду від 22 червня 2026 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду посилання на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.