Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №201/13975/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6841/26 Справа № 201/13975/25 Суддя у 1-й інстанції - Колодіна Л. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №201/13975/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року про залишення заяви без розгляду, постановлену у складі судді Колодіної Л.В., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулась до Томаківського районного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказує, що вона та громадянин ОСОБА_2 є родичами другого ступеню спорідненості. Однак в документах її брата наявна розбіжність в даті його народження, яка зазначена у паспорті громадянина України та у свідоцтві про народження.

Зазначає, що відповідно до сповіщення сім`ї №48/16/14832 від 30 грудня 2024 року брат заявниці - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водій-оператор відділення радіоелектронної боротьби взводу радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 18 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п.Погребки, Суджанського району, Курської області.

16 жовтня 2025 року заявниця звернулась в інтересах брата до ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо вирішення питання усунення розбіжностей в даті народження у паспорті громадянина України та в свідоцтві про народження ОСОБА_2 . Однак, 21 жовтня 2025 року заявниця отримала відповідь у якій зазначено, що відповідно до пунктів 35, 37 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України здійснюється лише за особистої присутності заявника».

Зауважує, що брат заявника ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти з 18 грудня 2024 року, та не має можливості особисто звернутися до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області.

У зв`язку з чим, заявниця звернулась в його інтересах до суду та просила внести зміни до паспорта громадянина України, безвісті зниклого, а саме замінити дату народження в паспорті громадянина України ОСОБА_2 , на вірну дату - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області, про встановлення факту, що має юридичне значення - залишено без розгляду, на підставі п.2, ч.1, ст.257 ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що виразилось у неправильній кваліфікації правовідносин та підміні підстав залишення заяви без розгляду.

Зазначає, що суд першої інстанції фактично здійснив оцінку доказів по суті заявлених вимог, зокрема щодо підтвердження статусу ОСОБА_2 , як особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Суд прямо зазначив, що сповіщення сім`ї не є належним доказом такого статусу, а належним доказом вважає витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти. Таким чином, суд дійшов висновку про недостатність доказової бази щодо встановлення відповідного юридичного факту.

Зауважує, що суд неправомірно застосував п.2 ч.1 ст.257 ЦК України, який регулює виключно процесуальні підстави залишення заяви без розгляду. Такий підхід свідчить про підміну предмета доказування питанням процесуальної правосуб`єктності заявника. Фактично суд, встановивши на власний розсуд недостатність доказів, що стосуються обставин справи, зробив помилковий висновок про відсутність у заявниці повноважень на звернення до суду.

Зауважує, що відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, у порядку окремого провадження розглядаються справи щодо встановлення юридичних фактів, а заявник звертається до суду з метою захисту власних прав та інтересів.

Вказує, що її юридичний інтерес є очевидним та підтверджується сукупністю встановлених обставин, а саме родинними відносинами із зниклою особою, наявністю розбіжностей у її персональних даних та об`єктивною необхідністю їх усунення для реалізації прав як самої особи, так і членів її сім`ї.

Вважає, що суд першої інстанції, фактично відмовившись від розгляду справи по суті, порушивши принцип доступу до правосуддя, гарантований ст.55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за умов, коли адміністративний орган відмовляє у вирішенні питання без судового рішення, а суд відмовляється розглядати справу по суті, заявник позбавляється ефективного засобу юридичного захисту.

Вважає, що допущені судом першої інстанції порушення є істотними, оскільки призвели до неправильного вирішення питання про можливість розгляду справи по суті, що відповідно до ст.376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування ухвали.

У зв`язку з чим просить ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року скасувати. Направити справу для подальшого розгляду справи до суду першої інстанції.

Представник заінтересованої особи ГУ ДМР України в Дніпропетровській області - Тронько К.Б. скориставшись своїм правом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, присутність особи при вирішенні даних питань - є обов`язковою, а відповідно до пунктів 35, 37 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України здійснюється лише за особистої присутності заявника.

Вказує, що у ГУ ДМС у Дніпропетровській області відсутні правові підстави для внесення змін до паспорта громадянина України безвісти зниклого ОСОБА_2 .

Вважає, що судом першої інстанції, при винесенні оскаржуваної ухвали від 17 березня 2026 року по справі №201/13975/25, досліджено всі наявні в судових матеріалах справи докази, досліджені всі обставини даної справи, дотримано норми процесуального права та дотримано норми матеріального права.

У зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 рокузалишити без змін.

Також, ОСОБА_1 , ознайомившись із доводами відзиву, подала до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де вважає їх такими, що не спростовують аргументів апеляційної скарги, ґрунтуються на неправильному розумінні предмета даної справи, змішуванні різних правових інститутів цивільного права та цивільного процесу, а також не усувають допущених судом першої інстанції істотних порушень норм процесуального права.

Зазначила, що предметом даної справи не є оскарження дій чи бездіяльності органу ДМС, не є питання внесення змін до Єдиного державного демографічного реєстру та не є питання безпосереднього здійснення обміну паспорта громадянина України. Предметом розгляду є виключно встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження відповідно до статей 293 та 315 ЦПК України.

Вказує, що наведення у відзиві положень Порядку оформлення паспорта громадянина України, посилання на відсутність у ДМС повноважень щодо внесення змін без особистої присутності особи та опис внутрішньої компетенції територіальних підрозділів ДМС жодним чином не стосується законності чи незаконності ухвали суду першої інстанції.

Зауважує, що саме відповідь ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 21 жовтня 2025 року стала підставою для звернення до суду, оскільки орган державної влади прямо повідомив про неможливість усунення виявлених розбіжностей без відповідного судового рішення. Таким чином, доводи відзиву фактично підтверджують наявність юридичної необхідності у встановленні відповідного факту судом.

Звертає увагу, що у відзиві не спростовано головний довід апеляційної скарги щодо неправомірного застосування судом першої інстанції пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Наголошує, що із матеріалів справи беззаперечно вбачається, що заява була подана не представником ОСОБА_2 , а безпосередньо заявником ОСОБА_1 , від власного імені як самостійним заявником. У поданій заяві не зазначалося про здійснення представництва брата на підставі довіреності чи іншого документа. Заявник не позиціонувала себе процесуальним представником ОСОБА_2 та не вчиняла жодних процесуальних дій від його імені.

Натомість заявник звернулась до суду з метою захисту власного юридичного інтересу, який виник у зв`язку з наявністю об`єктивних перешкод у реалізації прав та законних інтересів її брата, що зник безвісти за особливих обставин, а також прав членів його сім`ї.

Вказує, що єдиною метою звернення було встановлення юридично значущого факту існування розбіжностей у персональних даних особи в офіційних документах та створення правових передумов для їх подальшого усунення. Отже, наведення у відзиві великого обсягу норм щодо безвісної відсутності фактично підміняє предмет спору та не може свідчити про законність оскаржуваної ухвали.

Також зазначає, що фактично суд першої інстанції здійснив оцінку достатності доказів та достовірності обставин справи, тобто перейшов до вирішення справи по суті, однак замість ухвалення рішення за результатами такого розгляду застосував процесуальний механізм залишення заяви без розгляду. Саме на цю обставину зверталася увага в апеляційній скарзі, проте відзив не містить будь-яких аргументів щодо законності такої процесуальної конструкції.

Вказує, що уданій справі відмова адміністративного органу вирішити питання без судового рішення та одночасна відмова суду розглядати справу по суті, фактично позбавляють заявницю будь-якого ефективного механізму захисту.

Таким чином, доводи відзиву не спростовують аргументів апеляційної скарги, не підтверджують правомірності застосування пункту 2 частини першої статті 257 ЦІЖ України та не усувають встановлених апеляційною скаргою істотних порушень норм процесуального права.

Вважає, що ухвала Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_2 , виданого 25 жовтня 2024 року Томаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №6, наявний запис про батьків, а саме: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 .

Відповідно до сповіщення сім`ї №48/16/14832 від 30 грудня 2024 року, брат заявниці, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водій-оператор відділення радіоелектронної боротьби взводу радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 18 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п.Погребки, Суджанського району, Курської області.

Згідно копії свідоцтва про народження громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 , виданого 06 грудня 1996 року виконкомом Михайлівської сільської Ради народних депутатів Томаківського району Дніпропетровської області, наявний наступний запис про батька: ОСОБА_3 (українець), та матір: ОСОБА_4 (українка), актовий запис №8.

Згідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , виданого 20 травня 2025 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько - ОСОБА_3 (українець), та матір - ОСОБА_4 (українка), актовий запис №8.

Заявниця ОСОБА_1 16 жовтня 2025 року звернулась в інтересах брата до ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо вирішення питання усунення розбіжностей в даті народження у паспорті громадянина України та в свідоцтві про народження ОСОБА_2 .

Відповідно письмової відповіді заступника начальника ГУ ДМС у Дніпропетровській області Жарікової І. звернення заявниці від 16 жовтня 2025 року щодо вирішення питання усунення розбіжностей в даті народження у паспорті громадянина України та в свідоцтві про народження на ім`я її брата — ОСОБА_2 , який з 18 грудня 2024 року значиться безвісно зниклим внаслідок бойових дій — розглянуто. Згідно доданих до звернення заявниці документів, дійсно, наявна розбіжність в даті народження особи у паспорті громадянина України та в свідоцтві про народження. Однак, повідомлено, що відповідні зміни, оформлення (у тому числі обмін) паспорта громадянина України здійснюється лише за особистої присутності заявника. Внесення, зміна або вилучення відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», виключно за особистою заявою особи, стосовно якої такі відомості вносяться, або на підставі рішення суду.

Відповідно до копії Посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 09 серпня 2024 року, виданого начальником управління персоналу (G1) штабу командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, безтерміново, громадянин ОСОБА_2 - є учасником бойових дій.

Згідно копії паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, виданого 26 січня 2023 року органом 1260, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження якого зазначено с.Михайлівка, Томаківський район, Дніпропетровська область.

Таким чином судом встановлено, що громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною сестрою громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду із відповідною заявою, заявник просить встановити юридичний факт, а саме: внести зміни до паспорта громадянина України, безвісно зниклого ОСОБА_2 , - змінити дату народження у паспорті громадянина України на ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановляючи оскаржену ухвалу про залишення без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що заявниця не надала суду докази, які б підтверджували статус громадянина ОСОБА_2 , як особи, яка зникла безвісти. Сповіщення сім`ї підтверджує факт відсутності військовослужбовця, але не може бути остаточним доказом про безвісно зниклу особу. Остаточний статус зниклого безвісти за особливих обставин підтверджується витягом з відповідного Єдиного реєстру.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України».

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745). (далі — Порядок)

Пунктом 7 Порядку встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

У частині 6 статті 294 ЦПК України зазначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають (ч.3 ст.315 ЦПК України). Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду (ч.4 ст.315 ЦПК України).

Підстави для залишення позову без розгляду законодавцем визначено у статті 257 ЦПК України.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення по суті спору у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції установлено, що звертаючись до суду, заявник зазначає, що звертається в інтересах брата та просить встановити юридичний факт, а саме: внести зміни до паспорта громадянина України, безвісно зниклого ОСОБА_2 , зокрема, змінити дату його народження у паспорті громадянина України з 17 на 10 листопада 1996 року.

Між тим, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували статус громадянина ОСОБА_2 , як особи, яка зникла безвісти або документів на підтвердження повноважень заявника звертатись до ГУ ДМС у Дніпропетровській області або до суду в інтересах іншої особи, зокрема брата заявника - ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився із застосовними нормами матеріального права та не допустив порушень процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду - підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції допустив істотні порушення норм процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з направленням справи для продовження розгляду не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та не приймаються колегією суддів.

Інші доводи апеляційної скарги висновку суду не спростовують і не впливають на його правильність, фактично зводяться до суперечливого тлумачення норм процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи подану заяву про встановлення факту, суд встановив права і обов`язки учасників справи, обставини справи, дав їм належну оцінку і постановив рішення, яке відповідає вимогам процесуального закону.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, судове рішення - залишенню без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року про залишення заяви без розгляду - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 16.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв