Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №208/16487/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6651/26 Справа № 208/16487/25 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №208/16487/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - Баркова Сергія Євгеновича на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 12 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Похвалітої С.М., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського з позовом до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме з 17 квітня 2012 року по 08 березня 2015 року та з 05 травня 2021 року по 03 травня 2024 року працював на різних посадах, у різних структурних підрозділах відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».

Вказує, що 03 травня 2024 року позивача було звільнено. Всі вказані вище обставини про роботу та звільнення позивача підтверджуються його трудовою книжкою. За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійних захворювань.

Зазначає, що п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22 липня 2025 року встановлено наявність у позивача професійних захворювання: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення; прикореневий пневмофіброз, ЛН І-ІІ (перш.-друг.) ст. хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); хронічна радикулопатія S1 ліворуч у ст. затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.

Згідно п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/223/В від 10 грудня 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 65% з яких: 45% у зв`язку з професійним захворюванням та 20% у зв`язку з нещасним випадком та встановлено третю групу інвалідності.

Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.

У зв`язку з чим просив стягнути з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у розмірі 245 000,00 грн. без утримання податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 12 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 130 000 грн. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», судовий збір на користь держави у розмірі 968,96 грн.

Представник відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - Барков С.Є. подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та просить скасувати вказане судове рішення суду першої інстанції на підставі ст.376 ЦПК України, так як під час ухвалення судового рішення судом було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, були неправильно застосовані норми матеріального права - ст.237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України.

Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що встановлений позивачу діагноз «хронічний бронхіт» з кодом J41.0 не є професійним захворюванням, відповідно до чинної на момент проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання та проведення оцінювання експертною командою редакції Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2000 року № 1662.

Вказує, що розслідування причин виникнення захворювання з кодом Ј41.0 проводилось саме як для хронічного професійного захворювання, властивість професійності того чи іншого діагнозу визначена законодавством у вже згаданому Переліку професійних захворювань. А отже цей діагноз «хронічний бронхіт» з кодом Ј41.0, зазначений у акті П-4, не є професійним захворюванням в силу закону, а відповідач не може бути відповідальним за наслідки такого діагнозу. Тобто позивачу встановлений відсоток непрацездатності за захворюванням, що не є професійним згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2000 року № 1662.

Зауважує, що попри наявність офіційного документу про причини захворювання відсутня головна складова для притягнення відповідача до відповідальності за нанесення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, а саме відсутнє захворювання, що має характер професійного.

Судом першої інстанції проігноровано наступні факти: Інвалідність та стійку втрату працездатності позивачу встановлено на визначений строк з датою повторного оцінювання 01 січня 2029 року, що вказує на можливість подальшого одужання позивача в майбутньому. Моральні страждання позивача також пов`язані з іншими хворобами, що не є професійними та не є наслідками роботи у відповідача. Такими хворобами є: остеохондроз поперекового відділу хребта, протрузії дисків L4-L5, L5-S1 з компресією дурального мішка. Наслідки виробничої травми, яка сталася у 2017 році: неправильно зрослі 1 плюснева, човноподібна та п`яткова кістки з деформацією стопи; консолідований перелом малогомілкової кістки у нижній третині з пошкодженням м`язів гомілки, периферичних нервів з посттравматичною нейропатією. Виражена комбінована контрактура правого гомілково-ступневого суглобу з порушенням функції опори та пересування. Ангіопатія сітківки обох очей. Синдром «сухих очей». Розповсюджений псоріаз» (ці діагнози зазначені в акті П-4).

Зазначені обставини явно вказують на те, що моральні страждання позивача складаються загалом з наявності у нього захворювань та виробничої травми у 2017 році, яка сталась не на підприємстві відповідача, а можливо й з інших невідомих обставин, що не дозволяє відділити моральні страждання, що викликані професійним захворюванням, якщо такі мали місце, від тих, що спричинені іншими захворюваннями.

Звертає увагу, що позивач тривалий час працював в інших роботодавців, в яких були шкідливі умови праці. Як зазначено у акті П-4, загальний стаж роботи позивача у шкідливих умовах складає 16 років, 3 місяці, 21 день, натомість у відповідача він працював лише 5 років, 10 місяців і 21 день, що вказує на те, що проблеми зі здоров`ям, на які скаржиться позивач, є наслідками роботи на інших підприємствах, за що відповідач не може нести відповідальність.

Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування ст.23 ЦКУ, задоволена сума відшкодування моральної шкоди очевидно не відповідає тим ушкодженням здоров`я, про які зазначає позивач.

У зв`язку з чим просив рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 12 лютого 2026 року по справі №208/16487/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі та вважає, що Заводський районний суд м. Кам`янського у своєму рішенні від 12 лютого 2026 року прийшов до правильних висновків щодо правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, сум, які підлягають стягненню з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання.

Зазначає, що П.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22 липня 2025 року Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювань.

Згідно п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/223/В від 10 грудня 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 65% з яких: 45% у зв`язку з професійним захворюванням та 20% у зв`язку з нещасним випадком та встановлено третю групу інвалідності. Таким чином, відповідний орган, який був наділений повноваженнями щодо встановлення втрати працездатності, а також встановленням зв`язку між професійним захворюванням та роботою, дослідивши всі надані медичні документи, в тому числі акт форми П-4, визнав, що захворювання, які наявні у позивача є професійними та призводять до втрати працездатності, а актом розслідування П-4 встановлено, що професійні захворювання були отримані внаслідок роботи саме на підприємстві відповідача.

Вказує, що у виникненні в позивача хронічних професійних захворювань наявна вина відповідача, так як згідно п.17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22 липня 2025 року встановлено обставини за яких виникло професійне захворювання, зокрема, ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищував ГДК, в умовах вимушеної робочої пози і значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий.

Вважає, що позивачем надано переконливі та змістовні роз`яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода.

У зв`язку з чим, просив апеляційну скаргу ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення, а рішення рішення Заводського районного суду м.Кам`янського від 12 лютого 2026 року без змін.

Учасники справи у судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно до трудової книжки ОСОБА_1 протягом часу, а саме з 17 квітня 2012 року по 08 березня 2015 року та з 05 травня 2021 року по 03 травня 2024 року, працював на різних посадах, у різних структурних підрозділах відповідач ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».

За час роботи на підприємстві відповідача, позивач набув хронічних професійних захворювань.

Пункт 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22 липня 2025 року Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення; прикореневий пневмофіброз, ЛН І-ІІ (перш.-друг.) ст. хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); хронічна радикулопатія S1 ліворуч у ст. затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.

Пункт 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії, генерацією виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо) недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів), органу слуху та недосконалістю технологічного процесу (зокрема, неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт через складні гірничо-геологічних умови.

ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищував ГДК, в умовах вимушеної робочої пози і значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий.

Згідно п.18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: пил переважно фіброгенної дії – фактична величина 75-196,8 мг/м3, при нормативному значенні 2 мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни 84-90,3% зміни.

Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) – фактична величина 88-224 Вт, при нормативному значення 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу) фактична величина 89-116,7 Вт, при нормативному значення 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується – фактична величина 20-40 кг при нормативному значенні 30 кг. Виробничий шум – фактична величина 84-90 дБА, при нормативному значенні 80 дБА. Робоча поза: в незручній та/або фіксованій позі 53% часу зміни при нормативному значенні до 25% часу зміни; у вимушеній позі 52% часу зміни при нормативному значенні до 10%; в позі стоячи 40% часу зміни, при нормативному значенні до 60% часу зміни; в нахиленому положенні більше 300 - 30% часу зміни, при нормативному значенні до 300-25% часу зміни. Нахили корпусу – фактичне значення 40-230 разів, при нормативному значенні 50-100 разів.

Згідно п. 16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1391/25/223/В від 10 грудня 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 65% з яких: 45% у зв`язку з професійним захворюванням та 20% у зв`язку з нещасним випадком та встановлено третю групу інвалідності.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням.

Суд вважав законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки професійне захворювання заподіяло фізичний біль і душевні страждання, порушило особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров`я, безпечну працю), що призвело до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації.

З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності – 65%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, та встановленої третьої групи інвалідності, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст. 1 Гірничого Закону України, до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо- геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я, їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).

Згідно зі ст. 38 Гірничого закону України, до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт, охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.

При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).

Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/223/В від 10 грудня 2025 року стійкої втрати працездатності.

Так, п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22 липня 2025 року Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійного захворювання: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення; прикореневий пневмофіброз, ЛН І-ІІ (перш.-друг.) ст. хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); хронічна радикулопатія S1 ліворуч у ст. затихаючого загострення з помірними статико динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.

Згідно п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/223/В від 10 грудня 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 65% з яких: 45% у зв`язку з професійним захворюванням та 20% у зв`язку з нещасним випадком та встановлено третю групу інвалідності.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.

Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65%, встановлення третьої групи інвалідності, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.

Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 197/42/20.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності, встановлення третьої групи інвалідності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи відповідача що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що встановлений позивачу діагноз «хронічний бронхіт» код J41.0 не є професійним захворюванням, та що встановлений позивачу ступінь втрати професійної працездатності та інвалідність обумовлені не лише професійним захворюванням, а й наслідками нещасного випадку, який стався з позивачем у 2017 році, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спростовуються п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22 липня 2025 року Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, яким встановлено наявність у позивача професійного захворювання: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення; прикореневий пневмофіброз, ЛН І-ІІ (перш.-друг.) ст. хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); хронічна радикулопатія S1 ліворуч у ст. затихаючого загострення з помірними статико динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.

Відомостей про скасування зазначеного акта, визнання його недійсним або спростування встановленого ним причинного зв`язку між захворюванням позивача та впливом шкідливих виробничих факторів, матеріали справи не містять.

А згідно п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/223/В від 10 грудня 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 65% з яких: 45% саме у зв`язку з професійним захворюванням.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції залишено поза увагою наявність у позивача інших захворювань, які не мають професійного характеру, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наявність таких захворювань не виключає заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання.

Позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, саме у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями за роки трудової діяльності у відповідача.

А отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності.

Доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування ст.23 ЦКУ, а задоволена сума відшкодування моральної шкоди очевидно не відповідає тим ушкодженням здоров`я, про які зазначає позивач, відхиляються колегією суддів, оскільки на законодавчому рівні не закріплено ні формулу, ні методику щодо обчислення сум моральної шкоди, а також не встановлено мінімальних та максимальних значень.

Колегія суддів зазначає, що втрата професійної працездатності - це не одномоментний біль, а триваючий стан.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 12 лютого 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - Баркова Сергія Євгеновича - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 12 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 16.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв