Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №199/4337/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2208/26 Справа № 199/4337/26 Суддя у 1-й інстанції - Воробйов В.Л. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю захисника адвоката Вацкова М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Вацкова М.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 14 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 14 квітня 2026 року встановлено, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 940137 від 12 березня 2026 року «12 березня 2026 року приблизно о 09 годині 40 хвилин за адресою: Донецька область, Покровський район, с. Копані, дорога Т0515, ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN TRANSPORTER, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння: зіниці очей не реагували на світло, мляве мовлення, неприродна блідість обличчя. Водій ОСОБА_1 відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачено відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП».

На зазначену постанову захисник адвокат Вацков М.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження.

У клопотанні про поновлення строку захисник вказує, що ОСОБА_1 не було повідомлено про дату та час судового засідання. Зазначене в постанові твердження про те, що він був належним чином повідомлений, не відповідає дійсності, оскільки повістку було направлено за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , однак її не було отримано, оскільки це зона, де ведуться активні бойові дії, і за цією адресою ніхто не проживає. ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 та на момент судового розгляду перебував у Донецькій області на бойовому завданні, де під час захисту країни отримав поранення, що підтверджується медичною документацією, а тому фізично не міг бути присутнім у судовому засіданні. Рішення суду отримано лише 11 травня 2026 року.

Крім того, захисник зауважує, що через підсистему «Електронний суд» отримав постанову апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через відсутність повноважень на надання правничої допомоги, тому повторно подав апеляційну скаргу з урахуванням указаних недоліків.

Вивчивши доводи клопотання про поновлення строку, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 289 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів із дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), уповноваженим розглядати скаргу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 участі в судовому засіданні не брав. 15 травня 2026 року захисник адвокат Вацков М.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 , особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 14 квітня 2026 року. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2026 року вказану апеляційну скаргу повернуто апелянту. 26 липня 2026 року захисник адвокат Вацков М.Г. повторно подав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 .

На підставі викладеного апеляційний суд вважає за можливе визнати причину незначного пропуску строку поважною та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 14 квітня 2026 року.

В апеляційній скарзі захисник просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що вичерпний перелік підстав для зупинення транспортного засобу визначено ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», однак із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 допустив будь-які порушення Правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити. Отже, докази законності зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 відсутні. У зв`язку із цим усі подальші вимоги працівників поліції він як водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водночас відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17, безпідставна зупинка водія працівниками поліції не є законною, а тому всі подальші вимоги поліції до нього, зокрема вимогу про проходження огляду на стан сп`яніння, водій виконувати не зобов`язаний.

Зауважує, що у протоколі вказано на наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, зокрема зіниці очей не реагують на світло, мляве мовлення, неприродна блідість обличчя, однак доказів на підтвердження зазначених висновків до протоколу не долучено. Крім того, відеозапис із реєстратора не фіксує жодних ознак наркотичного сп`яніння у ОСОБА_1 . Останній прикриває очі під час потрапляння прямих сонячних променів на обличчя, а неприродна блідість обличчя взагалі не фіксується. Зазначене вказує на упередженість працівників поліції.

Наголошує, що долучений до матеріалів справи відеозапис не відповідає вимогам Інструкції, оскільки є неповним та не відтворює обставин вчинення адміністративного правопорушення й оформлення протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Через це неможливо встановити, що відбувалося в ті проміжки часу, коли відеореєстратор поліцейського не працював. Відеозапис із бодікамери поліцейського не є безперервним та містить два фрагменти, що свідчить про ввімкнення та вимкнення відеокамери.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому був належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів із дня надходження справи до суду.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд її справи впродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін і предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти перешкодам руху справи, недобросовісно створюваним її учасниками, є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, та інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю його захисника адвоката Вацкова М.Г.

Заслухавши захисника адвоката Вацкова М.Г., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши й оцінивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи захисту, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Щодо доводів захисника про порушення права ОСОБА_1 на захист унаслідок проведення судового засідання за його відсутності, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було направлено повістку із зазначенням місця, дня та часу судового розгляду за адресою, яку він особисто повідомив під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення. Крім того, ОСОБА_1 був обізнаний про складення стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення та направлення справи до суду, що не позбавляло його права цікавитися розглядом справи, надсилати відповідні клопотання засобами електронного зв`язку або звернутися по правничу допомогу на стадії розгляду справи в суді першої інстанції.

З огляду на викладене посилання на порушення права ОСОБА_1 на захист у цій частині є формальними.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правовими позиціями, викладеними в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, п. 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, передбачено, що судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Частиною 2 ст. 283 КУпАП встановлено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи.

З огляду на це суд під час ухвалення рішення зобов`язаний викласти в постанові за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення обставини вчинення такого правопорушення, які суд визнав доведеними або які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Однак, як установлено судом апеляційної інстанції, судом першої інстанції не встановлено обставин справи, а в оскаржуваній постанові лише наведено посилання на протокол про адміністративне правопорушення. У мотивувальній частині постанови суд першої інстанції фактично не встановив обставин справи та не дослідив факту вчинення адміністративного правопорушення. Обставин, безпосередньо встановлених судом, узагалі не зазначено, а лише наведено зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

Особливістю правозастосовної діяльності в судочинстві є те, що збирання та попереднє встановлення фактів здійснюються одними особами, а прийняття рішення по суті - іншими. Незалежно від того, чи має така попередня діяльність офіційний характер, орган правозастосування, перш ніж прийняти правове рішення, зобов`язаний оцінити її результати та переконатися в тому, що фактична ситуація, передбачена гіпотезою відповідної правової норми, наявна. Суд, який здійснює судовий розгляд, не має права обмежитися наданими фактами без їх самостійної оцінки.

З огляду на зазначене такі істотні порушення тягнуть за собою скасування судового рішення та ухвалення нової постанови судом апеляційної інстанції.

Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , апеляційний суд установив, що 12 березня 2026 року приблизно о 09 годині 40 хвилин за адресою: Донецька область, Покровський район, с. Копані, дорога Т0515, ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN TRANSPORTER, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння: зіниці очей не реагували на світло, мляве мовлення, неприродна блідість обличчя. Водій ОСОБА_1 відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачено відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 інкриміновано вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративну відповідальність передбачено за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, у цьому випадку доказуванню підлягають факт керування транспортним засобом, виявлення ознак сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу поліцейського.

Факт вчинення адміністративного правопорушення та винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 940137 від 12 березня 2026 року;

- направленням ОСОБА_1 на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого він відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я;

- довідкою щодо ОСОБА_1 , відповідно до якої він отримав посвідчення водія категорії «В» 05 листопада 2020 року;

- відеозаписом із бодікамер поліцейських, який є додатком до протоколу та підтверджує керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Під час спілкування з ОСОБА_1 інспектор поліції вказав на виявлені в нього ознаки наркотичного сп`яніння та запропонував пройти огляд у закладі охорони здоров`я, від проходження якого ОСОБА_1 відмовився. Працівник поліції роз`яснив, що в такому разі буде складено протокол про адміністративне правопорушення, щодо чого ОСОБА_1 жодних заперечень або зауважень не висловив.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним і допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На наданому відеозаписі логічно й послідовно зафіксовано перебіг подій, пов`язаних з адміністративним правопорушенням, тому підстав для сумніву в достовірності цього доказу в апеляційного суду немає.

Посилання захисника на порушення безперервності відеозапису, на думку апеляційного суду, є формальними, оскільки на наданому відеозаписі відображено всі ключові обставини, які підлягають установленню. Разом із тим захисник не навів жодних обставин, які не зафіксовані на відеозаписі поліцейського та мають істотне значення для встановлення обставин справи. Водночас стороною захисту не заперечуються відображені на відеозаписі обставини, зокрема факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та факт його відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, які є обов`язковими ознаками інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Твердження апеляційної скарги про невідповідність дійсності зазначених поліцейським ознак наркотичного сп`яніння є безпідставними, оскільки виявлення таких ознак є результатом оцінки поліцейським стану водія під час безпосереднього спілкування з ним. Виявлення поліцейським ознак сп`яніння є підставою для пред`явлення водієві вимоги пройти відповідний огляд. Проведення окремого огляду для виявлення таких ознак не передбачено. Виявлення та оголошення ознак сп`яніння не є твердженням про перебування водія у стані сп`яніння, а вказує на необхідність проходження огляду для спростування або підтвердження такого стану.

Отже, оспорювання наявності ознак сп`яніння, про які повідомив поліцейський, можливе лише шляхом проходження відповідного огляду, від якого ОСОБА_1 безсумнівно відмовився.

Не підлягають задоволенню й доводи апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно з призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діяв на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування запроваджувати й здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевірка в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів в осіб, а в разі потреби - проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, установлених Конституцією України.

Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456, правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях», затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Отже, перевірка документів в осіб здійснюється після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану.

На підставі викладеного апеляційний суд зауважує, що інспектор поліції діяв у межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в Україні, а тому підстави зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 є законними та не спростовують наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При цьому посилання захисника на висновки Верховного Суду, викладені в адміністративній справі № 686/11314/17, не беруться до уваги, оскільки зазначена позиція не є релевантною до обставин цієї справи. Так, справа № 686/11314/17 розглядалася Верховним Судом за правилами КАС України та стосувалася оскарження дій інспектора патрульної поліції щодо винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та накладення на особу адміністративного стягнення за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Разом із тим у цій справі предметом розгляду є вчинення особою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а не правомірність дій поліцейського щодо зупинки транспортного засобу.

Отже, законність зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та перевірки документів водія не є визначальною для встановлення наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, матеріали справи не містять жодних даних про оскарження дій працівників поліції щодо безпідставної зупинки транспортного засобу.

Досліджені матеріали справи є належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, який не заперечується стороною захисту, наявність у водія ознак наркотичного сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Під час апеляційного перегляду, з урахуванням доводів апеляційної скарги, не встановлено порушень порядку проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 11 листопада 2015 року.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить істотних порушень, які давали б суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує, що в рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 та № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є такими, що потенційно можуть завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та керувати ними, тим самим погодилися нести певну відповідальність і виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини слід керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульовано в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що під час доведення винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом установлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп`яніння та відмовився від проходження відповідного огляду на стан сп`яніння, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга не містить переконливих доводів, які вказували б на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, були б безумовною підставою для його скасування або спростовували б висновок суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Під час визначення виду та розміру адміністративного стягнення апеляційний суд відповідно до вимог ст. 33 КУпАП враховує всі обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, ступінь її вини та майновий стан.

У рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що під час оцінки доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, вчинив правопорушення, що характеризується підвищеною суспільною небезпекою та є одним із найнебезпечніших правопорушень на транспорті.

Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 та ступінь його вини, апеляційний суд вважає за необхідне й достатнє застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Зазначені вид і розмір адміністративного стягнення є безальтернативними. Таке стягнення буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та запобігання вчиненню ним нових правопорушень.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

клопотання захисника адвоката Вацкова М.Г., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 14 квітня 2026 року - задовольнити.

Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 14 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу захисника адвоката Вацкова М.Г., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 14 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати та постановити нову постанову.

Визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддати адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 665 (шістсот п`ять) грн 60 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА