Вирок від 17 вересня 2026 р. у справі №332/5032/26 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

вул. Мирослава Симчича 65, м. Запоріжжя, 69106, тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua

Справа № 332/5032/26

Провадження №: 1-кп/332/553/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 р.м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засіданні ОСОБА_2 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.06.2026 за №62026080100004565 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Каховка Херсонської області, громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, військовослужбовця у військовому званні солдат, одруженого, який не має на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройові частині) від 20.11.2025 № 381 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 НГУ та на усі види забезпечення, та останній вважається таким, що з 14.11.2025 справи за посадою стрільця 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні солдат прийняв, і приступив до виконання обов`язків.

Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України.

В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. І Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_4 , згідно з вимогами ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. З, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (.начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог, військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до вимог ст.ст., 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів, і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов`язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.

В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

08.06.2026, приблизно о 07:00 год., тимчасово виконуючий обов`язки командира батальйону — начальник штабу 1 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_7 , знаходячись в місці несення служби, в місці розташування блок посту № 313, за адресою: АДРЕСА_2 довів бойове розпорядження командира НОМЕР_3 оброгп НГУ №3258 дск від 05.06.2026, щодо вибуття з БП № 313, АДРЕСА_2 (інформація обмежена), до складу ротної групи 23 оброгп в оперативному підпорядкуванні командира 3 броп в районі АДРЕСА_3 та приступити до виконання поставлених бойових завдань солдату ОСОБА_4 .

Після цього, солдат ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, з прямим умислом та з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, вирішив відкрито відмовитися виконувати наказ начальника.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст.ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. З, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкрито, тимчасово виконуючого обов`язки командира батальйону - начальника штабу 1 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_7 , який відповідно до вимог ст. ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем, та інших військовослужбовців, відкрито відмовився виконувати бойовий наказ командира винесений на підставі бойового розпорядження командира НОМЕР_3 оброгп НГУ №3258 дек від 05.06.2026, щодо вибуття з БП №313 м. Запоріжжя, АДРЕСА_2 до складу ротної групи 23 оброгп в оперативному підпорядкуванні командира 3 броп в районі АДРЕСА_3 та приступити до виконання поставлених бойових: завдань, хоча об`єктивно міг та зобов`язаний був виконати цей наказ начальника.

Вищезазначені дії ОСОБА_4 кваліфікуються за ч. 4 ст. 402 КК України, а саме як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні ОСОБА_4 , після роз`яснення йому судом суті обвинувачення, повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні та обставини, викладені у обвинувальному акті, у вчиненому щиро розкаявся.

З урахуванням повного визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу. Учасники судового провадження проти зазначеного не заперечили. При цьому судом з`ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановлено добровільність їх позицій, а також роз`яснено, що вони позбавляються права оскаржити ці обставини у апеляційному порядку.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив суду, що він дійсно за вищезазначених обставин 08.06.2026 вчинив непокору під час воєнного стану, відмовившись виконувати бойове розпорядження безпосереднього командира щодо передислокації з одного місця служби до іншого, оскільки злякався за своє життя та здоров`я. На теперішній час за вчинене шкодує, обіцяє більше таких випадків не допускати.

Аналізуючи досліджені докази по даному кримінальному провадженню, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення доведена в ході судового розгляду, а його дії необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена у мовах воєнного стану.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

При визначенні розміру покарання судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом`якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включало в себе активні дії (постанова Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі №726/78/23).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , є його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого, в даній ситуації, ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , передбачені ст. 67 КК України, відсутні.

Суд також враховує те, що ОСОБА_4 , добровільно продовжує військову службу, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має задовільну характеристику з місця служби, має хронічні захворювання, які, в тому числі пов`язані із проходженням військової служби, на обліку у лікарів психіатра та нарколога як особа, яка страждає будь-якими захворюваннями наркологічного та/або психічного характеру, не значиться.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховуючи другорядну роль кари як мети покарання, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 402 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.

Крім того, враховуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем і в подальшому бажає проходити військову службу та захищати суверенітет та територіальну цілісність України, суд вважає за можливе на підставі ст. 58 КК України замінити обвинуваченому ОСОБА_4 призначене покарання на службове обмеження для військовослужбовців на той самий строк, з відрахуванням 20 відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.

Клопотання про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу обвинуваченому під час судового розгляду не заявлялось.

Документально підтверджені процесуальні витрати у справі відсутні.

Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.58, 69, ч. 4 ст. 402 КК України, ст.ст. 349, 373 – 376, 393, 395, 532 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України і призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_4 призначене покарання на службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 20 відсотків із суми його грошового забезпечення.

Роз`яснити, що у відповідності до ч. 2 ст. 58 КК України, під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався

Речовий доказ -оптичний диск для лазерних систем зчитування із відеозаписом, на якому зафіксовано факт оголошення наказу та відкрита відмова ОСОБА_4 від виконання наказу зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на вирок подається до Запорізького апеляційного суду через Заводський районний суд міста Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1