Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №344/20551/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20551/25

Провадження № 2/344/1834/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання – Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейський сектору реагування патрульної поліції ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Клим`юк Андрій Васильович, поліцейський сектору реагування патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Каванюк Станіслав Ігорович про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями органу державної влади,-

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача 1 Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, відповідача 2 Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейський сектору реагування патрульної поліції ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Клим`юк Андрій Васильович, поліцейський сектору реагування патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Каванюк Станіслав Ігорович про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями органу державної влади, у розмірі 115000,00 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Нікополь Дніпропетровської області і постійно проживав там до повномасштабного вторгнення російської федерації.

Після початку війни позивач з мамою переїхав до м. Львова, з 27 липня 2022 року він отримав статус внутрішньо переміщеної особи і до вересня 2025 року проживав у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Приблизно один раз в квартал позивач з мамою їздять в м. Нікополь Дніпропетровської області, щоб подивитись, чи не пошкоджений їхній будинок, у якому вони проживали до війни та навідати родичів, які там залишились.

На початку травня 2025 року, повернувшись з м. Нікополя, завідуюча гуртожитку, в якому позивач з мамою проживають у м. Львові за адресою: вул. О. Кульчицької, 10, та сусідка повідомили йому, що приходив працівник поліції і розшукував ОСОБА_1 , оскільки виконував його привід до суду. Почувши цю інформацію, позивач не розумів, що відбувається, чому його шукають працівники поліції і в який суд його викликають, адже він не вчиняв жодного правопорушення. Також працівники поліції телефонували до його матері і повідомляли, що він вчинив порушення закону.

Після вказаних обставин позивач звернувся до адвоката, яка з`ясувала, що відносно нього, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Яремчанському міському суді Івано-Франківської області розглядаються дві справи про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які постановою від 08.04.2025 року Яремчанського міського суду Івано-Франківської області були об`єднані в одне провадження, справа №354/392/25.

Ознайомившись з матеріалами судової справи №354/392/25, отримавши відповіді на ряд адвокатських запитів, позивач з адвокатом з`ясували, що працівник поліції інспектор СРПП ВП №1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП лейтенант ОСОБА_2 склав протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство).

У той самий день 23.02.2025 поліцейський СРПП ВП №1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП рядовий поліції Клим`юк Андрій Васильович склав протокол про адміністративне правопорушення за ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського).

Того ж дня 23.02.2025 особу порушника було затримано і інспектором СРПП ВП №1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП лейтенантом Каванюком Станіславом Ігоровичем складено протокол про адміністративне затримання за ч. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення нібито його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у всіх протоколах працівники поліції вказали його анкетні дані, однак порушником була інша особа, він у той час перебував у м. Львові.

Позивач зазначає, що у зв`язку із станом здоров`я він вкрай рідко залишає місце свого проживання, не їздить на далекі відстані без супроводу своєї матері, оскільки в нього в будь-який момент може відбутись приступ епілепсії.

Також з`ясувалось, що особу порушника, яку ідентифікували працівники поліції як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було доставлено в ІНФОРМАЦІЯ_3 , де він умисно порізав канцелярським лезом собі руку, внаслідок чого був госпіталізований, однак він не був тою особою, яка вчиняла такі дії.

Позивач наполягає на тому, що ніколи не був в Івано-Франківський області, ніколи не був в с. Яблуниця чи в м. Яремче і не був учасником подій які мали місце 23.02.2025, відтак не вчиняв правопорушень, передбачених ст. 173, ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Працівники поліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у протоколах про адміністративне правопорушення всупереч закону, невірно встановили особу порушника і вказали його анкетні дані в складених ними протоколах, також зазначили його адресу проживання, що призвело до безпідставного судового процесу, притягнення його до адміністративної відповідальності, за діяння, які він не вчиняв. Такі незаконні дії працівників поліції завдали позивачу душевних страждань, матеріальної та моральної шкоди, він змушений був доводити свою невинуватість в суді, нести фінансові витрати на правничу допомогу, а також він переніс сильні хвилювання з приводу незаконного притягнення його до відповідальності.

25 червня 2025 року Яремчанський міський суд Івано-Франківської області прийняв законну та справедливу постанову у справі №354/392/25 і адміністративну справу порушену відносно ОСОБА_1 за ознаками статей 173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадженням закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративних правопорушень, дана постанова не оскаржувалась і набула законної сили.

Позивач вважає, що саме незаконні, протиправні дії працівників поліції Каванюка Станіслава Ігоровича та ОСОБА_3 , які невірно встановили особу порушника, всупереч закону встановлювали особу по базі «ІПНП» (Інформаційно-комунікаційна система «Інформаційний портал Національної поліції України»), вказавши анкетні дані позивача в протоколах про адміністративні правопорушення, призвели до судового процесу, для якого він наймав адвоката, поніс витрати на правничу допомогу і доводив у суді, що не був учасником подій, які мали місце 23.02.2025 і описані в протоколах.

Дізнавшись, що про притягнення до відповідальності, позивач звернувся за правничою допомогою, внаслідок чого із адвокатом Максименко О.Г. було укладено Договір про надання правничої допомоги №10/05 від 21 травня 2025 року та Додатковий договір №1 до договору про надання правничої допомоги від 21 травня 2025 року. Адвокат Максименко О.Г. здійснювала захист і представництво інтересів позивача у Яремчанському міському суді Івано-Франківської області у справі №354/392/25, відтак він поніс матеріальні витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень), які сплатив в день укладення договору про надання правничої допомоги, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №3 від 21.05.2025.

У позивача скрутне матеріальне становище, він є внутрішньо переміщеною особою, йому встановлена інвалідність з дитинства третьої групи, однак через протиправні дії працівників правоохоронних органів при здійсненні ними своїх повноважень, він зазнав матеріальних витрат на правничу допомогу, адже був змушений захищати себе в суді і доводити свою невинуватість. Матеріальну шкоду в розмірі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень) 00 копійок позивач просить суд стягнути з відповідачів.

Окрім матеріальної шкоди, незаконні дії працівників поліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при здійсненні ними своїх повноважень, які невірно встановили особу порушника, призвели до душевних страждань, переживань, завдали позивачу моральної коди, адже в силу хвороби він особливо чутливий до негативних емоцій, які завдають непоправної шкоди здоров`ю.

Позивач вважає, що саме незаконні дії вищевказаних працівників поліції привели мене до стану душевних страждань та завдали моральної шкоди.

Позивач розмір грошового відшкодування за завдану йому моральну шкоду оцінює в сумі 100 000,00 гривень (сто тисяч гривень 00 копійок). Саме такий розмір моральної шкоди буде компенсацією позивача за пережиті ним страждання та хвилювання і не призведе до безпідставного збагачення.

За наведених обставин позивач просить стягнути з Державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду заподіяної незаконними рішеннями, діями органу державної влади, у розмірі 15 000,00 гривень та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 гривень (а.с. 1-10).

10 грудня 2025 року від представника відповідача 2 Державної казначейської служби України надано до суду через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 вказує, що відповідно до наданих повноважень Державна казначейська служба України не є головним розпорядником бюджетних коштів, не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору. Державна казначейська служба України здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, є окремою юридичною особою, має власний кошторис, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням, самостійно несе відповідальність за власні дії, будь-яких протиправних дій відносно позивача не здійснювала.

Права та охоронювальні законом інтереси позивача відповідач 2 не порушував, що підтверджується тим, що позивач не вказує на Державну казначейську службу України як на порушника своїх прав. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладання відповідальності на Державну казначейську службу України за дії інших органів чи органів місцевого самоврядування.

Таким чином, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав).

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служби України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Дії працівників органів поліції не можуть вважатися неправомірними або незаконними, оскільки матеріали справи не свідчать про те, що вони припустилися незаконних дій та порушили виконання службових обов`язків. Відсутність прямого причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями, як необхідна умова деліктної відповідальності виключає можливість такої відповідальності.

Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, жодної шкоди не завдало і не повинно нести відповідальність за шкоду завдану позивачу внаслідок незаконних дій інших державних органів.

Враховуючи наведене, відповідач 2 просить у задоволенні позову відмовити (а.с.83-87).

16 грудня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Максименко Ольгою Григорівною подано до суду відповідь на відзив відповідача 2 Державної казначейської служби України, в якому зазначає, що в позовній заяві правильно визначено суб`єктний склад учасників оскільки у випадку задоволення даного позову саме Державна казначейська служба буде виконувати рішення суду.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача 2 Державної казначейської служби України помилково посилається на статтю 1176 Цивільного кодексу України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Вищевказаний закон не регулює даних правовідносин і позивач у позові не посилався на вказані нормативно-правові акти.

Позивач просить позов задовольнити (а.с. 93-98).

17 грудня 2025 року представником відповідача 1 Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що поліцейським під час складання протоколу про адміністративне правопорушення будь-які протиправні дії щодо позивача не вчинялись, свобода пересування позивача не обмежувалась, також будь-які спецзасоби стосовно позивача не застосовувались, він не був затриманий в адміністративному порядку. Доказів того, що дії працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача були неправомірними та безпідставними, а також такими, що спричинили моральних страждань, не надано, адже самого контакту з позивачем не було.

Щодо позивача не вчинялися дії, перелічені у частині першій статті 1176 Цивільного кодексу України, у тому числі не здійснювалися незаконні накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Доказів того, що дії працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача були неправомірними та безпідставними, а також такими, що спричинили моральних страждань, позивачем не надано.

Виходячи з викладеного, відповідач 1 вважає, що правових та законних підстав для відшкодування моральної шкоди за складання протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності, як зазначив позивач, немає.

Позивачем не надано у достатній мірі відомостей, що свідчили б про причинно-наслідковий зв`язок «емоційні переживання» та ймовірного виселення з гуртожитку позивача із складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Так, як позивачем, не надано жодних доказів, які б підтверджували обґрунтованість заявленого розміру відшкодування моральної шкоди заподіяння позивачу, що виразилися в емоційному переживанні, та що стало наслідком саме складання протоколу про адміністративне правопорушення, тому позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню (а.с.104-113).

30 грудня 2025 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив відповідача 1 Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому підтримує вимоги позовної заяви у повному обсязі та просить задовольнити (а.с.126-131).

Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 листопада 2025 року дану цивільну справу розподілено для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 61-62).

Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін (а.с.63-65).

03 лютого 2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 139).

Пояснення учасників справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Максименко О.Г., надаючи пояснення в режимі відеоконференції, підтримала позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1 Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Повх В.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання інші учасники справи не прибули, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеної особою з 27 липня 2022 року, що підтверджується довідкою № 136-7001375360 від 27 липня 2022 року (а.с.14).

Позивач є інвалідом з дитинства, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.15).

ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою та з 22.05.2025 по 28.05.2025 перебував на стаціонарному лікуванні (а.с.16-17).

23 лютого 2025 року поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Клим`юком А.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №207728 за ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 про те, що 23 лютого 2025 року о 13 годині 58 хвилин у с. Яблуниця, вул. Героїв Майдану не виконував неодноразове законне розпорядження пред`явити документи, які посвідчують особу. На законну вимогу працівника поліції піти до службового авто дістав предмет, схожий на лезо, та погрожував собі та працівникам поліції. Був затриманий у законному порядку (а.с. 18).

Поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Клим`юком А.В. 23 лютого 2025 року складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення серії ВАД № 261461, згідно якого 23 лютого 2025 року у с. Яблуниця, вул. Героїв Майдану ОСОБА_1 на автобусній зупинці погрожував собі фізичною розправою, чим порушив громадський порядок і спокій громадян (а.с.19).

23 лютого 2025 року поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Клим`юком А.В. складено рапорт відносно подій, що мали місце 23 лютого 2025 року у АДРЕСА_2 (а.с. 20-21).

Поліцейським СРПП ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Каванюком С.І. складено протокол про адміністративне затримання АПЗ18 № 035764 за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , який 23 лютого 2025 року о 13 годині 59 хвилин у с. Яблуниця, вул. Героїв Майдану не виконував неодноразове законне розпорядження про припинення правопорушення, шарпав працівника поліції, поводив себе зухвало та нахабно також погрожував предметом, схожим на канцелярське лезо, своєму життю та здоров`ю (а.с. 22-23).

08 квітня 2025 року Яремчанським міським судом Івано-Франківської області у справі № 354/392/25 винесено постанову про об`єднання справ про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статями 173 та 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 24-25).

Львівським районним управлінням поліції № 2 відділу поліції № 1 ГУНП у Львівській області направлено судді Яремчанського міського суду Івано-Франківської області матеріали про здійснення приводу ОСОБА_1 (а.с. 26).

29.04.2025 ДОП СП ВП № 1 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції М.Семенюк складено рапорт начальнику ВП № 1 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області про неможливість здійснення приводу ОСОБА_1 на судове засідання, оскільки при виході за адресою: АДРЕСА_1 опитано чергову по гуртожитку ОСОБА_4 , яка повідомила, що ОСОБА_1 дійсно проживає за вказаною адресою, але вже 2 тижні не з`являється, можливо з матір`ю поїхали в ОСОБА_5 , звідки вони родом, так як періодично раз в 2-3 місяці туди навідуються. Теж саме повідомила і сусідка ОСОБА_6 (а.с.27).

28 квітня 2025 року відібрані пояснення від громадянки ОСОБА_6 (а.с.28).

28 квітня 2025 року відібрані пояснення від громадянки ОСОБА_4 (а.с.29).

За інформацією бази ІКС «Інформаційний портал Національної поліції», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягувався до адміністративної відповідальності за ст.ст. 173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 31-32).

ІНФОРМАЦІЯ_4 була дана відповідь на запит адвоката Максименко О.Г., в якій повідомлено, що ОСОБА_1 не затримувався працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 , а його доставили працівники поліції. Як вказується у рапорті, він назвав себе ОСОБА_1 та вказав адресу проживання: АДРЕСА_1 . Прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_5 даному громадянину стало погано і йому було викликано швидку невідкладну допомогу, за її результатами він був госпіталізований. Відповідно до АІТС «Оберіг», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , являється порушником військового обліку, а саме не прибуття вчасно по повістці, що в свою чергу є порушенням абзацу 1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку (а.с. 33-34).

На запит адвоката Максименко О.Г. Комунальним комерційним підприємством «Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради» надана копія карти виїзду швидкої допомоги № 370 від 23.02.2025 до ОСОБА_1 , з якої вбачається, що адреса госпіталізованої особи зазначена м. Яремче, у дужках - с. Яблуниця Надвірнянський район. Попередній діагноз встановлено-різана рана лівого передпліччя, скарги на кровотечу з рани та біль у руці, а також наявна відмітка про те, що особа вживала алкоголь. (а.с.35-37).

25 червня 2025 року Яремчанським міським судом Івано-Франківської області у справі № 354/392/25 прийнято постанову, що набрала законної сили 07 липня 2025 року, згідно якої адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками ст.ст.173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадженням закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 38-45).

02 липня 2025 року ОСОБА_1 звертався зі скаргою до начальника ГУНП в Івано-Франківській області на дії поліцейських Відділу поліції № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Клим`юка Андрія Васильовича та ОСОБА_2 (а.с.54-56).

На дану заяву позивачу була дана відповідь про те, що підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських Відділу поліції № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_3 та ОСОБА_2 немає. Поліцейськими на той час вжито вичерпні можливості щодо ідентифікації особи правопорушника. Будь-якого протиправного умислу з метою порушення охоронюваних законом прав та інтересів, у тому числі позивача, у поліцейських не було (а.с.57).

27 серпня 2025 року ОСОБА_1 звертався зі скаргою до Національної поліції України на рішення про відмову у задоволенні скарги від 02.07.2025 на дії поліцейських Відділу поліції № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Клим`юка Андрія Васильовича та ОСОБА_2 (а.с.58-59).

ОСОБА_3 були надані письмові пояснення, де вказує, що 23.02.2025 під час перебування в добовому наряді, на службовий планшет прийшло повідомлення, що невідома особа, перебуваючи на автобусній зупинці в с. Яблуниця, по вул. Героїв Майдану, поводить себе неадекватно та погрожує собі фізичною розправою. Прибувши на місце події, було виявлено чоловіка, який назвався ОСОБА_1 та вказав дату народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначений чоловік повідомив, що не має при собі документів, які посвідчують особу, а також у нього не було мобільного застосунку «Дія». За таких обставин вони здійснили перевірку по базі даних ППНП, де відобразилась інформація про двох осіб із вказаними анкетними даними. На їхнє запитання вказаний громадянин назвав вірно обидві вказані у базі адреси місця проживання: АДРЕСА_1 та у Донецькій області. Будь-яких фотографічних зображень ів ІТС ІПНП по зазначеній особі не було. Особі було запропоновано негайно повідомити про адміністративне затримання її родичів, на що вона відмовилася. Надалі ця особа з метою припинення протиправної поведінки була затримана та доставлена у відділення поліції для складання адміністративних матеріалів. Будь-яким іншим чином встановити особу не виявилось можливим, оскільки жодних документів особа при собі не мала. Щодо присутнього у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що вказаний чоловік візуально схожий на особу, яку він затримував (а.с. 159-161).

Норми права, що підлягають застосуванню, та висновки суду

за результатами розгляду справи.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 Цивільного кодексу України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Щодо правової природи протоколу у справі про адміністративне правопорушення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.

Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №638/3490/18 сформулювала такі правові висновки. Так, складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Згідно висновку Верховного Суду, сформульованому у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції патрульних поліцейських під час його складання, суд виходить з того, що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладено обов`язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.

Водночас на поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.

Вирішуючи питання щодо встановлення протиправності в діях посадових осіб під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, суд виходить з наступного.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Як було зазначено вище, процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за статтями 173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (частина перша статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення уповноваженою на те особою та чи діяв поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.

Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (постанова Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16).

Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

З постанови Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2025 року у справі № 354/392/25 вбачається, що під час розгляду справи Інспектор поліції ВП №1 (м.Яремче) Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківської області Клим`юк А.В. у судовому засіданні пояснив, що 23.02.2025 під час перебування в добовому наряді, на службовий планшет прийшло повідомлення, що невідома особа, перебуваючи на автобусній зупинці в с. Яблуниця, по вул. Героїв Майдану поводить себе неадекватно та погрожує собі фізичною розправою. Прибувши на місце події було виявлено чоловіка, який назвався ОСОБА_1 та вказав дату народження ІНФОРМАЦІЯ_6 . Зазначений чоловік повідомив, що не має при собі документів, які посвідчують особу, а також у нього не було мобільного застосунку «Дія». За таких обставин вони здійснили перевірку по базі даних ІПНП, де відобразилась інформація про двох осіб із вказаними анкетними даними. На їхнє запитання вказаний громадянин назвав вірно обидві вказані у базі адреси місця проживання: АДРЕСА_1 та у Донецькій області. Надалі ця особа з метою припинення протиправної поведінки була затримана та доставлена у відділення поліції для складання адміністративних матеріалів. Будь-яким іншим чином встановити особу не виявилось можливим, оскільки жодних документів особа при собі не мала. Також пригадує, що вказаний чоловік телефонував своїй дівчині і повідомляв про затримання. Щодо присутнього у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що вказаний чоловік візуально схожий на особу, яку він затримував 23.02.2025, а тому стверджувати, що це була інша особа він не може.

Також суддею під час розгляду даної справи було досліджено витяг з бази ІКС «Інформаційний портал Національної поліції», під час чого встановлено, що у базі ІПНП наявні відомості про двох осіб із аналогічним прізвищем, ім`я та по батькові, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Нікополь Дніпропетровської області, місце проживання: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце народження: Донецька область, Амвросіївський район, с-ще Новоамвросіївське.

При дослідженні доказі у справі про адміністративне правопорушення судом встановлено, що зафіксована на фото- та відеозаписах особа з місця події, особа, яка була затримана 23.02.2025 року працівниками поліції у с. Яблуниця за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення та присутній у залі судового засідання у режимі відеоконференції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є різними особами, про що зокрема свідчать характерні відмінності рис обличчя, будова волосяного покриву голови та колір волосся, тому в ході судового розгляду встановлено, що суб`єктом, який вчинив зазначені правопорушення, є інша особа, у результаті чого суд постановив адміністративну справу, порушену відносно ОСОБА_1 за ознаками ст.ст. 173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадженням закрити у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень.

Посилання сторони позивача на те, що працівники поліції невірно встановили особу порушника, оскільки встановлювали особу по базі «ІПНП» (Інформаційно-комунікаційна система «Інформаційний портал Національної поліції України»), суд оцінює критично та зазначає, що згідно пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про Національну поліцію» поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності користується реєстрами та базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади.

Судом встановлено, що поліцейськими на час складання протоколів про адміністративні правопорушення було вжито вичерпні можливості щодо ідентифікації особи правопорушника. Будь-якого протиправного умислу з метою порушення охоронюваних законом прав та інтересів, у тому числі позивача, у поліцейських не було, та судом у ході розгляду справи не встановлено.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено позивачем, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не був затриманий працівниками поліції, спецзасоби кайданки до нього не застосовувалися, у відділення поліції не доставлявся.

Натомість матеріалами справи встановлено, що затриманий чоловік назвався ОСОБА_1 та вказав дату народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також у базі ІКС «Інформаційний портал Національної поліції» наявні відомості про двох осіб із аналогічним прізвищем, ім`ям та по батькові, а саме: ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами очевидну невідповідність протоколу вимогам закону, очевидні протиправні дії працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та ознаки свавільності працівників поліції щодо позивача ОСОБА_1 , а судом під час розгляду справи не встановлено.

Щодо наявності завданої матеріальної та моральної шкоди.

Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

Так, згідно частини першої-другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 Цивільного кодексу України).

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 Цивільного кодексу України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Встановлення причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, провадження № 14-87цс24, згідно якого у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

З досліджених судом доказів судом не встановлено, що складені протоколи про адміністративне правопорушення не відповідали вимогам закону, зокрема статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними.

Оскільки судом не встановлено неправомірність у діях працівника поліції під час складання протоколів про адміністративне правопорушення, тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 Цивільного кодексу України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Усі інші пояснення учасників справи, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених у цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка слідчим суддею не надала можливості встановити обставини, які були б підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.ст. 11, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 10-13, 15, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-284, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейський сектору реагування патрульної поліції ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Клим`юк Андрій Васильович, поліцейський сектору реагування патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Каванюк Станіслав Ігоровичпро відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями органу державної влади, - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач 1 - Держава України в особі Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 40108798, місцезнаходження: 76018 Івано-Франківськ, вул. Української перемоги, буд. 15,

Відповідач 2 - Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ місцезнаходження: 01014 м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - поліцейський сектору реагування патрульної поліції ВП № 1 (м. Яремче) Надвірнянського РВП Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Клим`юк Андрій Васильович, місцезнаходження: 78501 Івано-Франківська область, м. Яремче, вул. Воїнів УПА, буд. 13.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - поліцейський сектору реагування патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Каванюк Станіслав Ігорович, 76018 Івано-Франківськ, вул. Української перемоги, буд. 15.

Повний текст рішення складено та підписано 18 вересня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.