Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №338/1038/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/1038/26

17 вересня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі судді Битківського Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Лисків Жидачівського району Львівської області, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковника,

за частиною другою статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Згідно з протоколом про військове адміністративне правопорушення ЛВІ № 170 від 25 червня 2026 року ОСОБА_1 поставлено у вину те, що він, будучи начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовою службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими обов`язками та повноваженнями із забезпечення виконання завдань щодо проведення мобілізаційної роботи, в умовах особливого періоду неналежно виконав покладені на нього службові обов`язки та допустив оформлення призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , хоча останній обвинувачується за частиною третьою статті 368 КК України, а кримінальне провадження щодо нього перебуває на стадії судового провадження.

ОСОБА_2 призвано на військову службу 19 травня 2026 року до військової частини НОМЕР_1 , що оформлено поіменним списком № 1563 та наказом про призов № 3019 від 19 травня 2026 року. Такі дії кваліфіковано за частиною другою статті 172-15 КУпАП як недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

ОСОБА_1 у судовому засіданні вини не визнав. Пояснив, що офіційно зареєстровані відомості про обвинувачення ОСОБА_2 за частиною третьою статті 368 КК України до нього не надходили. Водночас підтвердив, що саме за його рішенням ОСОБА_2 було направлено на проходження військово-лікарської комісії та що надалі він забезпечував підготовку документів щодо його призову. Звернув увагу, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, не містить окремого застереження щодо неможливості мобілізації осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що 19 травня 2026 року, прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_4 , особисто подав працівнику ТЦК письмову заяву про неможливість його призову у зв`язку з перебуванням у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні за частиною третьою статті 368 КК України, яке розглядається Надвірнянським районним судом. До заяви додавав копію судової ухвали та судову повістку. Працівник відділу відніс документи для ознайомлення ОСОБА_1 . Після цього ОСОБА_1 особисто розмовляв із ОСОБА_2 , зазначивши, що обставини, які виникли у нього у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності не впливають на виконання ним обов`язків військової служби, а працівник ТЦК повернув йому ці документи без реєстрації. Незважаючи на повідомлені обставини, оформлення призову було продовжено. Того ж дня він був відправлений на ВЛК і до завершення доби доставлений у військову частину для проходження військової служби. Про такі дії працівників РТЦК та СП він повідомив свого адвоката, який здійснює його захист у кримінальному провадженні.

Працівник територіального центру ОСОБА_3 у своїх поясненнях заперечив факт одержання від ОСОБА_2 відповідної заяви та судових документів.

Дослідивши протокол і долучені матеріали, заслухавши пояснення учасників та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП завданнями провадження є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин справи; доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність особи; докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин у їх сукупності.

Частиною другою статті 172-15 КУпАП передбачена відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 по стройовій частині від 03 травня 2026 року № 125 убачається, що ОСОБА_1 призначений начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 . Він є військовослужбовцем у військовому званні підполковника, виконує організаційно-розпорядчі функції, а тому є спеціальним суб`єктом військового адміністративного правопорушення.

На час події на всій території України діяли воєнний стан та особливий період.

Частина друга статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно яких перебуває на стадії судового провадження.

Судом установлено, що станом на 19 травня 2026 року ОСОБА_2 мав статус обвинуваченого у кримінальному провадженні за частиною третьою статті 368 КК України, яке перебувало на розгляді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області. Кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 368 КК України, належить до корупційних кримінальних правопорушень і, з огляду на передбачене санкцією покарання, є тяжким злочином. Відтак щодо ОСОБА_2 поширювалася пряма заборона, встановлена частиною другою статті 4 названого Закону.

Суд визнає достовірними показання ОСОБА_2 про подання ним 19 травня 2026 року заяви та судових документів на підтвердження факту притягнення його до кримінальної відповідальності. Його показання є послідовними, деталізованими та узгоджуються з іншими матеріалами справи. Зокрема, вже 20 травня 2026 року, наступного дня після оформлення призову, адвокат ОСОБА_2 . ОСОБА_4 звернувся до відділу Військової служби правопорядку із заявою, в якій повідомив про відмову працівників ТЦК та СП зареєструвати подані ОСОБА_2 документи, ігнорування викладених у них відомостей та прийняття рішення про його мобілізацію.

Суд враховує, що заява адвоката сама по собі не доводить усіх обставин особистого одержання документів ОСОБА_1 , оскільки могла бути складена зі слів ОСОБА_2 . Водночас її подання безпосередньо після події, до складання протоколу про адміністративне правопорушення, підтверджує незмінність і послідовність версії ОСОБА_2 та спростовує припущення про її формування з метою подальшого провадження у цій справі.

Пояснення працівника територіального центру ОСОБА_3 про те, що заяву та документи він не отримував, суд оцінює критично. Вони не узгоджуються з послідовними показаннями ОСОБА_2 і змістом невідкладного звернення його адвоката. Крім того, цей працівник перебуває у службовій залежності від ОСОБА_1 , а підтвердження факту прийняття документів могло б свідчити також про неналежне виконання ним власних службових обов`язків. Ці обставини не дають підстав констатувати завідомо неправдивий характер його пояснень, проте підлягають урахуванню при оцінці їх об`єктивності. У сукупності з іншими доказами вони не породжують обґрунтованого сумніву щодо факту подання ОСОБА_2 документів.

Відсутність зареєстрованого примірника заяви не спростовує її подання, оскільки, за встановленими судом обставинами, її реєстрація не відбулася саме внаслідок відмови працівників ТЦК та СП прийняти документи в установленому порядку. Посилання ОСОБА_1 на ненадходження до нього «офіційних» відомостей за таких обставин не може виправдовувати продовження мобілізаційної процедури.

З посадових обов`язків ОСОБА_1 вбачається, що на нього як начальника 1 відділу покладено обов`язок забезпечення виконання завдань щодо проведення мобілізаційної роботи. У судовому засіданні він особисто підтвердив, що за його рішенням ОСОБА_2 було направлено на ВЛК та надалі він готував документи про його мобілізацію. Отже, участь ОСОБА_1 не обмежувалася загальним керівництвом відділом: він безпосередньо організував і забезпечив підготовчі етапи призову конкретної особи.

Те, що остаточний наказ про призов підписав начальник районного ТЦК та СП, не виключає відповідальності ОСОБА_1 .

Предметом оцінки дій особи у даній справі є неналежне виконання ним власних службових обов`язків: незабезпечення реєстрації та перевірки документів, непризупинення оформлення призову, неповідомлення начальника РТЦК та СП про законодавчу перешкоду та підготовка матеріалів щодо призову без відображення істотних відомостей. Підписання наказу начальником РТЦК та СП було завершальним етапом процедури, фактичні матеріали для якого готувалися очолюваним ОСОБА_1 відділом за його безпосередньої участі.

Суд відхиляє довід ОСОБА_1 про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 не містить окремої заборони мобілізації осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. Названою постановою затверджено підзаконний порядок організації та проведення призову. Натомість частина друга статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містить пряму імперативну заборону комплектування Збройних Сил України визначеною категорією осіб. Відсутність дублювання законодавчої заборони у підзаконному акті не припиняє її дії та не звільняє військову службову особу від обов`язку виконувати закон, який має вищу юридичну силу.

Зазначена заборона не є відстрочкою від призову, порядок підтвердження якої визначається законодавством про мобілізацію. Тому відсутність відповідної підстави серед процедурних положень постанови № 560 не надавала посадовим особам ТЦК та СП права ігнорувати обмеження щодо комплектування Збройних Сил України. Навіть за відсутності спеціально визначеного підзаконним актом алгоритму дій отримана інформація зобов`язувала ОСОБА_1 щонайменше зупинити оформлення документів і перевірити повідомлені відомості.

Суд також ураховує, що у протоколі вжито формулювання про вчинення ОСОБА_1 дій «умисно» та водночас про недбале ставлення до військової служби. Саме по собі таке термінологічне поєднання не перешкодило ОСОБА_1 зрозуміти фактичне обвинувачення та реалізувати право на захист. Фактичний зміст інкримінованого полягає у несумлінному виконанні конкретних службових обов`язків під час підготовки матеріалів щодо призову ОСОБА_2 . Окремі свідомі дії, зокрема продовження оформлення документів після одержання інформації про можливу заборону, не усувають установленого судом неналежного ставлення до обов`язку забезпечити законність мобілізаційної роботи.

Таким чином, доказами у їх сукупності підтверджено, що ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою та начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , в умовах особливого періоду, після одержання інформації та документів про перебування ОСОБА_2 у статусі обвинуваченого за частиною третьою статті 368 КК України в судовому провадженні, не забезпечив їх реєстрації та належної перевірки, не припинив процедуру оформлення призову, не довів інформацію про законодавчу перешкоду до начальника РТЦК та СП і підготував документи щодо мобілізації ОСОБА_2 , на підставі яких 19 травня 2026 року видано наказ про його призов.

Такі дії містять склад військового адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП.

Водночас при вирішенні справи суд зобов`язаний перевірити дотримання строків накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до частини другої статті 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду, стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім випадків, передбачених наступними частинами цієї статті.

Правопорушення, яке ставиться у вину ОСОБА_1 , не є триваючим. Воно було закінчене 19 травня 2026 року з моменту завершення підготовки матеріалів та видання наказу про призов ОСОБА_2 . Подальше проходження ОСОБА_2 військової служби є наслідком учиненого, але не свідчить про безперервне невиконання ОСОБА_1 того самого службового обов`язку.

Отже, передбачений частиною другою статті 38 КУпАП тримісячний строк обчислюється з 19 травня 2026 року та закінчився 19 серпня 2026 року. Складання протоколу 25 червня 2026 року, проведення перевірки чи направлення матеріалів до суду не зупиняють і не переривають перебігу цього строку.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Оскільки на момент розгляду справи строк накладення адміністративного стягнення сплив, адміністративне стягнення до ОСОБА_1 не може бути застосоване, а провадження підлягає закриттю. За цих обставин судовий збір, передбачений статтею 40-1 КУпАП, з ОСОБА_1 не стягується, оскільки адміністративне стягнення на нього не накладається.

Керуючись 283–285 КУпАП, суд

постановив:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого частиною другою статті 38 КУпАП.

Судовий збір не стягувати.

Постанова може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду через Богородчанський районний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених законом.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.

Суддя Л.Битківський