Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №216/6782/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/6782/25

провадження 2/216/898/26

РІШЕННЯ

іменем України

01 вересня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Цимбалістенко О.В.,

за участі секретаря судового засідання Таганської Є.Р.,

розглянувши у приміщенні суду у місті Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути зОСОБА_2 борг за договором позики від 09.10.2024 в розмірі 8000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день подання позову становить 330 271,20 грн; відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 60 % річних на суму заборгованості за весь період прострочення, що становить 3719,99 доларів США, та за офіційним курсом НБУ на день подання позову складає 153 575,69 грн; проценти передбачені п. 1.2 договору в розмірі 600 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день подання позову становить 24 770,34 грн, а також судові витрати у вигляді судового збору 5086,17 грн.

Обґрунтування позовних вимог

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що 09 жовтня 2024 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого позивачка надала відповідачу позику в сумі 8000 доларів США, а останній зобов`язався повертати позику в строк до 15 листопада 2024 року. Умовами договору сторонами було погоджено сплату відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 60 % річних на суму заборгованості за весь період прострочення, та проценти передбачені п. 1.2 договору в розмірі 600 доларів США.

У порушення умов договору, відповідач не виконав свого обов`язку з повернення позики. На звернення позивачки відповідач не заперечує щодо наявності боргу, однак до теперішнього часу кошти не повернув.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 19 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 03 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання відповідача: АДРЕСА_1 , які були повернуті органом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Обставини справи, встановлені судом

09.10.2024 відповідачем було написано розписку, та в той же день між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивачка передала відповідачу грошові кошти в розмірі 8000 доларів США, строком до 15 листопада 2024 року.

Пунктом 1.2 договору позики визначено, що Позикодавець має право на одержання від Позичальника процентів від суми позики в розмірі 600 доларів США.

Відповідно до п. 7 договору позики, якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики, крім сплати процентів відповідно до п.п 1.2 договору, він зобов`язаний сплатити на вимогу Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60 процентів річних від прострочення суми.

Повернення позики має бути здійснено за адресою проживання Позикодавця. Позика повертається в доларах США готівкою (п. 3 договору позики).

Відомостями зі скриншоту (знімку екрана) листування сторін вбачається визнання відповідачем боргу за договором позики.

Згідно розрахунку наданого позивачкою, відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 60 % річних на суму заборгованості за весь період прострочення становлять 3719,99 доларів США, та за офіційним курсом НБУ на день подання позову складають 153 575,69 грн; та проценти передбачені п. 1.2 договору в розмірі 600 доларів США за офіційним курсом НБУ на день подання позову становлять 24 770,34 грн.

20 липня 2025 року позивачка письмово зверталась до відповідача з вимогою про повернення суми позики з розрахунком штрафних санкцій, вимога була отримана відповідачем, що підтверджується поштовим повідомленням.

Джерела права й акти їх застосування

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Для того, щоб договір позики набрав чинності, необхідне підтвердження одержання позичальником позики.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс 15. В цій постанові зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та дату отримання коштів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, договір позики є укладеним з моменту передання грошей; складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою.

Як вбачається з розписки від 09.10.2024, відповідач взяв у позику в позивачки грошові кошти в розмірі 8000 доларів США, та зобов`язався повернути до 15.11.2024 згідно договору.

Умовами договору позики від 09.10.2024 визначено право позивачки на отримання процентів від суми позики в розмірі 600 доларів США, суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60 процентів річних від простроченої суми.

Позивачкою заявлено до стягнення окрім суми боргу за позикою, також проценти погоджені умовами договору позики, без суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, надана розписка, та договір позики підтверджують укладення сторонами договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов`язань, а також факт передачі грошової суми позивачці.

Умовами договору позики сторонами визначено повернення позики в іноземній валюті – доларів США.

Згідно із частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 р. по справі № 464/3790/16-ц висловила наступну правову позицію:

«Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи, що сума позики відповідачем не повернена, відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивачки.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі N 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі N 320/5115/17).

Формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N 761/12665/14).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року № 500/5194/16).

Таким чином, враховуючи той факт, що сторони погодили повернення позики в доларах США, суд вважає необхідним стягнути позику та заявлені відсотки за умовами договору позики від 09.10.2024 в тій валюті яка визначена договором, тобто доларах США.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями ч. ч. 1 та 3 ст. 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).

Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку ч. 4 ст. 83 ЦПК України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачкою.

З огляду на вищевикладене, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 5086,17 грн, який слід стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. т. 10, 11, 13, 133, 137, 141, 258, 259, 263- 265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики за договором від 09.10.2024, в розмірі 8000 (вісім тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нараховані за договором позики відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 60 % річних на суму заборгованості за весь період прострочення в розмірі 3719 (три тисячі сімсот дев`ятнадцять) доларів США 99 (дев`яносто дев`ять) центів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти визначені п. 1.2 договору позики від 09.10.2024, в розмірі 600 (шістсот) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 5086 (п`ять тисяч вісімдесят шість) грн 17 (сімнадцять) коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Відомості про сторони:

Позивачка:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено 01 вересня 2026 року.

Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО