Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №206/3732/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа № 206/3732/26

Провадження № 3/206/730/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Кушнірчука Р.О., при секретареві судового засідання Худайкуловій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

за участю:

захисника – адвоката Сергєєва А.М.,

прокурорів – Романюка П.С., Двойнічної Л.М.,

ВСТАНОВИВ:

03 червня 2026 року до Самарського районного суду міста Дніпра з Відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення, складені відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 638329 від 12 квітня 2026 року, 12 квітня 2026 року о 00 годині 50 хвилин у м. Дніпрі, на вул. Південний Міст, ОСОБА_1 керував автомобілем RENAULT LAGUNA, державний номерний знак НОМЕР_1 , Під час спілкування працівниками поліції у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки із застосуванням спеціального технічного засобу Drager Alcotest 6820. ОСОБА_1 пройшов огляд, результат якого становив 1,03 проміле, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.

Постановою Самарського районного суду міста Дніпра від 30 червня 2026 року до участі у справі було залучено прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра та відмовлено у задоволенні клопотання захисника Сергєєва А.М. про зупинення провадження у справі у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 військової служби.

У судове засідання 15 вересня 2026 року ОСОБА_1 не з`явився. Захисник Сергєєв А.М. повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на бойових позиціях та особисто прибути до суду не має можливості. Суд, враховуючи участь захисника, надані стороною захисту письмові клопотання та пояснення, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, дослідив матеріали за участю захисника і прокурорів.

Захисник Сергєєв А.М. заперечував проти притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та просив закрити провадження. Посилався на те, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та на момент події виконував наказ командира; огляд на стан сп`яніння проведено неналежним суб`єктом – працівником поліції, тоді як, на думку захисту, мав застосовуватися порядок, передбачений ст. 266-1 КУпАП. Також зазначав, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, не надавав належної згоди на огляд, не направлявся до закладу охорони здоров`я, а рапорт поліцейського не може бути самостійним належним доказом його винуватості.

У письмовому клопотанні про закриття провадження сторона захисту додатково наполягала на недійсності результатів огляду через порушення, на її думку, спеціального порядку огляду військовослужбовця, та просила визнати відповідні докази недопустимими.

Водночас стороною захисту подано окреме клопотання про призначення стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації – на випадок, якщо суд не погодиться з доводами про закриття провадження. У ньому захист просив врахувати проходження ОСОБА_1 військової служби, наявність поранення та нагород, а також не застосовувати додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, посилаючись на необхідність такого права для виконання ним військових обов`язків.

Прокурор Романюк П.С. заперечував проти доводів сторони захисту та зазначив, що ОСОБА_1 було роз`яснено порядок проведення огляду, він добровільно пройшов огляд і заперечень щодо процедури та результату не висловлював. Прокурор підтримав письмовий висновок, відповідно до якого вина ОСОБА_1 підтверджується сукупністю доказів, та просив застосувати стягнення, передбачене санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Прокурор Двойнічна Л.М. звернула увагу на відсутність правових підстав вважати, що статус військовослужбовця дозволяє керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або виключає застосування загального порядку відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху.

Дослідивши матеріали справи, письмові клопотання сторони захисту, висновок прокурора, заслухавши учасників судового розгляду та безпосередньо дослідивши відеозапис з нагрудної камери поліцейського, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною першою ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Пунктом 2.9 «а» Правил дорожнього руху України водієві заборонено керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вина ОСОБА_1 підтверджується взаємопов`язаною сукупністю доказів: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 638329 від 12 квітня 2026 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу; роздруківкою Drager Alcotest 6820 із результатом 1,03 ‰; відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, дослідженим у судовому засіданні; іншими матеріалами справи.

З акту огляду та роздруківки Drager Alcotest 6820 вбачається позитивний результат огляду – 1,03 ‰. У висновку прокурора зазначено заводський номер приладу ARHK-0551 та дату останньої повірки 17 листопада 2025 року. ОСОБА_1 власноручно засвідчив ознайомлення з результатом огляду та будь-яких письмових заперечень щодо нього під час оформлення матеріалів не зазначив.

Особливе доказове значення суд надає відеозапису, оскільки він дозволяє безпосередньо перевірити перебіг процедури огляду, поведінку ОСОБА_1 та зміст його спілкування з працівниками поліції.

У судовому засіданні відеозапис було безпосередньо оглянуто. На відмітці приблизно 00:56:15 ОСОБА_1 здійснює видих у прилад. Після оголошення результату 1,03 ‰ він не висловлює незгоди ані з самим проведенням тесту, ані з отриманим показником та у відповідь фактично зазначає: «Ну а що робити?» / «А що зробиш?». Така реакція в контексті всієї зафіксованої процедури не містить заперечення проти результату огляду.

Суд не погоджується з доводом захисту про відсутність згоди ОСОБА_1 на проведення огляду. Згода на процесуальну дію оцінюється не лише за наявністю певної формули слів, а й за фактичною поведінкою особи. ОСОБА_1 після роз`яснення процедури не відмовився від огляду, добровільно здійснив необхідні дії для проведення тесту, видихнув у прилад, після отримання результату не заявив про незгоду та не вимагав його перевірки у закладі охорони здоров`я.

Відтак твердження захисту про те, що огляд проведено всупереч волі ОСОБА_1 , суперечить безпосередньо дослідженому відеозапису та письмовим матеріалам.

Довід захисту про те, що ОСОБА_1 не було направлено до закладу охорони здоров`я, також не спростовує результату огляду.

За матеріалами справи та відеозаписом ОСОБА_1 погодився з результатом огляду на місці та не заявив про незгоду з ним. Відсутність такої незгоди не створювала підстав вважати проведений на місці огляд незавершеним лише через те, що додатковий огляд у закладі охорони здоров`я фактично не проводився.

Суд відхиляє доводи захисту про недопустимість огляду через статус ОСОБА_1 як військовослужбовця.

Частина перша ст. 15 КУпАП прямо передбачає, що військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. У цій справі ОСОБА_1 інкримінується не військове адміністративне правопорушення, а керування цивільним транспортним засобом на дорозі загального користування у стані алкогольного сп`яніння.

Посилання захисту на ст. 266-1 КУпАП не змінює цього висновку. Положення цієї статті регулюють спеціальні випадки огляду військовослужбовців у контексті військової служби та військових адміністративних правопорушень. Вони не усувають повноважень поліцейського щодо виявлення та оформлення правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, коли військовослужбовець виступає саме як водій транспортного засобу. Інше тлумачення фактично створювало б необґрунтований виняток із загальної заборони керування транспортом у стані сп`яніння для окремої категорії водіїв, чого закон не передбачає.

Не приймає суд і посилання сторони захисту на крайню необхідність.

За змістом ст. 18 КУпАП стан крайньої необхідності передбачає усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожує особі, іншим особам, суспільним чи державним інтересам, якщо цю небезпеку неможливо усунути іншими засобами і заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази існування на момент керування конкретної безпосередньої небезпеки, яку неможливо було усунути інакше, ніж шляхом керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння.

Більше того, у судовому засіданні захисник пояснив, що до цього ОСОБА_1 перебував на відпочинку, після чого нібито отримав усний наказ командира. Разом із тим сам захисник підтвердив, що на відеозаписі під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 про такі обставини не повідомляв. Будь-якого наказу, зміст якого вимагав би від ОСОБА_1 саме керування транспортним засобом після вживання алкоголю, або доказів неможливості виконати відповідне завдання іншим безпечним способом суду не надано. Сам факт проходження військової служби чи посилання на усний наказ не утворює стану крайньої необхідності.

Щодо рапорту поліцейського суд зазначає, що він не покладається в основу висновку про винуватість як єдиний або вирішальний доказ. Відомості рапорту оцінюються виключно у сукупності з протоколом, актом огляду, роздруківкою Drager та відеозаписом. Навіть без самостійного вирішального значення рапорту решта безпосередньо досліджених доказів є достатніми, взаємно узгодженими та підтверджують як факт керування, так і перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, наведені стороною захисту заперечення не спростовують установлених судом фактичних обставин, не свідчать про недопустимість ключових доказів і не створюють розумного сумніву щодо факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, взаємопов`язаними та достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Окремо суд оцінює клопотання захисту про призначення стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами.

Суд враховує наведені стороною захисту відомості про проходження ОСОБА_1 військової служби, поранення та нагороди. Водночас санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння передбачає штраф з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. КУпАП не наділяє суд правом виключити обов`язкове додаткове стягнення, передбачене цією санкцією, шляхом застосування за аналогією положень ст. 69 КК України.

Посилання захисту на принцип індивідуалізації відповідальності саме по собі не надає суду повноваження змінити встановлений законом вид адміністративного стягнення. Індивідуалізація здійснюється в межах компетенції та санкції, встановленої законом, а застосування аналогії закону з кримінального законодавства для створення не передбаченого КУпАП винятку з санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП суперечило б принципу законності.

Суд бере до уваги й дані про особу ОСОБА_1 , наведені прокурором. Постановою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2018 року у справі № 210/5419/18 та постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 20 березня 2023 року у справі № 216/4557/22 ОСОБА_1 раніше притягувався до адміністративної відповідальності. Оскільки ці випадки мали місце поза межами річного строку, вони не визнаються судом обставиною, що обтяжує відповідальність у розумінні ст. 35 КУпАП, проте враховуються як відомості, що характеризують особу.

Обставин, які пом`якшують відповідальність у розумінні ст. 34 КУпАП, судом не встановлено. Обставин, прямо передбачених ст. 35 КУпАП як таких, що обтяжують відповідальність, також не встановлено.

Враховуючи характер вчиненого правопорушення, ступінь вини, дані про особу ОСОБА_1 , підвищену небезпеку керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та необхідність запобігання новим правопорушенням, суд вважає необхідним застосувати адміністративне стягнення, прямо передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та у 2026 році складає 665,60 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 18, 23, 33, 34, 35, 40-1, 130, 245, 251, 252, 266, 280, 283, 284, 285, 287, 294 КУпАП, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання захисника Сергєєва А.М. про закриття провадження у справі – відмовити.

У задоволенні клопотання сторони захисту в частині незастосування до ОСОБА_1 додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами – відмовити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу у зазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначеного правопорушення.

Строк пред`явлення постанови до виконання – три місяці.

Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд міста Дніпра протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: Р.О. Кушнірчук