Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №214/1547/26 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/1547/26

2/214/3037/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

15 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд міста Кривого Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сіденко С.І.

за участі секретаря судового засідання Розстальної К.В.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

До Саксаганського районного суду міста Кривого Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передано в провадження судді Сіденко С.І.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить житлове приміщення, а саме квартира яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 співвласником квартири не є, оскільки належна йому 1/3 частина квартири була відчужена на користь ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу по аліментам , відповідно до свідоцтва про придбання майна серії НОМЕР_1 від 22 липня 2009 року виданого приватним нотаріусом Криворізької міського нотаріального округу Логонюк А. А., зареєстровано в реєстрі № 2434, що підтверджується Витягом КП «Криворізького БТІ`ДОР від 26 березня 2008 року, про реєстрацію права власності. Я та мати, як власники вселилися до квартири, однак своїм способом життя, постійними загрозами на мою адресу, відповідач порушує наші права, як власника житла, перешкоджаючи їх належній та вільній реалізації. Відповідач дбайливо ставиться до майна, псує його, руйнує житлове приміщення, не оплачує комунальні послуги за себе, чим ставить позивача в скрутне матеріальне становище, перекладаючи на неї такі витрати. На даний момент квартира потребує ремонту, в ній відсутні електро- та газопостачання, однак відновити їх, привести квартиру в належний стан та проживати в ній позивач не може з огляду на чинення їй перешкод в цьому.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи характер та предмет спору суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження.

У судове засідання позивач не з`явилася, просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавав, правом на подання відзиву не скористався, а тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа в судове засідання повторно не з`явилася, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавала, правом на подання відзиву не скористалася, а тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У даному випадку суд вжив усіх необхідних заходів, передбачених ст. 128, ст. 130 ЦПК України для повідомлення відповідача про розгляд його справи, у зв`язку з чим вважає, що про розгляд даної цивільної справи відповідач повідомлений в установленому законом порядку.

Приймаючи до уваги викладене, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав №406363955 від 03.12.2024 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав 2/3 частина квартири адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 .

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається п. 1 ст. 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що ст. 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (дивитись рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України від 05 липня 2012 року).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (дивитись рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцький та Кривіцька проти України від 02 грудня 2010 року).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У відповідності до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Згідно зі статтею 109 ЖК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною першою, третьою ст. 116 ЖК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Разом з тим, на час вирішення спору між сторонами Житловий Кодекс України втратив чинність на підставі Закону України «Про основні засади житлової політики» № 4751-IX від 13.01.2026 року.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про основні засади житлової політики», житло вважається самовільно зайнятим, якщо особа вселилася до житла без належних правових підстав, відпали обставини, що були підставою для надання їй такого житла, та/або особа втратила право користування таким житлом. Вселення до житла без належних правових підстав забороняється. Самовільно зайняте житло підлягає негайному поверненню його власнику або особі, яка користується житлом на законних підставах. Фізична або юридична особа, яка самовільно зайняла житло, зобов`язана привести його у придатний для використання стан і відшкодувати завдані збитки власнику або користувачу житла.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

У ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб (ч. 1 ст. 383 ЦК України).

Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:

- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою, не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;

- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання від вчинення подібних дій;

- абсолютність влади полягає в наданні власнику забезпеченої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності щодо неї. Кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників) (дивитись Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року у справі №8-р/2020).

У практиці Європейського суду з прав людини у справі напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини у справі констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, під час вирішення справи про виселення особи, чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених ст. 50 ЖК України вимог, що ставляться до житлових приміщень, а також наявності чи відсутності в особи іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права особи, яка користується житлом.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 зазначено, що ст. 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що права власника житлового будинку також захищені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Велика палата Верховного Суду у вказаній постанові підсумувала, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Водночас, у своїй постанові від 23 травня 2024 року у подібній справі №595/524/18 Верховний Суд у зазначив, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна (дивитись постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (пункт 33)). Метою такого позову є припинення неправомірних дій, не пов`язаних із позбавленням володіння майном. Інакше кажучи, негаторний позов може заявити, зокрема, власник, з володіння якого майно не вибуло, тобто коли порушені насамперед його права на користування та розпорядження майном. Належним відповідачем за таким позовом є особа, яка перешкоджає користуватися та розпоряджатися майном.

Як раніше встановив суд, позивач є власником квартири. Однак повноту реалізації цього права обмежує проживання у квартирі відповідача, який після закінчення усної домовленості з позивачем щодо проживання у належній останньому квартирі займає житлове приміщення самовільно, тобто вже без згоди власника, а також без наявності інших передбачених законом підстав, що відповідачем не спростовано. Виселення ОСОБА_2 з будинку відповідає вимогам закону та переслідує легітимну мету - захист права власності позивач та з урахуванням викладених обставин є пропорційним втручанням в право особи на житло.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, а саме з відповіді з Реєстру Криворізької міської територіальної громади від 03.03.2026 №1551, відповідач ОСОБА_2 , знятий з зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та має законне право на користування цим житловим приміщенням, тобто доказів відсутності забезпечення його іншим житлом суду не надано.

За встановлених обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, суд дійшов висновку, що у позовні вимоги слід задовольнити.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України та заважаючи на задоволення позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, відповідно до положень Глави 8 ЦПК України у розмірі 1331,50 грн.

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання йому іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1331,50 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його ухвалення не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відомості про сторін:

Позивач : ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач : ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Сіденко С.І.