Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №536/2003/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року місто Київ

справа № 536/2003/24

провадження № 22-ц/824/1896/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк», подану адвокатом Абібулаєвою Тетяною Геннадіївною,

на рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року та на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 5 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Білоцької Л.В.,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року позивач АТ «КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.07.2022 у розмірі 31 716,93 грн., що складається із: 25 847,64 грн. - заборгованість за тілом кредита; 5 869,29 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Також позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 08.07.2022 відповідач ознайомився з умовами кредитування та підписав Паспорт кредиту.

08.07.2022 відповідач підписав власноручно Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив наступні умови:

1. Тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 200 000 грн. (п.1.2. Договору);

2. Тип кредитної карти: Картка «Універсальна» Gold;

3. Строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п.1.2. Договору);

4. Процентна ставка, відсотків річних: 40,8% (п.1.3 Договору);

5. Кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.1.4 Договору);

6. Розмір мінімального обов`язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (п.1.4. Договору);

7. Проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60,00% (п.1.5. та п.2.1.1.2.12. Договору).

Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписано власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 "Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України".

На підставі укладеного Договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 06/26, тип - Універсальна Gold, що підтверджується випискою по рахунку. Також для зручності користування рахунком відповідач отримав платіжний інструмент -кредитну картку номер - НОМЕР_2 , строк дії - 05/25, тип - Універсальна Gold.

Позивач виконав умови договору та надав відповідачу кредитну картку(-ки), кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку.

Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою за рахунком.

Строк повернення кредиту закінчився на 180-й день прострочення, то відповідно до п.1.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань відповідача з погашення кредиту сторони погодили нарахування процентів від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: - 60,0% - для картки "Універсальна" Gold.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 15.07.2024 має заборгованість - 31 716.93 грн, яка складається з наступного: 25 847,64 грн - заборгованість за тілом кредита, 5 869, 29 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Разом з тим, наявну заборгованість відповідач добровільно не повертає.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 5 серпня 2025 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 8 000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а додаткове рішення скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки доказам, зокрема витягу з ЄРДР та матеріалам, які, на думку банку, підтверджують особисті дії відповідача, що передували шахрайській операції.

Апелянт зазначає, що шахрайським діям передував перехід відповідача за фішинговим посиланням з метою отримання допомоги та повідомлення стороннім особам своїх облікових даних. На думку банку, саме внаслідок таких особистих дій відповідача сторонні особи отримали можливість доступу до її «Приват24», у зв`язку з чим ризик здійснення спірної операції має нести відповідач, а не банк.

Банк вважає, що у разі встановлення винної особи відповідач має право звернутися до неї з вимогами про відшкодування збитків, однак не має підстав перекладати наслідки власних дій на банк.

Окремо в апеляційній скарзі банк не погоджується з додатковим рішенням, посилаючись на неспівмірність витрат на правничу допомогу зі складністю справи. На думку апелянта, вартість послуг з ознайомлення з матеріалами справи у розмірі 1 000 грн, формування правової позиції у розмірі 1 000 грн та усної консультації клієнта у розмірі 1 000 грн фактично охоплюється послугою з підготовки та складання письмових пояснень, вартість якої становить 4 000 грн, а тому не може бути стягнута додатково.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в повному обсязі, рішення Макарівського районного суду Київської області від 25.06.2025 залишити без змін. В тексті відзиву просить стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 10.10.2025 відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28.07.2026 в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Установлено, що що на ім`я ОСОБА_1 в АТ «КБ «Приватбанк» відкрито наступні картки: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що відповідачем не заперечувалося.

Відповідно до виписки по картці НОМЕР_3 і додатковим рахункам договору SАМDN50000043201203 від 30.03.2011 за період з 01.07.2022 по 18.06.2024, 08.07.2022 року, об 11 годині 39 хвилин, з кредитної картки відповідача № НОМЕР_2 відкритої у позивача, було списано грошові кошти у розмірі 26 248,61 гривень у тому числі комісія. Про зникнення з картки/рахунку № НОМЕР_2 коштів у розмірі 26248,61 грн. ОСОБА_1 звернулася на гарячу лінію позивача 3700 для блокування її картки. Картка/рахунок були заблоковані представником (оператором) АТ КБ «ПриватБанк».

Крім того, встановлено, що 08.07.2022 о 12 год.33 зв. ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг з відповідними умовами кредитування.

У зв`язку з списанням коштів з рахунку, ОСОБА_1 звернулася до відділення поліції № 1Кремнчуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Полтавській області. За викладеними ОСОБА_1 у заяві фактами внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутні будь-які підстави стверджувати, що відповідач уклала Кредитний договір, користувалася кредитним лімітом, їй нараховувались нібито узгоджені проценти, і т.д., оскільки Кредитний договір, як вбачається з банківської виписки та матеріалів Службової перевірки був укладений після останньої операції за карткою № НОМЕР_2 , в результаті шахрайських дій по якій і утворився від`ємний баланс.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що списання коштів з картки по часу відбулося раніше, аніж було підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та паспорту споживчого кредиту. Разом з тим, виникненню у позичальника обов`язку повернути позику має передувати виконання позикодавцем своїх зобов`язань щодо надання такої позики, а за відсутності доказів належного виконання своїх зобов`язань суд не може стверджувати про виникнення у позичальника зобов`язання щодо повернення позики. Судом не встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала дії, що призвели до незаконного використання PIN-коду до картки, передавала іншим особам, повідомляла про пароль доступу до кабінету в додатку «Приват24», повідомляла свій фінансовий номер, відв`язувала його від додатку «Приват24», підтверджувала операції щодо переведення коштів на картку в іншому банку в рахунок кредитного ліміту, збільшувала інтернет-ліміт, тощо. Відповідач своєчасно повідомила банк про можливі шахрайські дії по її картці.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами 08.07.2022 кредитного договору саме до виникнення заборгованості, на яку посилається банк, а також не довів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті або незаконному використанню персональної інформації, яка дала можливість ініціювати спірні платіжні операції.

З такими висновками погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона має право вимагати від іншої сторони виконання певного обов`язку. За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а одностороння відмова від його виконання не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Таким чином, для задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором банк повинен довести не лише факт наявності банківського рахунку чи проведення певної операції за карткою, а й факт виникнення між сторонами відповідного кредитного зобов`язання, його умови, факт надання кредитних коштів у межах такого зобов`язання та порушення позичальником обов`язку щодо їх повернення.

У цій справі АТ «КБ «Приватбанк» обґрунтовує виникнення кредитного зобов`язання відповідача документами, підписаними 08.07.2022, а саме паспортом кредиту та заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, і це не спростовано апелянтом, що спірна операція зі списання 26 248,61 грн із картки № НОМЕР_2 відбулася 008.07.2022 у о 11 годині 39 хвилин, тоді як АТ «КБ «Приватбанк» зазначає час підписання відповідачем паспорта кредиту та заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг - 12 годину 33 хвилини того самого дня.

Зазначена обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки саме спірна операція є тією обставиною, з якою АТ «КБ «Приватбанк» фактично пов`язує виникнення заборгованості, заявленої до стягнення.

Колегія суддів звертає увагу, що АТ «КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі не навів доводів та не подав доказів на спростування встановленої судом першої інстанції часової послідовності подій. Апелянт також не пояснив, на підставі якого саме кредитного договору та на яких договірних умовах кредитні кошти могли бути використані відповідачем об 11 годині 39 хвилин, якщо документи, якими АТ «КБ «Приватбанк» підтверджує укладення спірного кредитного договору, за його ж документами були підписані лише о 12 годині 33 хвилини.

Саме по собі посилання АТ «КБ «Приватбанк» на те, що відповідач мала картку та що за нею відбулася операція, не є достатнім для висновку про виникнення у відповідача зобов`язання за тим кредитним договором, який банк поклав в основу позовних вимог.

При цьому колегія суддів не залишає поза увагою довід апелянта про те, що суд першої інстанції начебто не врахував витяг з ЄРДР від 12.07.2022 та інші докази щодо обставин шахрайства.

З таким доводом погодитися не можна.

Як убачається зі змісту оскарженого рішення, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та надав оцінку витягу з ЄРДР від 12.07.2022, заяві відповідача до поліції, її зверненню до банку, випискам за рахунками, а також матеріалам службової перевірки банку. У рішенні прямо зазначено, що з поданих відповідачем документів слідує вжиття ОСОБА_1 заходів щодо повідомлення банку та правоохоронних органів про можливі шахрайські дії.

Більше того, суд першої інстанції врахував і той доказ, на який посилається сам банк, а саме матеріали службової перевірки, за результатами якої АТ «КБ «Приватбанк» установив факт шахрайства щодо відповідача та пов`язав його з переходом за фішинговим посиланням і компрометацією даних клієнта.

Отже, твердження апелянта про повне ігнорування судом доказів щодо фішингового посилання не відповідає змісту оскарженого рішення.

Відповідно до положень законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, користувач електронного платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства та умов договору, не допускати використання такого засобу іншими особами та після виявлення операцій, які ним не виконувалися, негайно повідомити банк.

При цьому законодавство передбачало, що до моменту повідомлення банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом несе користувач, а з часу такого повідомлення ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом несе банк. Водночас користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без його фізичного пред`явлення та відповідної електронної ідентифікації, крім випадків, коли доведено, що саме дії або бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Таким чином, для покладення на відповідача наслідків спірної операції недостатньо встановити лише факт переходу за фішинговим посиланням, необхідно встановити, що конкретні дії або бездіяльність відповідача призвели до втрати чи незаконного використання тієї інформації, яка дала можливість ініціювати саме спірну платіжну операцію, та що така операція була здійснена до моменту повідомлення банку про її несанкціонований характер.

Водночас у цій справі судом першої інстанції встановлено, що відповідач після виявлення списання коштів звернулася до АТ «КБ «Приватбанк» та повідомила про несанкціоновані операції, після чого картку було заблоковано. Звернення відповідача до правоохоронного органу також відбулося у день здійснення спірної операції.

Колегія суддів погоджується з тим, що сам по собі факт відкриття кримінального провадження не встановлює цивільно-правової відповідальності відповідача перед банком. Так само відомості, внесені до ЄРДР, не є судовим рішенням, яким встановлено винуватість відповідача у вчиненні кримінального правопорушення або її цивільно-правову відповідальність перед банком.

Разом із тим і матеріали службової перевірки АТ «КБ «Приватбанк», на які посилається апелянт, не усувають головної для цієї справи обставини - банк не довів виникнення саме того кредитного зобов`язання, на підставі якого заявлено вимогу про стягнення 25 847,64 грн тіла кредиту та 5 869,29 грн процентів.

Матеріали службової перевірки можуть підтверджувати факт компрометації даних клієнта внаслідок переходу за фішинговим посиланням, однак цей доказ не замінює доказів укладення кредитного договору до моменту виникнення відповідної заборгованості та надання кредиту на умовах цього договору.

Посилання АТ «КБ «Приватбанк» на те, що відповідач своїми діями сприяла отриманню сторонніми особами доступу до її облікових даних, не спростовує встановленої судом першої інстанції часової послідовності подій.

Навіть якщо погодитися з доводом апелянта про те, що перехід відповідача за фішинговим посиланням та подальша компрометація даних мали місце, з цього автоматично не випливає виникнення у відповідача обов`язку повернути банку кошти саме як заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2022 року, підписаним о 12 годині 33 хвилини.

Ці обставини є різними за своїм юридичним змістом. Питання про те, чи могла відповідач нести відповідальність за наслідки власної необережності у сфері користування платіжним інструментом, не є тотожним питанню про те, чи довів банк укладення кредитного договору та надання відповідачу кредитних коштів до моменту здійснення спірної операції.

Банк у межах заявленого позову обрав конкретний спосіб захисту свого права та конкретну правову підставу вимог - стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08 липня 2022 року. Відповідно до принципу диспозитивності суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих сторонами.

Тому апеляційний суд не вправі замінювати заявлену АТ «КБ «Приватбанк» підставу позову іншими правовідносинами, зокрема самостійно кваліфікувати спірну операцію як інше цивільно-правове зобов`язання, якщо саме такої вимоги банк не заявляв і на відповідних обставинах її не обґрунтовував.

Не змінює цього висновку і посилання апелянта на можливість відповідача звернутися з вимогами до винної особи в межах кримінального провадження. Наявність у відповідача потенційного права на захист від неправомірних дій третіх осіб не доводить наявності у неї кредитного зобов`язання перед банком, яке є предметом розгляду у цій цивільній справі.

Так само не може бути покладений на відповідача обов`язок доводити відсутність кредитного зобов`язання, оскільки саме сторона, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог, повинна їх довести.

У цій справі АТ «КБ «Приватбанк» посилається на те, що саме 08 липня 2022 року між сторонами було укладено кредитний договір, на виконання якого відповідачу було надано кредитний ліміт, а спірна заборгованість виникла внаслідок користування цим кредитним лімітом.

Однак належного доказового підтвердження того, що саме спірна операція об 11 годині 39 хвилин була здійснена в межах кредитного зобов`язання, яке виникло після підписання відповідачем документів о 12 годині 33 хвилини, матеріали справи не містять.

Виписка за рахунком підтверджує рух коштів, однак сама по собі не встановлює правової підстави виникнення такого руху коштів та не доводить укладення саме кредитного договору до часу здійснення спірної операції.

Розрахунок заборгованості також є похідним від твердження АТ «КБ «Приватбанк» про існування кредитного зобов`язання та не може самостійно підтверджувати факт укладення договору і надання кредиту на відповідних умовах.

Доводи апелянта в цій частині фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, однак не містять переконливого спростування висновку про те, що спірна операція відбулася раніше часу, який банк зазначає як момент підписання кредитних документів.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування обставин справи не дають підстав для висновку про неправильність рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилався як на підставу позовних вимог, а тому правових підстав для стягнення з відповідача 31 716,93 грн заборгованості за кредитним договором не встановлено.

Рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Разом із тим апеляційний суд не погоджується повною мірою з висновком суду першої інстанції щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації відповідачу.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати: на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про її надання та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. При цьому розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

У цій справі банк таке клопотання заявив, а тому суд мав оцінити не лише факт понесення відповідачем витрат та їх документальне підтвердження, а й доводи банку щодо співвідношення окремих заявлених послуг між собою.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами договору про надання правничої допомоги було визначено фіксований гонорар у розмірі 7 000 грн. При цьому у детальному описі робіт окремо зазначено ознайомлення з матеріалами справи вартістю 1 000 грн, формування правової позиції - 1 000 грн, усну консультацію клієнта - 1 000 грн та підготовку, складання і подання до суду письмових пояснень - 4 000 грн. Крім того, участь адвоката у судовому засіданні в режимі відеоконференції оплачувалася окремо у розмірі 1 000 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тій частині, що ознайомлення адвоката з матеріалами справи, формування правової позиції та консультація клієнта у конкретних обставинах цієї справи є підготовчими діями, безпосередньо пов`язаними з підготовкою письмових пояснень.

З огляду на характер спору, зміст поданих представником відповідача письмових пояснень та наведений у матеріалах справи перелік виконаних робіт, не встановлено таких самостійних та відокремлених за змістом правничих послуг, які б давали підстави додатково компенсувати 3 000 грн понад 4 000 грн, сплачених за підготовку та подання письмових пояснень.

Ознайомлення з матеріалами справи є необхідною передумовою підготовки правової позиції, а формування такої позиції та консультація клієнта є складовими підготовчої роботи адвоката перед складанням процесуального документа. За відсутності доказів того, що зазначені послуги мали самостійний, відокремлений від підготовки письмових пояснень зміст або були виконані в іншому обсязі, ніж необхідний для складання цього документа, включення їх вартості до суми, що підлягає компенсації додатково до вартості письмових пояснень, призводило б до подвійного відшкодування витрат за фактично взаємопов`язані дії.

Водночас колегія суддів не вбачає підстав для виключення із суми компенсації 4 000 грн за підготовку та подання письмових пояснень.

Письмові пояснення представника відповідача були фактично подані до суду, містили виклад правової позиції сторони, аналіз обставин справи та заперечення проти позовних вимог, а їх підготовка була безпосередньо пов`язана з розглядом цієї цивільної справи.

Так само підлягає врахуванню 1 000 грн за участь адвоката у судовому засіданні в режимі відеоконференції 25 червня 2025 року, оскільки факт участі адвоката у зазначеному судовому засіданні встановлений судом першої інстанції, а умовами договору така участь оплачувалася окремо.

Отже, документально підтвердженими та такими, що підлягають компенсації за результатами розгляду справи, є витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, а не 8 000 грн.

Такий висновок не означає заперечення факту фактичної сплати відповідачем 8 000 грн адвокату. Суд вирішує питання не про дійсність договору між відповідачем та її адвокатом і не про обов`язок відповідача сплатити погоджений сторонами гонорар, а про ту частину витрат, яка відповідно до процесуального закону підлягає компенсації за рахунок іншої сторони.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для компенсації відповідачу витрат на професійну правничу допомогу є правильним за суттю, однак визначений судом розмір такої компенсації у 8 000 грн є завищеним на 3 000 грн.

З огляду на викладене додаткове рішення підлягає зміні в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу шляхом зменшення суми, що підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача з 8 000 грн до 5 000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на такі обставини, які б спростовували встановлені судом першої інстанції факти або свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи або порушення норм процесуального чи неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила таких порушень щодо рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог.

Натомість щодо додаткового рішення судом першої інстанції неправильно визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації, у зв`язку з чим додаткове рішення підлягає зміні.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Окрім витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заявила про понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження зазначених витрат відповідачем подано копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 16 червня 2025 року з Додатком № 2, розрахункову квитанцію від 23 жовтня 2025 року про сплату 7 000 грн, акт наданих послуг № 1 від 03 листопада 2025 року, детальний опис виконаних робіт від 03 листопада 2025 року, а також копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордера.

Згідно з детальним описом виконаних робіт вартість послуг адвоката становить: 2 000 грн за ознайомлення з матеріалами справи та 5 000 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу, всього 7 000 грн.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а для визначення розміру таких витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Частиною шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Отже, саме по собі посилання на значний або, на думку сторони, завищений розмір гонорару без належного обґрунтування не є достатньою підставою для його зменшення.

Оцінюючи подані відповідачем докази, колегія суддів враховує, що розгляд справи в апеляційній інстанції вимагав від представника відповідача ознайомлення з матеріалами справи, аналізу доводів апеляційної скарги, перевірки правильності висновків суду першої інстанції, а також підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу.

При цьому складання відзиву на апеляційну скаргу є самостійною процесуальною дією адвоката, безпосередньо пов`язаною із захистом інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції. Ознайомлення адвоката з матеріалами справи також є окремою дією, необхідною для належного здійснення представництва та підготовки процесуальної позиції.

Разом із тим колегія суддів при визначенні розміру витрат, які підлягають компенсації за рахунок іншої сторони, враховує характер та складність цієї справи, ціну позову, обсяг матеріалів, предмет апеляційного перегляду та зміст поданого відповідачем відзиву.

Спір у суді апеляційної інстанції стосувався переважно перевірки правильності висновків суду першої інстанції щодо недоведеності банком виникнення кредитного зобов`язання та правового значення спірної операції, здійсненої 08.07.2022. Основні фактичні обставини справи були встановлені судом першої інстанції та не потребували повторного встановлення в повному обсязі.

Разом із тим відзив на апеляційну скаргу містить заперечення щодо доводів апелянта, посилання на встановлені у справі обставини та обґрунтування позиції відповідача щодо законності рішення суду першої інстанції. Отже, витрати на складання відзиву є фактичними, пов`язаними з розглядом справи в суді апеляційної інстанції та необхідними для реалізації відповідачем права на професійну правничу допомогу.

Водночас, визначаючи розмір витрат, що підлягає компенсації, колегія суддів виходить із того, що 7 000 грн загалом не є очевидно неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданої правничої допомоги та ціною позову, а апелянтом не наведено належних та достатніх доводів і не подано доказів, які б свідчили про неспівмірність саме заявленого розміру витрат.

За таких обставин колегія суддів не встановила підстав для висновку про неспівмірність заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн.

Враховуючи результат апеляційного перегляду, яким рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог залишено без змін, а апеляційну скаргу задоволено лише частково щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, витрати відповідача на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, підлягають покладенню на апелянта.

Отже, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року змінити в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8 000 (вісім тисяч) гривень до 5 000 (п`яти тисяч) гривень.

В іншій частині додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 7 000 (сім тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус