Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №756/8113/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 756/8113/25

Провадження № 22-ц/824/11163/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

сторони: позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго»,

відповідачі ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року позивач надавав послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), а з 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На виконання вимог діючого законодавства, згідно з яким послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору-приєднання про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

На виконання частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач на своєму офіційному веб-сайті опублікував типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). Факт отримання споживачем таких послуг свідчить про повне та беззастережне акцептування умов такого договору.

Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та/або централізованого постачання гарячої води (постачання гарячої води) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів, оскільки після розміщення повідомлення та договору у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), жодних заяв або повідомлень про відмову від надання послуг та договору від них не надходило.

Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, у результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 квітня 2025 року становить 89 734,16 грн та складається з:

- заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року у розмірі 3 332,04 грн;

- інфляційної складової боргу у розмірі 1 132,50 грн, 3 % річних у розмірі 2 76,64 грн;

- заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року у розмірі 4 629,97 грн;

- інфляційної складової боргу у розмірі 999,73 грн, 3 % річних у розмірі 245,62 грн;

- заборгованості за послуги з теплової енергії у розмірі 28 379,42 грн, яка утворилась з 01 листопада 2021 року;

- інфляційної складової боргу у розмірі 2 871,61 грн, 3 % річних у розмірі 737,34 грн, пені у розмірі 897,10 грн;

- заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 36 946,29 грн, яка утворилась з 01 листопада 2021 року;

- інфляційної складової боргу у розмірі 4 786,79 грн, 3 % річних у розмірі 1 139,45 грн, пені у розмірі 1 386,33 грн;

- заборгованості з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 1 307,88 грн;

- заборгованості з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 665,45 грн.

Посилаючись на наведене, КП «Київтеплоенерго» просило стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно вказану заборгованість за спожиті послуги у розмірі 89 734,16 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року позовну заяву КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі. Вирішено перше судове засідання провести не пізніше 30 днів з дня відкриття провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 2 823,81 грн.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 86 910,35 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 561,84 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 466,16 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 в період виникнення заборгованості з 01 травня 2018 року була неповнолітньою та набула повноліття лише 29 квітня 2020 року. Нормами діючого законодавства передбачено, що комунальні послуги за неповнолітніх дітей, які проживають з батьками, зобов`язані сплачувати саме батьки як законні представники останніх, які відповідають за утримання своїх дітей, зокрема, за оплату житлово-комунальних послуг. Суд прийшов до висновку, що у ОСОБА_2 не виникло обов`язку зі сплати комунальних послуг за період з 01 травня 2018 року до 29 квітня 2020 року, а отже за вказаний період заборгованість підлягає стягненню лише з ОСОБА_1 . За інший період відповідачі несуть солідарну відповідальність. Суд також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення № 5 річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

28 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить змінити рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року у частині розміру стягненої заборгованості, зменшивши цей розмір з урахуванням наданих суду апеляційної інстанції доказів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач упозовній заяві стверджує, що заборгованість за послугу з централізованого постачання гарячої води з 01 листопада 2021 року становить 36 946,29 грн, інфляційна складова боргу - 4 786,79 грн, 3 % річних - 1 139,45 грн, пеня - 1 386,33 грн, а заборгованість за послугу з централізованого постачання гарячої води з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2018 року складає 3 332,04 грн, інфляційна складова боргу - 1 132,50 грн, 3 % річних - 276,64 грн. Водночас відповідно до рахунку-повідомлення станом на 01 червня 2025 року за адресою АДРЕСА_1 , було проведено перерахунок плати за послугу з централізованого постачання гарячої води та зменшено заборгованість на 13 332,45 грн, а заборгованість склала 27 661,58 грн. Крім того, звертає увагу на те, що відповідно до рахунку-повідомлення станом на 01 грудня 2025 року за адресою АДРЕСА_1 , заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води становить 24 061,58 грн; заборгованість за послуги з теплової енергії становить 29 397,20 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання становить 29,30 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії становить 6 370,53 грн. Таким чином, заборгованість на момент постановлення судового рішення була меншою, ніж сума, яку вирішив стягнути суд першої інстанції. Вказує, що оскільки відповідач не отримувала ухвали про відкриття провадження у справі, не була обізнана про існування судового провадження, причини не подання доказів до суду першої інстанції є поважними.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 28 квітня 2026 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 травня 2026 року клопотання ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 грудня 2026 року задоволено, строк поновлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року у справі за позовом КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки справа в силу закону

є малозначною (пункт 1 частина шоста стаття 19 ЦПК України).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01 травня 2018 року здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

28 березня 2018 року у газеті «Хрещатик» № 34 (5085) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Київенерго» як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води населенню.

Відповідно до пункту 14 вказаного договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підпунктом 1 пункту 19 вказаного Договору передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

На підтвердження своїх доводів щодо заборгованості відповідачів, позивач надав суду розрахунки заборгованості за надані послуги, з яких вбачається, що станом на 30 квітня 2025 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 наявна заборгованість у сумі 75 261,05 грн.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`зок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів, інших правочинів, а також із дій осіб, які хоча і не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У цій справі обов`язок з оплати виник із фактичного надання житлово-комунальних послуг до житлового приміщення, під`єднаного до відповідних мереж, а також із спеціальних норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь іншої сторони певну дію, зокрема сплатити кошти, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

У спірних правовідносинах КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг і кредитором у грошовому зобов`язанні, а відповідачі є особами, на яких законом покладено обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг, наданих до житла, у якому вони зареєстровані.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому відповідачі не можуть бути звільнені від оплати послуг лише на підставі власного заперечення проти нарахувань або посилання на відсутність підписаного договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Отже, якщо житлово-комунальні послуги фактично надавалися, а відповідачі не довели підстав для звільнення від оплати, грошове зобов`язання має бути виконане належним чином.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Плата за житлово-комунальні послуги є періодичним щомісячним платежем, тому несплата або неповна сплата у встановлені строки свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Наявність непогашеної заборгованості за надані житлово-комунальні послуги свідчить про порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тому у разі прострочення оплати житлово-комунальних послуг кредитор має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних у межах, визначених законом і заявлених вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником або співвласником нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна й отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами і тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені відповідними договорами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

З аналізу наведених норм убачається, що обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг не обмежується виключно власником житла. Закон прямо покладає солідарну відповідальність також на дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача.

Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 дійшов висновку, що відсутність укладеного договору з виконавцем житлово-комунальних послуг не позбавляє відповідача обов`язку оплатити фактично надані йому послуги в межах строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц виходила з того, що за умови фактичного надання комунальних послуг та їх отримання споживачем відсутність окремо оформленого письмового договору не є самостійною підставою для звільнення від оплати таких послуг.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг; водночас для стягнення заборгованості виконавець має довести факт фактичного надання таких послуг.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають не лише з договорів, а й з інших юридичних фактів.

У цій справі таким юридичним фактом є фактичне надання позивачем житлово-комунальних послуг до квартири, яка під`єднана до внутрішньобудинкових систем тепло- та водопостачання.

Відповідно до статті 509 ЦК України внаслідок такого надання послуг між сторонами виникло грошове зобов`язання, у якому позивач має право вимагати оплату, а особи, на яких законом покладено обов`язок з оплати послуг, повинні виконати цей обов`язок.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином.

З урахуванням висновків Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц та Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, відсутність письмового договору сама по собі не звільняє споживача від оплати фактично наданих житлово-комунальних послуг.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , який приєднаний до мереж тепло- та водопостачання, а квартира АДРЕСА_2 під`єднана до внутрішньобудинкових систем.

Відповідачі не надали доказів відключення квартири від цих мереж, ненадання послуг або надання їх неналежної якості.

Частина третя статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає відповідальність осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача.

Використання законодавцем конструкції «та/або» означає, що для виникнення солідарної відповідальності достатнім є не лише фактичне проживання, а й реєстрація особи у житлі споживача.

Судом першої інстанції встановлено факт реєстрації відповідачів у спірній квартирі.

Відповідачі не надали доказів зняття з реєстрації, не довели, що зверталися до КП «Київтеплоенерго» із заявами про перерахунок у зв`язку з непроживанням, не надали доказів подання виконавцю підтверджуючих документів або доказів відмови виконавця у проведенні перерахунку.

Відповідно до статті 81 ЦПК України саме відповідачі повинні були довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість стягнутої заборгованості колегія суддів відхиляє, оскільки позивач подав розрахунок заборгованості за видами послуг і періодами, що підтверджує склад заборгованості.

Надані до апеляційної скарги докази колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі не спростовують заборгованість яка виникла станом на 30 квітня 2025 року.

Відповідачі не подали власного розрахунку, не зазначили, які саме суми є неправильними, за який період, за яким видом послуг, які платежі не враховані або який розмір заборгованості вони вважають правильним.

Відповідно до статті 81 ЦПК України саме сторона, яка заперечує проти розрахунку, повинна довести його неправильність.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року - без змін, оскільки підстави для його скасування немає.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна