Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №759/29340/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/12381/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 759/29340/25

18 вересня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивувало тим, що 28 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 4603185 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Зазначало, що відповідно до умов договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності та платності, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Вказувало, що відповідно пункту 1.2 договору сума кредиту становить 5 000 грн, а згідно з пунктом 1.3 договору строк кредиту становить 360 днів - з 28 квітня 2024 року до 23 квітня 2025 року, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Позивач зазначав, що на пільговий строк 30 днів із позичальником було погоджено умови пільгового кредитування зі зниженою процентною ставкою 0,01 % на день, однак позичальником не виконано передбачених договором умов, у зв`язку із чим до нього було застосовано стандартну ставку кредитування у розмірі 1,5 % на день.

Зазначав, що кредитний договір укладено в електронній формі. Посилався на Правила надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», якими визначено процедуру реєстрації клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, його ідентифікації, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, отримання оферти та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Вказував, що ОСОБА_1 підписала договір № 4603185 від 28 квітня 2024 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «20235», у зв`язку із чим кредитний договір був укладений в електронній формі відповідно до вимог законодавства.

Позивач зазначав, що відповідно до пункту 2.1 договору кредит надавався у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , зазначеної відповідачем під час укладення договору.

Вказував, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання виконало та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 5 000 грн шляхом перерахування кредитних коштів на зазначену платіжну картку, емітовану АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

Зазначав, що переказ кредитних коштів здійснювався через платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК», а відповідно до наданої цим товариством інформації за договором № 4603185 від 28 квітня 2024 року на платіжну картку № НОМЕР_1 було успішно перераховано 5 000 грн.

Щодо нарахування процентів позивач посилався на пункт 3.1 договору, відповідно до якого проценти є платою за користування кредитом та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожний день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році.

Зазначав, що пунктом 1.4.1 договору передбачено стандартну процентну ставку у розмірі 1,5 % на день, яка застосовується в межах строку кредитування, а пунктом 1.4.2 - знижену процентну ставку у розмірі 0,01 % на день за умови виконання клієнтом передбачених договором умов програми лояльності.

Позивач вказував, що за даними поденного розрахунку заборгованості за період з 28 квітня 2024 року до 27 лютого 2025 року первісним кредитором було визначено заборгованість за процентами у розмірі 18 447,54 грн.

Зазначав, що наданий поденний розрахунок є належним і допустимим доказом заборгованості, а нараховані проценти є процентами за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування, а не штрафними санкціями.

Позивач зазначав, що 27 лютого 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 27/02/2025, за яким первісний кредитор за плату відступив, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Вказував, що відповідно до реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 4603185 у загальному розмірі 25 947,52 грн, з яких 4 999,98 грн - заборгованість за тілом кредиту, 18 447,54 грн - заборгованість за процентами та 2 500 грн - нараховані штрафи/неустойка.

Посилався на те, що після укладення договору факторингу відповідач не здійснила жодного платежу ні на користь нового, ні на користь первісного кредитора.

Зазначав, що на момент укладення договору факторингу строк дії кредитного договору не закінчився, тому ТОВ «Українські фінансові операції» за період після відступлення права вимоги до закінчення строку кредитування донарахувало проценти за 54 календарні дні у розмірі 4 049,9838 грн, виходячи з розрахунку: 5 000 грн ? 1,5 % ? 54 календарних дні.

У зв`язку із цим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 27 497,50 грн, яка складається з 4 999,98 грн заборгованості за основним боргом, 18 447,54 грн заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, та 4 049,9838 грн процентів, нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції», а також 2 422,40 грн судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року позов ТОВ «Українські фінансові операції» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 4603185 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28 квітня 2024 року у розмірі 27 497,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 кредитного договору № 4603185 від 28 квітня 2024 року, надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 5 000 грн, неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань та переходу до ТОВ «Українські фінансові операції» права вимоги за договором факторингу.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість становить 27 497,50 грн, із яких 4 999,98 грн - заборгованість за тілом кредиту, а 22 497,52 грн - заборгованість за процентами та штрафними санкціями.

Також суд установив, що згідно з інформацією АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 та 28 квітня 2024 року на зазначену картку зараховано 5 000 грн через систему FUIB MoneyTransfer.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували зазначені обставини або підтверджували повернення кредитних коштів, у зв`язку із чим визнав заявлену позивачем суму заборгованості обґрунтованою.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 22 травня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, у разі якщо суд дійде висновку про часткову обґрунтованість позову, зменшити розмір процентів, інших нарахувань та витрат до розумного і співмірного рівня.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором, однак належними та допустимими доказами не підтвердив правильність і повноту розрахунку боргу, правомірність нарахування процентів, період, за який здійснено нарахування, відповідність нарахованих сум умовам договору та вимогам закону, а також арифметичну правильність поданого розрахунку.

Вказує, що суд фактично поклав в основу рішення лише односторонній розрахунок позивача, не перевіривши його належним чином та не дослідивши всі докази в їх сукупності.

Зазначає, що сума процентів є надмірною порівняно з основною сумою кредиту та свідчить про непропорційність фінансового навантаження, покладеного на неї як на боржника.

Вважає, що такі нарахування суперечать принципам справедливості, добросовісності та розумності, а суд першої інстанції не надав належної оцінки цій обставині.

Також зазначає, що проходить військову службу з 13 травня 2022 року, що підтверджується доданими до апеляційної скарги документами. Вказує, що ця обставина має істотне значення для справи, оскільки її статус військовослужбовця об`єктивно впливає на можливість своєчасного реагування на кредитні вимоги, участь у процесі та виконання фінансових зобов`язань, однак суд першої інстанції не надав цій обставині належної правової оцінки.

Апелянт зазначає, що стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, оскільки суд не встановив фактичної необхідності саме такого розміру витрат і не перевірив їх співмірність зі складністю справи.

Крім того, посилається на те, що суд не забезпечив повне, всебічне та об`єктивне дослідження обставин справи, не надав вичерпної оцінки її запереченням та не мотивував належним чином відхилення доводів щодо завищення нарахувань.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Українські фінансові операції» заперечує проти її задоволення та просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Позивач зазначає, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, входу відповідача на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладення договору між сторонами є технічно неможливим, а належних доказів на спростування наявності на договорі електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачем не надано.

Зазначає, що АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на виконання ухвали суду першої інстанції повідомило про належність ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_2 та зарахування 28 квітня 2024 року на цю картку 5 000 грн, що, на думку позивача, спростовує доводи щодо непідтвердження факту отримання кредитних коштів.

Вказує, що розрахунок заборгованості здійснений у межах строку дії кредитного договору та не суперечить договору факторингу чи законодавству.

Також зазначає, що доводи апелянта про несправедливість умов договору є безпідставними, оскільки відповідач не зверталася із зустрічним або окремим позовом про зміну відповідних умов кредитування.

Наголошує, що у спірних правовідносинах позивач не заявляє до стягнення санкцій чи відповідальності в порядку статті 625 ЦК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 28 квітня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 4603185 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Відповідно пункту 1.2 договору тип кредиту - кредит, сума кредиту - 5 000 грн.

Пунктом 1.3 договору визначено строк кредитування 360 днів.

Тип процентної ставки визначено як фіксований.

Відповідно пункту 1.4.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,50 % за кожний день користування кредитом та застосовується у межах усього строку кредиту, визначеного пунктом 1.3 договору.

Денна процентна ставка за договором при застосуванні стандартної процентної ставки визначена у розмірі 1,5 %.

Пунктом 1.4.2 договору передбачено знижену процентну ставку у розмірі 0,01 % за кожний день користування кредитом за умови виконання клієнтом визначених договором умов для отримання індивідуальної знижки.

У разі невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою.

Відповідно пункту 2.1 договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів за реквізитами електронного платіжного засобу клієнта.

Пунктом 3.1 договору визначено, що проценти, які нараховуються за договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожний день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році.

Базою для розрахунку процентів є залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня протягом строку кредиту.

Договір містить персональні дані ОСОБА_1 та підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

26 травня 2024 року складено Додаток № 1 до договору № 4603185 - графік платежів.

Зі змісту цього графіка вбачається, що 26 травня 2024 року передбачено платіж у розмірі 14,51 грн, із яких 0,01 грн - погашення суми кредиту та 14,50 грн - проценти. У графіку зазначено наявність знижки на стандартну процентну ставку та період знижки до 25 червня 2024 року включно.

26 червня 2024 року складено наступний Додаток № 1 до кредитного договору.

Цим графіком, зокрема, зазначено платіж 26 червня 2024 року у розмірі 75 грн, з яких 0,01 грн - погашення суми кредиту, 74,99 грн - проценти. Подальший розрахунок здійснювався виходячи із залишку тіла кредиту у розмірі 4 999,98 грн.

Відповідно до довідки платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК» за договором № 4603185 від 28 квітня 2024 року здійснено переказ кредитних коштів у сумі 5 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

З відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», яка була витребувана судом першої інстанції, встановлено, що платіжна картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 , а 28 квітня 2024 року на зазначену картку було зараховано 5 000 грн через систему FUIB MoneyTransfer. Цю обставину встановив і суд першої інстанції.

Отже, факт отримання відповідачем 5 000 грн кредитних коштів підтверджений матеріалами справи та в апеляційному порядку належними доказами не спростований.

Відповідно до поденного розрахунку ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» станом на 27 лютого 2025 року первісним кредитором нараховано 20 712,24 грн процентів, сплачено відповідачем 2 264,70 грн процентів, у зв`язку із чим залишок процентної заборгованості визначено у розмірі 18 447,54 грн.

Залишок основного боргу становив 4 999,98 грн, крім того первісним кредитором було нараховано 2 500 грн штрафних санкцій.

27 лютого 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 27/02/2025.

Відповідно пункту 1.1 цього договору фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт - відступити факторові право грошової вимоги до боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом та інші платежі.

Перелік боржників, підстави виникнення права вимоги та розмір вимог визначаються у реєстрі боржників.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що перехід прав вимоги від клієнта до фактора відбувається після підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників та надходження ціни продажу у повному обсязі.

З реєстру боржників убачається передача права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4603185 у загальному розмірі 25 947,52 грн, з яких 4 999,98 грн - основний борг, 18 447,54 грн - проценти, 2 500 грн - штрафні санкції.

Разом з тим 2 500 грн штрафних санкцій позивачем у цій справі до стягнення не заявлялися.

Після переходу права вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» здійснило власний розрахунок процентів за період з 28 лютого 2025 року до 22 квітня 2025 року, тобто за 54 календарних дні.

У цьому розрахунку сума основного боргу, на яку здійснювалося нарахування, визначена у розмірі 4 999,98 грн, процентна ставка - 1,5 %, а сума процентів - 4 050 грн.

Поденний розрахунок містить щоденне нарахування по 75 грн за період із 28 лютого до 22 квітня 2025 року.

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума 27 497,50 грн фактично складається з 4 999,98 грн основного боргу, 18 447,54 грн процентів, визначених первісним кредитором, та 4 049,98 грн процентів, нарахованих новим кредитором.

Висновок суду першої інстанції про те, що сума 22 497,52 грн складається з процентів та штрафних санкцій, не відповідає змісту заявлених позовних вимог, оскільки штрафні санкції у розмірі 2 500 грн позивачем до стягнення не заявлялися.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Водночас особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються спеціальним законом.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частинами четвертою - шостою.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 %,

де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів 2,5 %, а протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Закон № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року.

З урахуванням правил обчислення строків протягом наступних 120 днів, тобто до 20 серпня 2024 року включно, максимальний розмір денної процентної ставки становив 1,5 %, а починаючи з 21 серпня 2024 року застосуванню підлягав максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

Правило щодо максимального розміру денної процентної ставки має імперативний характер, а погодження сторонами договору фіксованої ставки не надає їм права відступити від установленої законом максимальної межі. Такий підхід застосовується судами при перерахунку процентів за договорами, укладеними в перехідний період.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, стягуючи заявлену позивачем суму процентної заборгованості, належним чином не перевірив правомірність нарахування процентів, період їх нарахування, відповідність нарахованих сум вимогам закону та арифметичну правильність розрахунку.

Той факт, що ОСОБА_1 погодилася з умовами договору та що стандартна процентна ставка визначена сторонами як фіксована у розмірі 1,5 % на день, не усуває необхідності застосування імперативного обмеження, встановленого Законом України «Про споживче кредитування».

Так само відсутність окремого рішення суду про визнання відповідної умови кредитного договору недійсною не є підставою для стягнення процентів у розмірі, що перевищує встановлений законом максимальний розмір.

У цій справі вирішується не питання недійсності умови договору чи визнання її несправедливою, а питання про розмір грошової заборгованості, яка відповідно за законом може бути стягнута з позичальника.

Сам позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що у разі неправильності поданого розрахунку суд повинен самостійно визначити суму нарахувань, яка підлягає стягненню, не виходячи за визначені позивачем період і максимальний розмір вимог.

З поденного розрахунку первісного кредитора вбачається, що станом на 27 лютого 2025 року ним було нараховано 20 712,24 грн процентів, із яких 2 264,70 грн сплачено відповідачем, а залишок визначено у сумі 18 447,54 грн.

За період із 21 серпня 2024 року до 27 лютого 2025 року включно, тобто за 191 день, первісним кредитором на залишок основного боргу 4 999,98 грн застосовувалася ставка близько 1,5 % на день та щоденно нараховувалося по 74,99 грн.

Розмір процентів, фактично нарахованих первісним кредитором за цей період, становив:

74,99 грн ? 191 день = 14 323,09 грн.

Отже, розмір процентів, нарахованих первісним кредитором до 21 серпня 2024 року та включених до загальної суми 20 712,24 грн, становив:

20 712,24 грн - 14 323,09 грн = 6 389,15 грн.

Починаючи з 21 серпня 2024 року проценти могли нараховуватися не більше ніж за ставкою 1 % на день.

За період із 21 серпня 2024 року до 27 лютого 2025 року включно розмір процентів становить:

4 999,98 грн ? 1 % ? 191 день = 9 549,96 грн.

Таким чином, загальний розмір правомірно нарахованих первісним кредитором процентів становить:

6 389,15 грн + 9 549,96 грн = 15 939,11 грн.

З урахуванням сплачених відповідачем 2 264,70 грн процентів залишок процентної заборгованості перед первісним кредитором становить:

15 939,11 грн - 2 264,70 грн = 13 674,41 грн.

Після переходу права вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» за період із 28 лютого 2025 року до 22 квітня 2025 року включно нарахувало проценти за 54 календарних дні за ставкою 1,5 % на день.

Однак у цей період максимальна денна процентна ставка відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» становила 1 %.

Тому розмір процентів за зазначені 54 дні становить:

4 999,98 грн ? 1 % ? 54 дні = 2 699,99 грн.

Отже, загальна сума процентів, яка підлягає стягненню з відповідача, становить:

13 674,41 грн + 2 699,99 грн = 16 374,40 грн.

Заборгованість за основною сумою кредиту становить 4 999,98 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 4603185 від 28 квітня 2024 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить:

4 999,98 грн + 16 374,40 грн = 21 374,38 грн.

У зв`язку із цим доводи апеляційної скарги про відсутність будь-яких підстав для стягнення заборгованості та необхідність повної відмови у позові не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання зобов`язання з повернення залишку основного боргу підтверджені матеріалами справи.

Водночас доводи апеляційної скарги щодо необхідності перевірки правомірності нарахування процентів є обґрунтованими, оскільки частина заявленої позивачем процентної заборгованості розрахована із застосуванням ставки, яка після 20 серпня 2024 року перевищувала передбачений законом максимальний розмір.

Щодо доводів апеляційної скарги про проходження ОСОБА_1 військової служби та поширення на неї гарантій, установлених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів виходить із такого.

З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що з 12 травня 2022 року проходить військову службу, та посилалася на положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як на підставу для ненарахування процентів за користування кредитом, пені та штрафних санкцій.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем до відзиву долучено копію військового квитка та довідку Київського інституту Національної гвардії України.

Зі змісту довідки вбачається, що ОСОБА_1 з 12 травня 2022 року по теперішній час проходить військову службу у Національній гвардії України та перебуває на посаді начальника їдальні господарчого взводу роти матеріального забезпечення навчального процесу батальйону забезпечення навчального процесу Київського інституту Національної гвардії України.

Військовий квиток також містить відомості про перебування ОСОБА_1 на військовій службі у Національній гвардії України.

Разом із тим зазначені документи підтверджують факт проходження відповідачем військової служби, однак не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 була призвана на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Матеріали справи також не містять доказів того, що відповідач належить до інших визначених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» категорій військовослужбовців, які брали або беруть участь у заходах, з якими закон пов`язує ненарахування процентів за користування кредитом.

Сам по собі факт проходження військової служби за відсутності доказів наявності передбачених законом обставин не є достатнім для застосування до спірних правовідносин установленої пунктом 15 статті 14 зазначеного Закону пільги щодо ненарахування процентів за користування кредитом.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 про те, що сам факт проходження нею військової служби з 12 травня 2022 року виключає можливість нарахування процентів за кредитним договором, не підтверджені належними доказами.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, заявку на виконання доручення, акт № 4603185 прийому-передачі виконаних робіт від 18 листопада 2025 року, детальний опис робіт та рахунок на оплату.

Відповідно до акта адвокатом надано послуги, зокрема щодо дослідження документів, аналізу фактичних обставин справи та законодавства, підготовки правової позиції, складання позовної заяви, додатків до неї, процесуальних документів та представництва інтересів клієнта.

Загальний час, указаний в акті, становить 12 годин, загальна вартість послуг - 10 000 грн.

Також актом передбачено, що зазначена сума підлягає оплаті клієнтом протягом 30 календарних днів із моменту набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат, а обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє таке клопотання.

Сам по собі факт того, що на час розгляду справи гонорар ще не сплачений, не виключає можливості його розподілу між сторонами, оскільки витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за умови підтвердження їх обсягу та вартості незалежно від того, чи вони фактично сплачені, чи лише мають бути сплачені.

Апелянт, посилаючись на неспівмірність 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, не навела конкретного розрахунку іншого розміру таких витрат та не спростувала документально обсяг наданих адвокатом послуг.

Тому самі по собі наведені доводи не дають підстав для зменшення визначеної сторонами вартості правничої допомоги.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наслідками апеляційного перегляду з заявлених позивачем 27 497,50 грн підлягають стягненню 21 374,38 грн, що становить 77,73 % від заявлених майнових вимог.

При зверненні до суду першої інстанції позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Отже, пропорційно задоволеним позовним вимогам із відповідача на користь позивача підлягає стягненню:

2 422,40 грн ? 77,73 % = 1 882,98 грн судового збору.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу заявлені у розмірі 10 000 грн.

Пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь позивача підлягає стягненню:

10 000 грн ? 77,73 % = 7 773,21 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року підлягає зміні в частині розміру заборгованості за процентами, загального розміру заборгованості, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року змінити в частині розміру заборгованості за процентами, загального розміру заборгованості та розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 4603185 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28 квітня 2024 року у загальному розмірі 21 374 (двадцять одна тисяча триста сімдесят чотири) грн 38 коп., з яких:

4 999,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту;

16 374,40 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 1 882 грн 98 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 7 773 грн 21 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: