Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №754/1161/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18вересня 2026 року місто Київ

справа № 754/1161/26

провадження № 22-ц/824/8017/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 3 лютого 2026 року, постановлену у складі судді Бабко В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, обов`язки якої порушила державна особа - суддя Касаційного цивільного суду ВСУ, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди в розмір 90000,00 грн, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з Державного бюджету України нанесену йому моральну шкоду у розмірі 90 000,00 грн та перерахувати ці кошти поштовим переказом на адресу позивача у термін до 10 діб з моменту вступу судового рішення в законну силу.

Позов обґрунтовано тим, що судді Верховного Суду постановили ухвалу у справі № 754/1281/25, якою стягнуто з позивача на користь держави штраф у розмірі 908,40 грн, яка супровідним листом за підписом помічника судді була надіслана до відома учасникам справи, а також Державній судовій адміністрації.

Позивач вважає, що суддя Касаційного цивільного суду або відповідальні особи за виконання рішень зобов`язані були з`ясувати у позивача порядок виконання рішення суду (добровільно або примусово), однак вони цього не зробили. Такі дії завдали позивачу моральних страждань, оскільки суддя не врахував його психічно-нервове захворювання. Зазначає, що є людиною з психічно-нервовим захворюванням, якого лікувати треба, ані карати.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 3 лютого 2026 року визнано дії ОСОБА_1 щодо подання завідомо безпідставного позову про відшкодування моральної шкоди - зловживанням процесуальними правами.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України, обов`язки якої порушила державна особа - суддя Касаційного цивільного суду ВСУ, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди в розмір 90000,00 грн залишено без розгляду та повернуто.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, та принципи цивільного судочинства. Вважає, що суд не конкретизував в чому саме полягає зловживання правами, жодна з наведених в ухвалі аргументів не відповідають дійсності. Судом не обґрунтовано в чому полягає безпідставність позову.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позов ОСОБА_1 у справі є завідомо безпідставним, оскільки позивач оскаржує дії судді щодо постановлення ухвали та накладення штрафу на нього в справі № 754/1281/25, ухвала набрала законної сили та оскарженню не підлягає. Тобто фактично цей позов є способом оскарження ухвали, яка не підлягає оскарженню.

Зміст позовних вимог та підстави їх виникнення вказують на те, що звернення до суду з позовом проти судді не має на меті ефективний захист прав позивача, а є процесуальним інструментом тиску на суд за прийняте щодо позивача судове рішення про накладення штрафу за зловживання процесуальними прав. Такі дії свідчать про очевидну недобросовісність позивача та використання права на позов з метою, що суперечить завданням цивільного судочинства

Поведінка ОСОБА_1 має чіткі ознаки сутяжництва, що підтверджується численними майже однаковими скаргами (заявами) у справі № 754/21502/25, № 754/1281/25, які визнавалися судами вищих інстанцій необґрунтованими та такими, що є зловживанням (ухвали ВС від 8 грудня 2025 року, 12 грудня 2025 року та 28 липня 2025 року).

Суд зазначив, що позивач постійно ініціює нові процеси (в тому числі подання численних позовів про відшкодування моральної шкоди до суддів, що беруть участь у розгляді його справ), які не мають на меті досягнення матеріального результату та реального захисту прав, а спрямовані на висловлення неповаги до суду, критику суддів, інших учасників справи у неприйнятній формі. Аргументація позовів щодо підстав відшкодування моральної шкоди, її розміру майже ідентична (змінюється лише відповідач).

Також суд виходив з системності дій позивача. За даними сайту Судова влада України лише у грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до Деснянського районного суду м. Києва 19 позовів (заяв), про відшкодування моральної шкоди, в тому числі до суддів всіх інстанцій, що розглядають його позови (апеляційні та касаційні скарги). Взагалі за 2025 рік позивач подав більше 100 позовів. Така надмірна активність за відсутності реального предмета спору створює штучне та невиправдане навантаження на судову систему. Суд визнав дії позивача щодо подання позову у цій справі зловживанням процесуальними правами, оскільки позов є завідомо безпідставним і використовується як інструмент тиску на суд та фактично є формою вираження незгоди (оскарження) з остаточною ухвалою Верховного Суду про накладення штрафу з метою затягування виконання цієї ухвали.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою та другою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Ухвалюючи судове рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції вважав, що позов ОСОБА_1 у справі є завідомо безпідставним, оскільки позивач оскаржує дії судді щодо постановлення ухвали та накладення штрафу на нього в справі № 754/1281/25, яка набрала законної сили та оскарженню не підлягає.

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, підставою звернення до суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист.

В ухвалі від 22 грудня 2025 року у справі № 754/1281/25, на яку посилався суд першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про зловживання ОСОБА_1 його процесуальними правами, що полягає у їх недобросовісному використанні, та застосував до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908,40 грн. Зазначена ухвала набрала законної сили в день її постановлення, відповідно висновки суду, викладені у ній не підлягають доведенню.

Крім того, суд першої інстанції також послався на ухвали Верховного Суд від 8 грудня 2025 року, 12 грудня 2025 року та 28 липня 2025 року у справах № 754/21502/25 та № 754/1281/25, в яких позовні заяви ОСОБА_1 визнавалися судами вищих інстанцій необґрунтованими та такими, що є зловживанням процесуальними правами.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення системністю дій позивача, що підтверджується статистичними даними (лише у грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до Деснянського районного суду м. Києва 19 позовів (заяв), про відшкодування моральної шкоди, в тому числі до суддів всіх інстанцій, що розглядають його позови (апеляційні та касаційні скарги). А за 2025 рік позивач подав більше 100 позовів.

У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку, з чим погоджується і апеляційний суд, що така надмірна активність за відсутності реального предмета спору створює штучне та невиправдане навантаження на судову систему, що перешкоджає реалізації права на справедливий суд іншим учасникам судового процесу.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами (постанова ВС від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21).

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. Постанова ВС від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц (провадження № 61-5521св20)

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Складовими цього принципу в цивільному судочинстві є: - заборона зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2, частина перша статті 44 ЦПК України); - вимога добросовісного виконання процесуальних обов`язків (частина 3 статті 27 ЦПК України (в редакції 2004 року), частина перша статті 44 ЦПК України); - процесуальний естопель або доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) - заборона чинити інші протиправні перешкоди у здійсненні правосуддя (введення суду в оману, використання втрачених процесуальних можливостей.

Отже, дійшовши висновку про те, що позов ОСОБА_1 у справі є завідомо безпідставним, оскільки позивач оскаржує дії судді щодо постановлення ухвали та накладення штрафу на нього у справі № 754/1281/25, тим самим намагаючись у такий спосіб оскаржити саму ухвалу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подання ОСОБА_1. завідомо безпідставного позову є зловживанням процесуальними правами та як наслідок повернення такої позовної заяві особі, яка його подала.

Крім того, суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали врахував відомості про стан здоров`я позивача, на які він посилається у позовній заяві, керуючись засадами гуманності та співмірності, вважав за можливе не застосовувати заходи процесуального примусу, передбачені статтею 148 ЦПК України, обмежившись поверненням позовної заяви у зв`язку зі зловживанням правами.

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а зводяться фактично до незгоди з таким судовим рішенням, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 3 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус