Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №358/2037/23 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року місто Київ

справа №358/2037/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/12769/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 07 травня 2026 року, до якої включено заперечення на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 15 травня 2026 року, ухвалених під головуванням судді Романенко К.С., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в якій просив видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 6 місяців, із заборонами: контактувати у загрозливій та принизливій формі із заявником як самостійно, так і через третіх осіб; наближатися до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маніпулювати ним та переслідувати його.

В обгрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 27.04.2013, від шлюбу мають спільну дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце проживання дитини не визначено судом, останнім постійним та звичайним місцем проживання дитини є м. Київ, Печерський район.

У 2022 році заінтересована особа самовільно вивезла дитину за кордон, з того часу ховає дитину, блокує будь-які спроби спілкування батька із сином, чим завдає заявнику психологічних страждань. ОСОБА_2 не виходить на зв`язок сама, через третіх осіб передає погрози заявнику, шантажує, змушує відмовитися від усіх претензій та прав щодо сина, поширює про заявника недостовірну інформацію.

На думку заявника, вона переховує дитину в Естонії, чинить над ним систематичне домашнє насильство, завдає фізичних травм, мордує та катує дитину, чинить психологічне насильство. Також заявник вважає, що мати настільки впливає та тисне на сина, що у того розвинулася амнезія, «Стокгольмський синдром», ймовірне виникнення суїцидальних схильностей у перехідному віці та інші відхилення. Думки про те, що дитину із такого стану не вдасться ніколи вивести приводять його в постійний жах.

ОСОБА_2 уникає перевірок правоохоронних органів, а всі спроби знайти дитину виявилися марними. З наявних у заявника відомостей, мати хлопчика перебувала у м. Краматорськ, а дитину залишила у Естонії в дитячому будинку сімейного типу. Водночас, Естонська сторона приховує від нього як батька всю інформацію про дитину та ігнорує всі звернення. 10.10.2023 дитині виповнилося 10 років, незважаючи на звернення до поліцейських та соціальних органів як України, так і Естонії, заінтересована особа не надала можливості привітати дитину, чим завдала заявнику глибокої психологічної травми, і на його думку, травми для дитини.

Існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалих осіб, у зв`язку із чим заявник вважає за необхідне звернутися із даною заявою. Ризики продовження насильства та настання незворотних наслідків високі. Зазначив, що заінтересована особа психічно нездорова і здатна на будь-які неадекватні дії, вчиняє щодо їх спільного сина дії, що мають ознаки тероризму, а він, як люблячий батько, бажає вирвати дитину із середовища насильства, забезпечити йому спокійне, щасливе, здорове майбутнє без насильства та знущань, відтак змушений звернутися до суду.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 07 травня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, до якої включено заперечення на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 15 травня 2026 року, в якій просить:

скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців з такими обмеженнями: заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;- заборонити наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - обмежити спілкування ОСОБА_2 з малолітнім ОСОБА_3 у будь-який спосіб, що завдає йому психологічної шкоди, зокрема маніпулювання з метою відчуження від батька;

скасувати ухвалу від 15 травня 2026 року щодо зауважень заявника ОСОБА_1 на протокол судового засідання та прийняти дані зауваження.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом порушено процесуальний строк розгляду заяви; судом не надано належної оцінки всім наявним у справі доказам, які підтверджують наявність обставин для видачі обмежувального припису. Сукупність наявних обставин з очевидністю перевищує порогові значення «достатніх підстав», необхідних для задоволення заяви.

Вказує, що рішення суду про відмову у видачі обмежувального припису суперечить інтересам дитини. Неналежне реагування суду на документально підтверджені ризики насильства щодо дитини та заявника становить порушення позитивних зобов`язань держави за статтями 3 (заборона катування та нелюдського поводження) та 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) ЄСПЛ.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належно, про причини неявки суду не повідомила, тому колегія суддів, враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим провести розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення ОСОБА_1 , вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином Держави Ізраїль, що підтверджується копією паспорта (а.с. 9).

27 квітня 2013 року між заявником ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 ) відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , повторно виданого 15.09.2020 (а.с. 9 зі з/б).

Від шлюбу сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12.12.2017 (а.с. 10).

Як вбачається із копії договору оренди квартири у приватної особи від 01.09.2023, ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10 зі з/б - 12).

Відповідно до Витягу, наданого Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхав з України через пункт Рава-Руська 06.04.2022 (а.с. 13 зі з/б).

На підтвердження своїх вимог, викладених у заяві, ОСОБА_1 посилається на письмові докази, долучені до заяви.

Так, із матеріалів справи вбачається, що заявник 05.01.2021 звертався до Печерського управління поліції ГУНП в м. Києві із заявою про викрадення дитини ОСОБА_3 групою осіб спільно з ОСОБА_2 (а.с. 12 зі з/б).

У подальшому прокуратурою надано відповідь, що за даним фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України, про результати буде повідомлено (а.с. 26).

Із відповіді Департаменту інформатизації МВС України на адвокатський запит вбачається, що станом на 10.01.2023, у період з 31.12.2020 по 16.07.2022, органами поліції зареєстровано шістнадцять звернень ОСОБА_1 та внесено відомості до ЄРДР за різними кваліфікаціями (вчинення домашнього насильства, підробку документів, надання неправдивих свідчень тощо) за результатами розгляду заяв в Києві, Краматорську та Львові (а.с. 26 зі з/б - 28 зі з/б).

Заявником також надано копії матеріалів щодо відкриття кримінального провадження стосовно директора навчального закладу, який відвідував його син, через нетактовне поводження, коли заявник хотів зустрітися з ОСОБА_3.

Крім того, долучено копію протоколу допиту малолітнього свідка ОСОБА_4 від 04.03.2021, яка містить лише першу сторінку без тексту самих показань.

Як вказав заявник, згідно з рішенням Дніпровського апеляційного суду по справі № 175/3823/23 від 28.11.2023 у забезпечення позову ОСОБА_2 зобов`язана забезпечити технічну можливість спілкування батька із сином тривалістю до 30 хв. кожного дня з використанням телекомунікаційного зв`язку та не перешкоджати особистим зустрічам по дві години через день, однак, як зазначає заявник, ОСОБА_2 рішення суду не виконує.

28.05.2024 заявник приїхав до Естонії, проте на момент, коли стала відома адреса місця перебування дитини, вона вже там була відсутня.

До заяви додано висновок поліції Ізраїлю в справі 585600/2022, у якому містяться твердження про те, що ОСОБА_2 , мати малолітнього ОСОБА_4 , вчинила протиправні дії та дії насильницького характеру щодо дитини та батька. Для захисту інтересів дитини рекомендовано відсторонити матір від опіки над сином та позбавити її батьківських прав. Місце проживання дитини визначити із батьком (а.с. 28).

У наданому заявником висновку спеціалістів в області судової медицини, які провели дослідження двох фотознімків ОСОБА_3, зазначено, що за результатами дослідження фотознімку зроблено заключення щодо можливого характеру травм.

Також із досліджених доказів вбачається, що за заявами ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 порушено ряд кримінальних проваджень станом на 05.05.2021 (а.с. 23 зі з/б).

Із відповіді Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області на звернення ОСОБА_1 вбачається, що у зв`язку із відкритим кримінальним провадженням щодо ОСОБА_2 за ст. 126-1 КК України остання станом на 03.02.2022 перебувала на профілактичному обліку у відділі превенції (а.с. 24).

Із долучених заявником до матеріалів справи доказів вбачається, що у грудні 2022 року ОСОБА_1 був присутній на комісії органу опіки та піклування (управа волості Рапла) Естонської Республіки під час встановлення порядку участі у вихованні дитини (а.с. 22 зі з/б).

Заявником також надано копії звернень до органів прокуратури щодо дій працівників служби у справах дітей Краматорської міської ради (а.с. 25).

Крім того, ОСОБА_1 додав до заяви роздруківки електронного листування у месенджерах «Viber» та «Telegram», скріншоти повідомлень, а також фотоматеріали зображення, які на його думку, підтверджують факти погроз психологічного тиску та протиправної поведінки заінтересованої особи; зображення та матеріали, пов`язані із перебуванням заявника у Естонії.

Окрім того, заявником подано значну кількість копій звернень до правоохоронних органів, витягів з ЄРДР, відповідей державних органів України та іноземних установ, роздруківок електронного листування у месенджерах, фотоматеріалів та інших документів, які, на його переконання, підтверджують факт протиправної поведінки заінтересованої особи.

Також долучені медичні документи, які, за твердженням заявника, свідчать про наявність у нього психологічного стресу та стану здоров`я, пов`язаного з конфліктними відносинами із колишньою дружиною; висновки щодо психологічного стану дитини, які містять оцінку емоційного та психічного стану дитини за твердженням заявника.

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд виходив з того, що заявником не доведено наявності правових підстав для видачі обмежувального припису.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

(частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 2 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (постанова Верховного Суду

від 1 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій. Отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованою.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Подібні висновки викладені Верховний Суд у постановах від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24) та від 18 березня 2026 року у справі № 569/15765/25 (провадження № 61-14285св25).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявник вказував, що ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно нього та їх спільного сина домашнє насильство психологічного і фізичного характеру.

Разом з тим, надані ОСОБА_1 докази у їх сукупності не свідчить про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), за якою звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Встановивши, що, у порушення вимог статті 81 ЦПК України, заявник не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 відносно нього та сина домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо неї обмежувального припису, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви.

Заявник не надав суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних ним у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків ОСОБА_2 у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведення заявником існування обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису строком на шість місяців.

Посилання заявника на порушення строку розгляду заяви є обгрунтованими, однак такі обставини не є безумовною підставою для скасування по суті правильного рішення. При цьому, порушення судом строку розгляду заяви було зумовлені обставинами, які не залежали безпосередньо від судді, який ухвалював судове рішення.

Інші наведені в обґрунтування апеляційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів на користь заявника.

Щодо заперечень на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 15 травня 2026 року, включених до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони є необгрунтованими, оскільки не містять доводів щодо незаконності вказаної ухвали, тому і підстави для її скасування відсутні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 07 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: