Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №369/12309/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/15922/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 369/12309/25

18 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Чехун Юлії Віталіївнина заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Фінагеєвої І.О. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивувало тим, що 15 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено кредитний договір (оферту) № 15.06.2024-100002606. У позовній заяві позивач зазначав, що відповідно до умов цього договору позичальнику надано кредит у розмірі 9 000 грн строком на 98 днів, датою надання кредиту визначено 15 червня 2024 року, а датою його повернення - 20 вересня 2024 року.

Зазначав, що період користування кредитом становить кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту. Процентна ставка «Стандарт» є фіксованою та становить 1,5 % за один день користування кредитом і застосовується протягом перших чотирьох чергових періодів, а процентна ставка «Економ» є фіксованою та становить 1 % за один день користування кредитом і застосовується протягом чергових періодів, наступних за періодами, в яких застосовувалася процентна ставка «Стандарт». Такі ж умови викладені у заявці кредитного договору № 15.06.2024-100002606.

Позивач зазначав, що Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Зазначав, що ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 15.06.2024-100002606 пройшла ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку України.

Позивач вказував, що відповідно до договору та квитанції про переказ коштів ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 9 000 грн, а 15 червня 2024 року кредитні кошти перераховано позичальнику, у зв`язку із чим ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі.

Зазначав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку із чим станом на 20 вересня 2025 року заборгованість за договором становила 15 300 грн, з яких 9 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3 780 грн - заборгованість за процентами та 2 520 грн - комісія.

Разом з тим позивач зазначав, що відповідачем були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме проведена часткова сплата за кредитним договором у сумі 2 340 грн від 28 червня 2024 року, 2 520 грн від 14 липня 2024 року, 500 грн від 24 липня 2024 року, 1 000 грн від 29 липня 2024 року, 1 290 грн від 31 липня 2024 року та 2 340 грн від 09 серпня 2024 року. Вказував, що під час формування довідки про заборгованість факт оплати було враховано та змінено суму заборгованості.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 15 300 грн та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Суд зазначив, що надана позивачем квитанція про проведення платіжної операції через систему LiqPay та АТ КБ «ПриватБанк» містить ідентифікатор платіжної операції, дату та час її проведення, суму переказу, номер кредитного договору та частково маскований номер платіжного інструменту, однак дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів, які підтверджують здійснення безготівкового переказу коштів саме на банківський рахунок відповідача. Також суд зазначив, що довідка-розрахунок заборгованості складена самим позивачем та не є достатнім доказом наявності й розміру заборгованості.

Не погоджуючись з таким заочним рішенням суду першої інстанції, 07.08.2026 представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Чехун Юлія Віталіївна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/12309/25 від 29.07.2026 скасувати та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги у відповідній частині, судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неналежним чином дослідив докази, порушивши норми матеріального та процесуального права.

Щодо укладення кредитного договору апелянт зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом отримання та ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (офертою) (кредитної лінії) від 15 червня 2024 року, подання відповідачем Заявки кредитного договору № 15.06.2024-100002606 (кредитної лінії) від 15 червня 2024 року та надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору № 15.06.2024-100002606 від 15 червня 2024 року.

Зазначає, що зі сторони позивача документи, які складають кредитний договір, підписувалися електронним підписом, а зі сторони відповідача - за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений останньою як фінансовий, та який було використано відповідачем для підписання кредитного договору 15 червня 2024 року.

Вказує, що відповідач не заперечувала, що номер телефону НОМЕР_1 належить їй, або що на час укладення спірного договору вона втратила відповідний засіб зв`язку.

Зазначає, що без реєстрації та здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення кредитний договір не був би укладений, посилаючись при цьому на постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20 та від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.

Вказує, що відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами, а вказані обставини відповідач належними та допустимими доказами не спростувала.

Щодо ідентифікації відповідача під час укладення договору апелянт зазначає, що під час укладення кредитного договору відповідачем було проведено ідентифікацію через систему BankID Національного банку України.

Апелянт зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» є абонентом-надавачем послуг, а при проходженні відповідачем автентифікації шляхом введення пароля до інтернет-банкінгу обраного відповідачем банку та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних.

Вказує, що при поданні позовної заяви до неї було додано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему BankID, отримані у порядку та формі, передбачених Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, та що від центрального вузла системи BankID було отримано, зокрема, дані, які однозначно ідентифікують відповідача.

Зазначає, що кредитний договір містить інформацію про місце проживання відповідача, яка є ідентичною її зареєстрованому місцю проживання, реквізити паспорта та індивідуального податкового номера, а будь-яких доказів, які б указували на укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідача, суду першої інстанції не надано.

Щодо видачі коштів відповідачу апелянт зазначає, що позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу - LiqPay.

Вказує, що відповідно до договору про надання послуг еквайрингу платіжна операція здійснювалася за умови надання позивачем платіжного доручення через програмний інтерфейс API АТ КБ «ПриватБанк». Посилаючись, зокрема, на постанову Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, апелянт наводить визначення платіжного доручення.

Зазначає, що на підтвердження переказу коштів позивачем надано квитанцію LiqPay, яка, на думку апелянта, є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», містить усі відомості щодо платіжної операції, а відтак є належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Зазначає, що відповідач при оформленні заявки самостійно вказала повний номер картки, однак відповідно до наведених апелянтом нормативних актів позивач не може зазначати та зберігати у договорах та інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.

Вказує, що до суду було надано електронні докази у паперовій формі - роздруківку тексту заявки кредитного договору № 15.06.2024-100002606 та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), підписані одноразовим ідентифікатором «Е971», які містять номер особистого електронного платіжного засобу відповідача 5375-41XX-XXXX-2018. Зазначає, що електронний платіжний засіб відповідач указала самостійно у системі, а інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки така інформація є банківською таємницею, якою володіє виключно банк-емітент картки.

Вважає, що у разі, якщо під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу відомості про неї як належного отримувача кредиту не підтвердилися б, операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулася.

Зазначає, що у цій справі позивачем подано сукупність доказів, достатніх для підтвердження факту надання кредитних коштів, зокрема кредитний договір, який, як встановив суд першої інстанції, був належним чином укладений між сторонами. Вказує, що відповідач самостійно зазначила номер платіжного засобу, на який мали бути перераховані кредитні кошти, та підтвердила власним підписом достовірність наданих відомостей.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту надання кредитних коштів, фактично поклавши на позивача обов`язок подання доказів, які у нього об`єктивно відсутні та не можуть бути отримані з огляду на законодавчо встановлені обмеження, а саме повного номера платіжної картки відповідача, банківської виписки з рахунку відповідача або інших документів про рух коштів за рахунком фізичної особи.

У зв`язку з наведеним апелянт зазначає, що лист ТОВ УПР про перерахування коштів, який, за твердженням апелянта, міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування - перерахування грошових коштів за кредитним договором.

Щодо довідки-розрахунку апелянт не погоджується з позицією суду першої інстанції про визнання її неналежним доказом наявності заборгованості. Зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а є фінансовою установою, яка здійснює діяльність з надання фінансових послуг, зокрема кредитів, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а наведений позивачем у позовній заяві розрахунок вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Зазначає, що відповідач не надала до суду першої інстанції виписки по своїх рахунках у банківських установах, у тому числі по рахунку 5375-41XX-XXXX-2018, який відповідач зазначила у договорі як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів сторони позивача.

Апелянт указує, що відповідно до Заявки кредитного договору № 15.06.2024-100002606 позичальнику надавався кредит у розмірі 9 000 грн строком на 98 днів, датою повернення визначено 20 вересня 2024 року, процентна ставка «Стандарт» становила 1,5 % за один день користування кредитом протягом перших чотирьох чергових періодів, а процентна ставка «Економ» - 1 % за один день користування кредитом у наступних чергових періодах.

Зазначає, що, як було вказано у позовній заяві, відповідачем здійснено заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме проведено часткову сплату за кредитним договором: 2 340 грн від 28 червня 2024 року, з яких 1 890 грн враховано як погашення процентів та 450 грн - комісії; 2 520 грн від 14 липня 2024 року, з яких 1 890 грн враховано як погашення процентів, 450 грн - комісії та 180 грн - неустойки; 500 грн від 24 липня 2024 року враховано як погашення процентів; 1 000 грн від 29 липня 2024 року враховано як погашення процентів; 1 290 грн від 31 липня 2024 року, з яких 390 грн враховано як погашення процентів, 450 грн - комісії та 450 грн - неустойки; 2 340 грн від 09 серпня 2024 року, з яких 1 890 грн враховано як погашення процентів та 450 грн - комісії.

Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 15 червня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» сформовано пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферту) № 15.06.2024-100002606.

У пропозиції про укладення кредитного договору зазначено дату набрання нею чинності - 15 червня 2024 року, дату та час укладення - 15 червня 2024 року о 23:29, найменування кредитодавця - ТОВ «Споживчий центр», а також визначено порядок укладення електронного кредитного договору.

Пунктами 2.3.4-2.3.6 договору передбачено, що у випадку погодження кредитодавцем обраних позичальником умов кредитодавець направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору, заявку та формуляр відповіді про прийняття пропозиції, для підписання якої позичальнику передається одноразовий ідентифікатор у смс-повідомленні на номер телефону, зазначений ним при ідентифікації. Позичальник, який прийняв пропозицію укласти електронний договір, підписує відповідь про прийняття пропозиції електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Матеріали справи містять заявку кредитного договору № 15.06.2024-100002606, у якій зазначені відомості про позичальника ОСОБА_1 та реквізити електронного платіжного засобу для надання коштів за договором - 5375-41XX-XXXX-2018.

Заявкою передбачено надання кредиту 15 червня 2024 року в сумі 9 000 грн строком на 98 днів, із датою повернення кредиту 20 вересня 2024 року. Періодом користування кредитом визначено кожні наступні 14 днів з дня його надання. Процентна ставка «Стандарт» установлена у розмірі 1,5 % за один день користування кредитом та застосовується протягом перших чотирьох чергових періодів, а процентна ставка «Економ» - 1 % за один день користування кредитом та застосовується протягом наступних чергових періодів.

У заявці міститься зазначення про підписання відповідної частини кредитного договору електронним підписом позичальника - одноразовим ідентифікатором Е971.

Матеріали справи також містять відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 15.06.2024-100002606, датовану 15 червня 2024 року о 23:29, відповідно до якої позичальник підтверджує прийняття пропозиції про укладення кредитного договору. Вказаний документ також містить одноразовий ідентифікатор Е971.

Крім того, до матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту, в якому, зокрема, зазначено найменування кредитодавця ТОВ «Споживчий центр», тип кредиту - кредитна лінія, суму кредиту 9 000 грн, спосіб надання кредиту - безготівковий, а також відомості щодо процентної ставки та орієнтовної вартості кредиту.

Також матеріали справи містять інформацію щодо проведення ідентифікації через систему BankID. У відповідній роздруківці зазначені дані: прізвище - ОСОБА_2 , ім`я - ОСОБА_3 , по батькові - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону НОМЕР_3 , громадянство України, а також відомості про місце проживання та паспортні дані. При цьому відомостей щодо номера платіжної картки або банківського рахунку у наданій роздруківці BankID немає.

На підтвердження перерахування кредитних коштів позивачем надано квитанцію LiqPay.

Із зазначеної квитанції вбачається, що ID операції - 2476344607, ідентифікатор еквайра - АТ КБ «ПриватБанк», сума операції - 9 000 грн, дата та час операції - 15 червня 2024 року о 23:29, призначення платіжної операції - «Видача за договором кредиту № 15.06.2024-100002606».

У розділі квитанції «Платник» зазначено «Швидкий кредит», сайт - sgroshi.com.ua.

Водночас у розділі «Отримувач» ПІБ ОСОБА_1 або будь-які інші персональні дані відповідача не зазначені. У цьому розділі міститься лише найменування платіжної системи - MASTERCARD та номер платіжного інструменту 537541*18.

Матеріали справи також містять довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 15.06.2024-100002606 від 15 червня 2024 року, складену ТОВ «Споживчий центр».

Відповідно до цієї довідки заборгованість ОСОБА_1 зазначена в загальному розмірі 15 300 грн, у тому числі: 9 000 грн - основний борг, 3 780 грн - проценти, 2 520 грн - неустойка. У довідці також зазначено, що проценти за кредитом нараховані за період з 12 серпня 2024 року по 30 грудня 2024 року.

Разом із тим матеріали справи не містять окремої довідки банку або платіжної установи, виписки з банківського рахунку, документа емітента платіжного засобу чи іншого документа, з якого можливо встановити, що платіжний інструмент 537541*18 належить саме ОСОБА_1 та що 9 000 грн були зараховані на рахунок, відкритий на її ім`я.

Так само у матеріалах справи відсутній лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування кредитних коштів, на який позивач посилається в апеляційній скарзі. Посилання апелянта на наявність такого листа не відповідає фактичному складу наданих суду матеріалів. У переліку додатків до позовної заяви зазначалися, зокрема, «Доказ видачі кредиту ОСОБА_1 » та «Платіжна інструкція ОСОБА_1 », однак серед досліджених матеріалів фактичне перерахування коштів підтверджується наведеною вище квитанцією LiqPay, яка не містить відомостей про особу отримувача коштів.

Окремих платіжних документів, банківських виписок, квитанцій або інших документів, які б містили відомості про платника та підтверджували здійснення саме ОСОБА_1 зазначених позивачем часткових платежів від 28 червня, 14, 24, 29, 31 липня та 09 серпня 2024 року, матеріали справи також не містять.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем виконання своїх зобов`язань за кредитним договором у частині фактичного надання грошових коштів саме ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному цією статтею.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

З огляду на наведене колегія суддів не ставить під сумнів можливість укладення кредитного договору в електронній формі та юридичну силу електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Надані позивачем пропозиція про укладення кредитного договору, заявка та відповідь про прийняття пропозиції містять одноразовий ідентифікатор Е971, а матеріали справи містять дані щодо ідентифікації особи через BankID. Тому сам по собі довід апеляційної скарги про те, що електронна форма кредитного договору відповідає вимогам закону, не спростовує висновку суду першої інстанції про недоведеність іншої юридично значущої обставини - фактичного виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання грошових коштів саме ОСОБА_1 .

Зміст частини першої статті 1054 ЦК України покладає на кредитодавця обов`язок надати кредит позичальникові. Відповідно, у спорі про стягнення кредитної заборгованості саме позивач, який посилається на виникнення у відповідача обов`язку повернути кредит, повинен довести факт виконання ним зустрічного обов`язку - фактичного надання кредитних коштів відповідному позичальнику.

Відтак установленню підлягає не лише факт формування платіжної операції на певну суму, але й обставина, що отримувачем відповідних коштів є саме особа, з якої кредитор просить стягнути заборгованість.

Колегія суддів ураховує, що зазначений у заявці електронний платіжний засіб 5375-41XX-XXXX-2018 та зазначений у квитанції LiqPay платіжний інструмент 537541*18 мають співпадаючі відкриті цифри - перші шість цифр 537541 та останні цифри 18.

Однак наведена обставина підтверджує лише те, що платіжна операція здійснювалася на платіжний інструмент із відповідними маскованими реквізитами. Вона не встановлює особу власника такого платіжного інструменту.

Сама квитанція LiqPay не містить ПІБ ОСОБА_1 , її РНОКПП, номера банківського рахунку чи будь-якого іншого ідентифікатора, який дозволяв би встановити, що отримувачем 9 000 грн була саме відповідач.

Не усувають такої невизначеності й відомості BankID.

Із наданої позивачем роздруківки BankID дійсно вбачається передача відомостей, які ідентифікують ОСОБА_1 , зокрема її ПІБ, РНОКПП, дату народження, номер телефону, адресу та паспортні дані. Разом із тим ця роздруківка не містить відомостей про електронний платіжний засіб 5375-41XX-XXXX-2018, а тому не підтверджує належність цього платіжного засобу відповідачу.

Таким чином, ідентифікація особи при оформленні електронного договору та встановлення належності банківського рахунку або платіжної картки, на яку фактично перераховано кошти, є різними обставинами предмета доказування.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2026 року у справі № 286/3618/24, провадження № 61-8095св25, Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення у спорах такого характеру, зокрема, чи належав відповідачу телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронного договору, та чи були грошові кошти перераховані на банківську картку саме відповідача. Верховний Суд указав, що сам факт електронного оформлення кредиту не звільняє кредитора від доведення належними доказами фактичного надання кредитних коштів відповідному позичальнику.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач через режим банківської таємниці не має можливості отримати виписку з банківського рахунку відповідача, наведеного висновку не спростовують.

Суд першої інстанції не поклав на позивача обов`язок доводити факт надання кредиту виключно випискою з рахунку відповідача. Факт виконання кредитодавцем свого зобов`язання може підтверджуватися сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема документами надавача платіжних послуг, платіжної установи або іншими відомостями, які дозволяють пов`язати здійснену платіжну операцію з конкретним позичальником.

Водночас відсутність у кредитодавця доступу до банківської таємниці сама по собі не є підставою для покладення на відповідача обов`язку доводити неотримання кредитних коштів та не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Тому посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 не надала виписки зі свого рахунку на спростування доказів позивача, є необґрунтованим. Застосування такого підходу фактично означало б визнання обставини отримання кредиту доведеною доти, доки відповідач не доведе протилежне, що не відповідає встановленому статтею 81 ЦПК України розподілу обов`язку доказування.

Не може бути прийнятий і довід апелянта про те, що за відсутності підтвердження відомостей про належного отримувача платіжна операція взагалі не відбулася б.

Сам факт успішного проведення платіжної операції підтверджує зарахування коштів на певний платіжний інструмент, однак не є доказом того, що власником відповідного інструменту була саме ОСОБА_1 . Висновок про особу отримувача коштів за відсутності відповідних ідентифікуючих відомостей у платіжному документі ґрунтувався б на припущенні, що прямо суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України.

Не заслуговує на увагу й посилання апелянта на лист ТОВ УПР про перерахування коштів, оскільки такого документа матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги щодо часткової сплати відповідачем заборгованості також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі наводить конкретні суми та дати платежів, однак у матеріалах справи відсутні платіжні документи або інші докази, які містили б відомості про особу платника та давали підстави встановити, що відповідні платежі здійснювалися саме ОСОБА_1 .

Складена позивачем довідка-розрахунок відображає визначений ним розмір заборгованості, однак не містить інформації, яка б дозволила встановити джерело надходження наведених позивачем платежів та особу їх платника.

За таких обставин твердження про те, що саме ОСОБА_1 здійснила часткове погашення заборгованості та тим самим визнала існування боргу, належними і допустимими доказами не підтверджено.

Колегія суддів також звертає увагу, що у довідці-розрахунку, яка фактично міститься у матеріалах справи, склад заборгованості визначений як 9 000 грн основного боргу, 3 780 грн процентів та 2 520 грн неустойки, тоді як у позовній заяві сума 2 520 грн визначена позивачем як комісія. При цьому рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 2 520 грн апелянтом не оскаржується, оскільки прохальна частина апеляційної скарги стосується лише основної суми кредиту та процентів.

Щодо довідки-розрахунку колегія суддів зазначає, що сам по собі розрахунок кредитора може бути предметом оцінки суду та не підлягає відхиленню лише з тієї підстави, що він складений стороною спору.

Разом із тим розрахунок заборгованості є похідним від існування відповідного грошового зобов`язання та не може самостійно підтверджувати первинну обставину - факт надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів.

Оскільки у цій справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичне зарахування 9 000 грн саме ОСОБА_1 , наведений позивачем розрахунок не є достатньою підставою для стягнення з відповідача основної суми кредиту та нарахованих на неї процентів.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо укладення електронних кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора не спростовують зазначеного.

Колегія суддів не заперечує належності електронної форми договору та можливості його підписання одноразовим ідентифікатором. Однак предметом доказування у цій справі є не лише факт погодження відповідачем умов кредитування, а й факт виконання кредитодавцем власного договірного обов`язку з надання відповідачу кредитних коштів.

Саме остання обставина наданими позивачем доказами достовірно не підтверджена.

Не дають підстав для іншого висновку й доводи апеляційної скарги щодо застосування надмірно високого стандарту доказування.

Обов`язок кредитора надати доказ, який дозволяє встановити факт фактичного надання коштів особі, з якої він вимагає їх повернення, не є надзвичайним або недосяжним стандартом доказування, а випливає безпосередньо зі змісту спірних матеріальних правовідносин та положень статей 12, 81 ЦПК України.

При цьому суд не вимагає від позивача конкретного, наперед визначеного виду доказу. Позивач має довести відповідну обставину належною сукупністю доступних йому доказів, проте така сукупність повинна дозволяти зробити обґрунтований, а не припустимий висновок про зарахування кредитних коштів саме позичальнику.

За встановлених у цій справі обставин наявні документи підтверджують укладення електронного кредитного договору та здійснення ТОВ «Споживчий центр» платіжної операції на суму 9 000 грн на платіжний інструмент із маскованим номером 537541*18, проте не підтверджують належними доказами, що цей платіжний інструмент належав ОСОБА_1 та що саме вона отримала спірні кредитні кошти.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують кінцевого висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2026 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Чехун Юлії Віталіївни- залишити без задоволення.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: