Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №679/1045/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 679/1045/25

Провадження №22-ц/824/7014/2026

Резолютивна частина постанови оголошена 16 вересня 2026 року

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану адвокатом Плаксою Вячеславом Анатолійовичем на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили стягнути з ОСОБА_3

- на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 86 600,00 грн., 32366,69 грн. інфляційних втрат 4299,09 грн. трьох відсотків річних;

- на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в сумі 20 000,00 грн., 707,85 грн. інфляційних втрат, 215,34 грн. трьох відсотків річних.

Позов мотивовано тим, що брат ОСОБА_1 - ОСОБА_4 за життя прийняв рішення переоформити право власності на належне йому нерухоме майно на ОСОБА_1 та повідомив, що допомога у переоформленні права власності, оплата відповідних платежіва та зборів буде здійснюватися через ОСОБА_3 . Як зазначать позивачі, на виконання цієї домовленості у період з 04 липня 2020 року по 05 березня 2025 року вони перерахували відповідачці кошти у загальній сумі 106 600,00 грн., однак відповідачка жодних дій щодо переоформлення права власності на ОСОБА_1 не вчиняла. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, однак належне йому на день смерті майно переоформлено не було.

З огляду на викладене позивачі стверджують, що відповідачка у позадоговірному порядку отримала від позивачів кошти, які не використані нею у спосіб, визначний за усною домовленістю між сторонами і ОСОБА_4 (за його життя), а тому такі кошти є безпідставно набутим майном і підлягають стягненню з відповідачки з урахуванням суми, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 28 липня 2025 року матеріали справи направлено за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2025 року позовну заяву було передано для розгляду судді Якусик О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 10 вересня 2025 року прийнято до розгляду справу № 679/1045/25, розгляд справи призначено по суті в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання на 22 жовтня 2025 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не довели наявності у них зобов`язання перераховувати кошти внаслідок договірних відносин із відповідачем, а також наявності будь-яких інших зобов`язань, проте вони здійснювали ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, добровільно, їх поведінка щодо повернення цих коштів, на думку суду, є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Плакса В.А. подав апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги відзив відповідача, оскільки представник відповідача, вказала, що оригіналів документів які були долучені до відзиву вона не бачила та особисто з ними не знайомилась а тому подання відзиву відбулось з порушенням вимог ст. 178 ЦПК України.

Зазначає, що позивачі повністю довели факт перерахування грошових коштів та безпідставність їх збереження.

03 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_3 адвоката Мехедок Т.С. в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник адвокат Мехедок Т.С. заперечували проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Представника позивачів адвоката Плаксу В.А., клопотання якого про участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ було задоволено ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2026 року та ухвала суду була доставлена в його кабінет, було намагання під`єднати до судового засідання за допомогою програмного забезпечення «Easy con», разом з тим у визначений судом час представник позивачів адвокат Плакса В.А. не під`єднався до системи «Easy con» у зв`язку з чим у апеляційного суду була відсутня можливість під`єднати його для участі в судовому засіданні.

У вказаній ухвалі відповідача було зобов`язано, зайти та авторизуватися в Системі за 10 хвилин до початку судового засідання, завчасно активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камера) та перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою Системи.

Разом з тим, представником позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2.вказані дії не були виконані, та під час спроб відповідача під`єднання до системи «Easy con», він не з`явився до судового засідання, зокрема у системі було зазначено, що представник позивача не під`єднаний та зв`язок з ним відсутній.

Відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Заявник самостійно обрав для себе зручний для нього спосіб участі в судовому засіданні - режим відеоконференції, суд створив йому належні технічні можливості. Однак обов`язок забезпечити явку та справність власних технічних засобів покладається на сторони. За таких обставин, право представника позивача на доступ до правосуддя не є порушеним.

Враховуючи викладе суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи без представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки саме на нього покладалась відповідальність для забезпечення технічної можливості провести відеоконференцію, разом з тим він не з`явився в мережі для проведення засідання в режимі відео конференції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 у період з 04 липня 2020 року по 07 квітня 2024 року перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_3 кошти у загальній сумі 86 600,00 грн. Вказані перекази не містять призначення платежу, в описі платежу вказано «переказ на карту Приватбанку».

Згідно з платіжною інструкцією від 05 березня 2025 року ОСОБА_2 перерахував на картковий рахунок ОСОБА_3 кошти у сумі 20 000,00 грн. з призначенням платежу «переказ власних коштів».

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили ОСОБА_3 кошти, знаючи, що між ними та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивачі перераховували відповідачу кошти тривалий час, а саме чотири роки, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 13 платежів. У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 144 188,97 грн.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану адвокатом Плаксою Вячеславом Анатолійовичем - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна