Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №753/20052/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/20052/20 Головуючий у суді І інстанції Каліушко Ф.А.

Провадження № 22-ц/824/7436/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням штрафних санкцій, заборгованості за комунальні послуги, відшкодування майнової та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням штрафних санкцій, заборгованості за комунальні послуги, відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що 21 серпня 2016 року він та ОСОБА_1 уклали договір найму (оренди) нерухомого майна, за умовами якого позивач передав відповідачу в тимчасове платне користування квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі цієї квартири.

Пунктом 3.1 вказаного договору сторони погодили розмір орендної плати за користування квартирою, який складає 16 000 грн щомісяця.

На виконання пункту 3.2.1 договору відповідач сплатила позивачу орендну плату за перший місяць проживання, а також залогову суму у розмірі місячної орендної плати.

Протягом тривалого часу проживання відповідача у вказаній квартирі позивач неодноразово проводив поточний ремонт сантехніки, електроплити, побутової техніки задля підтримки належного стану квартири. Крім того, на вимогу відповідача позивач придбав та встановив у квартирі два кондиціонера, а також навчальний стіл.

Позивач зазначав, що відповідач разом зі своєю сім`єю приїхала до міста Києва з тимчасово окупованої території та не мала постійної роботи і стабільного доходу, у зв`язку з чим позивач не вимагав від неї вчасного внесення орендної плати та платежів за комунальні послуги.

31 жовтня 2019 року між сторонами виник конфлікт, під час якого відповідач повідомила про відсутність у неї наміру повертати позивачу 58 000,58 грн плати за комунальні послуги та 581 333,33 грн заборгованості з орендної плати.

Цього ж дня відповідач виселилася з квартири позивача, пошкодила належне йому майно та викрала з квартири деяке майно позивача.

Вказані дії відповідача зафіксовані слідчо-оперативною групою Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - Дарницьке УП ГУНП в місті Києві) та відеокамерами зовнішнього спостереження, які розташовані на вході до будинку, в якому розташована квартира позивача.

Для відновлення належного стану квартири після виселення відповідача позивач поніс витрати у розмірі 40 558 грн.

Також зазначав, що протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, розмір якої він оцінює у 100 000 грн.

За таких обставин просив стягнути з відповідача:

- заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у загальному розмірі 950 640 грн;

- заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 58 000,58 грн;

- 40 558 грн у відшкодування майнової шкоди;

- 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості з орендної плати у розмірі 581 333,33 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 216 483,37 грн, 3 % річних у розмірі 54 265,67 грн, заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 58 000,58 грн, а також 9 103,76 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості, яка складається із заборгованості з орендної плати у розмірі 581 333 33 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 216 483,37 грн, 3 % річних у розмірі 54 265,67 грн та заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 58 000,58 грн, а всього - 910 082,95 грн.

Місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди з огляду на те, що понесення позивачем такої шкоди не перебуває у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною протиправною поведінкою відповідача, вина якої не встановлена належними і допустимими доказами.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції вважав похідними від позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди, тому відмовив у їх задоволенні.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач в особі представника - адвоката Бута Д.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх доводів зазначала, що в порушення норм процесуального права та статті 89 ЦПК України суд не звернув уваги на ту обставину, що позивач не змінив позовні вимоги по суті, пов`язані з поданням копії нового договору найму (оренди), датованого 01 грудня 2016 року, на який він не посилався як на підставу своїх позовних вимог, порушивши таким чином принцип всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

Суд безпідставно вважав встановленою наявність заборгованості з орендної плати ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 в сумі 581 333,33 грн, яка виникла за період з вересня 2016 по жовтень2019 року за оренду квартири АДРЕСА_1 .

У рішенні суд зазначив, що:

- вказана квартира орендувалась ОСОБА_1 на підставі договору найму (оренди) нерухомого майна, укладеного 21 серпня 2016 року;

- 21 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі житлового приміщення;

- 01 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в присутності та за підписом двох свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підписано доповнення (додаткова угода) до договору найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року.

Відповідач заявляла, що договір найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року, датований 01 грудня 2016 року, не існує. Копія цього договору наявна у матеріалах справи на аркушах справи 116-119 і підроблена позивачем.

Зазначена обставина стала відома відповідачу тільки після ознайомлення її представником з матеріалами справи, тому нею заявляється клопотання про витребування у позивача оригіналів вказаних документів.

Позивач до суду оригінали вказаних вище договорів не надавав, відповідно, суд наявність оригіналів та справжність поданих копій документів у позивача не перевірив, чим порушив вимоги, встановлені статтями 79, 89 ЦПК України, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Суд першої інстанції встановив, що представник позивача 13 листопада 2020 року та 13 листопада 2022 року звертався до відповідача з письмовим повідомленням (вимогою) про оплату основного боргу з урахуванням індексу інфляції тощо, загальна сума яких становить 950 640,95 грн, і ця вимога була відповідачем проігнорована.

Разом із тим, доказів отримання цього листа відповідачем матеріали справи не містять, а суд вказану обставину не встановив. Отже, на думку відповідача, вищевказані висновки суду не ґрунтуються на доказах та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Суд також вважав встановленим, що заборгованість з орендної плати виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов договору найму (оренди). Цей висновок суду відповідач вважала необґрунтованим.

Договір найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року, датована 01 грудня 2016 року, не існує та є підробленим, а отже не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, про що зазначено вище.

Таким чином, єдиною засвідченою позивачем у справі є копія (переклад з російської мови) договору найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року.

Граничний строк внесення орендної плати договором не передбачено, у позовній заяві не наведено, а судом у рішенні не встановлено.

Умови договору містять пункти 4.3. та 4.4, які передбачають дострокове розірвання наймодавцем договору у разі невнесення або несвоєчасного внесення орендної плати та інших платежів наймачем.

Позивачем не надано доказів направлення відповідачу повідомлення про розірвання договору або пред`явлення претензій з приводу невиконання нею умов цього договору протягом тривалого періоду.

Вказана обставина спростовує твердження позивача про невиконання наймачем своїх зобов`язань протягом тривалого часу.

Відповідач звертала увагу, що умови договору не передбачають видачу наймодавцем розрахункового документа наймачу у разі внесення ним орендної плати або здійснення інших платежів за договором: розписки, тощо. Передбачений пунктом 3.2.3 додаток № 3 до договору не є розрахунковим документом, оскільки заповнення цього додатку з приводу внесення наймачем орендної плати та інших платежів є обов`язком наймодавця.

Окремо вказувала на те, що докази, на які позивач посилався у позовній заяві, а суд на їх підставі встановив факти, не містять інформації про наявність боргу позивача перед вказаними комунальними службами.

Позивачем заявлено і рішенням суду задоволено вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 : 4 492,18 грн на підставі копії повідомлення-рахунку ПрАТ «АТ «Київводоканал» за вересень 2019 року, 2 984,16 грн за електроенергію за рахунком ТОВ «Київські електричні мережі» від 29 січня 2019 року, 3 334,56 грн за електроенергію за рахунком ТОВ «Київські електричні мережі» від 09 листопада 2019 року; 20 166,32 грн за постачання гарячої води на підставі квитанції КП «Київенерго», 27 023,36 грн відповідно до довідки ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» про нарахування за утримання будинку та прибудинкової території в період із серпня 2016 року по жовтень 2019 року.

Однак жодний із перелічених вище документів не містить інформації про наявність заборгованості позивача перед цими комунальними підприємствами на момент подання позовної заяви (24 листопада 2020 року).

Тобто вказані письмові документи не відповідають вимогам щодо належності доказів, встановлених статтею 77 ЦПК України, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування.

Позивач повинен був надати суду докази існування договірних відносин власника квартири по кожному виду комунальних послуг та обґрунтувати відповідні цим правовідносинам докази порядку їх виконання, отримання рахунків, оплати тощо.

Договір від 21 серпня 2016 року не містить реквізитів рахунків, на які наймач повинен сплачувати комунальні та інші платежі, а також не містить порядку внесення такої оплати наймачем.

Докази того, що наймач ці рахунки (розрахунки) пред`явив до оплати (надав, вручив) наймодавцю, тобто довів до наймача, позивач також не надав.

Таким чином відповідач вважала, що суд встановив наявність заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 58 000,58 грн за відсутності належних та допустимих доказів, чим порушив вимоги статей 77, 79, 89 ЦПК України, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Наголошувала, що поведінка позивача у період, за який наймач, на його думку, не вносив орендну оплату, не містить доказів недобросовісності відповідача, а посилання на те, що позивач «був такий добрий», що три роки не вимагав сплати орендної плати є непослідовною, нелогічною, суперечливою та свідчить про поведінку, яка суперечить принципу добросовісності та чесній діловій практиці.

Ураховуючи наведене, поведінка відповідача протягом зазначеного у позовній заяві часу свідчить про добросовісність наймача та відсутність порушеного права наймодавця. Оскільки відсутній борг, то й відсутні підстави для задоволення позову у частині стягнення інфляційної складової та 3 % річних.

На підтвердження необґрунтованості судового рішення та порушення судом норм матеріального та процесуального права також зазначала, що судом не перевірено розрахунок позивача щодо заявленої суми інфляційної складової та 3 % річних, хоча у рішенні зазначено протилежне. Це підтверджується тим, що ці розрахунки зроблені математично неправильно у позовній заяві, оскільки позивач у розрахунках вказав, що борг в сумі 581 333,33 грн існує з вересня 2016 року.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційної складової боргу у розмірі 216 483,37 грн та 3 % річних в сумі 54 265,67 грн також підлягає скасуванню як незаконне.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів повідомлення відповідача та її представника про судове засідання, призначене на 22 листопада 2022 року, в якому було розглянуто справу по суті.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

ОСОБА_2 вважав оскаржуване рішення обґрунтованим, справедливим та таким, що відповідає чинному законодавству, а апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною.

Посилання відповідача на те, що вона від 02 березня 2022 року до 29 березня 2023 року перебувала за межами України через агресію російської федерації і не мала можливості приймати участь у даній справі, про яку їй було достовірно відомо і це доводиться матеріалами справи, є безпідставними та відвертим проявом зловживання процесуальними правами, оскільки сторона у справі не обмежена колом представників, які б могли надавати їй професійну правничу допомогу у зазначений час.

Вказував, що навіть перебуваючи за межами України, відповідач мала можливість належним чином оформити довіреність на представництво своїх інтересів в даній справі у відповідному консульстві України за місцем її перебування та відправити довіреність за допомогою поштового зв`язку своєму представнику, чого нею не було зроблено.

Суд першої інстанції повністю встановив фактичні обставини справи з дотриманням процесуальних норм, від яких залежить правильне вирішення спору, перевірив доводи, належним чином дослідив надані докази і дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем надано суду підроблену додаткову угоду до договору найму (оренди) нерухомого майна ні чим не підкріплені, а відтак не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, а є лише спробою ввести суд в оману.

Позивач просив суд звернути увагу на те, що при укладанні договору оренди (найму) нерухомого майна між сторонами було підписано акт прийому-передачі житлового приміщення, який підтверджує факт передачі квартири від орендодавця до орендаря в платне користування.

При цьому в матеріалах справи немає акту прийому-передачі житлового приміщення, який би підтверджував факт передачі квартири від орендаря, тобто відповідача до нього, як орендодавця. Такий акт не складався та сторонами договору не підписувався, оскільки відповідач орендовану квартиру позивачу не повертала. В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували про намагання відповідача передати орендоване майно орендодавцю по закінченню договірних відносин. Представник відповідача замовчує про такі обставини, оскільки в протилежному випадку він міг би надати такі доказу до суду, але не може це зробити через їх відсутність. Такі обставини є беззаперечним доказом користування відповідачем орендованою квартирою у зазначений в позовній заяві період та наявність заборгованості з орендної плати разом з комунальними платежами, не кажучи вже про заподіяні йому матеріальні збитки.

Відсутність в матеріалах справи акту прийому-передачі орендованої квартири від орендаря до орендодавця є суттєвою обставиною, яка доводить встановлені судом першої інстанції дійсні обставини, тим більше, що вони не ставляться відповідачем під сумнів.

Відповідач на виправдання несплати нею заборгованості по орендній платі та комунальних платежів посилається на передбачене в пунктах 4.3 та 4.4 договору право позивача на дострокове його розірвання, але не бере до уваги, що це його право, а не обов`язок.

У виправдання протиправної поведінки відповідача її представник також посилається на відсутність в договорі граничного строку для внесення орендної плати та не направлення позивачем претензій про оплату заборгованості. Такі твердження спростовуються самим договором, наявними в матеріалах справи письмовими доказами та відсутністю в чинному законодавстві України будь-яких норм, які б позбавляли позивача права на отримання належної орендної плати за користування моїм майном, а тим більше, право на стягнення заборгованості у судовому порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про відповідність висновку про часткове задоволення позову обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 24 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційної складової боргу і 3% річних, заборгованості за спожиті комунальні послуги скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бут Д.В. посилався на непідписання відповідачем договору найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договору найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 найму (оренди) нерухомого майна, від 21 серпня 2016 року, датованого 01 грудня 2016 року.

Зі змісту протоколу судового засідання від 12 вересня 2023 року вбачається, що суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бута Д.В. про витребування доказів та зобов`язав позивача надати оригінали вказаних договорів. Заявляючи клопотання про огляд оригіналів договорів, представник відповідача зазначав про існування обґрунтованих сумнівів щодо достовірності такого письмового доказу, вказуючи про його підроблення.

Проте протягом перегляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 не надав суду витребувані договір найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договір найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 від 21 серпня 2016 року, датований 01 грудня 2016 року.

Верховний Суд вважав, що обставини укладення сторонами зазначених договорів мають суттєве значення з огляду на те, що договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України).

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанцій, не вирішивши питання про огляд витребуваних оригіналів зазначених договорів в судовому засіданні, враховуючи наявність у боржника та його представника сумнівів у достовірності таких письмових доказів, допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Стахов Р.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином під розписку (а.с. 205, т. 4), подав через відділ прийому громадян Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із погіршенням стану здоров`я та необхідністю проходження лікування.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та/або їх представників, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (див.зокрема, постанови Верховного Судувід 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 та від 22 листопада 2024 року у справі № 727/6078/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/20/24 зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

ЄСПЛ, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», також неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки ОСОБА_2 в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи, та з огляду на те, що він був присутній у попередньому судовому засіданні, в якому надав свої пояснення, у тому числі з приводу невиконання ухвали суду про витребування доказів, завчасно і належним чином повідомлений про наступне судове засідання у справі, з урахуванням категорії даної справи, строку її розгляду в судах та ненадання позивачем доказів погіршення стану здоров`я і проходження лікування, на підставі статей 369, 372 ЦПК Україниклопотання про відкладення розгляду справи залишила без задоволення та ухвалила проводити розгляд справи за відсутності позивача, який без поважних причин не з`явився у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слідзадовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

21 серпня 2016 року ОСОБА_2 , як наймодавець, та ОСОБА_1 , як наймач, уклали договір найму (оренди) нерухомого майна, предметом якого є вказана квартира.

У договорі сторони погодили, що:

- наймодавець передає об`єкт нерухомості протягом 1 (одного) дня з моменту підписання договору та акту приймання-передачі житлового приміщення, а наймач відповідно до пункту 2.2.1 договору приймає об`єкт нерухомості в строки та на умовах, визначених договором, та використовує цей об`єкт лише для проживання (пункт 2.1.1);

- наймач має звільнити і здати наймодавцю об`єкт нерухомості в належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу протягом трьох днів з моменту закінчення строку дії (розірвання) договору, відповідно до Акту здачі житлового приміщення (пункт 2.2.8);

- договір діє з 21 серпня 2016 року до 21 серпня 2017 року (пункт 4.1);

- орендна плата вноситься наймачем у готівковій формі та становить 16 000 грн на місяць (пункт 3.1);

- комунальні послуги сплачує наймач (пункти 3.1.4, 3.1.7);

- в момент підписання договору вноситься сума за перший місяць оренди відповідно до пункту 3.1 договору та залогова сума платежу в розмірі місячної орендної плати; в подальшому оплата здійснюється щомісячно (пункт 3.2.1);

- моментом закінчення фактичного використання об`єкту нерухомості за договором є підписання сторонами акту здачі житлового приміщення (пункт 4.1.2).

21 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали акт прийому-передачі житлового приміщення, відповідно до якого наймодавець передав, а наймач прийняла у тимчасове відплатне користування (оренду) нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Судом також встановлено, що відповідач не сплачувала орендну плату та комунальні послуги з вересня 2016 року до жовтня 2019 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості борг відповідача становить 910 082,95 грн, з яких:

- заборгованість з орендної плати - 581 333,33 грн;

- інфляційна складова боргу - 216 483,37 грн;

- 3 % річних за прострочення виконання грошових зобов`язань - 54 265,67 грн;

- заборгованість з оплати комунальних послуг - 58 000,58 грн.

За правилом частини першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України).

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому (частини перша та друга статті 812 ЦК України).

Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму (частина третя статті 815 ЦК України).

Як передбачено частиною першою та третьою статті 820 ЦК України, розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру.

Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Частиною першою статті 821 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно частини першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Колегія суддів зауважує, що одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 4, 5, 22 частини третьої статті 2 ЦПК України).

В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (частина перша статті 89 ЦПК України).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бут Д.В. посилався на непідписання відповідачем договору найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договору найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року, датованого 01 грудня 2016 року.

Зі змісту протоколу судового засідання від 12 вересня 2023 року вбачається, що суд апеляційної інстанції під час попереднього перегляду справи задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бута Д.В. про витребування доказів та зобов`язав позивача надати оригінали вказаних договорів.

Проте протягом апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 не надав суду витребувані договір найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договір найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 від 21 серпня 2016 року, датований 01 грудня 2016 року.

Верховний Суд, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати та за спожиті комунальні послуги і направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказав саме про невиконання ОСОБА_2 ухвали суду про надання оригіналів доказів у своїй постанові.

Виконуючи вказівки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи ухвалою від 22 квітня 2026 року, постановленою в судовому засіданні за відсутності позивача, який не з`явився у судове засідання, витребував в ОСОБА_2 оригінали письмових доказів, копії яких долучені ним до матеріалів справи, а саме договору найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договору найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року, датованого 01 грудня 2016 року, а також попередив позивача про наслідки невиконання ухвали суду про витребування оригіналів письмових доказів, передбачені статтею 95 ЦПК України (а.с. 169-171, т. 4).

Вказана ухвала була направлена ОСОБА_2 та його представнику - адвокату Коломійцю А.П. і отримана ними 29 квітня 2026 року (а.с. 172, 174, 175, т. 4).

Також представнику позивача - адвокату Коломійцю А.П. була направлена судова повістка про виклик у судове засідання на 16 червня 2026 року, яку він отримав 28 квітня 2026 року (а.с. 173, 177, т. 4).

15 червня 2026 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та витребування оригіналів договорів оренди, платіжних повідомлень-рахунків і квитанцій з матеріалів кримінального провадження, яка розслідується Дарницьким УП ГУНП в місті Києві, а також низка інших клопотань, які стосувались нових доказів.

Ухвалою від 16 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, в задоволенні клопотань позивача було відмовлено і оголошено перерву до 16 вересня 2026 року для виконання ОСОБА_2 ухвали суду від 22 квітня 2026 року.

Однак 16 вересня 2026 року ОСОБА_2 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, оригінали договорів оренди, на яких ґрунтуються його вимоги до відповідача про стягнення заборгованості,суду не надав.

Апеляційний суд зауважує, що питання достовірності доказів у контексті співставлення поданих копій документів з їх оригіналами досліджується насамперед у контексті їх автентичності, коли особа посилається на те, що такі документи або взагалі не видавалися, або їх копії містять відмінні від оригіналу умови.

Як визначено у частині другій статті 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п`ята статті 95 ЦПК України).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, заявляючи клопотання про огляд оригіналів договорів, сторона відповідача зазначала про існування обґрунтованих сумнівів щодо достовірності такого письмового доказу, вказуючи про його підроблення.

Обставини укладення сторонами зазначених договорів мають суттєве значення з огляду на те, що договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції вчинив усі необхідні заходи для усунення сумнівів відповідача в достовірності наданих позивачем копії договорів найму (оренди) квартири, якими він обґрунтовував свої вимоги, проте позивач не виконав вимогу суду про надання оригіналів цих договорів.

Посилання ОСОБА_2 на те, що оригінали договорів знаходяться в матеріалах кримінального провадження і він позбавлений можливості їх надати, не можуть бути сприйняті колегією суддів, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б доводили той факт, що вказані оригінали договорів оренди були вилучені працівниками поліції, чи передані ОСОБА_2 до матеріалів кримінальної справи.

Апеляційний суд оголошував перерву в судовому засіданні саме для надання ОСОБА_2 додаткової можливості виконати ухвалу від 22 квітня 2026 року і надати суду оригінали письмових доказів, копії яких він долучив до матеріалів справи та автентичність яких оригіналам засвідчив своїм підписом, проте позивач у судове засідання не з`явився, доказів поважності причин неявки до апеляційного суду не надав.

Суд вправі не брати до уваги копію (електронну копію) письмового доказу, у випадку якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці, зокрема його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 не вбачала підстав для того, щоб його змінювати.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе застосувати наслідки, передбачені частиною шостою статті 95 ЦК України, а саме не брати до уваги при вирішенні спору між сторонами договір найму (оренди) нерухомого майна від 21 серпня 2016 року та договір найму (оренди) нерухомого майна доповнення (додаткова угода) до договору № 1 від 21 серпня 2016 року, датований 01 грудня 2016 року.

Оскільки вимоги позову ОСОБА_2 про стягнення орендної плати та плати за комунальні послуги ґрунтуються саме на договорах найму житлового приміщення, які відсутні в матеріалах справи, колегія суддів не може перевірити як факт укладання таких договорів, так і умови їх виконання, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості з орендної плати у розмірі 581 333,33 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 216 483,37 грн, 3 % річних у розмірі 54 265,67 грн та заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 58 000,58 грн, оскільки такі висновки у справі ґрунтуються на підставі досліджених копій письмових доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення між сторонами договорів найму житла та невиконання їх умов відповідачем, яка, у свою чергу, поставила під сумнів надані позивачем докази, а позивачем на вимогу апеляційного суду не надав без поважних причин оригінали вищевказаних договорів.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційної складової боргу і 3 % річних, заборгованості за спожиті комунальні послугиза недоведеністю заявлених вимог.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

В матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи (а.с. 196, т. 3), а відтак витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 15 520,80 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 21 014,00 грнслід компенсувати їй за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційної складової боргу і 3 % річних, заборгованості за спожиті комунальні послуги скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційної складової боргу і 3 % річних, заборгованості за спожиті комунальні послуги відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 520,80 гривень сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 21 014,00 гривень сплаченого судового збору за подання касаційної скарги у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній