Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №372/5619/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/5619/25 Головуючий у суді І інстанції Рабчун Р.О.

Провадження № 22-ц/824/11185/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило:

- стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 107 614,11 грн, з яких: 19 673,91 грн заборгованість за основним боргом (сумою кредиту); 76 135,80 грн заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором; 11 804,40 грн заборгованість за процентами, нарахованими позивачем за 40 календарних днів;

- в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення, інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за відповідною формулою, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту його виконання в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з відповідачки на його користь;

- роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і три проценти річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування;

- стягнути з відповідачки на його користь сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено в електронній формі договір № 4652611 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за цим договором виконало у повному обсязі, надавши позичальниці строком до 10 травня 2025 року (360 днів) грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Відповідачка належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, у період з 15 травня 2024 року по 31 березня 2025 року нею було сплачено первісному кредитору 16 230,14 грн, з яких 326,09 грн зараховано на погашення тіла кредиту, а 15 904,05 грн - на погашення процентів за користування кредитом.

31 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (фактор) укладено договір факторингу № 31/03/2025, за яким первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги за кредитними договорами, зазначеними в реєстрі боржників, зокрема право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4652611 від 15 травня 2024 року.

Оскільки після переходу права вимоги строк кредитування відповідачки не закінчився, позивач за період з 01 квітня 2025 року по 10 травня 2025 року (40 днів) нарахував проценти за стандартною процентною ставкою 1,50 % в день на залишок основного боргу в сумі 19 673,91 грн у розмірі 11 804,40 грн.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року позовТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором № 4652611 про надання споживчого кредиту від 15 травня 2024 рокуу розмірі 23 769,86 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 535,06 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів укладення кредитного договору в електронному вигляді, надання відповідачці 20 000,00 грн кредитних коштів, неналежне виконання нею зобов`язань та перехід до позивача права вимоги за цим договором на підставі договору факторингу.

Водночас суд вважав неправомірним нарахування кредиторами процентів за користування кредитом, посилаючись на те, що заявлений розмір процентівє неспімірним із сумою основної заборгованості, а тому з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності зменшив розмір процентів до розміру отриманих у кредит коштів в сумі 20 000,00 грн, віднявши від неї суму сплачених відповідачкою відсотків у розмірі 15 904,05 грн. Таким чином суд стягнув проценти у розмірі 4 095,95 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Крюкову М.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та увалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачки судові витрати, у тому числі понесені в суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у стягненні процентів у заявленому розмірі, оскільки ці проценти є платою за правомірне користування кредитними коштами, а не мірою відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, отже суд не мав права їх зменшувати.Зазначає, що процентна ставка за договором погоджена сторонами під час його укладення, відповідачка свідомо прийняла умови договору, не висловивши застережень чи заперечень, проте суд фактично втрутився у договірні відносини сторін, зменшивши обсяг зобов`язань відповідачки без належних правових підстав.

Відповідачка правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» явку свого представника у судове засідання суду апеляційної інстанції не забезпечило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином шляхом доставки судової повістки до електронних кабінетів позивача та його представника - адвоката Крюкової М.В., причини неявки до апеляційного суду не повідомляло.

ОСОБА_1 також у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, а саме шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку на адресу її зареєстрованого місця проживання. Однак, поштове відправлення, яке було направлено на адресу відповідачки, повернулось до суду апеляційної інстанціїіз відміткою служби поштового зв`язку, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Частиною шостою статті 128 ЦПК України визначено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

За змістом пунктів 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України та пункту 91-1 Правил надання послуг поштового зв?язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, відмітка у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування вважається врученням судової повістки цій особі.

Тобто наведені норми дають підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання (перебування), що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що неявка представника позивача та відповідачки у призначене судове засідання відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає не в повній мірі.

Суд першої інстанції встановив, що 15 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № 4652611 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов`язки, передбачені договором.

За взаємною згодою сторони погодили наступні умови договору: сума кредиту - 20 000,00 грн; строк кредитування - 360 днів з 15 травня 2024 року по 10 травня 2025 року; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

На підставі погоджених умов, викладених в пункті 2.1 договору, ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , яку відповідачкою вказано особисто під час укладання договору.

Вказаний кредитний договір укладений за допомогою ІТС товариства та підписаний позичальницею електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «17248».

15 травня 2024 року відповідачкою підписано паспорт споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором «93004».

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед позичальницею виконало та надало їй кредит в сумі 20 000,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек».

У період з 15 травня 2024 року по 31 березня 2025 року відповідачкою здійснено оплату на рахунок первісного кредитора на загальну суму 16 230,14 грн, з яких 326,09 грн було зараховано на погашення тіла кредиту, а 15 904,05 грн - на погашення процентів за користування кредитом.

В порушення умов кредитного договору відповідачка не здійснила оплату процентів згідно графіку платежів та не повернула тіло кредиту.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не заперечує встановлених судом обставин щодо укладення кредитного договору, надання відповідачці кредитних коштів, невиконання нею зобов`язань і переходу до нього права вимоги за договором факторингу.

Відтак, предметом апеляційного перегляду є право позивача на одержання процентів у загальному розмірі 87 940,20 грн, нарахованих до та після відступлення права вимоги, правильність визначення загального розміру заборгованості, розподіл судових витрат та вимога про подальше нарахування сум на підставі статті 625 ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, де вказано, що у разі коли апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Разом із тим, в частині визначення складу та розміру заборгованості рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 15 травня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали електронний кредитний договір № 4652611, підписаний сторонами у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» і не суперечить приписам статей 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У даному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальницею, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільнообраної нею нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

За матеріалами справи жодна із сторін фактично не ставить під сумнів і в апеляційному порядку не оскаржує заборгованості позичальниці за тілом кредиту в сумі 19 673,91 грн.

Щодо стягнення судом з відповідачки процентів за користування кредитом в меншому ніж було нараховано за користування кредитними коштами розмірі, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пунктів 10, 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення споживчих (особистих) потреб позичальниці (пункти 1.2, 1.8), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини першої статті 1 цього Закону договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Отже, позивач, як новий кредитор за укладеним договором, має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачці кредитними коштами відповідно до умов договору.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких установлюються договором. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який на власний розсуд зменшив суму заборгованості відповідачки за процентами за користування кредитом до 4 095,95 грн, оскільки вважав, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною п`ятою статті 18 вказано Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У справі, яка переглядається, відсутні докази визнання недійсними умов договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, або висування споживачем - відповідачкою у справі таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. зокрема, постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 також дійшов висновку, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, та яка не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частини третьої статті 509 та частин першої, другої статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4652611 від 15 травня 2024 року первісним та/або новим кредитором не проводилося нарахування неустойки (штрафу чи пені) на заборгованість відповідачки відповідно до статті 549 ЦК України. Проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд без окремої позовної вимоги споживача може застосувати такий спосіб коригування процентів за користування кредитом, як тлумачення умов договору, якщо вони є нечіткими або двозначними. Натомість визнати умову договору недійсною, змінити її та на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів без відповідної позовної вимоги споживача суд не може.

Включення до кредитного договору умов про сплату відповідачкою процентів за користування кредитом, а також подальше нарахування позивачем зазначених процентів за встановленою процентною ставкою в межах строку кредитування та стягнення їх з відповідачки є законним та обґрунтованим, оскільки базується на чинних нормах спеціального законодавства України, які регламентують питання щодо надання споживчих кредитів, яким і є за своєю правовою сутністю кредитний договір, укладений між сторонами.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованості по процентам за кредитним договором № 4652611 від 15 травня 2024 року у загальному розмірі 87 940,20 грн.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішених позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» про подальше нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних, то вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини десятої статті 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

За змістом частини одинадцятої статті 265 ЦПК України, остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

У пунктах 238-239 постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 зазначено, що нарахування відсотків або пені на майбутнє ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

У цій справі позивач не заявив до стягнення конкретно визначену та розраховану суму трьох процентів річних за період прострочення, що передував ухваленню рішення, а просив лише встановити їх нарахування на майбутнє. Отже, відсутня матеріально-правова вимога, задоволення якої могло б бути продовжене у порядку частин десятої й одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Крім того, зазначені норми процесуального закону передбачають можливість визначити подальше нарахування відсотків або пені, але не встановлюють механізму нарахування виконавцем інфляційних втрат, а тому вимога про майбутнє нарахування інфляційних втрат також не ґрунтується на частинах десятій й одинадцятій статті 265 ЦПК України.

Також, відповідно до пункту 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Виходячи із наведеного, підстав для задоволення вимоги про зазначення в судовому рішенні подальшого нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних до моменту виконання рішення немає.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

З урахуванням наведеного, розподіл судових витрат у зазначеній справі слід змінити.

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог по суті спору з відповідачки стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору у цій справі, а саме 2 422,40 грн - за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд звертав увагу на те, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц).

Судом першої інстанції на підставі долучених представником позивача - адвокатом Столітнім М.М. до позовної заяви доказів встановлено, що ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» понесло 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи.

Оскільки зазначений спір є незначної складності, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також врахувавши обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, який є завищеним, та про наявність підстав для стягнення із відповідачки витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги позивачу, в сумі 1 000,00 грн.

Зазначені висновки місцевого суду позивач в апеляційній скарзі не спростовує, відповідних доводів не наводить.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, колегія суддів, керуючись вимогами статей 133, 137, 141 ЦПК України та принципом диспозитивності (стаття 13 ЦПК України), який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, дійшла висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 1 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» в особі представника - адвоката Крюкової М.В. в апеляційній скарзі також просить відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.

На підтвердження їх фактичного понесення адвокат Крюкова М.В. долучила до апеляційної скарги, зокрема, договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, ордер на надання правничої допомоги серії АН № 1965403 від 24 квітня 2026 року, виданий на підставі цього договору, звіт від 24 квітня 2026 року про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року та платіжну інструкцію № 8419 від 24 квітня 2026 року на суму 8 000,00 грн.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (див. висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову (правничу) допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Предметом апеляційної скарги ТОВ «ФК» Фінтраст Україна»є стягнення заборгованості по процентам за кредитним договором у загальному розмірі 87 940,20 грн, а справа розглядалась в суді апеляційної інстанції без участі представника позивача. Підготовка представником позивача апеляційної скарги не вимагали аналізу великого обсягу документів та значних затрат часу.

З огляду на правовідносини, які склалися між сторонами, їх регулювання незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно яких існує стала судова практика, а також враховуючи, що складнощів щодо викладення доводів апеляційної скарги у сторони позивача не виникало і апеляційна скарга задоволена лише частково, розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є очевидно завищеним, а тому зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час на підготовку цього процесуального документа, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки, до суми 4 000,00 грн.

Такий розмір витрат є пропорційним, розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, при цьому забезпечить право позивача на компенсацію коштів, які він був змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді апеляційної інстанції, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити частково.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року в частині вирішених позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість по процентам за кредитним договором № 4652611 від 15 травня 2024 року у загальному розмірі 87 940,20 гривень.

Змінити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2 422,40 гривень сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 1 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 3 633,60 гривень сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 4 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній