Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №364/86/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 364/86/24 Головуючий у суді І інстанції Ткаченко О.В.

Провадження № 22-ц/824/11243/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володарського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року у справі за заявою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із заявою про визнання виконавчого листа № 364/86/24, виданого 03 липня 2025 року Володарським районним судом Київської області про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, таким, що не підлягає виконанню.

Заява обґрунтована тим, що 18 квітня 2025 року Київським апеляційним судом за результатами розгляду апеляційних скарг сторін ухвалено постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 14 вересня 2012 року у розмірі 35 867,87 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту станом на 30 січня 2024 року, та судовий збір у розмірі 4 893,92 грн. Водночас з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Тобто вказаним судовим рішенням у даній справі з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто 40 761,79 грн, а з банку на користь ОСОБА_1 - 5 000,00 грн.

22 травня 2025 року заявник звернувся до ОСОБА_1 із заявою про зарахування зустрічної грошової вимоги за наведеним вище судовим рішенням, яка фактично була направлена на її адресу 29 травня 2025 року.

26 травня 2025 року банк зарахував в рахунок погашення боргу по тілу кредиту 3 850,00 грн згідно рішення суду за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору, що підтверджується випискою по рахунку на ім`я ОСОБА_1

04 червня 2025 року банком списано незадоволені за рішенням суду відсотки в сумі 8 516,02 грн.

18 серпня 2025 року ОСОБА_1 , після зарахування банком зустрічних грошових вимог в сумі 3 850,00 грн, було погашено залишок заборгованості по тілу кредиту в сумі 32 017,87 грн відповідно до рішення суду.

Незважаючи на зазначене, на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 27 листопада 2025 року державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з AT «КБ «ПриватБанк» 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

28 листопада 2025 року банк звернувся до державного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27 листопада 2025 року у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі, оскільки зараховано вищевказані зустрічні вимоги у справі № 364/86/24.

Проте до теперішнього часу реєстр виконавчих проваджень не містить рішень державного виконавця за цим клопотанням боржника, у зв`язку з чим останнім подано заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Визнано виконавчий лист № 364/86/24 від 03 липня 2025 року про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що нормами процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, передбачено саме добровільне, а не примусове виконання боржником грошового зобов`язання, а отже сплата боржником заборгованості безпосередньо за рахунок стягувача є підставою для задоволення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. З урахуванням встановлених обставин, наявні підстави для визнання виконавчого листа, виданого стягувачці 03 липня 2025 рокуу справі № 364/86/24, таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з його добровільним виконанням боржником.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з підстав неповного з`ясування судом першої інстанціїобставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції:

неправильно застосував частину другу статті 432 ЦПК України, визнавши виконавчий лист нечинним за відсутності доведеного факту повного припинення зобов`язання банку;

невірно застосував статтю 601 ЦК України, визнавши законним зарахування, здійснене боржником з порушенням вимог матеріального закону (з утриманням податків та зборів на суму 1 150,00 грн без правових підстав);

не дослідив і не дав оцінки ключовим обставинам, а саме фактам отримання ОСОБА_1 від АТ КБ «ПриватБанк» суми 3 850,00 грн на належний їй розрахунковий рахунок, неповного зарахування (3 850,00 грн замість 5 000,00 грн) та неправомірності утримання ПДФО і військового збору із суми судових витрат, а також відсутності закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, чим порушив статті 89, 263, 264 ЦПК України;

допустив порушення права стягувачки на виконання судового рішення, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відзиві на апеляційну скаргу заявник просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що банк належним чином виконав свій матеріально-правовий обов`язок шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та перерахування відповідних коштів стягувачці, що підтверджується випискою з рахунку на ім`я ОСОБА_1 .

Зокрема, за результатами аналізу вказаної виписки вбачаються такі платіжні операції:

26 травня 2025 року банк зарахував в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту суму у розмірі 3 850,00 грн (із утриманням ПДФО та військового збору) відповідно до рішення суду;

04 червня 2025 року банком списано незадоволені за рішенням суду відсотки в сумі 8 516,02 грн;

18 серпня 2025 року ОСОБА_1 , після зарахування банком зустрічних вимог в сумі 3 850,00 грн, погашено залишок заборгованості за тілом кредиту в сумі 32 017,87 грн, тоді як відповідно до рішення суду з неї було стягнуто заборгованість за тілом кредиту у розмірі 35 867,87 грн (35 867,87 - 3 850,00 = 32 017,87), а також окремо сплачено стягнутий рішенням суду судовий збір в сумі 4 893,92 грн.

За таких обставин твердження апеляційної скарги про те, що зарахування однорідних зустрічних вимог не відбулося, повністю спростовується наданими банком первинними документами - випискою з рахунку із описом транзакції.

Оскільки ОСОБА_1 не оскаржувала односторонній правочин щодо зарахування однорідних зустрічних вимог, вчинений відповідно до статті 601 ЦК України, у судовому порядку і презумпція його правомірності не спростована, а отже зобов`язання банку перед нею є припиненим (виконаним) на законних підставах.

Щодо виконання банком обов`язків податкового агента, то відповідно до положень Податкового кодексу України АТ КБ «ПриватБанк» був зобов`язаний утримати та перерахувати до державного бюджету податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) за ставкою 18 % у розмірі 900,00 грн та військовий збір за ставкою 5 % у розмірі 250,00 грн.

Таким чином, на думку заявника, сума, що залишилася після виконання банком свого публічно-правового обов`язку перед державою, була в повному обсязі зарахована в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 . Зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 5 000,00 грн є повністю виконаним та припиненим, а саме частина цієї суми направлена до державного бюджету як податки, а решта - зарахована в рахунок виконання рішення суду про стягнення боргу.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Осадча Л.В. підтримала аргументи апеляційної скарги, просила задовольнити її вимоги.

АТ КБ «ПриватБанк» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, причини неявки до суду не повідомляло, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка представника заявника відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника стягувачки, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що в провадженні Володарського районного суду Київської області перебувала цивільна справа № 364/86/24 за позовом AT КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 14 вересня 2012 року у загальному розмірі 44 383,89 грн, з яких 35 867,87 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 516,02 грн - заборгованість за простроченими відсотками.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року у задоволенні позову AT КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Додатковим рішенням Володарського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 60 300,00 грн відмовлено.

18 квітня 2025 року Київським апеляційним судом за результатами розгляду апеляційних скарги сторін ухвалено постанову, якою рішення Володарського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги AT КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 14 вересня 2012 року у розмірі 35 867,87 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту станом на 30 січня 2024 року.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 957,61 грн та за подання апеляційної скарги - 2 936,31 грн, а всього 4 893,92 грн.

Додаткове рішення Володарського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року скасовано та стягнуто з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Тобто вказаним судовим рішенням у даній справі з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто 40 761,79 грн, а з банку на користь ОСОБА_1 - 5 000,00 грн.

29 травня 2025 року AT КБ «ПриватБанк» надіслало засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 заяву від 22 травня 2025 року про зарахування зустрічних однорідних вимог за вищенаведеним судовим рішенням.

Водночас 26 травня 2025 року банк зарахував в рахунок погашення боргу по тілу кредиту 3 850,00 грн стягнутих витрат на професійну правничу допомогу згідно рішення суду за вирахуванням із них ПДФОта військового збору, а 04 червня 2025 року списав незадоволені за рішенням суду відсотки в сумі 8 516,02 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями і випискою по рахунку на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 26, 27, 29).

18 серпня 2025 року ОСОБА_1 , після зарахування банком зустрічних грошових вимог в сумі 3 850,00 грн, було погашено залишок заборгованості по тілу кредиту в сумі 32 017,87 грн відповідно до рішення суду.

27 листопада 2025 року на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 364/86/24, виданого 03 липня 2025 року Володарським районним судом Київської області про стягнення з AT «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

28 листопада 2025 року банк звернувся до державного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27 листопада 2025 року у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі, оскільки зараховано вищевказані зустрічні вимоги у справі № 364/86/24.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України.

В частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до вимог частини першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

Підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Однак у законі не наведено чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зокрема у частині другій статті 432 ЦПК України.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Суть процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. Матеріально-правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов`язку повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Задовольняючи заяву про визнання виконавчого листа про стягнення судових витрат таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей виконавчий документ добровільно виконаний боржником поза межами виконавчого провадження шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язання, встановлені статтею 601 ЦК України, передбачають, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За загальним правилом, визначеним статтею 601 ЦК України, припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Тобто повідомлення однієї зі сторін зобов`язання про проведення заліку зустрічних однорідних вимог за загальним правилом є правочином, направленим на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 761/33621/18 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 квітня 2024 року у справі № 922/3850/23).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

У справі, яка переглядається, встановлено, що AT КБ «ПриватБанк» заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі постанови Київського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року надіслало на адресу ОСОБА_1 29 травня 2025 року, тоді як зарахування стягнутих з нього 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту з вирахуванням із зазначеної суми ПДФО та військового збору банк здійснив 26 травня 2025 року, тобто ще до вчинення одностороннього правочину щодо здійснення відповідного зарахування.

Сама по собі обставина того, що вищевказана заява була датована банком 22 травня 2025 року не свідчить про те, що моментом припинення зобов`язань сторін у цьому разі є дата складання заяви про зарахування зустрічних вимог, а не дата її фактичного надіслання на адресу стягувачки.

Водночас у матеріалах справи відсутні докази, що сторони урегулювали застосування в своїх відносинах юридично-значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим), а наданий заявником опис вкладення до цінного листа не підтверджує сприйняття ОСОБА_1 такого одностороннього правочину як заява про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2024 року у справі № 824/224/21.

Отже, відсутні підстави вважати, що відповідна заява боржника про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин була зроблена і такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки у вигляді зустрічного зарахування грошових коштів, тому підстав для застосування положень статті 601 ЦК України немає.

Крім того, важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань.

Як вбачається із матеріалів справи, AT КБ «ПриватБанк» фактично зарахував в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту 3 850,00 грн, утримавши із стягнутої суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн ПДФО у розмірі 900,00 грн та військовий збір у розмірі 250,00 грн.

Положеннями частини четвертої статті 263 ЦПК України імперативно встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 в правовідносинах за скаргою банка (боржника у виконавчому провадженні) на бездіяльність державного виконавця у частині невиконання вимог заяви боржника про закриття виконавчого провадження та зобов`язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним його виконанням, зробив висновок такого змісту:

«Податковий агент не відраховує податки і обов`язкові платежі з основної суми депозиту (вкладу) на виконання судового рішення про стягнення таких коштів, а тому зазначена в резолютивній частині сума депозиту підлягає сплаті стягувачу у виконавчому провадженні саме у вказаному розмірі.

Ураховуючи положення підпунктів 170.4.1 і 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 ПК України та Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, банк або інша фінансова установа виступає у ролі податкового агента і автоматично здійснює нарахування та стягнення процентів за депозитом. Отже, законом визначено імперативний порядок сплати податків та інших обов`язкових платежів на проценти за депозитним вкладом. Саме податковий агент здійснює нарахування та сплату цих платежів і є відповідальною за ці дії особою.

У свою чергу, компенсація судових витрат, яка за своєю правовою природою є обов`язковим відшкодуванням, передбаченим законом за рішенням суду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника, а тому у цьому випадку банк чи фінансова установа не виступає податковим агентом».

З урахуванням зазначеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмета виконання.

У даній справі постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Вказане судове рішення є чинним та у його резолютивній частині рішення відсутня вказівка про те, що сума судових витрат підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

У свою чергу, відповідно до платіжної інструкції № 73260516 від 26 травня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» перерахувало на банківський рахунок стягувачки грошові кошти лише у розмірі 3 850,00 грн, що свідчить про відсутність фактичного виконання судового рішення в повному обсязі та, як наслідок, припинення обов`язку боржника за виконавчим документом.

Суд першої інстанції не врахував вищезазначеного та помилково вважав, що заявник у добровільному порядку виконав рішення апеляційного суду, що є підставою, передбаченою частиною другою статті 432 ЦПК України, для визнання виконавчого листа № 364/86/24 від 03 липня 2025 року про стягнення 5 000,00 грн судових витрат таким, що не підлягає виконанню.

Задовольняючи подану банком заяву, місцевий суд також не звернув увагу на істотні для правильного вирішення справи обставини і не забезпечив дотримання балансу інтересів обох сторін, адже як вбачається із матеріалів справи в межах виконавчого провадження № 78757599 від 01 серпня 2025 року ОСОБА_1 відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 0098710076 від 11 серпня 2025 року здійснила повне погашення заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» за постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року, перерахувавши на депозитний рахунок приватного виконавця виконавчого округу Київської області Протченко Б.О. грошову суму у розмірі 41 103,00 грн, внаслідок чого це виконавче провадження було закінчене постановою виконавця від 13 серпня 2025 року (а.с. 75-81).

Разом з тим, ОСОБА_1 в будь-який спосіб не отримала від АТ КБ «ПриватБанк» присуджених судових витрат в сумі 5 000,00 грн, оскільки банк в односторонньому порядку без належних і достатніх на те підстав зменшив їх до суми 3 850,00 грн та здійснив зарахування цих коштів в якості зустрічних вимог по зобов`язанню, яке було самостійно виконано ОСОБА_1 в межах відкритого щодо неї виконавчого провадження.

Зазначене фактично призвело до подвійного покладення на ОСОБА_1 відповідальності за одним й тим самим судовим рішенням та безпідставного набуття АТ КБ «ПриватБанк» коштів понад суму, яка була визначена цим рішенням.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа Володарського районного суду Київської області № 364/86/24 від 03 липня 2025 року про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу внаслідок добровільного виконання відповідного обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження є необґрунтованим, не відповідає встановленим обставинам справи та не узгоджується із нормами матеріального і процесуального законодавства.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, тому відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк»про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті заявлених вимог, то відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України із заявника стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені скаржницею у межах даного судового провадження, а саме 665,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 665,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній