Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №367/1702/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9420/2026

Справа № 367/1702/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухвалене у складі судді Кравчук Ю.В. в м. Ірпені 15 вересня 2025 року (повний текст постанови виготовлено 19 лютого 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В березні 2021 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_3 , псевдо-художниця ОСОБА_4 - нажаль, ця людина нещодавно оселилася у Ірпені, та протягом останніх років кинула на гроші та майно багатьох людей, намагається вчити рисунку не маючи жодного відношення до мистецтва взагалі впираючись у довіру намагається зайти з фінансового боку та розглядую кожного лише як гаманець з грошима якщо є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання», та зобов`язати ОСОБА_1 не пізніше десяти днів з дня набрання чинності рішенням суду у цій справі спростувати її, у такий же спосіб, яким вона була поширена на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом публікації рішення суду у цій справі, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 12708 грн.

Позов мотивувала тим, що впродовж 2017 - 2019 років сторони перебували у шлюбі, за 2 роки до реєстрації шлюбу ними було прийняте спільне рішення про розвиток та комерціалізацію творчих здібностей позивача, яка є художником. Для досягнення вказаної мети сторонами засновано художню школу в м. Ірпінь (ІНФОРМАЦІЯ_10) та створено веб-сайт в мережі інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Слово hurgri для доменного імені веб-сайту було обрано невипадково, оскільки є псевдонімом позивача. За домовленістю сторін, управління з 2015 року цим веб-сайтом, а отже і розміщенням інформації на ньому, здійснював відповідач. Під його контролем на сайті було розміщено розділи, які містили інформацію включно про особу позивача та її твори.

В грудні 2020 року позивачем після ознайомлення із відомостями сайта ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено інформацію наступного змісту: «ОСОБА_8 кидает людей, псевдо-художниця ОСОБА_4 - нажаль, ця людина нещодавно оселилася у Ірпені, та протягом останніх років кинула на гроші та майно багатьох людей, намагається вчити рисунку не маючи жодного відношення до мистецтва взагалі впираючись у довіру намагається зайти з фінансового боку та розглядую кожного лише як гаманець з грошима якщо є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання».

Вищевказаний зміст було зафіксовано ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес».

Вказувала, що як вбачається із наведеного вище, сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 містить образливі висловлювання стосовно відповідача, і містить заклик до тих, у кого «є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання». Поширена інформація фактично зводиться до образ позивача як особи, приниження моральних та професійних якостей позивача, вказує на вчинення позивачем дій, які можуть бути предметом дослідження у кримінальних провадженнях. Проте жодного доказу на підтвердження такої інформації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 не розміщено. Поширена інформація викладена у формі неправдивих відомостей, що дискредитують ділові та професійні якості позивача як майстра-художника, спосіб ведення професійної діяльності (навчання мистецтву малювання), у зв`язку з чим викликає занепокоєння у її учнів та батьків, що знижує вартість послуг, що вже надаються та фактично виключає можливість залучення до навчання нових учнів та підриває її суспільну діяльність.

Вказувала, що поширення цієї інформації вигідно відповідачу, який в 2019 році після розлучення з позивачем привласнив їх спільний бізнес - художню школу Irpеn Art School, залучив до співпраці інших осіб та почав недобросовісними методами досягати переваг у бізнесі, використовуючи слово hurgri для доменного імені захопленої художньої школи - ІНФОРМАЦІЯ_11.

Разом із тим, позивач заперечує поширену інформацію, що стосується її діяльності та стверджує про правомірність та законність своєї діяльності. Жодного кримінального провадження відносно позивача до ЄРДР не внесено, жодного повідомлення, рішення або ухвали, з яких можна було б зробити висновок, що відносно позивача проводиться досудове розслідування, ОСОБА_5 не отримувала. Натомість вона є співзасновником та власником багатьох благодійних та мистецьких організацій, і наведені відомості дозволяють стверджувати про те, що своєю діяльністю, працелюбністю позивач створила образ сучасної жінки - митця з активною громадською позицією, яка беззаперечно відома в нашій державі. Спірна публікація спотворює цей образ, реальну ситуацію та безпідставно, неаргументовано паплюжить її репутацію в суспільстві.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 вересня 2025 року позов ОСОБА_3 частково задоволено, визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_3 , псевдо-художниця ОСОБА_4 - нажаль, ця людина нещодавно оселилася у Ірпені, та протягом останніх років кинула на гроші та майно багатьох людей, намагається вчити рисунку не маючи жодного відношення до мистецтва взагалі впираючись у довіру намагається зайти з фінансового боку та розглядую кожного лише як гаманець з грошима якщо є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання».

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 вересня 2025 року та ухвалити і нове рішення, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 34, 68 Конституції України, ч. 1 ст. 277 ЦК України, посилався на юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, визначення недостовірної та негативної інформації.

Наводив зміст ст. 12, 76, 77, 78, 80 ЦПК України щодо доказування, зазначав, що вважаючи доведеним факт поширення відповідачем спростовуваної інформації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції виходив із експертного висновку ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 364/2020-ЕВ від 15 грудня 2020 року, проте вказаний експертний висновок є лише письмовим доказом, який має досліджуватися судом разом з іншими доказами та не може вважатися документом, який неопорювано підтверджує такий факт, а отже, може бути поставлений під сумнів. Достовірно факт поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет мав бути установлений внаслідок дослідження судом відповідних електронних доказів, однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції таких доказів безпосередньо не досліджував.

При цьому, як зазначено ОСОБА_1 , фактично сайт ІНФОРМАЦІЯ_1, на якому, за твердженням позивача, було розміщено оспорювану інформацію, станом на час розгляду справи вже був не активний, тому перевірити наявність відповідної інформації на вказаному сайті для ОСОБА_1 є неможливим.

Крім того, сам по собі експертний висновок ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» та додані до нього матеріали, а саме роздруківка файлу фіксації, цифровий носій типу DVD-R не можуть бути належними доказами на підтвердження факту поширення вказаної інформації на сайті саме у незмінному вигляді.

Посилався на роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» щодо належного відповідача, і за загальним правилом, за відсутності доказів іншого, власником вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту.

Повідомляв, що відповідно до листа ФОП ОСОБА_6 № 01 від 31 січня 2022 року, наданого на виконання ухвали суду від 16 липня 2021 року, доменне ім`я ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 26 січня 2022 року є звільненим з реєстрації і на даний час нікому не належить, дата закінчення терміну доменного імені (протягом терміну делегування 08 вересня 2017 року - 10 серпня 2021 року): ОСОБА_1 . Дані про попереднього власника доменного імені (протягом терміну делегування 11 серпня 2021 року - 08 вересня 2021 року): ОСОБА_7 .

Наголошував, що ОСОБА_1 фактично не мав ніякого відношення до сайту ІНФОРМАЦІЯ_1.

Наполягаючи на задоволенні позову, ОСОБА_3 сама зазначила, що вказаний сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 з самого початку був розроблений саме для неї та презентований їй на день народження. Тому саме ОСОБА_3 є власником як сайту, так і інформації, що на ньому була розміщена. Як зазначила ОСОБА_3 , вказаний сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 по суті використовувався нею у професійній діяльності, а відтак вона ж і мала вирішувати всі питання його наповнення та мала до нього доступ.

Вказував, що судом першої інстанції не було досліджено в повному обсязі оспорювану ОСОБА_3 інформацію, у якій відсутні будь-які посилання на ім`я позивача ОСОБА_3 . Оспорюючи вказану інформацію, ОСОБА_3 зазначала, що така інформація стосується саме її, оскільки у ній йдеться про конкретну особу « ОСОБА_8 », що є її псевдонімом. Проте такі доводи позивача не підтверджуються належними і допустимими доказами. Той факт, що ОСОБА_3 сама ідентифікує себе як особу з псевдонімом «ОСОБА_8», не надає їй права на спростування вказаної інформації.

Наводив зміст ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 34 Конституції України, ст. 277 ЦК України, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20, судову практику ЄСПЛ, зазначав, що характер оспорюваної інформації та вжитих мовно-стилістичних засобів і висловів вказує на те, що вона по суті є висловленням невідомою особою критики діяльності особи з псевдонімом «ОСОБА_8», з якою себе ідентифікує ОСОБА_3 , якості надання такою особою оплатних послуг, пов`язаних із навчанням. Вказана інформація не тільки не містить посилань на ім`я ОСОБА_3 , а й зазначення про конкретні факти вчинення останньою протиправних дій. Тому, з урахуванням вказаних норм, оспорювана позивачем інформація не є твердженням про конкретні факти, а є оціночним судженням.

При цьому, оскільки ОСОБА_3 позиціонує себе митцем та публічною особою, та у разі, якщо вона вважає, що поширена інформація є негативною, принижує її гідність, честь чи ділову репутацію, вона мала б надати докази, що вказана публікація завдала їй збитків та вплинула на вартість її послуг, однак такі документи у матеріалах справи відсутні.

Підсумовував, що з урахуванням викладеного у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, а також просила долучити до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу. Разом із тим, оскільки відзив було надано із пропуском процесуального строку і клопотань про його продовження позивачем не заявлено, відзив на апеляційну скаргу відповідно до ст. 126 ЦПК України було залишено без розгляду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, в розділі «О художнике», що станом на 09 грудня 2020 року був доступний за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12, було розміщено інформацію наступного змісту: «ОСОБА_8 кидает людей. псевдо-художниця ОСОБА_4 - нажаль, ця людина нещодавно оселилася у Ірпені, та протягом останніх років кинула на гроші та майно багатьох людей, намагається вчити рисунку не маючи жодного відношення до мистецтва взагалі втираючись у довіру намагається зайти з фінансового боку та розглядую кожного лише як гаманець з грошима якщо є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання» (а. с. 11 - 13 т. 1).

Згідно наданих відповідачем скриншотів, станом на час розгляду справи судом першої інстанції веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 є недоступним для перегляду (а. с. 127 - 128 т. 1).

На а. с. 15 - 21 т. 1 знаходяться роздруковані скриншоти соціальної мережі Facebook з особистої сторінки ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_14), на якій зазначено, що ОСОБА_9 є засновником і власником в ІНФОРМАЦІЯ_13, а також деякі публікації на цій сторінці.

Відповідно до експертного висновку Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 364/2020-ЕВ від 15 грудня 2020 року вбачається, що 09 грудня 2020 року о 15 годині 59 хвилин було проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_15 та встановлено наступне: доменне ім`я: ІНФОРМАЦІЯ_1; доступність за доменним ім`ям веб-сайту для публічного використання у мережі Інтернет: так; дата та час реєстрації доменного імені: 2015-09-08Т11:21:30Z; дата внесення останніх змін щодо зареєстрованого доменного імені: 2020-09-07Т05:15:05Z; дата та час завершення строку реєстрації доменного імені: 2021-09-08Т11:21:30Z; DNS сервер (-и): ns71.uahosting.com.ua, ns72.uahosting.com.ua; WHOIS Server: whois.publicdomainregistry.com; інформація про реєстратора доменного імені: найменування: PDR Ltd. d/b/a Public Domain Registry.com, адреса місцезнаходження: UnitNo 501, 5 th floorandUnit IT BuildingNo 3, NESCO IT Park, Western Express Highway, Goregaon (East), MumbaiMaharashtra 400063 India, веб-сайт: ІНФОРМАЦІЯ_4 адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; інформація про реєстранта доменного імені в службі: WHOIS: найменування/прізвище, ім`я, по-батькові, адреса місцезнаходження, адреса електронної пошти, телефон та факс - відомості скриті; IP-адреса(и), який/яким відповідає доменне ім`я: 88.198.25.171; інформація про хостинг-провайдера: Hetzner Online GmbH, місцезнаходження: Industriestr. 25, Gunzenhausen 91710, Germany, веб-сайт: ІНФОРМАЦІЯ_7 адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_8 , info ІНФОРМАЦІЯ_9 ; доступність сервера: перебуває у загальному доступі; тип сервера: Apache; інформація про достовірність/точність відображення змісту досліджуваної (-их) веб-сторінки (-ок) в браузері Google Chrome: так (а. с. 8 - 10 т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про акредитацію Об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр», яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену «.UA» та статті 56 Закону України «Про телекомунікації» уповноважене здійснювати адміністрування адресного простору українського сегменту мережі Інтернет, підтвердило компетентність Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» щодо здійсненням ним функції з проведенням фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею експертних висновків, а також довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення відповідно до договору про акредитацію від 08 травня 2019 року (а. с. 14 т. 1).

Відповідно до відомостей бази даних «Пошук домену», що розміщена на сайті hostmaster.ua, домен uahosting.com.ua належить ФОП ОСОБА_6 (а. с. 72 - 73).

Відповідно до листа № 01 від 31 січня 2022 року, наданого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 на виконання ухвали суду від 16 липня 2021 року, доменне ім`я ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 26 січня 2022 року є звільненим з реєстрації, а тому на даний час нікому не належить, дата закінчення терміну дії доменного імені 08 вересня 2021 року. Дані про попереднього власника доменного імені (протягом терміну делегування 08 вересня 2017 року - 10 серпня 2021 року): ОСОБА_1 . Дані про попереднього власника доменного імені (протягом терміну делегування 11 серпня 2021 року - 08 вересня 2021 року): ОСОБА_7 (а. с. 158 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 269 ЦК України передбачено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до статті 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Згідно з частиною третьої статті 273 ЦК України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

За правилами статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 569/18824/21, провадження № 61-14309св23).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Апеляційний суд не може погодитися із доводами апеляційної скарги, що у оскаржуваній інформації відсутні будь-які посилання на ім`я позивача ОСОБА_3 , яка зазначала, що така інформація стосується саме її, оскільки у ній йдеться про конкретну особу « ОСОБА_8 », що є її псевдонімом, проте такі доводи позивача не підтверджуються належними і допустимими доказами, і той факт, що ОСОБА_3 сама ідентифікує себе як особу з псевдонімом «ОСОБА_8», не надає їй права на спростування вказаної інформації.

Так, судом першої інстанції встановлено, що інформація, розміщена на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 наступного змісту: «ОСОБА_8 кидает людей. Псевдо-художниця ОСОБА_4 - нажаль, ця людина нещодавно оселилася у Ірпені, та протягом останніх років кинула на гроші та майно багатьох людей, намагається вчити рисунку не маючи жодного відношення до мистецтва взагалі втираючись у довіру намагається зайти з фінансового боку та розглядую кожного лише як гаманець з грошима якщо є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання», стосується позивача ОСОБА_3 , оскільки вона здійснює творчу діяльність як художниця та використовує власний творчий псевдонім ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» псевдонім - вигадане ім`я, що складається із сукупності слів чи знаків, символів, обране автором (співавторами) чи виконавцем (співвиконавцями) для позначення себе відповідно як автора (співавторів) або як виконавця (співвиконавців); ім`я автора - сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім`я автора; прізвище, ім`я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було досліджено в повному обсязі оспорювану ОСОБА_3 інформацію, у якій відсутні будь-які посилання на ім`я позивача ОСОБА_3 , та у ній йдеться про конкретну особу « ОСОБА_8 », а доводи позивача, що це її псевдонімом, не підтверджуються належними і допустимими доказами, апеляційний суд враховує, що у відзиві на позовну заяву від 27 травня 2021 року та у запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву від 28 липня 2021 року ОСОБА_1 не заперечував, що оскаржувана інформація стосується саме ОСОБА_3 , а лише заперечував, що він має відношення до управління та адміністрування веб-сайтом, відповідачем визнавалася обставина, що веб-сайт hurgri.comбуло створено для просування художніх творчих здібностей позивача.

Лише у додаткових поясненнях від 31 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , змінивши свою процесуальну позицію, послався на те, що із зазначеної інформації вбачається згадування про фізичну особу, яку іменують «ОСОБА_8» та/або « ОСОБА_4 », що не є достовірним та належним підтвердженням, що саме ця інформація стосується ОСОБА_3 , а не іншої особи.

Апеляційний суд звертає увагу, що із матеріалів справи вбачається, що поруч із оскаржуваним дописом на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 #about було розміщено фотографію позивача, а також в матеріалах справи знаходиться роздруковані скріншоти соціальної мережі Facebook з особистої сторінки ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 ), на якій зазначено, що ОСОБА_9 є засновником і власником в ІНФОРМАЦІЯ_13, а також деякі публікації на цій сторінці. Належність даної особистої сторінки позивачу ОСОБА_3 , яка використовує у зазначеній соціальній мережі цей же псевдонім ОСОБА_3, за яким її можна ідентифікувати, відповідачем не спростовано, в зв`язку з чим його доводи у наведеній частині апеляційної скарги відхиляються як необґрунтовані.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зазначено, що:

«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано, що:

«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації».

Встановивши, що оскільки з 08 вересня 2017 року до 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 був власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1, і оскільки позивачем у грудні 2020 року виявлено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію, яка є предметом спору, при цьому ОСОБА_1 не доведено належними і допустимими доказами, що вказану інформацію розміщено на сайті без його відома, а також, що він не мав доступу до цього сайту, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є належним відповідачем за даним позовом.

Доводи апеляційної скарги, що визнаючи доведеним факт поширення відповідачем спростовуваної інформації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції виходив із експертного висновку ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 364/2020-ЕВ від 15 грудня 2020 року, проте вказаний експертний висновок є лише письмовим доказом, який має досліджуватися судом разом з іншими доказами та не може вважатися документом, який неопорювано підтверджує такий факт, а отже, може бути поставлений під сумнів, - зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та не узгоджуються з принципом змагальності цивільного судочинства, оскільки власних належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин, на які посилалася позивач і які встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 надано не було.

Апеляційний суд не може погодитися з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що достовірно факт поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет мав бути установлений внаслідок дослідження судом відповідних електронних доказів, однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції таких доказів безпосередньо не досліджував, з огляду на те, що самим відповідачем надано скриншоти, з яких вбачається станом на час розгляду справи судом першої інстанції веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 є недоступним для перегляду (а. с. 127 - 128 т. 1).

Водночас, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не обґрунтовано, що факт поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет має бути підтверджений лише певними засобами доказування, і що експертний висновок ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 364/2020-ЕВ від 15 грудня 2020 року є недопустимим доказом у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України.

Наведеним експертним висновком підтверджується наявність оскаржуваної публікації на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 09 грудня 2020 року, в зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що сайт ІНФОРМАЦІЯ_1, на якому, за твердженням позивача, було розміщено оспорювану інформацію, станом на час розгляду справи вже був не активний, тому перевірити наявність відповідної інформації на вказаному сайті для ОСОБА_1 є неможливим.

Не підтверджуються належними та допустимими доказами, зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом як припущення доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 фактично не мав ніякого відношення до сайту ІНФОРМАЦІЯ_1, натомість, ОСОБА_3 яка у позові зазначила, що вказаний сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 з самого початку був розроблений саме для неї та презентований їй на день народження, є власником як сайту, так і інформації, що на ньому була розміщена, вказаний сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 по суті використовувався нею у професійній діяльності, а відтак вона ж і мала вирішувати всі питання його наповнення та мала до нього доступ.

Доводи апеляційної скарги, що відповідно до листа ФОП ОСОБА_6 № 01 від 31 січня 2022 року, наданого на виконання ухвали суду від 16 липня 2021 року, доменне ім`я ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 26 січня 2022 року є звільненим з реєстрації і на даний час нікому не належить, не спростовують встановлених судом обставин, що станом на час виявлення ОСОБА_3 оспорюваної нею інформації на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 власником доменного імені був саме відповідач ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 515/1408/22, провадження № 61-16109св23).

У пункті 6.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Судам слід розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб`єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати. Вказана практика у спірних правовідносинах є сталою.

Відповідні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Верховного Суду від 09 січня 2024 року в справі № 758/10740/16-ц (провадження № 61-195св23), від 14 березня 2024 року в справі № 127/18736/20 (провадження № 61-10780св23).

Наведені вимоги норм матеріального права судом першої інстанції правильно застосовані не були та правові висновки Верховного Суду належним чином не враховані.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана позивачем інформація ««ОСОБА_8 кидает людей. псевдо-художниця ОСОБА_4 - нажаль, ця людина нещодавно оселилася у Ірпені, та протягом останніх років кинула на гроші та майно багатьох людей, намагається вчити рисунку не маючи жодного відношення до мистецтва взагалі втираючись у довіру намагається зайти з фінансового боку та розглядую кожного лише як гаманець з грошима якщо є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання»» містить стверджувальні вислови, які вказують на вчинення нею дій, які чинним законодавством кваліфікуються як злочин, що в свою чергу дискредитує її ділові та професійні якості як майстра - художника, спосіб ведення професійної діяльності (навчання мистецтву малювання), а отже є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача ОСОБА_3 , а тому позовна вимога про визнання зазначеної інформації недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому судом першої інстанції залишено поза увагою, що зазначена інформація не містить фактичних тверджень, які можуть бути спростовані або підтверджені, та по суті є висловленням власної думки автора щодо діяльності позивача та якості надання нею оплатних послуг, пов`язаних із навчанням, а тому має характер оціночних суджень з критичними висловлюваннями, які не вийшли за межі допустимої критики та відповідно не порушили право позивача на недоторканість її честі та гідності.

Судом першої інстанції не враховано, що хоча поширена автором оспорюваної публікації інформація могла непокоїти позивача, а форма її викладу могла бути розцінена нею як провокативна та така, що порушує її особисті немайнові права, однак по своїй суті поширена інформація є власною оцінкою (інтерпретацією) певних подій та обставин та не містить фактичних тверджень про вчинення позивачем кримінального або іншого правопорушення.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що розповсюджена інформація викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів і не містить стверджувальних висловлювань щодо вчинення кримінальних правопорушень, оскільки висловлювання «кинула на гроші на майно багатьох людей», «намагається вчити рисунку не маючи жодного відношення до мистецтва взагалі втираючись у довіру», «розглядує кожного лише як гаманець з грошима», «пройдисвітка» не мають нормативного вираження у Кримінальному кодексі України, а відтак їх значення можна тлумачити, виходячи лише із особистого їх сприйняття автором вислову.

Наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, в ній не зазначено конкретних обставин та часу будь-якої конкретної події, а відображає власну критичну оцінку автором дій позивача, висловлену у формі оціночних суджень.

Заклик в поширеній інформації про те, що «у кого є бажання бути обманутим - сміливо зв`язуйтесь з цією пройдисвіткою та йдіть на «навчання»» не може бути визнаний таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки з огляду на характер використання мовних засобів не містить повідомлення/звинувачення про вчинення нею злочину.

Наведене висловлювання не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи.

Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову і визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , є передчасними та помилковими, зроблені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права, таке судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Розглядаючи позов ОСОБА_3 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації по суті, апеляційний суд виходить із того, що інформація, поширена відповідачем на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних та є оціночними судженнями, а тому не підлягає визнанню недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію.

При цьому, хоч розповсюджена інформація і є неприємною для позивача, однак не виходить за межі суспільної моралі, при цьому ця інформація викладена у формі, яка жодним чином не принижує честь і гідність, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди, передбачені ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію», відсутні.

За даних обставин апеляційний суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 не знайшов свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є недоведеним і необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з позивача на користь відповідача судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги, в розмірі 1089,60 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 вересня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_1 про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1089,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.