Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №373/214/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12445/2026

Справа № 373/224/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року (повний текст рішення виготовлено 24 квітня 2026 року), ухвалене у складі судді Свояка Д.В. в м. Переяслав у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Переяславське виробниче управління комунального господарства» про стягнення заробітної плати, інших належних працівникові виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з КП «Переяславське виробниче управління комунального господарства» (далі КП Переяславське ВУКГ) на його користь заборгованість по заробітній платі: оплата за надурочні години роботи 67 996,96 грн.; доплата за роботу в нічний час 3 814,58 грн.; доплата за шкідливі умови праці 2 719,88 грн.; компенсація спецхарчування - 16 038,00 грн., що становить вартість 364,5 л молока; середній заробіток за час затримки розрахунку - 78 556,40 грн.; стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позов мотивував тим, що з 02 січня 2021 року по 02 жовтня 2024 року працював на посаді машиніста насосних установок цеху «Каналізація» в КП Переяславське ВУКГ та у день звільнення 02 жовтня 2024 року на його банківську картку надійшли розрахункові кошти в сумі 18696,95 грн. у виді заробітної плати за вересень, жовтень 2024 року, про що його повідомило КП Переяславське ВУКГ листом № 415 від 11 жовтня 2024 року.

13 грудня 2024 позивач звернувся до КП Переяславське ВУКГ із заявою виплатити недоплачені суми по складовим, які входять до структури його заробітної плати за весь період його роботи на підприємстві, починаючи з 2021 року по день звільнення.

21 січня 2025 року КП Переяславське ВУКГ листом № 22 надало відповідь позивачу про те, що підприємство готове надати йому недоотримане спецхарчування - молоко в кількості 76 л за період роботи позивача з 01 серпня 2021 року по 25 березня 2022 року. Щодо оплати за роботу в надурочний час, в нічний час та доплати за шкідливі умови праці, ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що запит позивача щодо надання первинних документів (графіків роботи, змінності) відповідач проігнорував, а також не виконав ухвалу суду щодо надання цих же витребуваних документів, мотивуючи це відсутністю таких документів. Суд першої інстанції не врахував, що у трудових відносинах обов`язок доказування відсутності вини покладається на відповідача, не перевірив надані позивачем докази про те, що при звільненні відповідач не провів остаточного розрахунку в повному обсязі.

Наводив зміст ст. 61 КЗпП України, лист Мінсоцполітики № 493/13/84-16 від 29 квітня 2016 року, де вказано, що якщо на підприємстві передбачений такий режим роботи, коли працівники виконують свої трудові обов`язки впродовж одного дня, але при цьому не змінялися іншими працівниками (наприклад, чергування робочих днів два через два), то для такого режиму роботи потрібний графік роботи.

Пояснював, що він працював за режимом одну добу через три. Відсутність графіка роботи свідчить про те, що облік робочого часу і часу відпочинку відповідача не ведеться взагалі, відповідно твердження про відсутність боргу за оплату позивачу позанормованого робочого часу нічим не підтверджується.

Вказував, що єдиним доказом, що він працював у відповідача, є журнал реєстрації прийому-здачі зміни (чергування) на робочому місці. Ці журнали прийому-здачі велися постійно, в яких позивач та змінні працівники фіксували та підтверджували своїм підписом дату, місяць і рік прийому та здачі зміни, проведення ремонтних та регламентних робіт обладнання, наявних порушень та претензій та іншу інформацію. Такий документ неможливо підробити і в умовах відсутності у відповідача порядку реєстрації виходу працівників на зміну - єдиний доказ виходу позивача на робочу зміну. Фотокопії сторінок цих журналів, що ведуться працівниками на робочому місці, є єдиним джерелом інформації, документом, що фіксує вихід працівника на щоденну робочу зміну, є справжнім, фактичним та повним доказом обліку робочого часу всіх працівників. Посилаючись на усні твердження представника відповідача, що вона нічого не знає про існування таких журналів на робочих місцях, та неможливість позивача надати їх оригінали, суд ухвалив не брати їх до уваги, виключивши зі статусу доказів.

Суд не звернув уваги, що тільки надані графіки роботи, які відповідач зобов`язаний вести, мали підтвердити сумнів його представника та невідповідність наданих позивачем копій журналів з даними із графіків відповідача. В умовах загальної відсутності у відповідача первинної документації, порядку реєстрації виходу працівників на робочу зміну ухвала суду щодо виключення доказів позивача з матеріалів справи є необґрунтованою та незаконною.

Посилався на невірну оцінку судом листа Державної служби України з питань праці від 01 грудня 2025 року № Ц/1/3076/-ЦА-23, у якому зазначено, що лист наданий за результатом розгляду відповіді КП «ВУКГ» від 05 листопада 2025 року № 372, у якій, за твердженням відповідача, вбачається, що всі зобов`язання перед позивачем виконані.

Вказував, що висновки суду першої інстанції, що позивач щомісяця отримував розрахункові листи, в яких відображалась вся інформація про оплату праці, і що він жодного разу не звертався до відповідача з питанням щодо нарахування йому заробітної плати не в повному обсязі, базуються тільки не аргументах відповідача у відзиві, без підтвердження будь-якими доказами, та не відповідають дійсності.

Пояснював, що заробітну плату отримував на банківську картку, інформації щодо розшифрування отриманих коштів за виконану роботу не отримував, на усне звернення до відповідача щодо отримання розрахункових листів отримав довідку про доходи. При звільненні розшифровку нарахованої і отриманої суми при звільненні отримав тільки після додаткового письмового звернення до відповідача.

Не погоджувався з оцінкою судом табелів обліку використання робочого часу, оскільки, як встановив суд, в табелі обліку вказаний не фактично відпрацьований позивачем, а облікований час у межах норм тривалості робочого часу, визначеного для відповідного періоду, і не відображає реальний та фактичний облік робочого часу та його оплату.

Як стверджує відповідач і не оспорює позивач, на підприємстві відповідача встановлений підсумований облік робочого часу, за яким і працював ОСОБА_1 . Застосування підсумованого обліку робочого часу врегульовано ст. 59, 66, 70, 108 КЗпП України та Методичними рекомендаціями щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138. Підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Ці два розрахунки необхідні з метою виявлення надурочних годин та годин, відпрацьованих працівниками у вихідні дні або додаткові за графіком дні відпочинку при тимчасовій відсутності працівників в інших змінах, для достовірного нарахування їм заробітної плати.

Вказував, що надані відповідачем копії табелів обліку використання робочого часу не відповідають вимогам діючого законодавства України для такого режиму роботи, а навпаки суперечать йому. Ними встановлено, що з кожних 4 днів місяця ОСОБА_1 три з них працював і тільки один день відпочивав, що за умовами підсумкового обліку робочого часу тягне за собою не тільки адміністративну відповідальність. Надані суду копії графіків обліку використання робочого часу не можуть бути доказом виконання відповідачем своїх обов`язків перед позивачем.

Стверджував, що при дослідженні доказів і ухвалення рішення по суті справи суд надав необґрунтовану перевагу доводам відповідача, відхилив всі доводи позивача, проігнорував вимоги ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким встановлено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Зазначав, що в діючій редакції ст. 11 КЗпП України встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці передбачені ст. 7 Закону України «Про охорону праці», ст. 166 КЗпП України. На момент звільнення відповідач заборгував ОСОБА_1 обов`язкове до видачі лікувально-профілактичне харчування за відпрацьовані місяці у 2021 - 2024 році, і визнав заборгованість лише за період з серпня 2021 року по 25 березня 2022 року в кількості 76 літрів молока. Відмову в подальшому забезпеченні позивача лікувально-профілактичним харчуванням відповідач мотивував тим, що наказом начальника КП ВУКГ від 25 березня 2022 року № 30-В «Про зміну істотних умов праці» зупинено дію п. 5.3 колективного договору у частині безкоштовного одержаного спецхарчування до припинення або скасування воєнного стану.

Ухвалою про відкриття провадження суд першої інстанції постановив витребувати від відповідача належним чином засвідчені копії документів, серед яких і документальне, аргументоване підтвердження робітничої необхідності зміни істотних умов праці та цільового фактичного використання звільнених фінансових ресурсів. Відповідач витребуваних документів не надав, що свідчить про його мету в тайні від колективу перерозподілити вивільнені кошти на необхідні керівництву цілі, і що робітничої необхідності в такій зміні істотних умов праці не було. Суд першої інстанції на цей факт ніяк не зреагував, не надав необхідної оцінки такій поведінці відповідача щодо невиконання ухвали суду.

Вказував, що про зміну істотних умов праці, зупинку дії п. 5.3 колективного договору у частині безкоштовного забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням він дізнався тільки після звільнення в процесі досудового збору документів для подання позову.

Зазначав, що питання про наслідки відступу від положень трудового законодавства при укладенні договорів про працю вичерпно вирішено у ст. 9 КЗпП України, яка кваліфікує такі умови недійсними без необхідності їх визнання такими в судовому порядку.

Вказував, що 13 грудня 2024 року звернувся з заявою до відповідача щодо проведення з ним повного розрахунку за неотримане лікувально-профілактичне харчування шляхом його видачі або виплати його вартості за цінами на день розрахунку. Відповідач частково задовольнив вимоги ОСОБА_1 , надавши згоду на безоплатну видачу 76 літрів молока за період роботи з 01 серпня 2021 року по 25 березня 2022 року, і 23 вересня 2025 року майже за рік після звільнення та визнання боргу, актом приймання-передачі відповідач передав позивачу зазначені 76 літрів молока.

Суд не звернув уваги, не дослідив і не дав оцінки доводам позивача, що на вимогу ст. 116 КЗпП України відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу всі суми, що належать йому на день звільнення, а не через рік після звільнення, яке відбулося 02 жовтня 2024 року.

Від відповідача КП Переяславське ВУКГ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Вказував, що позивач не є працівником в розумінні закону, а звільненим працівником, з яким припинено/розірвано трудовий договір за власним бажанням 02 жовтня 2024 року, а тому строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів для звільненого працівника встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а саме у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Позивач отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні 11 жовтня 2024 року, отже тримісячний строк звернення до суду сплинув 11 січня 2025 року. Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків. установлених ст. 233 КЗпП, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові, минуло не більше одного року. Отже, однорічний строк звернення до суду сплинув 11 жовтня 2025 року.

Крім цього, згідно відомостей електронного кабінету ЄСІТС ОСОБА_1 вчетверте після спливу строку, визначеного у ч. 2 ст. 233 КЗпП України подає позов до КП ВУКГ з таким самим предметом спору та тих самих підстав, що є зловживанням процесуальними правами.

Щодо предмету спору, вказував, що відповідь Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці свідчить про відсутність порушень з боку відповідача щодо ОСОБА_1 та підтверджує заперечення, викладені відповідачем. З боку Управління до КП ВУКГ не було застосовано штрафні санкції та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю, в тому числі викладені у скарзі позивача.

Звертав увагу, що апелянту було достеменно відомо про всі належні йому виплати з оплати праці, однак він жодного разу не звертався з претензіями до роботодавця щодо недонарахування йому будь-яких виплат, в тому числі наднормових, нічних тощо.

Щодо ненадання відповідачем витребуваних ухвалою суду документів, зазначав, що ухвала була виконана у повному обсязі, а надати документи, які відсутні - немає жодної можливості.

Графік роботи не має відношення до первинних бухгалтерських документів.

Щодо лікувально-профілактичного забезпечення позивача, надурочних робіт, надбавки за шкідливі умови праці, пояснював, що за посадою машиніста насосних установок цеху «Каналізація» передбачені наступні пільги: пенсійне забезпечення - список № 2, доплати - 8 %, додаткові відпустки - 7 днів, інші - молоко.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», враховуючи норми ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в першій редакції на дату набрання чинності, наказом начальника КП ВУКГ від 25 березня 2022 року № 30-В «Про зміну істотних умов» праці зупинено дію п. 5.3 колективного договору на 2021-2022 роки у частині безкоштовного одержання спецхарчування до припинення або скасування воєнного стану. Таким чином, згідно діючого на той час законодавства, відповідач у наказі № 30-В жодним чином не порушив норми трудового законодавства щодо порядку зміни істотних умов праці та повідомлення працівника про них.

Повідомляв, що підприємство не зобов`язане звітувати перед працівниками про витрачання чи акумулювання грошових коштів комунального підприємства при здійсненні господарських операцій тощо, а питання доцільності та обґрунтованості зміни істотних умов праці не є предметом даного позову.

Зазначав, що протягом усього часу перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем позивач жодного разу не звертався до адміністрації КП ВУКГ з питаннями відсутності спецхарчування. Відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем та за спільною домовленістю безоплатно надав йому спецхарчування в кількості 76 літрів молока, яке ОСОБА_1 отримав особисто під підпис.

Повідомляв, що на підприємстві встановлено п`ятиденний робочий тиждень з тривалістю робочого часу для працівників 40 годин на тиждень з двома вихідними, а також застосовуються графіки змінності для безперервно діючих цехів, де за умовами роботи не може бути додержана встановлена для такої категорії працівників щотижнева тривалість робочого часу і застосовується підсумований облік робочого часу з тим, щоб його тривалість за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. У даному випадку КП ВУКГ керується Методичними рекомендаціями щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138. Облік відпрацьованого робочого часу працівниками фіксується у табелях обліку робочого часу по кожному цеху підприємства. Згідно табелів обліку робочого часу машиністу насосних установок цеху «Каналізація» ОСОБА_1 за період з 02 січня 2021 року по 02 жовтня 2024 року відсутні будь-які надурочні роботи. Копії табелів обліку робочого часу цеху «Каналізація», в якому працював позивач, надані до суду 17 лютого 2026 року на виконання ухвали суду від 27 січня 2026 року.

Крім того, за період роботи позивача на посаді машиніста насосних установок цеху «Каналізація» йому оплачувалася робота у нічний час, доплата за шкідливість 8 %, святкові, індексація, надавалась щорічна основна і додаткова (7 днів) відпустки. На підтвердження проведення нарахувань та відповідних виплат було надано відомість по заробітній платі ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по 02 жовтня 2024 року.

Зазначав, що позивач щомісячно при кожній виплаті заробітної плати отримував від КП ВУКГ розрахункові листи, в яких відображалася вся інформація про оплату його праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, сума заробітної плати, що належить до виплати. Підтвердженням отримання розрахункових листів є надання позивачем їх частини до позовної заяви. Жодного разу в період працевлаштування позивач не звернувся щодо недорахування йому заробітної плати, оскільки всі належні йому виплати проводилися своєчасно та у повному обсязі. Так само жодних звернень позивача з вказаних питань не надходило до діючої на підприємстві профспілкової організації.

Доводив до відома, що на підприємстві відсутні будь-які офіційні журнал реєстрації прийому-передачі зміни, вони не передбачені діяльністю підприємства, а надані позивачем фотокопії якихось журналів відповідач не розглядає як доказ, оскільки йому не відомо про їх походження і не зрозуміло, що вони підтверджують.

В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток-повідомлень: позивач ОСОБА_1 на поштову адресу, відповідач КП Переяславське ВУКГ - до електронного суду.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, також у даній заяві позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позову, оскільки відповідачем було проведено розрахунок при звільненні позивача з роботи та останнім 23 вересня 2025 року було отримано за період з 01 серпня 2021 року по 25 березня 2022 року 76 л. молока в рахунок заборгованості підприємства за спецхарчування.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у період з 02 січня 2021 року по 02 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем КП Переяславське ВУКГ на посаді машиніста насосних установок цеху «Каналізація», звільнений з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (а. с. 31 - 32 т. 1).

В матеріалах справи наявні копії заяви позивача від 01 жовтня 2024 року та наказу №428-к від 02 жовтня 2024 року про звільнення позивача, в якому доручено бухгалтерії провести остаточний розрахунок зі ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за 40 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, виплатити йому доплату за роботу у важких, шкідливих та особливо важких та особливо шкідливих умовах праці у розмірі 8 % посадового окладу та доплату за роботу у вечірній час (а. с. 175 - 176 т. 1).

Згідно листування сторін, при звільненні позивачу ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 18696,95 грн. (а. с. 33 т. 1).

Судом також встановлено, що наказом відповідача КП Переяславське ВУКГ №30-в від 25 березня 2022 року «Про зміну істотних умов праці» зупинено дію пункту 5.3 Колективного договору на 2021-2022 роки КП ВУКГ Переяславської міської ради у частині «безкоштовне одержання спецхарчування (додаток 21)» до припинення або скасування воєнного стану (а. с. 30 т. 1).

13 грудня 2024 року позивач звернувся з листом-претензією до відповідача, оскільки вважав, що з ним провели неповний розрахунок при звільненні (а. с. 36 - 38 т. 1).

Згідно листа відповідача КП Переяславське ВУКГ №22 від 21 січня 2025 року, позивачу було запропоновано отримати спецхарчування, а саме молоко об`ємом 76 л за відпрацьовані 152 робочі дні у період з 01 серпня 2021 року по 25 березня 2022 року. Також позивачу повідомлено, що на підприємстві встановлено п`ятиденний робочий тиждень з тривалістю робочого часу для працівників 40 годин на тиждень з двома вихідними, а також застосовуються графіки змінності для безперервно діючих цехів, де за умовами роботи не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щотижнева тривалість робочого часу і застосовується підсумований облік робочого часу з тим, щоб його тривалість за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. Повідомлено про безпідставність вимог щодо остаточного та повного розрахунку при звільненні, оскільки відповідно до табелів обліку робочого часу по машиністу насосних установок цеху «Каналізація» ОСОБА_1 за період з 02 січня 2021 року по 02 жовтня 2024 року відсутні будь-які надурочні роботи, крім того, за період його роботи оплачувалася робота у нічний час, доплата за шкідливість, індексація, а також надавалась щорічна основна й додаткова відпустки (а. с. 39 - 40 т. 1).

До позову додані копії листа позивача від 25 березня 2025 року щодо витребування документів, та наданого у відповідь листа відповідача №132 від 16 травня 2025 року, в якому повідомлено про відсутність порядку реєстрації виходу робітників на робочу зміну (а. с. 43 - 44 т. 1).

Згідно акту приймання-передачі від 23 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 отримав від відповідача КП Переяславське ВУКГ молоко фасоване вагою 1 кг у кількості 76 шт. вартістю 3344,00 грн. (а. с. 46 т. 1).

До матеріалів справи додані копії накладної №32934 від 23 вересня 2025 року на придбання молока фасованого вагою 1 кг у кількості 76 шт., декларації про відповідність продукції, прайс-листа оптових цін ТОВ «Переяслав-Молпродукт», розрахункових листів за вересень 2021 року, листопад 2022 року, січень 2023 року, лютий 2024 року (а. с. 47 - 50 т. 1).

До позову додані норми тривалості робочого часу на 2021-2025 роки, фотокопії рукописних сторінок, які визначені позивачем як журнал прийому-передачі зміни за 2021-2025 роки (а. с. 51 - 100 т. 1).

Згідно доданих до матеріалів справи табелів обліку використання робочого часу цеху «Каналізація» робочий час позивача ОСОБА_1 табелювався в період з січня 2021 року по жовтень 2024 року. У табелі відображено кількість відпрацьованих годин, в тому числі нічних, вечірніх, вихідних/святкових, відмічено відсутність надурочних годин (а. с. 109 - 154 т. 1).

Відповідачем надані копії документів щодо забезпечення працівників спецхарчуванням, звіту про фінансові результати КПП ВУКГ (а. с. 155 - 163 т. 1).

10 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 звертався зі скаргою до Державної служби України з питань праці про стягнення заборгованості із заробітної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат та інших виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства України (а. с. 177 - 179 т. 1).

За змістом листування Державної служби України з питань праці №Ц/2/2725-3В-25 від 15 жовтня 2025 року та КП Переяславське ВУКГ №372 від 10 листопада 2025 року, відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем щодо спецхарчування за роботу зі шкідливими умовами праці за період з 01 серпня 2021 року по 25 березня 2022 року та за домовленістю з позивачем 23 вересня 2025 року йому було надано 76 л молока. Також відповідач повідомив, що відповідно до табелів обліку робочого часу по машиністу насосних установок цеху «Каналізація» ОСОБА_1 за період з 02 січня 2021 року по 02 жовтня 2024 року відсутні будь-які надурочні роботи. Позивачу оплачувалась робота у нічний час, доплата за шкідливість у розмірі 8%, святкові, індексація, а також надавалась щорічна основна та додаткова відпустки (а. с. 180 - 183 т. 1).

Відповідно до листа Державної служби України з питань праці №Ц/1/3076-ЦА-25 від 01 грудня 2025 року, за результатом розгляду відповіді КП «ВУКГ» від 10 листопада 2025 року №372 вбачається, що всі зобов`язання перед позивачем виконані (а. с. 210, 252 т. 1).

До матеріалів справи додані копії протоколів проведення досліджень та карти умов праці, відомість по нарахованій заробітній платі позивача з 01 січня 2021 року по 02 жовтня 2024 року, лист Первинної профспілкової організації КП Переяславське ВУКГ №2 від 19 лютого 2026 року за місцем вимоги, яким повідомлено, що до профспілкового комітету не надходила інформація про проведення надурочних робіт на підприємстві з січня 2021 року по даний час, а також не надходили звернення чи скарги від працівників щодо залучення їх до надурочних робіт або порушення інших прав працівників, в тому числі щодо оплати праці (а. с. 184 - 190 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до статті 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Статтями 58, 59 КЗпП України визначено, що при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Згідно зі статтею 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51 КЗпП України, якими врегульовані норми тривалості робочого часу).

Відповідно до статті 62 КЗпП України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Оплата роботи в надурочний час визначена статтею 106 КЗпП України.

За змістом статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Згідно із частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Частинами першою та другою статті 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Як встановлено судом першої інстанції, в судових засіданнях позивач стверджував, що працював на посаді машиніста насосних установок цеху «Каналізація» з режимом одна доба через три доби, на підтвердження чого до позову було додано фотокопії журналу реєстрації прийому-здачі зміни за 2021 - 2024 роки.

Суд першої інстанції врахував, що представник відповідача заперечила щодо існування такого журналу реєстрації на підприємстві та вказала на відсутність підстав брати до уваги ці фотокопії, на що позивач зазначив, що не має інших, крім цих фотокопій, доказів існування цих журналів.

Згідно ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Зважаючи на те, що стороною відповідача поставлено під сумнів достовірність зазначених фотокопій журналу реєстрації, а позивач повідомив про відсутність можливості надати їх оригінали або іншим чином не спростував цей сумнів, суд першої інстанції правомірно, на підставі ч. 6 ст. 95 ЦПК України, не взяв ці докази до уваги.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» первинним обліковим документом є, зокрема, табелі обліку використаного робочого часу, розрахунково-платіжні відомості працівника.

Дослідивши відомість по нарахованій заробітній платі позивача за період з січня 2021 року по жовтень 2024 року та встановивши, що заробітну плату ОСОБА_1 було виплачено у повному обсязі за фактично відпрацьований ним час на підставі табелів обліку використання робочого часу за вказаний період у межах норм тривалості робочого часу, визначених на відповідні періоди часу, з урахуванням вечірніх, нічних та святкових годин та з доплатою за шкідливість праці, а також встановивши, що у позивача відсутні відпрацьовані надурочні години, що підтверджується, крім табелів обліку робочого часу, також листом первинної профспілкової організації КП ВУКГ від 19 лютого 2026 року № 2, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність правових підстав для задоволення позову про нарахування та стягнення невиплаченої заробітної плати за надурочний час, пов`язаний з перевищенням норми тривалості робочого часу, а також заборгованості по доплаті за роботу в нічний час та компенсації за шкідливі умови праці.

Апеляційний суд враховує, що згідно наявних в матеріалах справи доказів (табелів обліку використання робочого часу), кількість відпрацьованих позивачем годин за кожен місяць не перевищувала 176 годин, що за підсумованим обліком робочого часу відповідає тривалості робочого часу за обліковий період нормальному числу робочих годин (160 годин за 4 робочих тижні у місяці + додатково 16 годин за 2 робочих дні, враховуючи 8-годинний робочий час).

За даних обставин, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що відсутність графіка роботи свідчить про те, що облік робочого часу і часу відпочинку відповідача не ведеться взагалі, відповідно твердження про відсутність боргу за оплату позивачу позанормованого робочого часу нічим не підтверджується.

Доводи апеляційної скарги, що журнали реєстрації прийому-здачі зміни (чергування) на робочому місці, які ведуться працівниками на робочому місці, є єдиним джерелом інформації, документом, що фіксує вихід працівника на щоденну робочу зміну, справжнім, фактичним та повним доказом обліку робочого часу всіх працівників, а тому ухвала суду щодо виключення цих доказів позивача з матеріалів справи є необґрунтованою та незаконною, не ґрунтуються на вимогах ч. 6 ст. 95 ЦПК України і висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки позивач не зміг надати суду оригінали таких доказів при наявності сумніву у їх відповідності зі сторони відповідача.

Відтак, доводи апеляційної скарги, що в табелі обліку вказаний не фактично відпрацьований позивачем, а облікований час у межах норм тривалості робочого часу, визначеного для відповідного періоду, і не відображає реальний та фактичний облік робочого часу та його оплату, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом.

Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на особистому помилковому тлумаченні позивачем вимог ст. 61 КЗпП України щодо підсумованого обліку робочого часу та відхиляються апеляційним судом доводи позивача, що надані відповідачем копії табелів обліку використання робочого часу не відповідають вимогам діючого законодавства України для такого режиму роботи, а навпаки суперечать йому, оскільки ними встановлено, що з кожних 4 днів місяця ОСОБА_1 три з них працював і тільки один день відпочивав, що за умовами підсумкового обліку робочого часу тягне за собою не тільки адміністративну відповідальність.

Доводи апеляційної скарги, що висновки суду першої інстанції, що позивач щомісяця отримував розрахункові листи, в яких відображалась вся інформація про оплату праці, зроблені тільки на підставі пояснень відповідача, без підтвердження будь-якими доказами, та не відповідають дійсності, оскільки заробітну плату ОСОБА_1 отримував на банківську картку і при звільненні розшифровку нарахованої і отриманої суми при звільненні отримав тільки після додаткового письмового звернення до відповідача, - відхиляються апеляційним судом, оскільки вищенаведені доводи спростовуються долученими до позову розрахунковими листами за вибіркові місяці 2021 - 2024 років (а. с. 51 т. 1), які були у розпорядженні позивача станом на день подачі позову. Доказів, що такі розрахункові листи були отримані ОСОБА_1 після звільнення, матеріали справи не містять.

Посилання позивача на невірну оцінку судом листа Державної служби України з питань праці від 01 грудня 2025 року № Ц/1/3076/-ЦА-23, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції встановив і доводами апеляційної скарги не спростовується, що за змістом вказаного листа Державної служби України з питань праці, лист наданий за результатом розгляду відповіді КП «ВУКГ» від 05 листопада 2025 року № 372, у якій, за твердженням відповідача, вбачається, що всі зобов`язання перед позивачем виконані.

Апеляційний суд приймає до уваги, що суд першої інстанції не покладав лист Державної служби України з питань праці від 01 грудня 2025 року № Ц/1/3076/-ЦА-23 у основу своїх висновків щодо правильності проведеного відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача, а перевірив первинні облікові документи і зробив відповідні висновки за результатами їх дослідження.

Згідно ст. 166 КЗпП України на роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Суд першої інстанції встановив, що наказом відповідача КП Переяславське ВУКГ №30-в від 25 березня 2022 року «Про зміну істотних умов праці» зупинено дію пункту 5.3 Колективного договору на 2021-2022 роки КП ВУКГ Переяславської міської ради у частині «безкоштовне одержання спецхарчування (додаток 21)» до припинення або скасування воєнного стану (а. с. 30 т. 1).

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній станом на 15 березня 2022 року, у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній станом на 15 березня 2022 року, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Судом першої інстанції враховано, що наказ №30-В було видано 25 березня 2022 року під час чинності припису ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якого у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються. Статтею 11 цього Закону у редакції станом на 25 березня 2022 року було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

За даних обставин апеляційний суд погоджується із вірними висновками суду першої інстанції, що відповідач мав передбачене законом на момент видання наказу № 30-В право зупиняти дію окремих положень колективного договору та не повідомляти позивача про зміну умов його праці щодо його забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням у період дії воєнного стану.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував вимоги ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким встановлено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрала законної сили у наведеній позивачем редакції лише з 19 липня 2022 року, тобто після видачі відповідачем наказу № 30-В.

Аналогічно, апеляційний суд відхиляє як такі, що не можуть бути застосовані до наказу відповідача від 25 березня 2022 року, посилання позивача в апеляційній скарзі на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у новій редакції, яка набрала законної сили лише 13 вересня 2025 року, згідно якої у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження робітничої необхідності зміни істотних умов праці та цільового фактичного використання звільнених фінансових ресурсів, оскільки питання доцільності та обґрунтованості зміни істотних умов праці не є предметом даного позову.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем за домовленістю з відповідачем 23 вересня 2025 року було отримано за період з 01 серпня 2021 року по 25 березня 2022 року 76 л. молока в рахунок заборгованості підприємства за спецхарчування.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що на вимогу ст. 116 КЗпП України відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу всі суми, що належать йому на день звільнення, а не через рік після звільнення, яке відбулося 02 жовтня 2024 року, апеляційний суд зауважує, що за змістом ст. 117 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку лише у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а не у разі видачі в натурі молока в рахунок заборгованості підприємства за спецхарчування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував, що у трудових відносинах обов`язок доказування відсутності вини покладається на відповідача, не перевірив надані позивачем докази про те, що при звільненні відповідач не провів остаточного розрахунку в повному обсязі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні та додатковому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.