Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №755/11702/25 — Київський апеляційний суд

справа № 755/11702/25

провадження № 22-ц/824/4564/2026

головуючий у суді І інстанціїМарфіна Н.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Першої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна.

Відповідно до предмету позовних вимог, позивач просить суд: скасувати арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2001 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що після смерті матері позивач зверталася до приватного нотаріусу Гудим О.Л. з заявою про відкриття спадщини, однак виявилось, що на квартиру, яка входить до складу спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт, реєстраційний номер обтяження 1556848 на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2001 року.

На запит представника позивача отримано відповідь від Дніпровського районного суду міста Києва від 04 липня 2024 року про те, що у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 2-545/2001 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, в межах розгляду якої ухвалою суду був накладений арешт.

Позивач вказує. що за відсутності відкритих виконавчих проваджень, враховуючи тривале накладення арешту, а також відсутності майнових претензій втручання у право власності ОСОБА_1 на мирне володіння майном є невиправданим.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна - відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати арешт з нерухомого майна, квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2001 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що накладений судом захід забезпечення позову квартири на дату подачі даної заяви не скасований, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Зауважує, що наявність протягом тривалого часу (майже 24 роки) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача ОСОБА_2 , є невиправданим втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном.

Вказує, що до позовної заяви були долучені докази, що підтверджують факт відсутності процедур, ініційованих задля стягнення грошових зобов`язань з боку ОСОБА_3 .

На думку апелянта, із наведеного вбачається, що прийнявши спадщину за ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 стає власником спадкового майна, зокрема квартири, яка належала за життя спадкодавцю. Однак, у зв`язку із наявністю накладеного на спадкове майно арешту, позивачка не може реалізувати свої права та обов`язки на реєстрацію права власності на успадковане майно, отримати свідоцтво про право на спадщину. Отже, наявність накладеного обтяження порушує права позивача на вступ у спадщину, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 15 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов Андрій Миколайович підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким скасувати арешт з нерухомого майна, квартири.

Представник Першої київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомленим про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходили.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

За змістом статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

При цьому належним відповідачем є особа, яка повинна відповідати за пред`явленим позовом, тобто особа, на яку в силу закону або договору може бути покладено обов`язок щодо відновлення порушеного права позивача.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, предметом позову є вимога ОСОБА_1 про скасування арешту з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що арешт на зазначену квартиру було накладено ухвалою Народного суду Дніпровського району міста Києва від 30 жовтня 2001 року у цивільній справі № 2-545/2001 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди у порядку забезпечення позову.

Таким чином, спірний арешт виник не внаслідок дій Першої київської державної нотаріальної контори, а на підставі судового рішення, постановленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

Перша київська державна нотаріальна контора лише здійснила державну реєстрацію відповідного обтяження на підставі ухвали суду. Відтак вона не є особою, в інтересах якої було накладено арешт, не є стягувачем за судовим рішенням та не має самостійного матеріально-правового інтересу щодо збереження такого арешту.

За таких обставин саме по собі звернення позивача до нотаріальної контори із вимогою про скасування арешту не створює для останньої обов`язку відповідати за заявленими позовними вимогами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у справах про звільнення майна з-під арешту належними відповідачами є особи, права та законні інтереси яких можуть бути безпосередньо порушені задоволенням такого позову, зокрема боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 та від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц, відповідно до яких відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21, у якій зазначено про неналежність органу державної виконавчої служби як відповідача у спорі про звільнення майна з-під арешту, якщо такий орган не є боржником або особою, в інтересах якої накладено арешт.

Не змінює правильності цього висновку і посилання апелянта на те, що тривале існування арешту перешкоджає ОСОБА_1 реалізувати свої права як спадкоємця.

Колегія суддів бере до уваги, що відповідно до статей 1216, 1218, 1220, 1268, 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, набуває права на спадщину з часу її відкриття. Разом із тим наявність у позивача матеріально-правового інтересу щодо спадкового майна сама по собі не усуває необхідності визначення належного відповідача у спорі про звільнення цього майна з-під арешту.

Тобто обставина прийняття позивачем спадщини та неможливість, як зазначає апелянт, оформити право на спадкове нерухоме майно у зв`язку з наявністю арешту може свідчити про наявність у ОСОБА_1 права на судовий захист, однак не свідчить про те, що саме Перша київська державна нотаріальна контора є особою, яка повинна відповідати за заявленими вимогами.

Доводи апеляційної скарги про те, що арешт протягом тривалого часу не скасований, виконавче провадження відсутнє, а майнові претензії з боку ОСОБА_2 не заявляються, також не спростовують висновку суду першої інстанції щодо неналежності відповідача.

Зазначені обставини можуть мати значення для вирішення питання про наявність або відсутність правових підстав для подальшого існування арешту, однак таке питання має вирішуватися у спорі за участю належних суб`єктів спірних матеріальних правовідносин, права та інтереси яких можуть бути безпосередньо зачеплені відповідним судовим рішенням.

Зокрема, задоволення вимоги про скасування арешту, накладеного у межах цивільної справи № 2-545/2001 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , без участі особи, в інтересах якої цей арешт був накладений, могло б безпосередньо вплинути на права та законні інтереси такої особи.

За змістом частини другої статті 51 ЦПК України, Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, процесуальним законом передбачено можливість заміни неналежного відповідача належним саме за клопотанням позивача.

Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 заявляла клопотання про заміну Першої київської державної нотаріальної контори належним відповідачем або про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як співвідповідача.

Відтак суд першої інстанції, встановивши неналежність відповідача, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, пред`явленого до Першої київської державної нотаріальної контори.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд не може підміняти позивача у визначенні належного суб`єктного складу спору та за відсутності відповідного волевиявлення позивача самостійно змінювати відповідача, фактично формуючи інший склад учасників справи та вирішуючи спір щодо особи, яка не була належним чином залучена до участі у справі в суді першої інстанції.

Залучення ОСОБА_2 на стадії апеляційного перегляду як належного відповідача без вирішення питання про заміну первісного відповідача у встановленому статтею 51 ЦПК України порядку призвело б до фактичної зміни суб`єктного складу спору та позбавило б такого учасника можливості реалізувати у повному обсязі процесуальні права сторони в суді першої інстанції, зокрема право на подання відзиву, доказів, заперечень та заяв по суті спору.

Колегія апеляційного суду також не може визнати обґрунтованими заперечення позивача щодо відсутності даних ОСОБА_2 . Залучаючи відповідну особу до участі у справі на стороні відповідача, сторона позивача, яка не має інформації щодо місця перебування такої особи, чи інших даних, не позбавлена ініціювати процедуру щодо витребування судом інформації, яку не може самостійно отримати позивач.

Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також враховує, що судове рішення не може бути ухвалене щодо прав та обов`язків особи, яка не брала участі у справі, якщо це є підставою для його скасування відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Таким чином, навіть за умови встановлення обставин, на які посилається апелянт щодо тривалого існування арешту, відсутності відкритого виконавчого провадження та необхідності оформлення спадкових прав, такі обставини не дають підстав для задоволення заявленого позову саме до Першої київської державної нотаріальної контори.

Водночас відмова у задоволенні цього позову з мотивів неналежності відповідача не позбавляє ОСОБА_1 права на звернення до суду з належним способом захисту та до належних відповідачів, якщо вона вважає, що наявністю арешту порушуються її права на спадкове майно.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що скасування арешту, який був застосований ухвалою суду у порядку забезпечення позову, також врегульовано шляхом подання заяви про скасування забезпечення позову, що позивачем не використано.

Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновком суду щодо належного відповідача, однак не спростовують встановлених судом обставин та правильності застосування норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням його до неналежного відповідача.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегією суддів не встановлено, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба