Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №369/1690/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про поновлення на роботі, з них

Дата: 15 вересня 2026 р.

Справа: №369/1690/26

Суддя: Фінагеєв Валерій Олександрович

справа № 369/1690/26 головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.

провадження № 22-ц/824/14370/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., у м. Києві, повний текст рішення складено 18 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона» про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила:

- визнати незаконними дії ТОВ «Амеда Барселона» щодо не допуску ОСОБА_1 до роботи та виключення її з графіка змін у період з 07 грудня 2025 року по 06 січня 2026 року;

- визнати незаконним та скасувати Наказ № АБ-3к/тр-0000000209 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , амбулаторне відділення (Барселона), посада лікар-акушер-гінеколог на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України;

- визнати незаконним та скасувати Наказ № АБ-4к/тр-0000000210 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , амбулаторне відділення (Барселона), посада - лікар з ультразвукової діагностики на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України;

- поновити позивача на роботі на посадах лікаря-акушер-гінеколога за сумісництвом та лікаря з ультразвукової діагностики за сумісництвом амбулаторного відділення ТОВ «Амеда Барселона»;

- стягнути з ТОВ «Амеда Барселона» на користь позивача середній заробіток за період незаконного вимушеного не допуску до роботи з вини роботодавця з 07 грудня 2025 року по 06 січня 2026 року у розмірі 8 986,11 грн.;

- стягнути з ТОВ «Амеда Барселона» на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 07 січня 2026 року по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі , виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати 427,91 грн.;

- стягнути з ТОВ «Амеда Барселона» на користь позивача 10 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 грудня 2025 року в месенджері Вайбер позивач отримала повідомлення від відповідача з вимогою з`явитися до відділення та написати заяву на звільнення за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України), без надання будь-яких правових роз`яснень та без зазначення підстав для такого звільнення. У грудні 2025 року відповідач в односторонньому порядку, без попередження, без законних підстав та без видання відповідного наказу, скасував її графік роботи в медичній клініці «Амеда Барселона», фактично усунувши позивача від виконання трудових обов`язків, що є порушенням вимог законодавства про працю, зокрема, ст. 29 КЗпП України, та свідчить про не допуск до роботи. Водночас з кінця листопада та в грудні 2025 року на роботу було прийнято двох лікарів-акушер-гінекологів. Зазначені обставини свідчать про наявність у відповідача умислу щодо подальшого звільнення позивача та створення штучних умов для формального звинувачення у «прогулі», за відсутності фактичного доступу до виконання трудових обов`язків. 06 січня 2026 року у день свого звільнення, позивач особисто звернулася до відповідача із письмовою заявою про надання їй графіка роботи на січень 2026 року, що підтверджує її намір та бажання виконувати трудові обов`язки та відсутність умислу на прогул. Проте замість надання графіка роботи та відповідних роз`яснень відповідачем було прийнято рішення про її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП без дотримання передбаченої законом процедури. Керівництво ТОВ «Амеда Барселона» попередньо висувало вимогу щодо звільнення позивача за угодою сторін, а після відмови реалізувало намір звільнення «за статтею». Прийняття на роботу нових працівників на аналогічні посади безпосередньо перед звільненням позивача підтверджує, що фактичною підставою був не «прогул», а суб`єктивне бажання роботодавця замінити працівника, що є порушенням гарантій трудових прав та вимог законодавства про працю. 06 січня 2026 року відповідач створив накази про звільнення:

1. Наказ № АБ-3к/тр-0000000209 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , амбулаторне відділення (Барселона), посада лікар-акушер-гінеколог п. 4 ст. 40 КЗпП України.

2. Наказ № АБ-4к/тр-0000000210 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , амбулаторне відділення (Барселона) , посада лікар з ультразвукової діагностики п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що відповідачем було грубо порушено процедуру звільнення за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП). Зокрема всупереч вимогам ст. 149 КЗпП України, у позивача не було витребувано письмові пояснення щодо причин відсутності. З Актом про відсутність на робочому місці позивача також ознайомлено не було. 06 січня 2026 року позивач письмово звернулася до відповідача з вимогою надати роз`яснення щодо причин звільнення. Станом на дату подання позову відповіді позивача не отримала.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені нею у позовній заяві та зазначає, що суд першої інстанції на сторінці 7 рішення сам зазначив: «Відповідач не надав суду жодного доказу того, що позивач була ознайомлена під підпис із тим варіантом графіка, на який вони посилаються». Незважаючи на встановлення цієї обставини, суд дійшов висновку про наявність у діях позивача прогулу. При цьому рішення не містить належного обґрунтування того, яким чином за відсутності доказів ознайомлення працівника з графіком роботи можна вважати доведеним факт порушення трудової дисципліни. Така суперечність між встановленими судом обставинами та зробленими висновками свідчить про необґрунтованість рішення. Крім того, відповідач не надав витребувані судом відомості з системи «Elex», які могли підтвердити або спростувати доводи сторін щодо фактичного графіка роботи позивача у грудні 2025 року, а суд першої інстанції не надав належної оцінки цій обставині. За таких обставин висновок суду про наявність у діях позивача прогулу не ґрунтується на належних та допустимих доказах, не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений без повного і всебічного дослідження доказів, що є порушенням вимог ст. 89 ЦПК України. Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо порушення відповідачем процедури застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Під час розгляду справи відповідач не надав належних доказів того, що при застосування дисциплінарного стягнення у позивача були витребувані письмові пояснення. Також не було надано письмової вимоги про надання пояснень та акта про відмову від їх надання, хоча зазначені документи були витребувані ухвалою суду від 09 лютого 2026 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Амеда Барселона», вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що 06 березня 2024 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду лікаря з ультразвукової діагностики Медичного центру (Барселона), з 09 березня 2024 року, що підтверджується доданим до позовної заяви наказом (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона» № АБ-97 к/тр1-0000000209 від 06 березня 2024 року.

Крім того, 06 березня 2024 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду лікаря акушера-гінеколога Медичного центру (Барселона) з 09 березня 2024 року, що підтверджується доданим до позовної заяви наказом (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона» № АБ-98/1 к/тр-0000000210 від 06 березня 2024 року.

Наказом (розпорядження) № АБ-3к/тр-0000000209 від 06 січня 2026 року вирішено звільнити з 06 січня 2026 року ОСОБА_1 з посади лікаря акушера-гінеколога Амбулаторного відділення (Барселона) на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Наказом (розпорядження) № АБ-4к/тр-0000000210 від 06.01.2026 року вирішено звільнити з 06 січня 2026 року ОСОБА_1 з посади лікаря з ультразвукової діагностики Амбулаторного відділення (Барселона) на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з необґрунтованість позовних вимог.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП Українидисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується власником до працівника за порушення трудової дисципліни.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні, зокрема, Правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, прогул.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2025 року у справі № 398/3043/23 (провадження № 61-11855св25).

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) зазначено, що прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. При цьому судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед роботодавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій роботодавця.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому він подається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково вказується не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника. Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 12.01.2026 у справі № 712/10356/24 зазначено, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.»

Судом встановлено, 06 березня 2024 року ОСОБА_2 на підставі наказу (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона» № АБ-97 к/тр1-0000000209 від 06 березня 2024 року прийнято на роботу на посаду лікаря з ультразвукової діагностики Медичного центру (Барселона), з 09 березня 2024 року.

Крім того, 06 березня 2024 року ОСОБА_2 на підставі наказу (розпорядження) Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона» № АБ-98/1 к/тр-0000000210 від 06 березня 2024 року прийнято на роботу на посаду лікаря акушера-гінеколога Медичного центру (Барселона) з 09 березня 2024 року.

При цьому, як вбачається зі змісту вище зазначених наказів у них не зазначено конкретних порушень, які допустила позивач, а саме коли саме був вчинений прогул за який її звільнено та на протязі якого часу (Постанова Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20).

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

На підтвердження факту відсутності позивача на робочому місці відповідачем надано акт про відсутність працівника на робочому місці від 15 грудня 2025 року, про те, що 07 грудня 2025 року, 09 грудня 2025 року та 14 грудня 2025 року працівник ОСОБА_1 , що займає посаду лікаря акушер-гінеколога та посаду лікаря з ультразвукової діагностики в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона», була відсутня на робочому місці за адресою село Софіївська Борщагівка, вулиця Петрівська, 1 протягом всього робочого дня. Про поважність причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 завідуючій амбулаторного відділення ТОВ Амеда «Барселона» ОСОБА_3 не повідомила. Спроби зв`язатися з працівником засобами телефонного зв`язку успіху не мали, оскільки ОСОБА_1 на телефоні дзвінки не відповідала. Станом на дату складання даного акту працівник пояснень не надала.

Разом з тим, акт про відсутність працівника на роботі не був оформлений безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі.

Відповідач не зафіксував відсутність ОСОБА_1 на роботі відповідними актами про відсутність працівника на роботі 07 грудня 2025 року, 09 грудня 2025 року та 14 грудня 2025 року, у яких мав би бути зафіксовано факт відсутності позивача на роботі протягом робочого дня та які мали би бути оформлені безпосередньо в день нез`явлення позивача на роботі із зазначенням не тільки дати, а й певного часу відсутності позивача (Постанова Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про: правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення).

Разом з тим, вказуючи на відсутність позивача на роботі 07 грудня 2025 року, 09 грудня 2025 року та 14 грудня 2025 року, відповідач не надав суду доказів встановлення роботодавцем графіку роботи, який був би затверджений керівником і доведений позивачу, і який би свідчив про обов`язок позивача перебувати на робочому місці в зазначені дні.

При цьому посилання відповідача на графік роботи позивача за грудень 2025 року (а.с. 114) є безпідставним, оскільки він не містить підписів як працівника так і роботодавця.

Зазначене не спростовує тверджень позивача, що зазначений графік є лише інформуванням відповідача про бажані для ОСОБА_1 часи роботи, який не був погоджений відповідачем.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що у відповідності до погодженого сторонами режиму роботи позивач зобов`язана була бути на робочому місці 07 грудня 2025 року, 09 грудня 2025 року та 14 грудня 2025 року.

Відсутність доказів погодження між роботодавцем та працівником графіку роботи, режиму робочого дня працівника, якого призначено на посаду на 0.5 ставки, не дає підстав для висновку про відсутність поважних причин відсутності позивача на роботі в зазначені відповідачем дні.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність позивача 07 грудня 2025 року, 09 грудня 2025 року та 14 грудня 2025 року на робочому місці без поважних причин, обмежившись тільки висновком про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач не надав суду доказів на підтвердження законності звільнення позивача.

Оскільки існують підстави для поновлення позивача на роботі, є передбачені законом підстави для задоволення похідних вимог щодо стягнення з ТОВ «Амеда Барселона» на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно положень п. 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з наявної у матеріалах справи довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 про доходи ОСОБА_1 вбачається, що останніми повними місяцями роботи позивача були листопад та грудень 2025 року, в яких позивач отримала зарплату в розмірі 9 200,00 грн. за листопад та 9 200,00 грн. за грудень (а.с. 92).

Загальна кількість відпрацьованих робочих днів листопад та грудень 2025 року становить 43 дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 427,91 (53033,61/43).

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку (427,91 грн.) на кількість робочих днів станом на 16 вересня 2026 року, які мають бути оплачені середнім заробітком (181 днів), та становить 77 451,71 грн.

Зважаючи на викладене, належним розміром відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача є 77 451,71 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембург», «Надбала проти Польщі» зазначив про те, що у разі незаконного звільнення працівника є доведеним факт заподіяння моральної шкоди.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

При визначенні розміру моральної шкоди, апеляційний суд враховує подані сторонами докази, ступінь моральних страждань та переживань, втрату нормальних життєвих зв`язків внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, та виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

Разом з тим, не підлягають до задоволення позовні вимоги про визнання незаконними дії ТОВ «Амеда Барселона» щодо не допуску ОСОБА_1 до роботи та виключення її з графіка змін у період з 07 грудня 2025 року по 06 січня 2026 року та стягнення з ТОВ «Амеда Барселона» на користь позивача середній заробіток за період незаконного вимушеного не допуску до роботи з вини роботодавця з 07 грудня 2025 року по 06 січня 2026 року у розмірі 8 986,11 грн., виходячи з наступного.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України, до компетенції суду під час розгляду цивільної справи віднесено захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виникають з цивільних , житлових та інших правовідносин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, можна дійти висновку, що обов`язковими умовами припинення дії, яка порушує право, є наявність у позивача певного суб`єктивного права (охоронюваного інтересу) - об`єкту судового захисту, прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення свого порушеного права і припинення дій, які порушують це право саме в теперішній момент.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, здійснивши при цьому оцінку позовних вимог.

Оцінка позовних вимог за критерієм обґрунтованості пов`язана із доведеністю позовних вимог.

При цьому необхідно зазначити, що обставину дійсного (реального) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача (або наслідки у вигляді збитків чи інших обмежень) має довести належними, допустимими і достовірними доказами саме позивач. Порушення прав позивача має існувати на момент розгляду спору в суді.

Приймаючи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 77 ЦПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Поряд з цим, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За принципом змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, на позивача, поряд із обов`язком довести факт порушення свого суб`єктивного права відповідачем, також покладено обов`язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків, тобто можливість задоволення позову.

Із цих положень випливає необхідність доведення для задоволення позову таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто доведення заявленої підстави позову) та факт порушення його суб`єктивного права відповідачем. Недоведеність цих фактів є підставою для відмови в позові за недоведеністю (необґрунтованістю) позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 280/1356/16-ц (провадження № 61-18231св18) зазначено, що у випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

При цьому, всупереч положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивач не надала доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог в частині не допуску її до роботи. Позивачем не доведено, що саме у період з 07 грудня 2025 року по 06 січня 2026 року вона повинна була працювати, прибула на своє робоче місце, а відповідач не допустив її до роботи.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають у зв`язку із їх недоведеністю.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з прийняттям постанови по суті вимог позивача.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви за три вимоги не майнового характеру сплаті підлягав судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. та за вимогу майнового характеру сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., позивач сплатила судовий збір у загальному розмірі 3 328,00 грн.

При подачі апеляційної скарги позивач сплатила судовий збір у розмірі 7 267,20 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на її користь пропорційно до задоволених вимог, а саме за дві вимоги не майнового характеру за подачу позовної заяви у розмірі 2422,40 грн. та 3 633,60 грн. за подачу апеляційної скарги, за вимогу майнового характеру у розмірі 36,33 грн. (1211,20*3%) за подачу позовної заяви та 54,50 грн. (1816,80*3%) за подачу апеляційної скарги, що разом становить 6 146,83 грн.

Разом з тим, оскільки позивачем при подачі позовної заяви було сплачено судовий збір у невірному розмірі (3 633,60+1211,20=4844,80 грн.), а позовна заява підлягає до часткового задоволення то з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі (4844,80-3 328,00) = 905,60грн.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги за вимогу немайнового характеру (поновлення на роботі) та вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку) сплаті підлягав судовий збір у загальному розмірі 3 993,60 грн. ((1331,20+1331,20)+(2662,40*150%)). Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, а позивач звільнена від сплати судового збору, судовий збір, що підлягав сплаті, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

За змістом частини третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункт 4 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви ОСОБА_1 було долучено фіскальні чеки з оплати поштових відправлень на суму 194,00 грн. та 4,00 грн. щодо відправлення копії вказаної позовної заяви відповідачу, на суму 96,00 грн., щодо направлення відповідачу вимоги про надання документів від 14 січня 2026 року, на суму 192,00 грн. направлення відповіді на відзив, на суму 192,00 грн. направлення апеляційної скарги відповідачу, на суму 144,00 грн. направлення відповіді на відзив в апеляційному провадженні, на суму 30,00 грн. - витрати на кольоровий друк та на суму 150,00 грн. витрати на придбання паперу.

З врахуванням наведеного, витрати позивача на пов`язані з розглядом справи підлягають стягненню з ТОВ «Амеда Барселона»в розмірі, підтвердженому належними доказами, а саме в загальній сумі 1 002,00 грн.

Висновки щодо необхідності розподілу судових витрат, понесених у зв`язку оплатою поштових відправлень, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в додаткових постановах від 20 вересня 2022 року у справі № 756/11978/16-ц та від 18 вересня 2023 року у справі № 759/5806/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 587/108/23.

Разом з тим, матеріали позовної заяви не містять доказів сплати позивачем витрат, пов`язаних з підготовкою матеріалів справи (друк, копіювання документів, придбання паперу та канцелярського приладдя) у розмірі 700,00 грн. та витрат, пов`язаних з явкою до суду (транспортні витрати) у розмірі 200,00 грн., у зв`язку із чим вимоги щодо стягнення цієї суми з ТОВ «Амеда Барселона» задоволенню не підлягають, оскільки не підтверджені належним чином.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона» про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ № АБ-3к/тр-0000000209 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , амбулаторне відділення (Барселона), посада лікар-акушер-гінеколог на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Визнати незаконним та скасувати Наказ № АБ-4к/тр-0000000210 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , амбулаторне відділення (Барселона), посада - лікар з ультразвукової діагностики на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-акушер-гінеколога за сумісництвом та лікаря з ультразвукової діагностики за сумісництвом амбулаторного відділення Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона» з 07 січня 2026 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона», місце знаходження: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Петрівська, 1, ідентифікаційний номер 43815010 на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 січня 2026 року по 16 вересня 2026 року у розмірі 77 451,71(сімдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят одна) гривня 71 копійка з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амеда Барселона», місце знаходження: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Петрівська, 1, ідентифікаційний номер 43815010 на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 3 000,00 (три тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди та судові витрати у загальному розмірі 7 148,83 (сім тисяч сто сорок вісім) гривень 83 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь держави судовий збір у розмірі 905,60 (дев`ятсот п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua