Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №362/3733/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13310/2026

Справа № 362/3733/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Марчука О.Л. в м. Васильків 08 червня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Евокс Лайф», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряна Богданівна про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна в статутний капітал ТОВ «Евокс Лайф», укладений ОСОБА_3 та ТОВ «Евокс Лайф», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б., зареєстровано в реєстрі № 1954, 1955, скасувати державну реєстрацію права власності, оформлену записами про право власності ТОВ «Евокс Лайф» на нерухоме майно, яким є садово-дачний будинок за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3221486900:04:003:0061, номер запису про право власності 57926161; земельну ділянку з кадастровим номером 3221486900:04:003:0061, пл. 0,0977 га. за адресою Київська область, Васильківський район, Порадівська сільська рада, цільове призначення: для індивідуального будівництва, номер запису про право власності 57926294; покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження в справі.

Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ч. 1 ст. 184, ч. 2 ст. 186 ЦПК України, вказував, що з моменту розподілу справи та реєстрації позовної заяви до постановлення ухвали сплинуло 38 днів, що є грубим порушенням права позивача на справедливий суд.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд зробив хибний висновок про непідсудність даної позовної заяви в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з висновком суду, що відповідач ОСОБА_3 є учасником ТОВ «Евокс Лайф», вказував, що надані в якості додатків до позовної заяви документи свідчать, що учасником ТОВ «Евокс Лайф» є не ОСОБА_3 , а його дочка. У позові також зазначено, що відповідно до витягу з ЄДРПОУ від 05 лютого 2026 року, учасником ТОВ «Евокс Лайф» є ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_3 , та володіє часткою у розмірі 95,57 статутного капіталу, тобто ОСОБА_3 не є учасником даного товариства.

Вказував, що в обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що ОСОБА_3 при здійсненні відчуження на користь пов`язаної особи ТОВ «Евокс Лайф» належного йому нерухомого майна за актом приймання-передачі у статутний капітал товариства діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, який в даному випадку є його кредитором, оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому очевидно, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Повідомляв, що у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебуває аналогічна справа № 362/2197/26 за позовом іншої особи до ОСОБА_3 , ТОВ «Евокс Лайф», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б. про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, де за аналогічних обставин, маючи боргові зобов`язання та з метою уникнення звернення стягнення ОСОБА_3 передав майно до статутного капіталу ТОВ «Евокс Лайф».

Посилався на правові висновки Верховного Суду у справі № 916/1295/18 в постанові від 09 квітня 2019 року, згідно яких, якщо спір не стосується створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи за участю її учасників, він не є корпоративним.

Зазначав, що згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток-повідомлень на поштові адреси, в тому числі, в зв`язку з відсутністю у товариства електронного кабінету, на поштову адресу ТОВ «Евокс Лайф», що відповідає положенням ч. 6 ст. 128 ЦПК України. Судові повістки-повідомлення, направлені відповідачам ОСОБА_3 та ТОВ «Евокс Лайф», повернуті до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресатів за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вони вважаються такими, що отримали судову повістку-повідомлення.

Від третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б. надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним правочину учасника товариства щодо передачі належного йому нерухомого майна до статутного капіталу товариства, спір виник у зв`язку та пов`язаний із здійсненням господарської діяльності, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позов мотивував тим, що 11 жовтня 2021 року уклав з ОСОБА_3 договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С., зареєстрований в реєстрі за № 9516. Сторони визначили у п. 2 договору, що повернення позики здійснюється в гривнях в сумі, що еквівалентна 38500 доларів США, не пізніше 30 червня 2022 року.

Свої зобов`язання позичальник не виконав у встановлений договором термін, в зв`язку з чим 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2025 року у справі № 362/8590/24 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено та стягнуто на його користь суму 1 603 863,80 грн., що становить на день звернення до суду 38500 доларів США за курсом долара США до гривні, встановленого НБУ; витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн. та судовий збір 15140 грн. Після отримання рішення суду та виконавчих листів 04 лютого 2026 року судове рішення було звернуте до примусового виконання.

В ході виконавчого провадження було з`ясовано, що вже після настання зобов`язання повернення позики 04 грудня 2024 року ОСОБА_3 були вчинені дії щодо передачі належного йому майна до статутного капіталу ТОВ «Евокс Лайф», в результаті чого ОСОБА_3 збільшив свою частку в товаристві до 90,1 %, а саме садово-дачного будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 3221486900:04:003:0061, які передані на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна в статутний капітал від 04 грудня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелех З.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 1954, 1955. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ від 05 лютого 2026 року, учасником ТОВ «Евокс Лайф» є ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_3 та володіє часткою у розмірі 95,57 статутного капіталу.

Вважав, що ОСОБА_3 при здійсненні відчуження на користь пов`язаної особи ТОВ «Евокс Лайф» належного йому майна за актом приймання-передачі у статутний капітал товариства діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, який в даному випадку є його кредитором, оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому очевидно, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

До позову ОСОБА_1 в якості додатків надано копію рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі № 362/8590/24, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму 1 603 863,80 грн., що еквівалентно 38500 доларів США, а також судові витрати, копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 80164499 від 04 лютого 2026 року, копію акту приймання-передачі майна до статутного капіталу від 04 грудня 2024 року, копію протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Евокс Лайф» від 07 жовтня 2024 року, копію витягу з ЄДРПОУ від 05 лютого 2026 року, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, згідно акту приймання-передачі майна в статутний капітал ТОВ «Евокс Лайф» від 04 грудня 2024 року, акт укладено ОСОБА_3 як учасником товариства, та ТОВ «Евокс Лайф» про те, що учасник товариства, згідно з протоколом № 1 від 07 жовтня 2024 року, передав, а товариство прийняло негрошовий вклад в статутний капітал товариства у вигляді нерухомого майна, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 3221486900:04:003:0061 пл. 0,0977 га., місце розташування Київська область, Васильківський район, Порадівська сільська рада, цільове призначення: для індивідуального садівництва, та садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3221486900:04:003:0061; право особистої власності учасника товариства на земельну ділянку та садовий будинок підтверджується мировою угодою, затвердженою ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області 23 жовтня 2024 року, що набула чинності 08 листопада 2024 року, та ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2024 року, що набула чинності 03 грудня 2024 року.

Згідно протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Евокс Лайф» від 07 жовтня 2024 року, на зборах вирішено питання про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок додаткових вкладів та про затвердження часток учасників товариства, зокрема частка учасника ОСОБА_3 затверджена у розмірі 4 505 000 грн., що у відсотковому співвідношенні становить 90,10 %.

Згідно витягу з ЄДРПОУ станом на 05 лютого 2026 року, засновниками ТОВ «Евокс Лайф» є ОСОБА_4 (розмір частки 95,05 %), ОСОБА_5 (розмір частки 4,95 %); кінцевий бенефеціарний власник - ОСОБА_4 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 лютого 2026 року, право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221486900:04:003:0061, та садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Евокс Лайф» та перебуває в іпотеці на підставі договору від 17 липня 2025 року, іпотекодержателем є фізична особа ОСОБА_6 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини першої статті 20 ГПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19)».

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)).

Отже, серед ознак, визначених у частині першій статті 20 ГПК України, для відмежування господарської юрисдикції від інших є, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1); справи у спорах, що виникають з корпоративних правовідносин (пункт 3); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6); щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійними актів, що порушують право на майно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна (пункт 13) тощо.

Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивач звернувся з позовом про визнання недійсним правочину учасника товариства щодо передачі належного йому нерухомого майна до статутного капіталу товариства.

Апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що ОСОБА_3 не є учасником ТОВ «Евокс Лайф», оскільки такі аргументи спростовуються наявними у справі актом приймання-передачі майна в статутний капітал ТОВ «Евокс Лайф» від 04 грудня 2024 року та протоколом № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Евокс Лайф» від 07 жовтня 2024 року, на підставі яких судом встановлено зазначені обставини станом на час виникнення спірних правовідносин.

Виключення у подальшому ОСОБА_3 зі складу учасників ТОВ «Евокс Лайф», що підтверджується витягом із ЄДРПОУ станом на 05 лютого 2026 року, висновків суду першої інстанції у зазначеній частині не спростовує.

Разом із тим, судом першої інстанції при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі залишено поза увагою як суб`єктний склад спору, в якому позивач є фізичною особою, так і характер спірних правовідносин.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 правочин щодо переходу права власності на нерухоме майно, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства, може бути оскаржений та визнаний недійсним (пункт 103).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач ОСОБА_3 при здійсненні відчуження на користь пов`язаної особи ТОВ «Евокс Лайф» належного йому нерухомого майна за актом приймання-передачі у статутний капітал товариства діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, який в даному випадку є його кредитором, оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому вчинив такі дії з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Кінцевою метою пред`явленого ОСОБА_1 позову та захисту прав слід вважати повернення спірного нерухомого майна боржнику ОСОБА_3 задля звернення на нього стягнення.

Оскільки спір у цій справі виник щодо захисту прав власності позивача як кредитора у правовідносинах із відповідачем ОСОБА_3 , який, як вказує позивач, відчужив належне йому майно з метою уникнення виконання своїх боргових зобов`язань, апеляційний суд приходить до висновку, що цей спір відповідно до ст. 19 ЦПК України підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

При цьому спір у цій справі не пов`язаний з розпорядженням часткою в статутному капіталі юридичної особи, оскільки спірне нерухоме майно до моменту його відчуження не було об`єктом корпоративних прав (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 641/10389/20).

За даних обставин, заявлений позов не направлений на захист чи оспорювання корпоративних прав, а позовні вимоги не стосуються виникнення, здійснення чи припинення відповідачами їх господарської діяльності.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі з підстав того, що спір виник у зв`язку та пов`язаний із здійсненням господарської діяльності та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, зроблені за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є передчасними та помилковими.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин пункт 13 частини першої статті 20 ГПК України та необґрунтовано вважав, що спір, який виник між сторонами, є господарсько-правовим.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

Крім того, апеляційний суд враховує і погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що з моменту розподілу справи та реєстрації позовної заяви до постановлення ухвали сплинуло 38 днів, не може свідчити про належне забезпечення права позивача на справедливий суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ, справа № 362/3733/26 розподілена судді-доповідачу 04 травня 2026 року. Разом із тим, ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі постановлено судом першої інстанції лише 08 червня 2026 року.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2026 року не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, та з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.