Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №940/966/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 940/966/26 Головуючий у суді І інстанції: Мандзюк С.В.

провадження №22-ц/824/13323/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Пустовіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бобокала Романа Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 03 червня 2026 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та розпискою,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бобокал Р.Б. звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та розпискою.

Разом із позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просив:

1. Вжити заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 22.12.2025 року та розпискою від 15.05.2026 року;

2. Накласти арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих банківських рахунках ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), в межах загальної суми позовних вимог та судових витрат, а саме: 312 200,02 доларів США (або еквіваленту у гривні за курсом НБУ на день виконання) та 23 844,48 гривень;

3. Накласти арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих банківських рахунках ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ), в межах загальної суми позовних вимог та судових витрат, а саме: 312 200,02 доларів США (або еквіваленту у гривні за курсом НБУ на день виконання) та 23 844,48 гривень;

4. Накласти арешт (із забороною відчуження) на рухоме майно, нерухоме майно та корпоративні права (частки в статутних капіталах юридичних осіб), що належать на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зокрема на 100% часток у статутному капіталі ТОВ «ЗАВОД «ЕКОРМ» (код 37483493) та 100% часток у статутному капіталі ТОВ «СКИБИНЕЦЬКА ФЕРМА» (код 44930030), в межах загальної суми позовних вимог та судових витрат, а саме: 312 200,02 доларів США (або еквіваленту у гривні за курсом НБУ на день виконання) та 23 844,48 гривень;

5. Накласти арешт (із забороною відчуження) на рухоме майно, нерухоме майно та корпоративні права (частки в статутних капіталах юридичних осіб), що належать на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), зокрема на частку в статутному капіталі ТОВ «СКИБИНЕЦЬКА БІЙНЯ» (код 45091807), в межах загальної суми позовних вимог та судових витрат, а саме: 312 200,02 доларів США (або еквіваленту у гривні за курсом НБУ на день виконання) та 23 844,48 гривень. Встановити, що загальна сукупна вартість арештованих грошових коштів, рухомого/нерухомого майна та корпоративних прав, визначених у пунктах 2, 3, 4 та 5 цієї заяви, не може перевищувати загальної суми заявлених позовних вимог та судових витрат, а саме: 312 200,02 доларів США (або еквіваленту у гривні за курсом НБУ на день виконання) та 23 844,48 гривень.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову вказано, що оскільки подано позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 22.12.2025 року та розпискою від 15.05.2026 року, а загальна ціна позову становить 312200,02 доларів США (що включає основний борг та 3 відсотки річних) і до стягнення заявлено 23844,48 грн понесених судових витрат, відтак зазначена сума заборгованості є надзвичайно значною та істотною, що об`єктивно підвищує ризики ухилення боржників від її сплати.

Також необхідність негайного вжиття заходів забезпечення позову щодо активів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовується ризиком відчуження ними активів, оскільки відповідачі свідомо ухиляються від добровільного виконання грошових зобов`язань. Після настання строків повернення грошових коштів (20.01.2026 року за договором позики та 30.05.2026 року за розпискою), відповідачі жодних дій для погашення заборгованості не вчинили. Тривале ігнорування обов`язку з повернення такої значної суми коштів є формою недобросовісної поведінки та прямим свідченням небажання боржників добровільно врегулювати спір. Крім того, згідно з Інформаційною довідкою та відомостями, відповідачі володіють значним обсягом ліквідних активів, які можуть бути відчужені в найкоротші строки, зокрема: відповідач ОСОБА_2 володіє корпоративними правами у ТОВ «ЗАВОД «ЕКОРМ» та ТОВ «СКИБИНЕЦЬКА ФЕРМА», транспортними засобами (Dodge Ram1500, Isuzu Nqr 71p, Chevrolet Sport van, Renault Master), а також численними об`єктами нерухомості та земельними ділянками. Відповідач ОСОБА_3 володіє корпоративними правами у ТОВ «СКИБИНЕЦЬКА БІЙНЯ», преміальними транспортними засобами (Infiniti QX50, Nissan Rogue, Renault Master, Renault Kangoo), а також низкою об`єктів нерухомості та земельних ділянок.

Крім того, представник позивача в якості доказів на підтвердження ризиків щодо можливих намірів боржників відчужити активи покликається на відомості з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, в якому міститься запис від 15.12.2025 року про передачу ОСОБА_2 транспортного засобу у приватну заставу на користь іншої фізичної особи. Аналогічно, щодо майна ОСОБА_3 наявні системні записи про передачу автомобілів у приватні застави третім особам (зокрема, обтяження зареєстровані 08.04.2025 року та 05.08.2025 року). Оскільки зазначені дії були вчинені відповідачами вже в період укладення боргових правочинів та існування зобов`язань перед позивачем, відтак такі дії є підготовчими заходами до виведення активів з під можливого примусового стягнення.

За таких обставин, представник заявника вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому, а вжиття заходів забезпечення позову у справі сприятиме ефективному захисту порушених прав та інтересів позивача.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 03 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Бобокала Р.Б. про забезпечення позову.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Бобокал Р.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника позивача про забезпечення позову задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що предметом спору є стягнення надзвичайно значної суми коштів, що відповідачі володіють значним обсягом ліквідних активів, зокрема корпоративними правами, транспортними засобами, нерухомим майном і земельними ділянками, а в матеріалах справи наявні відомості про обтяження транспортних засобів відповідачів приватними заставами третіх осіб.

Суд першої інстанції помилково використав обставини справи №940/656/26 як підставу для відмови у забезпеченні позову, оскільки скасування заходів забезпечення позову в тій справі було зумовлено не відсутністю ризиків або їх спростуванням, а виключно процесуальним наслідком залишення позову без розгляду за заявою представника позивача.

Навпаки, сам факт того, що в іншій цивільній справі щодо ОСОБА_2 суд уже визнав достатніми підстави для накладення арешту на його кошти, рухоме майно, нерухоме майно та корпоративні права, підтверджує реальність ризиків невиконання майбутнього рішення суду, а не спростовує їх.

Також суд першої інстанції безпідставно поставив у провину позивачу відсутність відомостей про конректні банківські рахунки відповідачів, їх номери та назви банківських установ, оскільки такі відомості становлять банківську таємницю і не є об`єктивно доступними позивачу до моменту виконання ухвали суду органом примусового виконання.

Суд першої інстанції не врахував, що заявлені заходи забезпечення позову були співмірними з позовними вимогами, оскільки позивач просив накласти арешт на грошові кошти, рухоме майно та корпоративні права відповідачів виключно в межах суми позовних вимог та судових витрат, а також прямо просив встановити, що загальна сукупна вартість арештованого майна не може перевищувати 312 200,02 доларів США та 23 844,48 грн.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що заявником не надано достатніх доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняють дії, спрямовані на відчуження належного їм майна та виведення коштів, а заява не містить конкретного обґрунтування фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність накладення арешту.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Стаття 150 ЦПК України визначає перелік видів забезпечення позову. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У пунктах 2,4 частини першої цієї статті 150 ЦПК України вказано, що позов може забезпечуватись забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням встановлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі №904/1934/23, виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22).

За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року у справі №905/446/22).

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі №361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі №915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі №923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики від 22.12.2025 року та розпискою від 15.05.2026 року у загальному розмірі 312 200,02 доларів США.

З огляду на те, що між сторонами дійсно існує спір, предметом якого є вимога про повернення позики у значному розмірі, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідачів та неспівмірність негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, є помилковими.

Суд апеляційної інстанції вважає, що наявність підстав для вжиття заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, зокрема у разі задоволення позовних вимог, з метою забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, є очевидним.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на відповідне майно унеможливить здійснення юридичних правочинів, реєстрації речових прав стосовно такого та як процесуальний захід, покликаний та зможе забезпечити ефективний захист прав та законних інтересів позивача, з врахуванням правовідносин, які склалися.

Відмовивши у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти відповідачів розміщених на всіх відкритих банківських рахунках межах загальної суми позовних вимог та судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано інформації щодо рахунків, які належать відповідачам, та в яких саме банківських установах де відкриті відповідні рахунки.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23) та від 31 травня 2024 року у справі № 753/11003/20 (провадження № 61-6961ск24).

Крім того, не зазначення позивачем чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачам, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачам, а також грошові кошти відповідача, що знаходяться на будь-яких його рахунках, відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог, посилаючись на не співмірність цих заходів забезпечення із заявленими позивачем вимогами, відсутність інформації про рахунки відповідача, а також припущення про можливість порушення чинного законодавства при виконанні ухвали суду про забезпечення позову.

Що стосується заявленої позивачем в заяві про забезпечення позову вимоги про накладення арешту на корпоративні права (частки в статутних капіталах юридичних осіб), що належить:

на праві власності ОСОБА_2 , зокрема на 100% часток у статутному капіталі ТОВ «Завод «Екорм» та 100% часток у статутному капіталі ТОВ «Скибинецька Ферма» в межах загальної суми позовних вимог та судових витрат;

на праві власності ОСОБА_3 , зокрема на частку в статутному капіталі ТОВ «Скибинецька бійня» в межах загальної суми позовних вимог та судових витрат.

Суд апеляційної інстанції вважає, що в цій частині вимог заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки таке обмеження може призвести до перешкоджання господарської діяльності юридичної особи та є фактично втручанням у господарську діяльність товариств.

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Бобокала Романа Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 03 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Бобокал Романа Борисовича про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт у межах ціни позову у розмірі 312 200,02 доларів США на все майно (рухоме та нерухоме), грошові кошти, що містяться на всіх відкритих банківських рахунках що належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Реквізити сторін:

Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Боржник: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Строк пред`явлення постанови до виконання три роки.

Повний текст постанови складено «17» вересня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко