Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №752/9791/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року

м. Київ

апеляційне провадження № 33/824/3929/2026

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі захисника Опаріної А. Л., в інтересах ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на постанову Голосіївського районного суду міста Києва в складі судді Бойка О. В.

від 23 червня 2026 року

у справі № 752/9791/26 Голосіївського районного суду міста Києва

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП

громадянина Азербайджана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

У С Т А Н О В И В :

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП; накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60 грн на користь державного бюджету України.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду, 03.07.2026 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд постанову скасувати, провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Апелянт зазначає, що працівники патрульної поліції здійснили зупинку керованого ним транспортного засобу безпідставно та без доведення належними доказами факту порушення водієм Правил дорожнього руху України. На думку скаржника, за відсутності передбачених статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» законних підстав для зупинки водій не був зобов`язаний виконувати будь-які подальші вимоги поліцейських, а всі складені процесуальні документи є недопустимими доказами з посиланням на правову позицію Верховного Суду у справі № 686/11314/17. Крім того, апелянт стверджує про відсутність у його діях кваліфікуючої ознаки повторності правопорушення, оскільки до матеріалів справи не долучено засвідченої копії постанови про попереднє притягнення до відповідальності від 17.03.2026, а наявна довідка не замінює собою рішення уповноваженого органу та не підтверджує набрання ним законної сили. Також скаржник звертає увагу на розбіжність в ідентифікаційних даних, вказуючи, що попередня постанова винесена відносно особи на ім`я « ОСОБА_1 », тоді як його дійсне ім`я згідно з документом, що посвідчує особу, є « ОСОБА_1 ». Окремо апелянт наголошує на неможливості застосування до нього адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, посилаючись на пункт 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 та постанову Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 145/932/20, відповідно до яких такого стягнення можуть зазнати лише особи, які наділені цим правом, тоді як він посвідчення водія ніколи не отримував і лише проходить навчання. Насамкінець скаржник стверджує про порушення його процесуальних прав і гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мотивуючи це тим, що він є іноземцем, проте посадові особи поліції та місцевий суд не залучили до участі у справі перекладача та не з`ясували, чи володіє він мовою провадження.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник - адвокат Опаріна А. Л., підтримала подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи захисника, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

За змістом протоколу серії ЕПР1 № 633657 від 06.04.2026 ОСОБА_1 о 16 год. 40 хв. 06.04.2026 керував транспортним засобом «Peugeot 301», д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. Васильківській 20, без посвідчення водія відповідної категорії «В», тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, вчинив дане правопорушення повторно протягом року, про що свідчить постанова серії ЕНА № 6855186 від 17.03.2026. Вказаним діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1 а ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, суд першої інстанції виходив з доведеності вини останнього.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюється Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. Відповідно до статті 15 Закону України «Про дорожній рух» та пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія відповідної категорії, яке є офіційним документом, що підтверджує спеціальне право особи на безпечну участь у дорожньому русі як водія механічного транспортного засобу.

Пунктом 2.1 «а» Правил дорожнього руху України імперативно визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Частиною п`ятою статті 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, зокрема за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, є формальним. Його об`єктивна сторона полягає у фактичному здійсненні особою дій щодо керування механічним транспортним засобом за відсутності набутого у встановленому законом порядку права керування, що вчинено повторно протягом року після притягнення до відповідальності за аналогічне діяння. Суб`єктивна сторона зазначеного правопорушення характеризується прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що не володіє спеціальним правом на керування транспортним засобом, передбачає настання наслідків у виді порушення встановленого порядку управління та безпеки руху і свідомо допускає їх настання або бажає їх настання.

Оцінюючи суб`єктивну сторону дій скаржника, апеляційний суд бере до уваги, що ОСОБА_1 є громадянином Азербайджанської Республіки. Як Україна, так і Азербайджанська Республіка є повноправними Договірними Сторонами Конвенції про дорожній рух (Відень, 1968 рік). Статтею 41 цієї Конвенції закріплено фундаментальний міжнародний стандарт, за яким кожен водій автомобіля повинен мати дійсне національне або міжнародне посвідчення водія, видане уповноваженим органом. Наведена вимога є загальною та ідентичною для правових систем обох держав. За таких обставин, сідаючи за кермо автомобіля на території України без отримання посвідчення водія, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати протиправний характер своєї поведінки та грубе нехтування імперативною вимогою закону, обов`язковою для виконання в обох країнах, що остаточно підтверджує наявність у його діях прямого умислу на вчинення правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

Згідно зі статтями 251, 252 КУпАП доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів здійснюється суддею за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, беззаперечно підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 633657 від 06.12.2026, відомостями відеозапису з нагрудних камер працівників поліції, довідкою органів поліції щодо проведених заходів із перевірки повторності, а також особистими поясненнями самого скаржника, наданими в суді першої інстанції, де він не заперечував факт керування автомобілем за відсутності водійського посвідчення.

Доводи апеляційної скарги про відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу та неприпустимість доказів із посиланням на ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані. Предметом судового розгляду у цій справі є порушення порядку користування спеціальним правом та безпеки дорожнього руху, що полягає у допуску до керування джерелом підвищеної небезпеки особи, яка не має на це жодних законних підстав. Поліція відповідно до пунктів 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху та правомірністю експлуатації транспортних засобів. Безпосереднє виявлення факту перебування за кермом особи, яка не має права керування автомобілем, покладає на поліцейського обов`язок негайно припинити правопорушення задля усунення загрози життю та здоров`ю інших учасників руху. Правова позиція Верховного Суду у справі № 686/11314/17, на яку посилається скаржник, стосувалася оскарження в порядку адміністративного судочинства постанов патрульної поліції за порушення окремих пунктів правил маневрування, де сам факт порушення не був доведений технічними засобами, та не може бути автоматично екстрапольована на справи про триваючі проступки проти безпеки руху, пов`язані з повною відсутністю у водія права на керування транспортом. Факт перебування скаржника за кермом автомобіля підтверджено безспірними доказами та визнано самим апелянтом, що робить його суб`єктом відповідальності незалежно від процедурних мотивів зупинки.

Посилання апелянта на відсутність повторності вчинення діяння та недопустимість довідки органів поліції апеляційний суд оцінює критично. Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, повторність правопорушення визначається за даними автоматизованих баз Національної поліції про винесені постанови, які набрали законної сили. Відомості щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за постановою серії ЕНА № 6855186 від 17.03.2026 за частиною другою статті 126 КУпАП містяться у відповідній базі даних і були досліджені судом. Доказів оскарження чи скасування цієї постанови апелянтом надано не було.

Твердження скаржника щодо можливого винесення постанови від 17.03.2026 відносно іншої особи через неточність у написанні імені («ОСОБА_1» замість «ОСОБА_1») суд розцінює як штучно обраний спосіб захисту з метою ухилення від відповідальності. Матеріали справи свідчать, що особу скаржника під час первинного контакту з поліцією було ідентифіковано за національним паспортом іноземця з латинською транслітерацією імені, що зумовило незначну орфографічну похибку під час його перекладу українською мовою. При цьому дата народження, адреса проживання та інші демографічні ознаки повністю збігаються. Ознайомившись зі змістом протоколу серії ЕПР1 № 633657, у якому чітко зафіксовано посилання на постанову від 17.03.2026 та кваліфікацію за частиною п`ятою статті 126 КУпАП, ОСОБА_1 підписав його без будь-яких зауважень щодо своєї ідентифікації чи непричетності до попереднього порушення. Розумна та добросовісна особа у разі помилкового приписування їй правопорушення іншої людини негайно заявила б про це поліцейським, тоді як висунення цієї версії лише на стадії апеляційного перегляду повністю спростовує її достовірність.

Доводи апеляційної скарги про незаконність накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка ніколи не отримувала посвідчення водія, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права. Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП є абсолютно визначеною та передбачає безальтернативне поєднання накладення штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років. Законодавець Законом України від 16.02.2021 № 1231-IX спеціально запровадив ч. 5 ст. 126 цього Кодексу за повторне вчинення правопорушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, безпосередньо віднісши сюди повторність дій осіб, які взагалі не мають права керування транспортом (частина друга статті 126). Тлумачення цієї норми у спосіб, запропонований скаржником, призвело б до нівелювання волі законодавця та створення невиправданого привілею для системних правопорушників, які керують транспортом без отримання водійських документів, порівняно з особами, які такі документи отримали у встановленому законом порядку.

Посилання апелянта на пункт 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 судом до уваги не приймаються, оскільки вказані судові роз`яснення стосувалися попередньої редакції законодавства, коли повторне керування особою без водійських прав не утворювало окремого кваліфікованого складу правопорушення з обов`язковим позбавленням права керування. Посилання на правову позицію Верховного Суду від 29.03.2023 у кримінальній справі № 145/932/20 також є нерелевантним, оскільки кримінальне покарання регулюється спеціальними нормами статті 55 Кримінального кодексу України і не підлягає застосуванню до сфери адміністративної відповідальності за прямими та обов`язковими приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позбавлення права керування у даному випадку виступає правовим заходом обмеження спеціальної дієздатності порушника у сфері дорожнього руху, що унеможливлює як отримання водійського документа, так і законне перебування за кермом протягом визначеного постановою строку.

Доводи скаржника про порушення його права користуватися послугами перекладача повністю спростовуються матеріалами справи. Відповідно до відеозапису з нагрудної камери поліцейського за часовим маркером 01:13:29 на пряме запитання інспектора ОСОБА_1 чітко й недвозначно ствердно відповів, що розуміє українську мову. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення скаржник жодних заяв про залучення перекладача чи нерозуміння процесуальних дій не висловлював, протокол підписав особисто. Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 давав усні пояснення без допомоги перекладача, розумів суть висунутих обвинувачень та клопотань про призначення перекладача не заявляв, що виключає факт порушення його прав за статтею 268 КУпАП про адміністративні правопорушення та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин Голосіївський районний суд міста Києва дійшов обґрунтованого та законного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП про адміністративні правопорушення, правильно визначив вид та розмір адміністративного стягнення в межах санкції зазначеної статті, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваної судової постанови та закриття провадження у справі відсутні.

Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. П. Євграфова