Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №759/7003/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 759/7003/26

Провадження: № 22-ц/824/14242/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бабич Н. Д.,

у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 та споживачами послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, які надаються позивачем.

Зазначало, що відповідачі належним чином не виконували обов`язку щодо своєчасної та повної оплати спожитих житлово-комунальних послуг, унаслідок чого за період з 01 травня 2018 року утворилася заборгованість.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами грошових зобов`язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг, позивач просив солідарно стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року, за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води з 01 листопада 2021 року, а також заборгованість з плати за абонентське обслуговування та обслуговування вузлів комерційного обліку. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань просив стягнути інфляційні втрати, три проценти річних та пеню.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31.10.2021 послуги з централізованого опалення в сумі 6307.27 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 1534.83 грн., три відсотки річних 461.40 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води в сумі 15600,28 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3088.83 грн., три відсотки річних 937.34 грн., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25361.26 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3802.34 грн., три відсотки річних 1188.10 грн., пеню в розмірі 1445.49 грн., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 37565.63 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 5467.04 грн., три відсотки річних 1704.07 грн., пеню в розмірі 2073.30 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1766.67 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1544.75 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 100.31 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води в розмірі 120.68 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судові витрати сплачений судовий збір в розмірі по 1664 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (код ЄДРПОУ 03359836) витрати, пов`язані з витребуванням доказів по 133.65 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій одночасно зазначила, що не приймала участі у справі, однак оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання щодо її прав та інтересів.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про те, що вона не була залучена до участі у справі, хоча є співвласницею квартири АДРЕСА_1 нарівні з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що безпосередньо встановлено самим судом першої інстанції на підставі відомостей КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації». Крім того, у спірній квартирі зареєстроване її місце проживання.

Вказувала, що, незважаючи на встановлення зазначених обставин, суд розглянув справу без її залучення до участі у справі та поклав обов`язок зі сплати всієї заборгованості за житлово-комунальні послуги солідарно лише на двох інших співвласників квартири, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На її думку, таким рішенням суд фактично вирішив питання про її права та обов`язки як співвласниці квартири і споживача житлово-комунальних послуг, оскільки визначив склад осіб, відповідальних за оплату послуг, порядок та обсяг виконання зобов`язання щодо утримання спільного майна, не надавши їй можливості висловити свою позицію, подати докази та заперечення щодо заявлених вимог.

ОСОБА_1 наголошувала, що сам факт спільного проживання або спільної власності на квартиру не породжує солідарного грошового зобов`язання, оскільки відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок виникає лише у випадках, установлених договором або законом. Натомість, суд першої інстанції не встановив передбачених законом чи договором підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усієї заборгованості за послуги, спожиті у квартирі, яка належить на праві власності трьом особам.

Зазначала, що за загальним правилом співвласники зобов`язані брати участь у витратах на утримання спільного майна відповідно до належних їм часток, а тому суд мав установити розмір частки кожного співвласника та відповідний обсяг його обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг, а не покладати всю заборгованість солідарно лише на двох із трьох співвласників.

Також, звертала увагу на те, що суд першої інстанції не встановив, хто саме був споживачем відповідних послуг у спірні періоди, на кого було відкрито особовий рахунок, чи укладалися індивідуальні договори про надання комунальних послуг та чи існували будь-які домовленості між співвласниками щодо порядку їх оплати.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Від всіх учасників справи надійшли до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується відомостями Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей про зареєстрованих осіб у зазначеній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв`язку з чим з 01 травня 2018 року підприємство здійснює надання відповідних житлово-комунальних послуг.

Спірна квартира підключена до внутрішньобудинкової системи теплопостачання. Відомостей про відключення квартири у встановленому законодавством порядку від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води матеріали справи не містять.

Позивач зазначав, що за особовим рахунком, відкритим щодо квартири АДРЕСА_1 , обліковується заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка виникла у зв`язку з їх несплатою.

Зокрема, КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заявило до стягнення заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 307,27 грн та централізованого постачання гарячої води у розмірі 15 600,28 грн.

За період з 01 листопада 2021 року позивачем нараховано заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25 361,26 грн та постачання гарячої води у розмірі 37 565,63 грн.

Крім того, позивачем нараховано заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 766,67 грн, з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 544,75 грн, а також з обслуговування вузлів комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 100,31 грн та постачання гарячої води у розмірі 120,68 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» також нарахувало інфляційні втрати, три проценти річних та пеню за відповідні періоди.

Звертаючись до суду із цим позовом, КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» визначило відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та просило стягнути з них усю заявлену заборгованість солідарно.

Під час розгляду справи судом першої інстанції на виконання ухвали про витребування доказів надійшла інформація КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації», відповідно до якої право власності на спірну квартиру зареєстроване не лише за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а й за ОСОБА_4 .

Водночас, ОСОБА_4 до участі у справі як співвідповідач або третя особа судом першої інстанції не залучалася.

Відповідачі відзиву на позов не подали, а надіслана їм судом кореспонденція повернулася з відміткою оператора поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Установивши факт надання житлово-комунальних послуг за адресою спірної квартири та наявність заборгованості за їх оплату, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог та стягнув заявлену позивачем заборгованість солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Щодо права ОСОБА_1 як особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження судового рішення.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, процесуальний закон передбачає можливість апеляційного оскарження судового рішення не лише учасниками справи, а й особою, яка участі у її розгляді не брала, за умови наявності відповідного правового зв`язку між такою особою та правами, інтересами чи обов`язками, щодо яких ухвалено судове рішення.

При цьому питання про наявність такого правового зв`язку підлягає перевірці судом апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження з урахуванням змісту оскаржуваного рішення, предмета та підстав позову, характеру спірних правовідносин і доводів особи, яка звернулася з апеляційною скаргою.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 участі у розгляді справи судом першої інстанції не брала та до участі у справі як відповідач чи третя особа не залучалася.

Водночас, судом першої інстанції на підставі відомостей КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Матеріалами справи також підтверджується, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яка звернулася з апеляційною скаргою, є однією і тією самою особою, яка після розірвання шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

Крім того, відповідно до наявних у справі відомостей місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване у зазначеній квартирі.

Отже, ОСОБА_1 є співвласницею квартири, щодо якої позивачем здійснювалося нарахування вартості житлово-комунальних послуг та заявлено вимоги про стягнення утвореної заборгованості, а обставина належності їй частки у праві власності на цю квартиру безпосередньо встановлена судом першої інстанції та відображена у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись саме на зазначені обставини, стверджує, що розгляд спору про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані щодо квартири, співвласницею та зареєстрованою мешканкою якої вона є, без її участі стосується її прав та інтересів, а також порушує її право на участь у розгляді відповідного спору.

Наведені обставини свідчать про наявність безпосереднього правового зв`язку ОСОБА_1 із майном, щодо якого виникли спірні правовідносини, та дають підстави для перевірки судом апеляційної інстанції наведених нею доводів щодо впливу оскаржуваного рішення на її права та інтереси.

Водночас, на цій стадії така констатація не визначає наперед обґрунтованості доводів апеляційної скарги щодо обов`язковості залучення ОСОБА_1 до участі у справі як співвідповідача, наявності у неї обов`язку з оплати спірної заборгованості, характеру такого обов`язку, а також правильності визначеного позивачем суб`єктного складу відповідачів.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого .

Згідно з частиною другою статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, така дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не встановлено законом або не зазначено у пропозиції.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Частиною третьою статті 9 зазначеного Закону передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, солідарний характер відповідальності осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача та користуються житлово-комунальними послугами, у цьому випадку прямо передбачений законом.

Згідно зі статтею 541 ЦК України солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Щодо правовідносин, які виникли до зміни моделі надання відповідних комунальних послуг, застосуванню підлягали Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Згідно з пунктом 8 зазначених Правил послуги надавалися споживачеві відповідно до договору, оформленого на основі типового договору.

Пунктом 20 Правил № 630 передбачалося, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа чи відповідно до умов договору.

Водночас правовідносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води у подальшому регулюються відповідно Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, та Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182.

Отже, незалежно від зміни нормативної моделі надання відповідних послуг, обов`язок споживача оплачувати фактично отримані житлово-комунальні послуги зберігається.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не звільняє споживача від обов`язку оплатити фактично отримані послуги.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей у зазначеній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

При цьому, ОСОБА_4 , відомості про яку як про співвласницю квартири містяться в інформації КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації», та ОСОБА_1 , яка звернулася з апеляційною скаргою, є однією і тією самою особою, яка після розірвання шлюбу змінила прізвище.

Матеріалами справи також підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 підключена до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а відомостей про її відключення у встановленому законодавством порядку від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води матеріали справи не містять.

Починаючи з 01 травня 2018 року КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» здійснювало надання за вказаною адресою послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та гарячої води.

Доказів того, що у заявлений позивачем період відповідні послуги за адресою спірної квартири фактично не надавалися, надавалися іншою особою або що споживачі у встановленому законом порядку відмовилися від їх отримання, матеріали справи не містять.

Отже, сама по собі відсутність укладеного з кожним із відповідачів окремого письмового договору не свідчить про відсутність у них обов`язку оплачувати фактично отримані житлово-комунальні послуги.

Як правильно врахував суд першої інстанції, споживання житлово-комунальних послуг породжує обов`язок щодо їх оплати незалежно від факту оформлення договірних відносин у письмовій формі, що відповідає положенням статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

З наданого КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» розрахунку вбачається, що за особовим рахунком, відкритим щодо квартири АДРЕСА_1 , внаслідок несплати вартості отриманих послуг утворилася заборгованість.

Так, за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення становить 6 307,27 грн, а за послуги з централізованого постачання гарячої води - 15 600,28 грн.

За період з 01 листопада 2021 року позивачем нараховано заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25 361,26 грн та за послуги з постачання гарячої води у розмірі 37 565,63 грн.

Крім того, відповідно до наданого розрахунку обліковується заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 766,67 грн, з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води - 1 544,75 грн, а також з обслуговування вузлів комерційного обліку централізованого опалення - 100,31 грн та постачання гарячої води - 120,68 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем також здійснено нарахування інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені за відповідні періоди.

Перевіривши наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з іншими письмовими доказами, колегія суддів не встановила арифметичних помилок, невідповідності зазначених у ньому періодів заявленим позовним вимогам чи нарахування платежів, які не пов`язані з наданням житлово-комунальних послуг за спірною адресою.

Нараховані позивачем суми основної заборгованості узгоджуються з даними особового рахунку та поданими до суду розрахунками, а здійснені у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання нарахування відповідають характеру заявлених вимог та періодам існування відповідної заборгованості.

При цьому, ані відповідачами під час розгляду справи судом першої інстанції, ані ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не надано власного контррозрахунку заборгованості, доказів здійснення платежів, не врахованих позивачем, або інших доказів, які б свідчили про неправильність визначення позивачем обсягу наданих послуг чи розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Апеляційна скарга також не містить конкретних заперечень щодо окремих складових здійсненого позивачем розрахунку, застосованих при нарахуванні вихідних даних чи конкретних арифметичних помилок. Доводи ОСОБА_1 зводяться переважно до незгоди із визначеним позивачем суб`єктним складом відповідачів та солідарним характером покладеного на них обов`язку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності розміру заборгованості та відсутності підстав вважати наданий позивачем розрахунок неправильним.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність правових підстав для солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, закон пов`язує виникнення солідарної відповідальності за оплату житлово-комунальних послуг не виключно з наявністю в особи права власності на відповідне житлове приміщення, а також із фактом її проживання та/або реєстрації у житлі споживача і, відповідно, користування житлово-комунальними послугами нарівні зі споживачем.

При цьому, послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, а надалі - з постачання теплової енергії та гарячої води за своєю природою надаються щодо відповідного об`єкта нерухомого майна та забезпечують потреби осіб, які таким житлом користуються. Обсяг таких послуг визначається відповідно до показань засобів обліку, а у передбачених законодавством випадках - відповідно до встановленого порядку розподілу обсягу спожитої у будинку комунальної послуги.

Отже, для вирішення питання про обов`язок з оплати таких послуг правове значення має не лише те, на ім`я кого відкрито особовий рахунок чи з ким формально оформлено договірні відносини, а й те, чи належить особа до визначеного законом кола осіб, які користуються житлом та отримуваними у ньому житлово-комунальними послугами.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 та їх місце проживання зареєстроване у цій квартирі. Спірне житлове приміщення у відповідні періоди було підключене до внутрішньобудинкових систем теплопостачання та гарячого водопостачання, а доказів його відключення від відповідних мереж у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належать до кола осіб, на яких поширюються положення частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо солідарної відповідальності за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З наведеного вбачається, що встановлення під час розгляду справи тієї обставини, що ОСОБА_1 також є співвласницею спірної квартири та зареєстрована у ній, не спростовує наявності у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передбаченого законом солідарного обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг та не зумовлює необхідності відмови у заявлених до них вимогах.

Наявність іншої особи, яка також може належати до кола солідарних боржників, не припиняє та не зменшує обсягу відповідальності інших солідарних боржників перед кредитором, оскільки за змістом статті 543 ЦК України саме кредитору належить право визначати, до кого із солідарних боржників та в якому обсязі пред`являти вимогу про виконання зобов`язання.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 у спірний період зверталися до КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» із заявами про непроживання у квартирі, зміну кількості осіб, які фактично користуються житловим приміщенням, або повідомляли про інші обставини, які могли б мати значення для порядку нарахування та оплати житлово-комунальних послуг.

Так само матеріали справи не містять доказів відключення спірної квартири у встановленому законодавством порядку від систем централізованого теплопостачання чи гарячого водопостачання або припинення надання відповідних послуг у заявлений позивачем період.

За таких обставин, самі лише доводи про наявність іншого співвласника квартири не спростовують установленого законом солідарного характеру відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів також відмічає, що солідарний характер зобов`язання не означає, що особа, яка виконала його перед кредитором у більшому розмірі, ніж припадає на неї у внутрішніх відносинах між солідарними боржниками, позбавлена можливості вимагати відповідного відшкодування від інших осіб.

Так, відповідно до частини першої статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Отже, правовідносини між виконавцем житлово-комунальних послуг як кредитором та особами, на яких законом покладено солідарний обов`язок з їх оплати, необхідно відмежовувати від внутрішніх правовідносин між самими солідарними боржниками щодо остаточного розподілу між ними понесених витрат.

Тому, реалізація позивачем передбаченого статтею 543 ЦК України права вимагати виконання солідарного обов`язку від визначених ним боржників не позбавляє особу, яка виконає такий обов`язок, передбаченого статтею 544 ЦК України права на зворотну вимогу до інших солідарних боржників за наявності для цього відповідних правових підстав.

Відтак, доводи апеляційної скарги про необхідність уже в межах цього спору розподілити заявлену КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість між усіма співвласниками квартири пропорційно належним їм часткам не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про можливість її солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено, на кого саме відкрито особовий рахунок та чи укладено з відповідачами індивідуальні письмові договори.

Як зазначено вище, відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не звільняє особу від обов`язку оплатити фактично отримані нею послуги. Водночас особовий рахунок є способом обліку нарахувань і платежів щодо відповідного об`єкта споживання та сам по собі не визначає вичерпного кола осіб, на яких законом покладено обов`язок з оплати фактично отриманих житлово-комунальних послуг.

Доводів про те, що спірна квартира не була підключена до відповідних мереж, послуги у заявлені періоди не надавалися, їх надання припинялося або нарахування здійснювалися за інший об`єкт нерухомого майна, апеляційна скарга не містить.

Не наведено в апеляційній скарзі й конкретних обставин, які б свідчили про неправильне визначення судом першої інстанції розміру основної заборгованості, інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені, плати за абонентське обслуговування чи обслуговування вузлів комерційного обліку.

Відтак, перевіривши доводи апеляційної скарги у взаємозв`язку з установленими судом першої інстанції обставинами та наявними у матеріалах справи доказами, колегія суддів доходить висновку, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо фактичного надання житлово-комунальних послуг, наявності та розміру заборгованості, обов`язку відповідачів з її погашення та передбачених законом підстав для солідарного стягнення відповідних сум з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Інші доводи апеляційної скарги також не містять обставин, які б спростовували встановлені судом першої інстанції факти або давали підстави для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, та за своїм змістом зводяться до іншого тлумачення апелянтом характеру спірних правовідносин і норм матеріального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для його скасування чи зміни, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура