Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №756/8268/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10741/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026року місто Київ

справа № 756/8268/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретарів судового засідання - Балкової А.С., Щур К.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В., повний текст рішення складено 20 березня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні та припинення права на частку у спільному майні,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:

стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошову компенсацію вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 1566145,00 грн.;

право ОСОБА_3 на частку у праві спільної часткової власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 припинити з дня отримання ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 1566145,00 грн та визнати з цієї дати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

В мотивування вимог посилався на те, що 15 жовтня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували майно ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в рівних частках по 1/2 частці трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Вказував, що він тривалий проміжок часу позбавлений права користування та розпорядження майном, яке є неподільним, частка позивача не може бути виділена внатурі, відповідач одноосібно користується квартирою, не бажає добровільного розподілу, а тому позивач просив стягнути з ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості його частки квартири.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2026 рокупозов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 1566145 грн.

З дня виплати грошової компенсації визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , припинивши право ОСОБА_3 на частку у праві спільної часткової власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в розмірі 15140 грн. та витрати за отримання висновку експерта в сумі 15000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В мотивування вимог посилався на те, що судом першої інстанції не враховано, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 фактично був відсутній спір про право, який би вимагав захисту прав та інтересів позивача у судовому порядку.

Вказував, що позивач не додав до позовної заяви жодного доказу, що між ним та первісним відповідачем ОСОБА_4 дійсно існував спір щодо користування, володіння та розпорядження спільним майном, що права позивача були якимось чином порушені зі сторони іншого співвласника та що він якось до звернення до суду намагався вирішити спірні питання із ОСОБА_4 .

Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що задоволення позову призводить до втрати відповідачем єдиного житла по причині відсутності у неї коштів чи іншого майна для сплати присудженої грошової компенсації за частку та таким чином допущено не пропорційне втручання у мирне володіння майном (житлом).

Посилався на те, що відповідач на даний час перебуває у вкрай скрутному матеріальному становищі та не має жодних можливостей сплатити таку значну суму, яку стягнув суд на користь позивача.

Вказував, що відповідач не забезпечена іншим житломтаяк наслідок є невірними висновки суду в частині того, що спірна квартира АДРЕСА_1 не є єдиним житлом відповідача.

Зазначав, що сума присудженої компенсації значно перевищує реальну ринкову вартість 1/2 частини квартири.

06 липня 2026 року від представника позивача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2026 року постановленою, не виходячи до нарадчої кімнати, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_5 .

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Представник позивача всудовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_5 всудовому засіданні апеляційного суду просив задовольнити апеляційну скаргу представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що оскільки спірна квартира є неподільною річчю, а тому належним способом захисту вважає припинення його права на 1/2 частину квартири та стягнення з відповідача компенсації за його частку.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказувала на те, що вона не має фінансової можливості сплатити позивачу компенсацію вартості його частки квартири, за станом здоров`я вона не може працюватита що успадковане житло в неї єдине для проживання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що: впродовж тривалого проміжку часу з жовтня 2021 року порушується право позивача на мирне володіння майном, яке є неподільною річчю; у відповідача є інше житло, окрім частини успадкованої квартири; стягнення на користь позивача компенсації за його частку у праві спільної часткової власності на майно не буде становити для відповідача надмірний тягар, не буде суперечити принципу пропорційності та не порушує баланс приватних інтересів сторін на вільне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), й право ним розпорядитися за власним наміром.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 жовтня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували майно ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в рівних частках по 1/2 частці трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Квартира складається з трьох кімнат, загальна площа 76,9 кв.м, житлова площа 42,4 кв.м.

ОСОБА_3 в травні 2024 року звернувся до ОСОБА_4 з письмовою пропозицією розподілу майна, яке належить на праві спільної часткової власності шляхом продажу та (або) викупу його частки квартири.

Згідно висновку експерта ТОВ «Український центр судових експертиз» Голубенко І.М. №1-19/06 від 19 червня 2024 року за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи:

з технічної точки зору та відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, виділити внатурі 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 не вбачається за можливе;

ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 на час проведення дослідження становить 3132291,00 грн;

ринкова вартість 1/2 частки квартири складає 1566145,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом КМНО Скляр О.С. була заведена спадкова справа №01/2025, з якої вбачається, що ОСОБА_1 03 липня 2025 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Також з матеріалів спадкової справи встановлено, що ОСОБА_4 з 23 травня 2013 року до смерті була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_1 . Відомості про інших зареєстрованих осіб відсутні.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із ч.1 ст.357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Положеннями статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Приписи статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.

Саме тому під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.

У спірних правовідносинах підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 10 грудня 2025 року у справі №466/2128/23.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням (пункт 76).

Присудження компенсації на користь одного співвласника вартості його частки з інших співвласників за умови неможливості виділу її у натурі з неподільної речі не може відбуватися, якщо виконання такого рішення призведе до звернення стягнення на цю ж річ, яка є єдиним житлом (пункт 77).

Вирішуючи спори у справах про припинення права на частку в об`єктах нерухомості, особливо у тих, які є єдиним житлом, мають враховуватися особливості такого об`єкта, оцінюватися баланс інтересів сторін спору з урахуванням платоспроможності особи, на яку покладається обов`язок сплатити компенсацію за частку іншого співвласника, та критерії втручання у право особи на житло відповідно до приписів статті 8 Конвенції.

Примусове стягнення компенсації у розмірі, що перевищує фінансові можливості відповідача (відповідачів) та неминуче призведе до втрати його (їх) єдиного житла, порушує принцип пропорційності та покладає на відповідача (відповідачів) індивідуальний і надмірний тягар.

Таким чином, встановлення обставин, які стосуються можливості сплатити компенсацію вартості частки та втрати єдиного житла, впливає на правильність вирішення спору.

Аналогічний висновок міститься і у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2026 року у справі №761/12856/23, від 06 березня 2026 року у справі №296/2109/23.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що у заяві до нотаріуса ОСОБА_1 зазначила місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні суду першої інстанції відповідач пояснила, що дана квартира належала їй на праві власності в порядку спадкування після смерті батька.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 27 жовтня 2021 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 була продана.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 з 15 жовтня 2009 року по 25 жовтня 2021 року.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 липня 2025 року вбачається, що у власності ОСОБА_1 перебуває 1/2 частка спірної квартири.

Доказів на підтвердження того, що у власності відповідача на час ухвалення оскаржуваного рішення наявне інше житло, крім 1/2 частини успадкованої квартири матеріали справи не містять та стороною позивача також надано не було.

А відтак, зазначення судом першої інстанції про наявність у відповідача іншого житла, окрім частини успадкованої квартири не підтверджується доказами, які наявні у матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є інвалідом ІІ групи.

Вматеріалах справи відсутні докази щодо спроможності відповідача виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за останньоюправа власності на частину нерухомого майна належного позивачу.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 відчужила 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 на підставі договору міни від 30 квітня 2026 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пісаренко К.В.

Відповідно до Інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 03 серпня 2026 року, 30 квітня 2026 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 30 квітня 2026 року.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_5 пояснив, що дійсно він є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 30 квітня 2026 року. Зазначив, що він перед тим як укласти з відповідачем договір міни пропонував позивачу викупити його частку квартири на що ОСОБА_3 відмовився. Вказував, що йому відомо, що ОСОБА_7 давно хворіє, що у неї тяжкий майновий стан та що кошти від продажу квартири вона витрачала на лікування та життя.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що присудження за рішенням суду стягнення грошової компенсації частки позивача ОСОБА_3 з відповідача ОСОБА_7 , яка сплатити таку компенсацію неспроможна та визнання за останньою всупереч її волі права власності на частку позивача є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншого співвласника, що суперечить вимогам статті 319 ЦК України та принципу пропорційності цивільного судочинства, і є порушенням розумного балансу приватних інтересів.

З огляду на помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову внаслідок невідповідності таких висновків обставинам справи, а також неповного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні та припинення права на частку у спільному майні- відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст рішення складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: