Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №755/21909/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/21909/25 Головуючий у І інстанції Галаган В.І.

Провадження №22-ц/824/6933/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» - адвоката Дев`ятки Олександра Григоровича на рішення Дніпровського районного суду м. Києвавід 10 грудня 2025 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києвавід 29 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» (далі - ТОВ «Оптимед») про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та за час затримки розрахунку при звільненні.

Просила стягнути з відповідача ТОВ «Оптимед» на користь позивача:

- середній заробіток за затримку виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.07.2025 року у справі № 755/22389/24 про поновлення позивача на роботі за період з 23.07.2025 року до 08.08.2025 року в розмірі 6 181,71 грн;

- вихідну допомогу в розмірі 24 000,00 грн;

- компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 6 708,25 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (за вирахуванням всіх необхідних платежів та податків) з 12 серпня 2025 року по дату ухвалення судом рішення суду у даній справі, з розрахунку 363,63 грн за кожен день затримки.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 22.10.2018 року вона працювала на посаді лікаря офтальмолога в ТОВ «Оптимед».

19.07.2024 року позивачку було незаконно звільнено з роботи.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.07.2025 року у справі № 755/22389/24 наказ про звільнення було скасовано та позивачку було поновлено на роботі з 19.07.2024 року. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі рішення допущено до негайного виконання.

Однак, у порушення рішення суду в частині його негайного виконання, відповідачем видано наказ № 17-к про поновлення позивачки на роботі лише 07.08.2025 року, а можливість позивачці вийти на роботу надано лише з 11.08.2025 року, про що зазначено у наказі.

Крім того, відповідачем не виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.

У зв`язку із невиконанням відповідачем законодавства про працю, позивачем 08.08.2025 року було подано заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, про що відповідачем було винесено Наказ №18-к від 08.08.2025 року.

З огляду на вищевказані порушення відповідачем трудового законодавства, позивачка вказує на наявність у неї права щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.07.2025 року у справі № 755/22389/24 з 23.07.2025 року по 08.08.2025 року у розмірі 6 181,71 грн.

При цьому, на підставі ст. 44 КЗпП України, ураховуючи припинення трудового договору 08.08.2025 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачці вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 24 000,00 грн (8 000,00 грн*3 міс.).

Крім того, не виплаченою є компенсація за невикористані 51 день відпустки в сумі 13 648,83 грн (268,33 грн/д*51 д.).

Враховуючи, що позивачка не працювала у день звільнення, оскільки відповідач видав наказ про допуск позивача до роботи з 11.08.2025 року, відповідач повинен був провести виплату всіх належних позивачу сум не пізніше 11.08.2025 року, однак дане зобов`язання відповідачем також не виконано, тому позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12.08.2025 року по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденної зарплати в розмірі 363,63 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.07.2025 року у справі № 755/22389/24 про поновлення позивача на роботі за період з 23.07.2025 року до 08.08.2025 року в розмірі 6 181 (шість тисяч сто вісімдесят одну) гривню 71 копійку.

Стягнуто з Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнуто з Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на ОСОБА_1 компенсацію за не використані дні щорічної відпустки в розмірі 6 708 (шість тисяч сімсот вісім) гривень 25 копійок.

Стягнуто з Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (за вирахуванням всіх необхідних платежів та податків) з 12 серпня 2025 року по дату ухвалення рішення суду у даній справі у розмірі 31 635 (тридцять одну тисячу шістсот тридцять п`ять) гривень 81 копійку.

Стягнуто з Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять ) гривень 20 копійок.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року стягнуто зі Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду по суті спору, адвокат Дев`ятка О.Г. в інтересах Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимед» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду.

Посилаючись на незаконність рішення суду з огляду на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та не правильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції відповідач був позбавлений права на подання відзиву разом з доказами у встановлений ним строк, оскільки судом було встановлено строк для подачі письмових заяв по суті позову до 10 грудня 2025 року.

Однак судом першої інстанції цього ж дня було ухвалено рішення, в якому зазначено, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву та не надав суду інформації щодо розміру посадового окладу позивача в період з 01 червня 2025 року по 08 серпня 2025 року та кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки лікаря офтальмолога за період роботи з 22 жовтня 201 року до 28 лютого 2022 року.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із правових наслідків, пов`язаних з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року у справі № 755/22389/25, яким визнано незаконним та скасовано наказ Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» від 19 липня 2024 року № 09-к про звільнення ОСОБА_1 згідно статті 38 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря офтальмолога Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» з дня незаконного звільнення, тобто з 19 липня 2024 року; допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі.

Проте, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2025 року у справі № 755/22389/25 відкрито апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою адвоката Дев`ятка О.Г., який діє від імені та в інтересах Спільного Українсько-Британського підприємства ТОВ «Оптимед», на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року в справі № 755/22389/25. На момент подачі апеляційної скарги остаточне рішення апеляційним судом не прийнято.

Апелянт вказує, що у цій справі, фактичні підстави позову є доведеними тільки в частині рішення, допущеного до негайного виконання - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі, тому у задоволенні вимоги про стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за вирахуванням всіх необхідних платежів та податків) з 12 серпня 2025 року по дату ухвалення рішення суду у даній справі у розмірі 31 635, 81 грн, слід відмовити, як таких, що заявлені передчасно.

Також представник апелянта зазначає, що судом першої інстанції вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було задоволено з порушенням норм матеріального права, оскільки позивачка з вимогою про проведення з нею остаточного розрахунку після звільнення та виплатою всіх сум, що належать їй від Товариства до Товариства не зверталась. Таким чином, право на стягнення цих сум у судому порядку у позивача не виникло, тому у задоволені цієї вимоги слід відмовити з огляду на її передчасність.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, адвокат Дев`ятка О.Г. зазначає, що при ухваленні судом додаткового рішення не було враховано умови договору про надання правничої допомоги від 03.11.2025 року, відповідно до яких розмір гонорару адвоката та порядок розрахунків визначається в додатку до договору (пункт 3.1.).

Так, відповідно до п. 1 додатку № 1 до договору сторони визначили, що за надання правничої допомоги позивачу у цій справі в суді першої інстанції клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар в сумі 10 000 грн протягом 5 днів з дати винесення судом першої інстанції рішення за позовною заявою клієнта про стягнення відповідних сум.

Зазначає, що відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не звільняло суд першої інстанції від обов`язку надати оцінку обґрунтованості заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, з огляду на представництво ним позивача у аналогічних справах, у яких ним подавалися заяви по суті справи, в тому числі позовні заяви, які по суті є аналогічними позовній заяві у цій справі, необхідності направлення адвокатського запиту тощо.

В детальному описі наданої правничої допомоги адвокатом зазначені надані послуги, проте не вказаний час, витрачений для надання цих послуг.

Представником позивача у доданих до заяви документах також не вказані здійснені ним витрати часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавило відповідача можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Докази про розмір судових витрат були подані до суду представником позивача через «Електронний суд» 15.12.2025, після прийняття рішення судом першої інстанції.

Обґрунтувань поважності причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі, заява представника ОСОБА_1 - адвоката Юрченка Ю.І. не містить.

Вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.

Зазначає, що за відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності, суд мав відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому адвокатом Юрченко Ю.І. в інтересах ОСОБА_1 , представник позивача посилається на безпідставність доводів скарги в частині позбавлення судом відповідача права на подачу відзиву з доказами у встановлений судом строк.

Представник позивача зазначає, що відповідно до картки руху документу ухвали від 13.11.2025 суд першої інстанції отримав повідомлення про її доставку відповідачу в його електронний кабінет 24 листопада 2025 року, відповідно, відповідач мав право подати відзив з усіма доказами, які вважав за потрібне, не пізніше 09 грудня 2025 року, однак своїм правом не скористався та відзив не подав, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо доводів апелянта про передчасність вимоги про стягнення вихідної допомоги, то зазначає, що 08 серпня 2025 року трудовий договір між позивачем та відповідачем був припинений внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю, на підставі наказу відповідача від 08.08.2025 № 18-к. Відповідач визнав наявність порушень законодавства про працю перед позивачем, більш того, вони, зокрема, підтверджені і рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 7618/9411/23, яке набрало законної сили, що встановлює безумовний обов`язок відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Вимога позивача про виплату вихідної допомоги є законною та підлягає задоволенню в повному обсязі, що і було зроблено судом першої інстанції відповідно до вимог законодавства.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо середньоденної плати позивача за два останні місяці роботи до дати звільнення в розмірі 268,33 грн, то зазначає, що відповідач для підтвердження необхідності врахування цієї суми посилається на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року у справі № 761/9411/23, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року та на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року у справі № 755/22389/24.

Однак, факти, встановлені рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року у справі № 761/9411/23 та рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року у справі № 755/22389/24, не є і не можуть бути преюдиційними для даної справи, оскільки стосуються абсолютно різних періодів, твердження відповідача є маніпулятивними, безпідставними, такими, що не відповідають дійсним обставинам, а рішення суду законним та обґрунтованим, винесеним з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Крім того, представник позивача зазначає, що представником відповідача в апеляційній скарзі зазначалось, що вона не зверталась до відповідача з вимогою про проведення з нею остаточного розрахунку, однак вказана обставина не відповідає дійсності. Позивач у заяві про звільнення зазначала про вимогу виплати всіх належних сум у строк встановлений законодавством, тому відповідач мав провести розрахунок з позивачем не пізніше 11 серпня 2025 року.

Зазначає, що стягуючи з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (за вирахуванням всіх необхідних платежів та податків) з 12 серпня 2025 року по дату ухвалення рішення суду у даній справі, суд першої інстанції врахував всі докази у справі та виніс законне і обґрунтоване рішення.

Представником позивача також було подано відзив на апеляційну скаргу щодо оскарження додаткового рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2026 року.

В обґрунтування вказаного відзиву зазначає, що заява про ухвалення додаткового рішення буда подана з дотриманням строку, встановленого ЦПК України.

Крім того вказує, що обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, що заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Відповідач в свою чергу мав достатньо часу для подачі такого клопотання, однак не скористався таким правом та не подав вказане клопотання, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави розглядати питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

У судовому засіданні представник ТОВ «Оптимед» - адвокат Дев'ятка О.Г. підтримав апеляційні скарги, просив задовольнити.

ОСОБА_2 та її представник - адвокат Барбанова Л.В. проти задоволення апеляційних скарг заперечували, просили залишити рішення суду першої інстанції та додаткове рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді- доповідача Таргоній Д.О., пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитись із такими висновками.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.10.2018 року на підставі трудового договору ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТОВ «ОПТИМЕД» на посаду лікаря офтальмолога з посадовим окладом 8 000,00 грн. (а.с. 27-28, 29)

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року у справі № 761/9411/23, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, визнано незаконним та скасовано наказ директора Спільного Українсько-Британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» від 24.03.2022 № 8-к, яким було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 та поновлено дію трудового договору. Стягнуто з Спільного Українсько-Британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 72 985,76 грн. (а.с. 33-38, 39-43)

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року у справі № 755/22389/24, визнано незаконним та скасовано наказ Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» від 19 липня 2024 року № 09-к про звільнення ОСОБА_1 згідно статті 38 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря офтальмолога Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» з дня незаконного звільнення, тобто з 19 липня 2024 року. Стягнуто з Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 69 765 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят п`ять) гривень 80 копійок. Стягнуто з Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі. (а.с. 9-23)

Наказом ТОВ «ОПТИМЕД» № 17-к від 07 серпня 2025 року на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року у справі № 755/22389/24 поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря офтальмолога ТОВ «ОПТИМЕД», наказано ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов`язків 11 серпня 2025 року, надати ОСОБА_1 трудову книжку для оформлення на посаді лікаря офтальмолога, бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. (а.с. 24)

08 серпня 2025 року ОСОБА_1 на ім`я генерального директора ТОВ «ОПТИМЕД» подала заяву про звільнення за власним бажанням 08 серпня 2025 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору. (а.с. 25)

Наказом ТОВ «ОПТИМЕД» № 18-к від 08 серпня 2025 року звільнено ОСОБА_1 з посади лікаря офтальмолога з 08 серпня 2025 року відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в зв`язку з набранням законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/9411/23). (а.с. 26)

За даними табелів обліку використання робочого часу працівників за квітень 2024 року та за червень 2024 року посадовий оклад лікаря офтальмолога ОСОБА_1 становив 8 000,00 грн. (а.с. 29, 30)

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення Іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

У даній справі встановлено, щоДніпровський районний суд м. Києва, районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року у справі № 755/22389/25, задовольняючи позов ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді лікаря офтальмолога ТОВ «Оптимед» з 19 липня 2024 року допустив негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (зокрема, постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22), від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) та багатьох інших).

Тобто, законодавець передбачив обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц).

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків (подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 16 лютого 2024 року у справі № 947/7076/22).

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач, ТОВ «Оптимед», який 07 серпня 2025 року виконав рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року у справі № 755/22389/25 в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді лікаря офтальмолога шляхом видачі наказу № 17-к, допустив затримку виконання рішення суду на 17 днів, у зв`язку із чим, за період з 23.07.2025 по 08.08.2025 року з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

Поряд із цим, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції встановив розмір середньоденного заробітку позивача з порушенням приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України, а також не у відповідності до правил, передбачених Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року у справі № 761/9411/23, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, визнано незаконним та скасовано наказ директора Спільного Українсько-Британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» від 24.03.2022 № 8-к, яким було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 та поновлено дію трудового договору. Стягнуто з Спільного Українсько-Британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 72 985,76 грн.

У справі №761/9411/23 суди встановили, що заробітна плата позивачки за два останні місяці (січень, лютий 2022 року) перед призупиненням трудового договору складала 10 465,00 грн (5 232,50 + 5 232,50, відповідно); а розмір середньоденного заробітку становить 268,33 грн (розраховано шляхом ділення суми заробітної плати за останні два місяці роботи (10 465,00 грн) на кількість відпрацьованих днів за цей період (39 днів).

Вказаний середній заробіток було розраховано відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.01.2026 5 України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2023 року в справі № 183/3930/18 (провадження № 61-19941св21) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Наведене свідчить, що суд першої інстанції при ухваленні рішення мав виходити із розміру середньоденного заробітку позивача, встановленого судовим рішенням у справі №761/9411/23 в сумі 268,33 грн.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що саме на такий розмір середньоденного заробітку посилалася позивачка, звертаючись з позовом у справі №755/22389/24, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на вказане, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у даній справі має становити 268,33*17=4561,61 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У даній справі встановлено, що 08 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 08 серпня 2025 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору. (а.с. 25)

Наказом ТОВ «ОПТИМЕД» № 18-к від 08 серпня 2025 року звільнено ОСОБА_1 з посади лікаря офтальмолога з 08 серпня 2025 року відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в зв`язку з набранням законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/9411/23). (а.с. 26)

Згідно зі статтею 44 КЗпП Українипри припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Чинне національне законодавство закріплює правові гарантії дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, спрямованих на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з не залежних від працівника обставин.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав. Тобто основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27 березня 2024 року у справі № 202/3322/22 (провадження № 61-12897св23).

За даними табелів обліку використання робочого часу працівників за квітень 2024 року та за червень 2024 року посадовий оклад лікаря офтальмолога ОСОБА_1 становив 8 000,00 грн. (а.с. 29, 30)

З урахуванням зазначеного, та враховуючи, що станом на 2025 рік мінімальний розмір заробітної плати становив 8000,00 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення вихідної допомоги в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, а саме - 24 000, 00 грн.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду у вказаній частині не спростовують.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустку», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Таким чином, період з дати поновлення позивача на роботі за рішенням суду, тобто з 19.07.2024 року до дати звільнення позивача з роботи, тобто до 08.08.2025 року, а також період встановленого рішенням суду незаконного припинення дії трудового договору з позивачем з 01.03.2022 по 28.02.2023 року, є складовою стажу роботи позивача, що надає право на щорічну основну відпустку (51 день).

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що належна до виплати сума компенсації за 51 день відпустки становить 13 648,83 грн, з розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 268,33 грн, розрахованої за вказаний період відповідно до рішень суду, що долучені до матеріалів даної справи.

Подаючи апеляційну скаргу відповідач зазначених висновків суду та правильності здійснених судом розрахунків не спростував.

Щодо вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Тобто законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

На вказаному наголошено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25).

Враховуючи, що позивачка не працювала в день звільнення, 08.08.2025 року, відповідач повинен був провести повний розрахунок з позивачкою (включаючи вихідну допомогу та компенсацію невикористаної щорічної відпустки) не пізніше 11 серпня 2025 року (враховуючи, що 09 та 10 серпня - вихідні дні), однак дане зобов'язання своє не виконав.

Відповідно, за період з 12 серпня 2025 року по 10 грудня 2025 року (дату ухвалення рішення по справі), розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 23 344, 71 грн (268,33 * 87 днів).

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції також допустив помилку при здійсненні розрахунку середнього заробітку, не врахувавши наявність преюдиційного рішення суду у справі №761/9411/23, яким розмір середньоденного заробітку позивача встановлено в сумі 268,33 грн.

Колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийняте 10.12.2025, в останній день строку, встановленого відповідачу для подання відзиву, чим порушено процесуальні права сторони. Так, прийняття судом рішення 10.12.2025 року не вплинуло та не обмежило права відповідача на подання відзиву разом з доказами у встановлений судом строк, яким з огляду на матеріали справи, відповідач так і не скористався.

Не заслуговують на увагу також доводи відповідача про передчасність звернення позивача із вимогами про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на подання ТОВ «Оптимед» апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року у справі №755/22389/24.

Приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю.

Відповідно, поновлення позивачки на роботі було прямим обов`язком відповідача, який не залежить від рішення суду апеляційної інстанції.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року залишено без змін рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року у справі №755/22389/24.

Необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги про те, що у позивачки не виникло право стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з вимогою про проведення з нею остаточного розрахунку після звільнення та виплатою всіх сум, що належать їй від Товариства позивачка до Товариства не зверталась. Зазначене, зокрема, спростовується змістом заяви ОСОБА_1 про звільнення від 08.08.2025 року, згідно якої позивачка просила СП ТОВ «Оптимед» здійснити виплату усіх належних їй сум у строк, встановлений статтею 116 КЗпП України.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року.

З матеріалів даної справи вбачається, що представник позивачки, адвокат Юрченко Ю.І., 15 грудня 2025 року, тобто з дотриманням строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, подав до суду першої інстанції за допомогою системи «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.

Проаналізувавши докази, додані представником позивача до вказаної заяви, враховавши обсяг виконаних представником позивача робіт щодо підготовки позовної заяви, зібрання доказів у справі, суд першої інстанції, визнав доведеними витрати позивача на правничу допомогу згідно Договору про надання правничої допомоги № 03/11/25 від 03.11.2025 року в сумі 10 000,00 грн, та з урахуванням задоволення позовних вимог, стягнув з відповідача на користь позивача такі витрати в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із такими висновками.

До заяви про ухвалення додаткового рішення представник позивача - адвокат Юрченко Ю.І. додав детальний опис наданої правничої допомоги по цій справі, яка складається із:

1) вивчення документів, судової практики та формування правової позиції з питання надання правничої допомоги;

2) складення та направлення адвокатського запиту від 03.11.2025 для зібрання доказів в порядку підготовки до подання позовної заяви;

3) формування пакету доказів, складення та подання до суду позовної заяви по цій справі;

4) отримання та доведення до відома позивача інформації про рух справи, надання копії судових рішень, що надійшли від суду.

Апеляційний суд звертає увагу, що в детальному описі наданої правничої допомоги адвокатом зазначені надані послуги, проте не вказаний час, витрачений для надання цих послуг.

В пункті 3.1. Договору №03/11/25 про надання правничої допомоги від 03.11.2025 року, укладеного між Адвокатським бюро «Юрченко Юрій та партнери» з ОСОБА_1 , зазначено, що розмір гонорару адвоката та порядок розрахунків визначається в додатку до договору.

Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до Договору сторони визначили, що за надання правничої допомоги позивачу у цій справі в суді першої інстанції Клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар в сумі 10 000 грн протягом 5 днів з дати винесення судом першої інстанції рішення за позовної заявою Клієнта про стягнення відповідних сум.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). 5.44.

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

Згідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наведено наступний правовий висновок:

«37. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися».

Колегія суддів зауважує, що у цій справі представником позивача у доданих до заяви документах не вказані здійснені адвокатом витрати часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє суд можливості оцінити реальність та співмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Поряд із цим, з матеріалів справи вбачається, що адвокат Юрченко Ю.І. раніше представляв інтереси позивачки ОСОБА_3 у справі № 761/9411/23, про визнання незаконним та скасування наказу директора Спільного Українсько-Британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед» від 24.03.2022 № 8-к про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 та поновлення дії трудового договору, а також у справі № 755/22389/25 за позовом ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу Спільного Українсько Британського підприємства ТОВ «Оптимед» від 19 липня 2024 року № 09-к про звільнення ОСОБА_1 .

З огляду на вказане, з урахуванням участі адвоката Юрченка Ю.І. у розгляді судами пов`язаних із даною справою трудових спорів за позовами ОСОБА_3 , адвокат не потребував значних витрат часу для вивчення документів, судової практики та формування правової позиції з питання надання правничої допомоги у даній справі. Крім того, долучення до позовної заяви доказів, які раніше долучались адвокатом у справах № 761/9411/23 та № 755/22389/25, не потребувало витрат додаткового часу і роботи для їх здобуття.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що пропорційним, розумним та справедливим у даній справі, буде стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 5 000,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг адвоката Дев'ятка О.Г., як представника СП ТОВ «Оптимед», частково заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, а також в частині стягнення витрат на правову допомогу, не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак ухвалене у справі рішення по суті спору та додаткове рішення відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягають зміні шляхом зменшення розміру стягнутих сум.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Спільного Українсько-Британського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимед», подані адвокатом Дев`яткою Олександром Григоровичем, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києвавід 10 грудня 2025 року змінити в частині визначення середнього заробітку за затримку виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.07.2025 року у справі № 755/22389/24 про поновлення позивача на роботі за період з 23.07.2025 року до 08.08.2025 року, зменшивши його розмір до 4 561,61 гривень; а також в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за вирахуванням всіх необхідних платежів та податків) з 12 серпня 2025 року по 10 грудня 2025 року, зменшивши його до 23 344, 71 гривень.

Змінити додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києвавід 29 грудня 2025 року, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, які підлягають до стягнення зі Спільного Українсько-Британського Підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТИМЕД» на користь ОСОБА_1 , до 5 000,00 гривень.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складене 17 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб