Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №755/6821/23 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року місто Київ

справа № 755/6821/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/4843/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Коваленко І.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: стягувач Акціонерне товариство «Аграрний фонд», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук Віталій Григорович,-

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: стягувач АТ «Аграрний фонд», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук В.Г., в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист від 16.01.2026 у справі №755/6821/23.

В обґрунтування заяви посилається на те, що зі змісту оприлюднених приватним виконавцем в Автоматичній системі виконавчих проваджень убачається, що виконавчий лист, який є підставою для відкриття виконавчого провадження, складений та підписаний неуповноваженою особою. Зокрема, виконавчий лист підписаний «за» суддю Дніпровського районного суду міста Києва І.В. Коваленко, що убачається з похилої риски («/») перед словами «Суддя (підпис) І.В. Коваленко», а візуально наявний у виконавчому листі підписи не належить судді Дніпровського районного суду міста Києва І.В. Коваленко. Крім того, 16.01.2026 суддя Дніпровського районного суду міста Києва І.В. Коваленко не брала участь в автоматизованому розподілі справ через перебування у відпустці 14 і більше днів на підставі наказу № 353/вщ), що убачається з публічної інформації на веб-сайті Судова влада України (https://court.gov.ua/log_documents/67535794/2604/, https://court.gov.ua/fair/sud2604/). Наведене убачається з аналізу Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17.10.2023р. № 485). Інструкція передбачає, що кожен документ підписується посадовою особою із зазначенням її посади, прізвища та власного імені. Якщо посадова особа, за підписом якої підготовлено документ, відсутня, документ оформляється за підписом особи, яка виконує її обов`язки. Не допускається підписання документа зі словом "за" чи іншою позначкою перед назвою посади (п. 8 Розділу XIV. Опрацювання та надсилання вихідних документів). Видача виконавчих листів судами регулюється окремим розділом Інструкції - Розділ XIX. Звернення судових рішень до примусового виконання. Згідно з п. 2 Розділу XIX, звернення судових рішень до примусового виконання виконавчий лист, які виготовляються судом, мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Згідно з частиною першою статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала. Згідно з частиною четвертою статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею. Отже, закон передбачає наслідки відсутності підпису на виконавчому документі: якщо на виконавчому листі відсутній підпис судді або гербова печатка суду, приватний виконавець зобов`язаний повернути такий документ стягувачу без прийняття до виконання. Відтак за обставинами справи очевидно, що виконавчий лист не відповідає вимогам закону, виданий з порушенням процедури і позбавляє можливості визначити особу, яка підписала виконавчий лист, а тому приватний виконавець не мав правових підстав для відкриття виконавчого провадження. Постанова про відкриття виконавчого провадження належить до скасування із поверненням виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання на підставі статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Віталія Пилипчука відкрито виконавче провадження від 22.01.2026 ВП НОМЕР_1 та ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва №755/6851/23 від 16.01.2026. При цьому, складаючи вказані постанови, приватний виконавець усвідомлював явно протиправний характер своїх дій з огляду на очевидний для обізнаного правника, який надає публічні послуги, недоліки виконавчого листа. Приватний виконавець є особою зі спеціальним статусом, який визначається Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», є суб`єктом незалежної професійної діяльності, метою якої є отримання грошової винагороди. Отже, приватний виконавець зобов`язаний здійснювати свою діяльність обачно і добросовісно з урахуванням вимог, що висуваються статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», проте у цьому випадку він умисно проігнорував приписи закону, користуючись своїми повноваженнями під час виконання професійних обов`язків всупереч законним інтересам ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що неупередженому сторонньому спостерігачу зрозуміло, що усі без виключення висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, суперечать common sense - здоровому глузду. Суд першої інстанції протиправно не дослідив, не проаналізував та не оцінив жодного аргумента, наведеного у заяві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Суд вдався до безпідставної підміни предмету розгляду. Суд першої інстанції не висловився жодним словом про наслідки оцінки поданих доказів.

Вказує, що виконавчий лист, призначений для примусового виконання рішення суду, не підлягає виконанню, якщо складений неуповноваженою особою всупереч частини третьої статті 431 ЦПК України, статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції.

Посилається на те, що для правильного розв`язання заяви суд першої інстанції повинен був дослідити дотримання судом вимог закону під час видачі виконавчих листів. Суд першої інстанції свого завдання не виконав через помилкове визначення предмету судового засідання під час розгляду заяви. Суд першої інстанції внаслідок неналежного дослідження змісту заяви та поданих доказів виявився нездатним встановити дійсні обставини, а тому не застосував належну норму права в обставинах, що склались, і ухвалив явно протиправне рішення. Суду першої інстанції достовірно відомо, що виконавчі листи не відповідають вимогам частини третьої статті 431 ЦПК України, статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а тому законом установлені юридичні наслідки недотримання порядку складання виконавчих документів. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення всупереч звичайному розумінню справедливості та букві закону, проігнорував очевидні вади виконавчих документів, не вдався до дій, які відповідають завданню цивільного судочинства, не застосував норму матеріального права для відновлення верховенства права. Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Оскаржуваним рішенням суд допустив безладний перебіг судового процесу, оскільки порушив порядок видачі виконавчих документів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Аграрний фонд» - Банчук Б.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2026 року - без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга не містить жодних правових підстав, передбачених ст. 432 ЦПК України для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Аргументи апелянта зводяться до посилань на порядок оформлення виконавчого листа, що виходить за межі предмета розгляду в порядку ст. 432 ЦПК України та не може слугувати підставою для скасування законної ухвали суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник АТ «Аграрний фонд» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи товариство було повідомлено належно. Представник АТ «Аграрний фонд» - Банчук Б.М. надіслав заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що представник на 10 вересня 2026 року зайнятий у судовому засіданні Броварського міськрайонного суду Київської області у кримінальному провадженні, в якому АТ «Аграрний фонд» є потерпілим, у зв'язку з чим фізично неможливо забезпечити явку у дане судове засідання. Крім того, повідомлено, що інший представник товариства у період з 29.08.2026 року по 15.09.2026 включно перебуватиме у щорічній основній відпустці.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представник (захисник) чи сторона по справі не з`явився в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити справу по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представника особи чи самої особи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи подання відзиву на апеляційну скаргу представником АТ «Аграрний фонд», в якому висловлено свою позицію щодо доводів апеляційної скарги, обмеження процесуального строку розгляду справи, передбаченого ЦПК України, достатність матеріалів для розгляду справи, належне та завчасне повідомлення про час та місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви про відкладення розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 762 700,78 грн, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Аграрний фонд» судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 11 440,51 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року змінено: зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» матеріальної шкоди з 762 700,78 грн до 733 045,48 грн. Зменшено стягнутий з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» судовий збір з 11 440,51 грн до 10 461,42 грн.

16.01.2026 року на підставі вказаного судового рішення Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №755/6821/23.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича відкрито виконавче провадження від 22.01.2026 ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва №755/6821/23 від 16.01.2026 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» завдану матеріальну шкоду у розмірі 733 045,48 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича відкрито виконавче провадження від 22.01.2026 ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва №755/6821/23 від 16.01.2026 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору у розмірі 10 461,42 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що обставини зазначені заявником не є безумовною підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Тобто, за загальним правилом діє презумпція обов`язкового виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Втім, чинним законодавством передбачено випадки, в яких виконання остаточного судового рішення може відтерміновуватися (відстрочення чи розстрочення судового рішення) або взагалі не відбутися, наприклад у зв`язку з його скасуванням за нововиявленими обставинами або визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: процесуально-правові та матеріально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про відсутність чи припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21) та від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001 (провадження № 61-1762ав22).

Серед підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, окреслених законодавцем в частині другій статті 432 ЦПК України, звертає на себе увагу вжите парламентом словосполучення «з інших причин».

Наведене свідчить, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, а не лише ті, які прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11.

У зазначеній категорії справ саме на суд на підставі наданих сторонами доказів покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, заявником не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виконавчий лист у справі № 755/6821/23, є таким, що не підлягають виконанню, таких обставин не встановлено і судом, а вказані заявником обставини, не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Доводи апеляційної скарги про те, що наявний у виконавчому листі підпис не належить судді Дніпровського районного суду міста Києва І.В. Коваленко, а отже є таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів відхиляє, оскільки вказана обставина не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 378, 374, 375, 381-384, апеляційний суд ,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: