Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №756/16343/25 — Київський апеляційний суд

справа № 756/16343/25

провадження № 22-ц/824/7996/2026

головуючий у суді І інстанції Шролик І.С.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року до Оболонського районного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 , в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 164491,50 грн, а також суму моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн, судові витрати 13738,33 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду, за пошкоджений автомобіль, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 40959,87 грн, компенсацію моральної шкоди у розмірі 7000,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 713,88 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Стягнути з позивача судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що з наданих позивачем копій документів не вбачається за можливе встановити, які механічні пошкодження отримав вищезазначений автомобіль саме внаслідок ДТП, що відбулася 08.03.2025 близько 14 год. 10 хв. в с. Білогородка Бучанського району Київської області на перехресті доріг вулиць Березової та Південно-Української, за участі водія ОСОБА_1 , та чи наявний безпосередній причинний зв`язок між вказаними у наданих позивачем висновках/звітах розмірами матеріального збитку та вищевказаною ДТП.

На думку апелянта, у жодному з наданих позивачем документів не зазначено, що саме в результаті ДТП, що відбулася 08.03.2025 близько 14 год. 10 хв. в с. Білогородка Бучанського району Київської області на перехресті доріг вулиць Березової га Південно-Української транспортному засобу позивача було завдано шкоди саме в такому розмірі, що вказаний у наданих ОСОБА_2 на підтвердження своїх вимог документах.

На переконання апелянта, надані позивачем докази фіксують лише вартість матеріального збитку, без прив`язки до події, що викликала спричинення такого ремонту. Більше того, Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 89833 було виготовлено 18.06.2025, а Висновок експерта № 113 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісноготранспортного засобу МАZDА 3, реєстраційний номер НОМЕР_3 взагалі 25.06.2025 (з указанням дати оцінки 19.06.2025).

Зазначає, що в той же час, ДТП відбулася 08.03.2025 близько 14 год. 10 хв., тобто задовго до проведення вказаних вище експертних досліджень. Отже, дослідити і встановити, що відбувалось з транспортним засобом в період з 08.03.2025 по 18.06.2025 та 25.06.2025, на думку апелянта, неможливо.

Посилається також на те, що у наданому позивачем Звіті про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 89833, вартість матеріального збитку складає 310 545 грн. В той же час, як у Висновку експерта № 113 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу МАZDА3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартість матеріального збитку складає 321 291,50 грн.

Отже, як вважає апелянта, навіть у наданих позивачем на підтвердження своїх вимог доказах містяться розбіжності, такі докази суперечать один одному. Тобто, за час, починаючи з 18.06.2025 (дата складання Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 89833) до 25.06.2025 (дата складання Висновку експерта № 113 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу МАZDА 3, реєстраційний номер НОМЕР_3 ) транспортному засобу, що належить позивачу було завдано збитків ще додатково на 10 746,5 грн.

Враховуючи вказані обставини, стверджує, що позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу в розумінні норм чинного процесуального законодавства, шо підтверджує факт причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та шкодою, що була заподіяна транспортному засобу. А отже, відсутність такого елементу виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Вказує, що в даній справі позивачем на підтвердження завданої шкоди було надано до суду лише Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 18.06.2025 № 89833, Звіт про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 89833/1 від 23.06.2025. Висновок експерта № 113 по дослідженню з визначенняматеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу МА2РА 3, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Висновок № 113а провизначення ринкової вартості колісного транспортного засобу МА2РА З, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Однак, переконаний, що жоден з цих документів не свідчить про визначення розміру шкоди в порядку, встановленому законом, адже дані «докази» встановлюють лише вартість матеріального збитку і жодним чином не підтверджують того факту, що розмір шкоди, що зазначений у даних документах (і який протирічить один одному) було спричинено саме в результаті ДТП, що відбулася 08.03.2025 близько 14 год. 10 хв. в с. Білогородка Бучанського району Київської області на перехресті доріг вулиць Березової та Південно-Української.

Звертає увагу на те, що на підтвердження факту заподіяння відповідачем позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, позивач, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, не вказав конкретних обставин та не надав жодного належного доказу, що підтверджує завдання позивачу моральної шкоди.

Так вважає, що позивач не надав жодного доказу того, що він був позбавлений можливості вільно пересуватися містом та за його межами, не вказав конкретних випадків, за яких позивач не зміг вільно добратися з пункту «А» в пункт «Б», чи у зв`язку з таким добиранням позивач поніс якісь додаткові витрати.

Звертає увагу також на те, що як вбачається з обставин справи, користувалась транспортним засобом ОСОБА_3 (не позивач), а тому незрозуміло яким чином виникли зміни у життєвих і виробничих стосунках ОСОБА_2 , в результаті ДТП, що сталась 08.03.2025 близько 14 год. 10 хв. в с. Білогородка Бучанського району Київської області на перехресті доріг вулиць Березової та Південно-Української.

В той же час вказує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту належності до «близької йому людини - ОСОБА_3».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 08 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи представник апелянта була належним чином повідомлена, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

07 вересня 2026 року від представника відповідача - ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з його участю у іншій справі, однак доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надав.

Крім того, виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим, а при його ухваленні суд має врахувати усі обставини, які мають значення для справи, та надати оцінку доказам і доводам учасників справи.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 березня 2025 року в с.Білогородка Бучанського району Київської області за участі водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем BMW, реєстраційний номер НОМЕР_4 та водія ОСОБА_3 , яка керувала автомобілем MAZDA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , сталася ДТП. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винним в ДТП, яка трапилась 08 березня 2025 року.

Вказана постанова суду набрала законної сили, а тому відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України є обов`язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій особи, щодо якої її ухвалено, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, факт вчинення ОСОБА_1 дій, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди, встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, та не може бути поставлений під сумнів у межах розгляду цієї цивільної справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля BMW, реєстраційний номер НОМЕР_4 , була застрахована, а страховиком позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 158 400 грн.

Разом з тим, відповідно до статті 1194 ЦК України Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Отже, сам по собі факт здійснення страховиком страхової виплати не припиняє обов`язку особи, винної у заподіянні шкоди, відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено причинного зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та пошкодженням автомобіля.

Такі доводи фактично зводяться до критичної оцінки наданих позивачем звітів та висновків, однак самі по собі припущення апелянта щодо можливості зміни технічного стану транспортного засобу в період між датою ДТП та проведенням оцінювання не є доказом того, що автомобіль зазнав будь-яких інших пошкоджень або, що встановлений розмір шкоди не пов`язаний із ДТП від 08 березня 2025 року.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому сторона, яка заперечує проти розміру завданої шкоди, повинна не лише висловити сумніви щодо належності чи достовірності доказів іншої сторони, а й надати докази, які спростовують встановлені цими доказами обставини.

Однак відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що після ДТП транспортний засіб позивача отримав додаткові пошкодження, які були включені до розрахунку вартості збитків, або що пошкодження, враховані оцінювачем, виникли за інших обставин.

Так само апелянтом не надано доказів проведення ремонту транспортного засобу в період між ДТП та проведенням оцінки, зміни його технічного стану, наявності інших ДТП чи інших обставин, які могли б вплинути на розмір визначеного матеріального збитку.

Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині мають припущений характер та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на розбіжність між визначеними у різних документах розмірами матеріального збитку.

Суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та обґрунтовано врахував звіт про визначення вартості матеріального збитку № 89833 від 18 червня 2025 року, яким визначено ринкову вартість автомобіля до ДТП у розмірі 310 545 грн та вартість пошкодженого транспортного засобу у розмірі 111 185,13 грн.

При цьому суд першої інстанції навів мотиви, з яких не врахував висновки № 113 та № 113а, складені 25 червня 2025 року, оскільки відповідні розрахунки здійснювалися не станом на дату ДТП.

Таким чином, наявність у матеріалах справи декількох документів із різними розмірами визначеної шкоди сама по собі не свідчить про недоведеність позовних вимог, оскільки суд зобов`язаний оцінити кожен доказ окремо та у сукупності з іншими доказами і визначити, які з них є належними, допустимими та достовірними.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про неправильність такого висновку суду першої інстанції, а також не містить доказів на спростування визначеної судом вартості автомобіля до ДТП та вартості його залишків після ДТП.

Посилання апелянта на те, що оцінка транспортного засобу проведена через певний проміжок часу після ДТП, також не спростовує висновків суду. Сам по собі часовий проміжок між ДТП та проведенням оцінки не доводить зміни стану автомобіля або виникнення пошкоджень з інших причин.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідач, заперечуючи проти розміру шкоди, не надав альтернативного розрахунку збитків, не заявив клопотання про призначення судової експертизи з метою встановлення причин пошкоджень та їх вартості та не подав інших належних і допустимих доказів, які б спростовували висновки оцінювача, покладені судом першої інстанції в основу рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір матеріальної шкоди, який підлягає відшкодуванню відповідачем, становить 40 959,87 грн, виходячи з вартості автомобіля до ДТП 310 545 грн, вартості транспортного засобу у пошкодженому стані 111 185,13 грн та отриманого страхового відшкодування 158 400 грн.

Згідно з актуальною судовою практикою Верховного Суду, якщо одна сторона надає належні й допустимі докази на підтвердження своєї позиції, інша сторона обов`язково має спростувати їх своїми власними доказами.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Постанова ВС від 28 травня 2025 року у справі № 523/22514/23.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги з приводу того, що жодний з наданих позивачем доказів не підтверджує, що саме в результаті ДТП, що відбулася 08.03.2025 року, транспортному засобу позивача було завдано шкоду у заявленому в цій справі розмірі.

Так, як правильно указує апелянт, доказуванню у цій справі підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

При цьому, доказування здійснюється на підставі як окремих доказів, так і сукупності доказів. Процесуальне законодавство не передбачає, що у справах відповідної категорії кожен доказ має містити інформацію щодо усіх елементів делікту.

Так, позивачем надано докази у підтвердження розміру шкоди, докази у підтвердження обставини дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої визнано відповідача. Зокрема, диспозиція ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), за порушення якої відповідача притягнуто до відповідальності, безпосередньо передбачає відповідальність за порушення правил дорожнього руху (ПДР), що призвело до пошкодження транспортних засобів, вантажу, доріг чи іншого майна. Тобто, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача шкоди та пошкодженням транспортного засобу також є предметом доведення у справі про адміністративні правопорушення.

У забезпечення здобуття доказової бази для встановлення підстав для відшкодування шкоди також передбачено норми спеціального Закону, а саме Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які регламентують дії учасників дорожньо-транспортної пригоди.

Зокрема положення ст. 31 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди водій, причетний до такої пригоди, зобов`язаний:1) дотримуватися передбачених Правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди;2) вжити заходів з метою запобігання чи зменшення шкоди у подальшому;3) повідомити іншим особам, причетним до дорожньо-транспортної пригоди, свої прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), місце проживання, назву та місцезнаходження страховика, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо транспортного засобу, яким він керував, та надати відомості про чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;4) не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди повідомити про дорожньо-транспортну пригоду страховика, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо транспортного засобу, яким він керував (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), а також надати відомості про місцезнаходження такого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та адресу, у тому числі електронну, для листування. Якщо водій з поважних причин не мав змоги виконати такі дії, він має підтвердити це документально.

У разі настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів, за умови заподіяння шкоди майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу, незаподіяння шкоди життю та здоров`ю фізичних осіб, відсутності у водіїв обох транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, впливу лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, а також за умови досягнення згоди таких водіїв щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, такі водії мають право без залучення відповідних підрозділів Національної поліції України спільно скласти для надання страховику (МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у паперовій чи електронній формі за формою і відповідно до інструкції, затверджених МТСБУ. Після складення такого повідомлення водії транспортних засобів мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформування відповідних підрозділів Національної поліції України про настання дорожньо-транспортної пригоди.

У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду працівниками відповідних підрозділів Національної поліції України такі працівники зобов`язані встановити та зафіксувати необхідні відомості щодо чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності учасників дорожньо-транспортної пригоди і сприяти проведенню представниками страховиків (МТСБУ) огляду місця дорожньо-транспортної пригоди і транспортних засобів, що стали її учасниками.

Водії, причетні до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого (знищеного) майна зобов`язані зберігати пошкоджене (знищене) майно, у тому числі транспортні засоби, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, до того часу, поки його не огляне представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ), а також забезпечити можливість проведення огляду пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, представниками страховика (МТСБУ).

Страховик (МТСБУ) зобов`язаний провести огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом 10 робочих днів з дня повідомлення страховика (МТСБУ) про дорожньо-транспортну пригоду чи в більший строк за зверненням осіб, зазначених у цій частині, щодо належного їм майна. Зазначені особи звільняються від обов`язку зберігання пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортних засобів, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, якщо з причин, що не залежать від них, їхніх дій чи бездіяльності, представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, у строк, передбачений цим абзацом.

Огляд представником страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, оформляється актом огляду, що складається у двох примірниках та підписується представником страховика (МТСБУ) та потерпілою особою (її представником), один із яких надається потерпілій особі (її представнику). Акт огляду може оформлюватися у формі електронного документа відповідно до вимог законодавства.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом визначеного абзацом другим цієї частини строку, після повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, такий страховик (МТСБУ) відшкодовує потерпілій особі здійснені витрати на визначення розміру шкоди у зв`язку з пошкодженням (знищенням) майна. Визначення розміру шкоди у зв`язку з пошкодженням (знищенням) майна здійснюється відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні. У разі якщо представник страховика (МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, з причини незабезпечення потерпілою особою можливості для проведення такого огляду, зазначене відшкодування не здійснюється.

Матеріали цієї справи не містять доказів, та відповідно апеляційна скарга не містить доводів з приводу того, які дії були вчинені відповідачем щодо фіксування обставин дорожньо-транспортної пригоди, зокрема обсяг пошкоджень транспортних засобів, чи відрізняються зафіксовані під час дорожньо-транспортної пригоди пошкодження від тих, які були предметом дослідження експертами, чи повідомляв відповідач як страхувальник свого страховика про відповідну подію. При цьому, згідно із матеріалами справи, як було встановлено судом та не спростовано відповідачем, страховик визнав подію страховим випадком та виплатив страхову суму за виключенням франшизи на користь потерпілої особи.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про недоведеність моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її цивільного права. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Встановивши факт пошкодження належного позивачу транспортного засобу внаслідок ДТП, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що така подія об`єктивно спричинила вимушені зміни у звичному способі життя позивача, пов`язані з неможливістю користуватися належним йому транспортним засобом.

При цьому суд першої інстанції не погодився із заявленим позивачем розміром моральної шкоди у 50 000 грн та, врахувавши характер і тривалість негативних наслідків, вимушені зміни у звичному режимі життя, засади розумності, виваженості та справедливості, визначив її розмір у 7 000 грн.

Колегія суддів вважає такий висновок правильним.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. (Постанова ВП ВС від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19)

Згідно із постановою ОП КЦС ВС від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Таким чином, заподіювач шкоди має доводити відсутність своєї вини та протиправності дій, а не заперечувати факт понесення позивачем моральної шкоди.

Відтак посилання апелянта на те, що транспортним засобом у момент ДТП користувалася ОСОБА_3 , а не сам позивач, не спростовує того, що автомобіль належав ОСОБА_2 як власнику, а отже, його пошкодження безпосередньо вплинуло на можливість користування позивачем належним йому майном.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо моральної шкоди також не спростовують висновків суду першої інстанції, а фактично спрямовані на переоцінку встановлених судом обставин.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Апеляційний суд не вбачає підстав для іншої оцінки доказів, оскільки суд першої інстанції дослідив подані сторонами докази, надав оцінку кожному з них та навів мотиви, з яких одні докази врахував, а інші відхилив.

При цьому сама по собі незгода сторони з оцінкою доказів не є підставою для скасування судового рішення. Для скасування рішення необхідно встановити неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права або невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, чого у цій справі колегією суддів не встановлено.

Фактично усі доводи апеляційної скарги зводяться до критики доказів, покладених судом першої інстанції в основу рішення. Водночас апелянт не наводить належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини щодо факту пошкодження автомобіля внаслідок ДТП, розміру завданої шкоди, отримання страхового відшкодування та наявності підстав для компенсації моральної шкоди.

За правилами частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Відтак недостатньо лише поставити під сумнів докази іншої сторони - заперечення мають бути підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а його висновки відповідають встановленим у справі обставинам.

Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Отже, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 слід залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба