Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №757/26343/25-п — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 33/824/3403/2026

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі захисника Полянчука В. Б., в інтересах ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Полянчука Владислава Богдановича, в інтересах ОСОБА_1 ,

на постанову Печерського районного суду міста Києва у складі судді Шапутько С. В.

від 05 травня 2026 року

у справі № 757/26343/25 Печерського районного суду міста Києва

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП

громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

У С Т А Н О В И В :

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 05 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу, в розмірі в однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

На дану постанову 21.05.2026 захисник Полянчук В. Б., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову про адміністративне правопорушення, справу за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити через відсутність складу адміністративного правопорушення.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та безпідставно проігнорував докази сторони захисту, які свідчать про невинуватість водія. Захисник стверджує, що у водія були повністю відсутні будь-які ознаки сп`яніння, його поведінка була адекватною, а забарвлення шкіри природним, у зв`язку з чим законних підстав для направлення на огляд у працівників поліції не виникло. Апелянт зазначає, що за відсутності правомірних підстав для огляду у водія не виникло й обов`язку проходити такий огляд відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху. Сторона захисту наголошує, що з моменту оголошення вимоги про проходження огляду до складання протоколу минуло тридцять вісім хвилин, відтак інспектори мали достатньо часу доставити водія до медичного закладу в межах встановленого законом двогодинного строку, проте відмовилися це зробити. Захисник вказує, що водій неодноразово просив відвезти його до лікаря, однак поліцейські самі роз`яснили йому можливість проходження огляду за самозверненням після комендантської години та надали відповідні адреси. Апелянт зазначає, що за результатами подальшого самостійного лабораторного дослідження в організмі водія наркотичних речовин виявлено не було, що підтверджується висновком наркологічного закладу. Окремо захисник зазначає, що запис у направленні про нібито доставку водія інспектором до закладу охорони здоров`я не відповідає дійсності та спростовується відеозаписом. Крім того, апелянт звертає увагу на відсутність у матеріалах справи доказів фактичного відсторонення водія від керування транспортним засобом. Захисник вважає наявну в матеріалах справи картку обліку правопорушення недопустимим доказом, оскільки вона не містить підпису уповноваженої посадової особи та не відповідає стандартам діловодства. Апелянт також зазначає, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини сам протокол про адміністративне правопорушення не може вважатися доказом вини особи. На переконання сторони захисту, з урахуванням доктрини плодів отруєного дерева всі інші матеріали справи є недопустимими через допущені процедурні порушення. Додатково апелянт просить поновити строк на оскарження, посилаючись на розгляд справи за його відсутності, дату отримання копії постанови, проходження підзахисним військової служби та введення воєнного стану в Україні.

Перевіривши матеріали справи, вважаю, що заявлене апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Доводи апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне заслуговують на увагу і підтверджуються матеріалами справи, а тому суд вважає причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду міста Києва від 05.05.2026 поважними, а клопотання таким, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його захисник Полянчук В. Б., підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до змісту протоколу серії ЕПР1 № 330714 від 14.05.2025 вбачається, що 14.05.2025 о 22 год. 28 хв. в м. Київ на бул. М. Міхновського, 38, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Dacia, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: неприродна блідність обличчя, розширені зіниці, які не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, районний суд виходив з доведеності вини останнього у порушенні ним вимог пункту 2.5. ПДР України, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та відеозаписами з нагрудних камер.

Апеляційний суд погоджується з такими висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Окремим видом адміністративних правопорушень є правопорушення на транспорті, в тому числі порушення, вчиненні під час дорожнього руху.

Згідно з ч. 1 ст. 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС і МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння, підлягають відстороненню та оглядові. Огляд проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в закладах охорони здоров`я у разі незгоди особи з результатами огляду на місці. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу. Огляд особи на стан сп`яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в матеріалах справи наявні: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 330714 від 14.05.2026; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, де ОСОБА_1 власноручно написав про те, що від відмовляється від проходження огляду, відеозапис з нагрудних камер співробітників поліції.

Як беззаперечно вбачається з досліджених судом безперервних відеозаписів із портативних реєстраторів поліцейських, підставою для зупинки транспортного засобу під керуванням водія була некоректна робота світлових приладів. Під час безпосереднього спілкування поліцейські зафіксували у водія наявність клінічних ознак наркотичного сп`яніння, передбачених пунктом 4 розділу першого Інструкції № 1452/735, а саме неприродну блідість обличчя та розширені зіниці очей, які не реагували на світло, що також підтвердилося повідомленням самого водія про факт недавнього вживання наркотичних засобів. За таких обставин вимога поліцейських про необхідність проходження медичного огляду у лікаря-нарколога була абсолютно законною, обґрунтованою та обов`язковою до виконання водієм відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Доводи апеляційної скарги про те, що поліцейські порушили встановлений статтею 266 КУпАП та пунктом 9 розділу другого Інструкції № 1452/735 порядок, не доставивши водія до медичного закладу протягом двох годин, є юридично неспроможними. Норма частини четвертої статті 266 КУпАП, яка визначає здійснення огляду не пізніше двох годин з моменту виявлення підстав, регулює часові межі проведення медичного огляду виключно у тому разі, коли водій погодився на його проходження і доставлений поліцейськими до лікувального закладу. У разі ж прямої та категоричної відмови водія пройти огляд норма щодо обов`язку його доставки втрачає предмет реалізації, оскільки чинне законодавство не наділяє поліцейських повноваженнями здійснювати примусовий медичний огляд або примусовий відбір біологічних зразків у межах провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Як зафіксовано відеореєстратором, поліцейські неодноразово пропонували водієві проїхати до наркологічного закладу на службовому транспорті, роз`яснюючи встановлену процедуру та попереджаючи про наслідки відмови. Водій після тривалих роздумів та телефонних консультацій зі своїм захисником свідомо та остаточно відмовився від слідування до лікаря, про що власноручно зробив письмовий запис у направленні на огляд та скріпив його особистим підписом.

Посилання апелянта на те, що після складання протоколу водій виявив бажання прослідувати до лікарні, а також на самостійне проходження ним огляду у закладі «Соціотерапія» через чотирнадцять годин після події, не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності. Склад правопорушення був повністю реалізований та завершений у момент фіксації відмови водія від огляду, тому будь-які подальші зміни його намірів або самостійні звернення до медичних закладів після завершення оформлення адміністративних матеріалів жодним чином не спростовують факту вчинення проступку на місці зупинки. Крім того, наданий стороною захисту акт медичного огляду складено з порушенням вимог частин четвертої та п`ятої статті 266 КУпАП поза межами допустимого часового проміжку та без обов`язкової участі працівника поліції, що зумовлює його недійсність у силу прямої норми закону.

Твердження захисника про відсутність у справі процесуального документа про відсторонення особи від керування також не впливає на правильність кваліфікації. Факт фізичного усунення водія від подальшого руху транспортним засобом підтверджується змістом дослідженого відеозапису, вилученням ключів від автомобіля та долученим аудіозаписом розмови водія зі службою екстреної допомоги, у якій він особисто підтверджує своє відсторонення.

Аргументи скаржника стосовно недопустимості картки обліку адміністративного правопорушення підлягають відхиленню, оскільки даний документ має виключно внутрішній автоматизований реєстраційно-інформаційний характер і не є основою доказової бази винуватості особи. Посилання на неможливість використання протоколу як доказу з покликанням на прецедентну практику Європейського суду з прав людини та доктрину плодів отруєного дерева є безпідставним розширеним тлумаченням, оскільки висновок суду базується на комплексі узгоджених між собою належних і допустимих доказів, передусім на безперервному відеозаписі з нагрудних камер інспекторів та письмово оформленому волевиявленні самого водія.

Статтею 280 КУпАП встановлено обов`язок суду з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом. Сукупність доказів (протокол, відеозапис) виключає будь-яке інше пояснення події. Суд першої інстанції діяв у межах закону та з метою захисту суспільних інтересів.

Підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 не встановлено.

Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.

Поновити захиснику Полянчуку Владиславу Богдановичу, в інтересах ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду міста Києва від 05 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Полянчука Владислава Богдановича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 05 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. П. Євграфова