Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №760/27846/21 — Київський апеляційний суд

справа № 760/27846/21

провадження № 22-ц/824/7770/2026

головуючий у суді І інстанціїУкраїнець В. В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ТОВ «Мегаінвест Сервіс» звернулося в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» - Мацкевич Денис Анатолійович звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що під час розгляду справи судом було допущено численні процесуальні порушення, які свідчать про порушення принципів рівності сторін, змагальності та справедливого судового розгляду.

Вказує, що одним із найбільш істотних порушень стало безпідставне обмеження права позивача на участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Незважаючи на подане 11.06.2025 року відповідне клопотання, суд фактично не забезпечив можливість участі представника позивача у судових засіданнях дистанційно та не вирішив це клопотання у розумний строк. Лише через три місяці, 09.09.2025 року, була постановлена ухвала про відмову в його задоволенні, мотивована відсутністю технічної можливості.

Крім того, суд першої інстанції без належної мотивації залишив без розгляду або своєчасного вирішення низку процесуальних документів позивача. Зокрема, клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, подане 25.02.2025 року, було фактично розглянуте лише через майже рік, коли 17.12.2025 року суд постановив ухвалу про відмову в його задоволенні. Така поведінка суду, на думку апелянта, позбавила позивача можливості отримати належний доказ щодо визначення розміру заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та інших належних до стягнення сум.

Також суд фактично проігнорував подану 04.04.2025 року позовну заяву у новій редакції, заяву про збільшення позовних вимог від 19.06.2025 року та інші процесуальні клопотання позивача.

Зазначає, що таким чином, допущені судом першої інстанції порушення процесуального законодавства є істотними, оскільки вплинули на правильність вирішення справи по суті, призвели до обмеження права позивача на справедливий судовий розгляд та поставили сторони у нерівне процесуальне становище.

01 квітня 2026 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» - Мацкевич Денис Анатолійович надійшло клопотання, яким він просить передати матеріали справи до Господарського суду Київської області у справі №911/94/26 про банкрутство.

27 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні 18 серпня 2026 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання, призначене на 18 серпня 2026 року, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» - Мацкевич Денис Анатолійович та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (том 3 а.с. 63, 65).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Так, стороною позивача викладено письмово заперечення проти результату розгляду справи, подано клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Київської області у справу №911/94/26 про банкрутство ТОВ «Мегаінвест», отже сторона апелянта не була обмежена у реалізації своїх процесуальних прав, однак правом участі в судовому засіданні не скористалась. Клопотання про розгляд справи в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції не подавала.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Вирішуючи питання в частині заявленого стороною позивача клопотання про передачу цієї справи за підсудністю до Господарського суду Київської області у справу №911/94/26 про банкрутство ТОВ «Мегаінвест», колегія апеляційного суду не встановила підстав для його задоволення.

Заяву мотивовано тим, що Господарський суд Київської області ухвалою від 29 січня 2026 року відкрив провадження у справі № 911/94/26 про неплатоспроможність (банкрутство) ТОВ «Мегаінвест», а розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, який введено в дію 21 жовтня 2019 року (далі - КУзПБ), спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) зазначила, якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги позивача, стосовно якого господарський суд порушив справу про неплатоспроможність (банкрутство) та запровадив процедуру погашення боргів боржника, яка наразі ще не завершена, про стягнення боргу за кредитним договором з відповідача.

У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 904/7234/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що з огляду на норми законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець наголосив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Водночас у цій самій постанові Верховний Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що відсутність порушеного провадження у справі про банкрутство відповідача на момент звернення з позовом (13 серпня 2015 року), судового розгляду справи по суті в суді першої інстанції, який закінчився ухваленням рішення від 29 вересня 2015 року, звернення з апеляційною скаргою свідчить про об`єктивну неможливість направлення такої справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство, провадження у якій порушено 03 грудня 2015 року.

Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 921/490/18, зазначивши, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення справи про банкрутство (через 8 місяців після ухвалення рішення судом першої інстанції), яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступленням від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 465/5402/16-ц (провадження № 61-17041св20) та від 30 листопада 2022 року у справі № 752/3410/20 (провадження № 61-9243св22).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження у справі.

У постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловив такі висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах:

"Юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог.

Передання справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можливе лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог.

Не є підставою для скасування рішень при апеляційному / касаційному перегляді з переданням справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції".

У справі, що переглядається, апеляційний суд урахував, що на момент звернення ТОВ «Мегаінвест Сервіс» із позовом у жовтні 2021 року та ухвалення судом першої інстанції рішення від 29 грудня 2025 року провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) позивача ТОВ «Мегаінвест Сервіс» порушено не було, а норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передання справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень процесуального закону, колегія апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Мацкевича Д.А. про передання цієї справи до господарського суду, який розглядає справу про банкрутство позивача.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині вирішення спору колегія апеляційного суду також не встановила підстав, за яких оскаржуване рішення підлягає скасуванню чи зміні з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 02 грудня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К-5205918 (т. 1, а.с. 6-9).

Пунктом 1.1. договору кредиту визначено, що кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 363682 гривні з кінцевим терміном повернення кредиту до 01 грудня 2023 року включно, на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредит надається позичальнику на придбання об`єкту нерухомості за договором купівлі-продажу квартири від 02 грудня 2013 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 1.5. кредитного договору забезпеченням виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, можливих штрафних санкцій та пені, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги за цим договором виступає забезпечення, а саме: іпотека нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором між сторонами було укладено Іпотечний договір від 02 грудня 2013 року (т. 1, а.с. 13-15).

Відповідно до п. 2.1. Іпотечного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ТОВ «Мегаінвест Сервіс» стало переможцем в електронних торгах «Національна електронна біржа» за лотом № GL3N015911 згідно «Протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-01-03.000084-b» (т. 1, а.с. 16).

04 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Мегаінвест Сервіс» було укладено договір № 2146/К купівлі-продажу прав вимоги», відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» передає у власність ТОВ «Мегаінвест Сервіс», а ТОВ «Мегаінвест Сервіс» приймає у власність права вимоги до відповідача за кредитним договором та Іпотечним договором (т. 1, а.с. 17-18).

Відповідно до Акта приймання-передачі кредитної справи банк передав позивачу кредитний договір № К-5205918 з додатками, Іпотечний договір та кредитну справу по відповідачу (т. 1, а.с. 20).

Сторона позивача зазначає, що відповідачем заборгованість за договором кредиту не погашена, умови кредитного договору не виконуються.

Судом першої інстанції також було встановлено, що ОСОБА_1 вчасно сплачувала всі платежі за кредитним договором № К-5205918 від 02 грудня 2013 року, проте весною 2020 року остання дізналась, що 14 лютого 2020 року в якості заходу звернення стягнення на нерухоме майно ТОВ «МЕГАIНВЕСТ CEPBIC» відчужило її квартиру ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року. У подальшому відповідач дізналась, що 04 лютого 2020 року між ТОВ «МЕГАIНВЕСТ CEPBIC» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» укладено договір №2146/К відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.

Сторона відповідача вказує на те, що на момент продажу квартири, у відповідача не було ніякої кредитної заборгованості за кредитним договором, будь-яких вимог від банку відповідач не отримувала та не було жодних правових підстав для відчуження її квартири іншим особам.

Відповідно до п. 3.4. договору № 2146/К від 04 лютого 2020 року про відступлення прав вимоги новий кредитор зобов`язаний повідомити боржника про відступлення прав вимоги протягом п`яти днів з моменту набрання чинності договором.

З відзиву на позов вбачається, що ОСОБА_1 ніякого повідомлення від нового кредитора - ТОВ «Мегаінвест сервіс» не отримувала.

Доказів на спростування зазначених обставин стороною відповідача (ТОВ «Мегаінвест сервіс») суду не надано.

Таким чином, у порушення вимог п. 3.4. договору про відступлення прав вимоги ТОВ «Мегаінвест сервіс» не повідомило позивача про відступлення прав вимоги протягом п`яти днів з моменту набрання чинності договором.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року по справі № 760/10950/20 позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_4 , третя особа ПАТ «Дельта Банк» про зобов`язання вчинити дії, визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_4 від 14 лютого 2020 року.

Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. від 14 лютого 2020 року, індексний номер: 51152967, про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 10 від 14 лютого 2020 року.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року по справі № 760/10950/20 у відповідній частині було підтримано судами апеляційної та касаційної інстанції.

Сторона відповідача зазначає про те, що після набуття права вимоги за кредитним договором, позивачем не було направлено відповідачу листів, в тому числі вимог, із банківськими реквізитами, на які необхідно перерахувати грошові кошти. Відповідач намагалася самостійно отримати банківські реквізити, проте позивачем звернення відповідача були проігноровані, внаслідок чого відповідач сплатила борг шляхом внесення коштів у депозит нотаріуса.

У матеріалах справи міститься копія заяви свідка - представника ПАТ «Дельта Банк» від 07 вересня 2022 року, поданої в межах справи № 910/485/22, з якої вбачається, станом на 04 лютого 2020 року загальна заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору № К-5205918 складає 147740 гривень 62 копійки, з яких тіло кредиту - 145265 гривень 02 копійки, 2475 гривень 60 копійок - відсотки. Відповідно до п. 8.1. кредитного договору були відсутні підстави вимагати у відповідача дострокове повернення боргу. Станом на 04 лютого 2020 року заборгованість з періодичних платежів була відсутня (т. 1, а.с. 113-115).

Вказану суму заборгованості (147740 гривень 62 копійки) відповідач намагалась погасити добровільно, неодноразово звертаючись до ТОВ «МЕГАІНВЕСТ СЕРВІС» з заявами про надання банківських реквізитів.

24 березня 2020 року відповідачем направлено на адресу ТОВ «МЕГАІНВЕСТ СЕРВІС» лист з проханням надати реквізити рахунку, на який необхідно перерахувати грошові кошти за кредитним договором № К-5205918 від 02 грудня 2013 року (т. 1, а.с. 107).

07 лютого 2025 року відповідач повторно направила позивачу лист з проханням надати реквізити рахунку, на який необхідно перерахувати грошові кошти за кредитним договором № К-5205918 від 02 грудня 2013 року.

Відповіді на вказані листи позивачем надано не було.

Сторона відповідача вказує на те, що із матеріалів виконавчого провадження №76904660 їй стало відомо, що у ТОВ «МЕГАІНВЕСТ СЕРВІС» відсутні банківські рахунки, на які можливо було б перерахувати кошти за кредитним договором.

У зв`язку з цим, відповідач повністю погасила заборгованість за кредитним договором шляхом виконання зобов`язання внесенням боргу на депозит нотаріуса. Зокрема, 17 лютого 2025 року відповідач внесла на депозит приватного нотаріуса Тавтєлєва А.В. грошові суми у розмірі 147740 гривень 62 копійки для передачі їх ТОВ «МЕГАІНВЕСТ СЕРВІС» з метою погашення в повному обсязі заборгованості за кредитним договором № К-5205918 від 02 грудня 2013 року, що підтверджується квитанцією № 30 від 17 лютого 2025 року та банківською квитанцією (т. 1, а.с. 105, 106).

За таких обставин, заборгованість за тілом кредиту відповідачем була погашена повністю шляхом внесення цієї суми на депозит приватного нотаріуса для передачі їх ТОВ «МЕГАІНВЕСТ СЕРВІС».

Жодних доказів у спростування наведених в оскаржуваному рішенні суду висновків апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, висновок суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу та процентів за кредитним договором, яка вже внесена на депозит нотаріуса, не був спростований у доводах апеляційної скарги, відтак є правильним та рішення у відповідній частині не підлягає скасуванню.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції проігнорував подану 04.04.2025 року позовну заяву у новій редакції та заяву про збільшення позовних вимог від 19.06.2025 року, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що такі доводи безпідставні. У матеріалах справи наявна ухвала від 06 жовтня 2025 року, у якій суд зазначає про подання позовної заяви в новій редакції та розгляд заяви про збільшення позовних вимог від 19.06.2025 року. За результатом розгляду заяви про збільшення позовних вимог судом було відмовлено в прийнятті до розгляду заяви товариства в частині вимог про зобов`язання зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ТОВ «Мегаінвест Сервіс» були розглянуті судом першої інстанції з урахуванням поданої позивачем нової редакції позовної заяви та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 147 741 грн - суму основного боргу, 10 910 грн - штраф (3%), 188813,84 грн 23,49% за користування коштами, 116805,81 грн інфляційного збільшення боргу, - всього 464270,65 грн.

З урахуванням наведеної вище заяви про збільшення позовних вимог та первісних позовних вимог судом першої інстанції встановлено, що остаточно сторона позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 522166 гривень 33 копійки, з яких: 147741 гривня - сума боргу, 107758 гривень 93 копійки - інфляційне збільшення, 255755 гривень 94 копійки - штрафні санкції, 10910 гривень 46 копійок - три проценти річних.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до загальної, як вже встановлено в тексті цієї постанови, необґрунтованої заяви про ігнорування заяви про збільшення позовних вимог, проте жодних доводів щодо незгоди із висновком суду про недоведеність цих вимог не наведено.

У суду апеляційної інстанції також відсутні підстави для висновку, що позовні вимоги в частині нарахування штрафу, відсотків за користування коштами, інфляційних нарахувань, 3 % річних розглянуті судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права. Так, із змісту обґрунтувань позову слідує, що 109104,60 грн позивачем нараховано на підставі п. 9.2 кредитного договору у розмірі 3% від суми загального розміру кредиту за ненадання позичальником кредиту у встановлені цим договором строки будь-яких документів, обов`язковість надання яких передбачена цим договором а саме за порушення пунктів 5.2, 5.3.1, 5.4, 5.6, 5.7-5.12. Відповідна сума 109104,60 грн складає 10 штрафів за кожне порушення.

Аналогічно позивач просив стягнути 21820,92 грн як суму 2 штрафів із розрахунку 3% від суми загального розміру кредиту за порушення пункту 5.2 Іпотечного договору, а саме за те, що відповідачкою не було застраховано предмет іпотеки та не надано копію договору страхування.

Судом першої інстанції було встановлено, що у березні 2020 року ТОВ «МЕГАІНВЕСТ СЕРВІС» зверталось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафу за кредитним договором.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 січня 2022 року відмовлено в задоволенні позову (т. 1, а.с. 171-174).

Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2024 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 січня 2022 року залишено без змін (т. 1, а.с. 175-178).

Вказаними рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 за період з 2013 року по 2019 рік умови договору в частині укладення договорів добровільного страхування майна та договорів добровільного страхування від нещасних випадків виконувались в повному обсязі.

На підтвердження виконання умов договорів стороною відповідача надані суду копії договорів добровільного страхування майна від 02 грудня 2013 року, 18 листопада 2014 року та 01 грудня 2015 року, договорів добровільного страхування від нещасних випадків від 02 грудня 2013 року, 18 листопада 2014 року, 01 грудня 2015 року, 30 листопада 2016 року, 27 листопада 2017 року, 09 листопада 2018 року, 05 листопада 2019 року та квитанцій про сплату страхових платежів.

З інформаційного листа ПАТ Страхова компанія «VUSO» від 05 листопада 2019 року, адресованого ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 внесла страхові платежі за договорами страхування та заборгованості станом на 05 листопада 2019 року немає.

Відповідач також зазначає про те, що до 2016 року документи щодо страхування вона надавала особисто до відділення банку за адресою: АДРЕСА_3 . Після запровадження процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» припинив приймати документи. У зв`язку з цим, всі договори страхування предмету іпотеки, копії квитанцій про оплату та довідки про розмір заробітної плати надсилались нею рекомендованими листами з повідомленням про вручення. Зазначене підтверджується наданими відповідачем листами від 14 березня 2018 року, 29 листопада 2017 року, 19 листопада 2018 року, 11 листопада 2019 року та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Вбачається, що ОСОБА_1 виконані умови кредитного договору та іпотечного договору, зокрема, на виконання п. 5.1. іпотечного договору ОСОБА_1 виконаний обов`язок щодо страхування предмета іпотеки від всіх видів ризиків.

Крім того, посилання позивача на невиконання відповідачкою пунктів 5.2, 5.3.1, 5.4, 5.6, 5.7-5.12 кредитного договору також не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки зміст наведених умов кредитного договору свідчить, що відповідачка мала надати певні документи на вимогу кредитора, однак позивачем не надано доказів надсилання відповідачці таких вимог про надання документів. Також, у відповідачки був обов`язок подати документи у разі зміни даних та утримуватись від вчинення певних дій, проте позовна заява не містить доказів, що відповідачкою вчинялись відповідні дії, тому не доведені підстави щодо порушення договірних умов, за які передбачено стягнення штрафу.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме те, що клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, подане 25.02.2025 року, було фактично розглянуте лише через майже рік, коли 17.12.2025 року суд постановив ухвалу про відмову в його задоволенні.

За загальними правилами цивільного процесу кожна сторона має право ініціювати здобуття доказів (призначення експертизи, виклик свідків, подання нових доказів, тощо) а інша сторона має право заперечувати проти вчинення таких дій. Тому судом першої інстанції питання щодо відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи було вирішено з урахуванням наданих іншою стороною заперечень. Також, як убачається із матеріалів справи, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін, поданням відводів, що об`єктивно вплинуло на період вирішення клопотання. Також безпідставними є припущення апеляційної скарги з приводу того, що тривалий не розгляд клопотання про призначення експертизи мав на меті штучне обмеження позивача на подання апеляції, оскільки ухвала про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи не може бути предметом самостійного оскарження, а може бути підставою для заявлення заперечень під час оскарження судового рішення.

Згідно з положеннями статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності передбачених законом умов, зокрема коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Як слідує із змісту клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи сторона позивача просила на вирішення експертизи поставити питання щодо обрахування суми відсотку за користування грошовими коштами на суму боргу 147740,62 грн за період з 04.02.2020 по 25.02.2025 року, суму 3% річних та інфляційних нарахувань на цю ж суму та за цей самий період, а також штраф за неналежне виконання умов кредитного та іпотечного договорів. Тобто, відповідні нарахування обчислюються за допомогою арифметичних дій та за допомогою доступних в системі Інтернет калькуляторів. З урахуванням наведеного висновок суду, що для вирішення заявлених вимог спеціальні знання не потрібні, є цілком правильним.

Перевіряючи рішення суду в частині відмови у позові про стягнення інфляційних нарахувань та суми трьох відсотків річних, колегія апеляційного суду також погоджується із відсутністю підстав для нарахування сум.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Хоча положення ч.1наведеної статі і містять твердження, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, разом з тим, положеннями ч. 2 ст. 613 ЦК України передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Стороною відповідача доведено, що відповідачка належно виконувала свої зобов`язання за кредитним договором допоки позивачем, як новим кредитором, були вчинені дії, які в судовому порядку були визнані недійсними, унаслідок чого відповідачка вчиняла дії щодо захисту своїх прав. Також відповідачка, маючи можливість сплатити кошти за кредитним договором, об`єктивно не могла їх сплатити позивачеві (позивач не повідомив її про зміну кредитора, про свої реквізити), за таких обставин, унаслідок прострочення кредитора відсутнє прострочення позичальника.

Жодних доказів у спростування наведених обставин стороною позивача ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано та не заявлено.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи.

При цьому відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував надані відповідачем докази щодо виконання нею умов кредитного договору, а також обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив істотні процесуальні порушення, які призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє.

Посилання апелянта на те, що суд несвоєчасно розглянув клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, саме по собі не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року у задоволенні відповідного клопотання представника позивача було відмовлено у зв`язку з відсутністю технічної можливості. У доводах апеляційної скарги позивач з такими висновками не погоджується, однак жодних обставин у спростування відсутності технічної можливості в суді здійснювати судові засідання у режимі відеоконференції не навів. При цьому позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав можливість реалізовувати свої процесуальні права іншими передбаченими законом способами, подавати свої письмові пояснення. При цьому, відмовляючи у задоволення клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, суд першої інстанції відкладав розгляд справи для забезпечення участі сторони у справі в інший спосіб. Тому відсутні підстави вважати, що стороні позивача не було забезпечено доступ до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови його належного повідомлення про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Важливо, що відповідно до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції лише у випадках, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи або є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Апеляційним судом таких порушень не встановлено.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з оцінкою судом першої інстанції доказів та його висновками щодо відсутності заборгованості, однак не містять належного обґрунтування того, які саме докази судом не досліджено або оцінено помилково та яким чином це могло вплинути на правильність вирішення спору.

Водночас відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона відповідно до частини третьої цієї статті повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

У цій справі саме на позивача покладався обов`язок довести наявність та розмір заборгованості, а також правові та фактичні підстави для нарахування заявлених штрафних санкцій, інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Однак таких належних і достатніх доказів позивачем суду не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на час ухвалення рішення позивач не довів наявності у відповідача невиконаного грошового зобов`язання, а відтак не довів порушення свого цивільного права чи законного інтересу.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим у справі обставинам та підтверджуються належними доказами.

Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ «Мегаінвест Сервіс» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба