Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №761/4361/24-ц — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 761/4361/24-ц

Провадження № 22-ц/824/6222/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційними скаргами адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року у справі за позовом адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання документа таким, що не має юридичної сили,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Гапоненко Р.І. , який діє в інтересах адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом до відповідачів. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.02.2024 справу за вказаним позовом направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що акт звільнення квартири від 12.02.2021 є таким, що не має юридичної сили, так як підписаний особами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), які не мають ніякого відношення до квартири та не уповноважені ніким на таке підписання. Крім того, акт звільнення квартири не має жодної юридичної сили, бо створений самою ж ФОП ОСОБА_5 задля невиконання зобов`язання за договором суборенди (чим грубо порушила та порушує права орендаря, оскільки відповідач, після його підписання, продовжує знаходитися в орендованій квартирі та користується останньою у порушення договору суборенди.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати Акт від 12.02.2021 року звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користується, таким, що не має юридичної сили з 12.02.2021 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва 15 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

10 грудня 2025 року відповідачем ОСОБА_1 було подано до Печерського районного суду міста Києва заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в обгрунтування якої вказано, що сторона відповідача понесла судові витрати у зв`язку з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 51500,00 грн.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року заяву відповідача задоволено частково, стягнуто з адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 50000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду від 15 вересня 2025 року та додатковим рішенням суду від 05 березня 2026 року, 24 грудня 2025 року та 18 березня 2026 року позивач направив апеляційні скарги, вказавши, що оскаржувані рішення вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення від 15 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, а також скасувати оскаржуване додаткове рішення від 05 березня 2026 року та прийняти нове, яким у задоволенні заяви відмовити.

06 квітня 2026 року до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення та додаткове рішення, в якому останній просив відмовити апелянту у задоволенні апеляційних скарг на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року та додаткове рішення суд від 05 березня 2026 року у справі 761/4361/24-ц та залишити вказані рішення без змін.

Станом на день розгляду апеляційних скарг відзиви від інших учасників справи не надходили.

У судове засідання, призначене на 13 серпня 2026 року, з`явилися представники позивача та відповідача.

Інші сторони в судове засідання не прибули, про розгляд справи належним чином повідомлені, причини неявки не повідомили.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, що 17.07.2020 між ОСОБА_6 та адвокатським об`єднанням «Гапоненко Роман і партнери» було укладено Договір № 03-3 найму (оренди) від 17.07.2020 та Додаткову угоду № 1 від 30.07.2020 до Договору № 03-3 найму (оренди) від 17.07.2020, об`єктом оренди, відповідно до Договору найму (оренди) є майнові права на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір та Додаткову угоду було підписано представником ОСОБА_6 - ОСОБА_1 (від імені та в інтересах якої діє останній на підставі довіреності від 21.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Ісаєнко О.В. 21.02.2020 зареєстровано в реєстрі № 1156).

Позивачем було передано вказану орендовану квартиру у суборенду ФОП ОСОБА_3 на підставі Договору суборенди № 03-4 від 05.11.2020 укладеного між ФОП ОСОБА_3 та АО «Гапоненко Роман і партнери». Зазначене підтверджується і постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/7099/21 від 01.06.202092 де зазначено « Таким чином, колегія суддів зазначає, що згідно умов наявних у справі доказів та з огляду на презумпцію правомірності правочинів, АО «Гапоненко Роман і партнери» (відповідач) мав право передати у суборенду половину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ».

Згідно Акту від 12.02.2021 звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користується - 12.02.2021 ФОП ОСОБА_5 не звільнила квартиру. Вказаний Акт від 12.02.2021 звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користується було надано ФОП ОСОБА_3 під час розгляду справи № 910/7320/21.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки такий спосіб захисту як визнання документа таким, що не має юридичної сили не передбачений діючим законодавством.

Як убачається з апеляційної скарги, її доводи фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне:

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Верховний Суд послідовно підкреслює, що ефективний спосіб захисту - це той, який призводить до конкретного правового результату. Іншими словами, суд має оцінювати не лише юридичну правильність вимоги, а й її практичні наслідки: чи досягне позивач тієї мети, заради якої звернувся до суду (постанова КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 446/1/22).

Саме звідси випливає принцип процесуальної економії: судове рішення повинно усувати потребу у повторному зверненні до суду. Якщо ж обраний спосіб захисту створює передумови для нового спору - він визнається неефективним. Такий підхід системно відображений у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Звертаючись до суду з даним позовом, Адвокатське об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» самостійно обрало спосіб захисту цивільного права чи інтересу, а саме: визнання Акту таким, що не має юридичної сили.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважав, що правильне та законне вирішення даного питання, а саме підтвердження судом та визнання Акту від 12.02.2021 звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користується - таким, що не має юридичної сили - відновить порушене право позивача, більше того запобігатиме формуванню, як незаконному прецеденту у подібних ситуаціях та і запобігатиме уникненню відповідальності особою, що свідомо порушує законодавство та уникає виконання матеріального зобов`язання за договором перед позивачем.

Під час розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні представник позивача зазначив, що даний позов подано саме з метою спростування документу, який з його точки зору не являється правочином, що дасть змогу стороні позивача використовувати вказане при запереченні в ході розгляду інших судових процесів.

Разом з тим, апеляційний суд констатує, що сторона не позбавлена можливості заперечувати щодо будь-якого документу (правочину) посилаючись на його неналежність, однак безпосередньо в рамках вимог, що заявляються до неї у рамках конкретної справи (зокрема, у відзиві чи запереченнях), і для цього не має потреби звертатися з окремим позовом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обрання позивачем способу захисту, який не установлений законом, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Окремо суд апеляційної інстанції не може погодитися і з твердженнями апелянта стосовно відсутності у ОСОБА_1 права на підписання оспорюваного Акту.

Відповідно до змісту довіреності від 21.02.2020 року, ОСОБА_1 був уповноважений ОСОБА_6 на управління всім належним їй нерухомим майном, в тому числі із правом усувати перешкоди, а також вчиняти всі інші дії з метою захисту її прав та інтересів.

Зокрема, у абзаці 3 довіреності заначено наступні права/повноваження: «бути моїм представником перед громадянами та в усіх без винятку державних та недержавних установах, підприємствах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування ….управляти всім належним мені нерухомим майном, здавати в оренду з визначенням строків, ціни та всіх умов на його власний розсуд, укладати та підписувати договори оренди будь-якого належного мені нерухомого майна, змін та доповнень до них, припинення їх дії, отримувати грошові кошти за цими договорами, укладати та підписувати договори на експлуатацію, постачання гарячої та холодної води, газу, електроенергії, телекомунікаційних послуг, пультову та іншу охорону майна, сплачувати за комунальні та інші послуги, переоформлювати особові рахунки, у будь-який час мати вільний доступ до всього належного мені нерухомого майна, змінювати замки, усувати інші перешкоди у користуванні та розпорядженні належним мені нерухомим майном».

У пункті 4 довіреності представнику, крім іншого, надано право розписуватися за ОСОБА_1 .

Таким чином вищевказана довіреність дозволяла ОСОБА_1 підписувати Акт від імені ОСОБА_6 .

З точки зору апеляційного суду це є додатковою обставиною яка має бути врахована, оскільки суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову саме у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, що є достатньою підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року по справі при апеляційному розгляді відсутні.

Стосовно апеляційної скарги на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року колегія суддів приходить до наступного:

Користуючись своїми процесуальними правами, відповідач ОСОБА_1 подав в суді першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача та стягнення на користь з позивача витрат на правову допомогу у сумі 50000,00 грн.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія судді не може погодитися.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має відповідати:

1) складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціні позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції відповідачем було надано: договір про надання правової допомоги від 22 травня 2024 року та Акт № 1 про надану правову допомогу від 10 грудня 2025 року.

В той же час, вищевказані документи в повній мірі не підтверджують факту надання правничої допомоги у рамках даної справи.

Зокрема, як вбачається з договору, такий підписано ОСОБА_1 з АБ «Марини Богуш «Алтана». Відповідним чином оскільки договір укладено саме з вказаним адвокатським бюро, до суду мали бути надані докази того, що саме вказане адвокатське бюро самостійно надавало правову допомогу в рамках даної справи або ж здійснювало організацію надання такої допомоги іншим суб`єктом юридичної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи № 761/4361/24-ц, надання правничої допомоги відповідачу ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснювалися адвокатом Почерняк І.С., повноваження були підтверджені відповідним ордером, який було видано виданого АБ «Алтана» (том 2, ас.60).

Під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції адвокат Почерняк І.С. підтвердила, що АБ «Марини Богуш «Алтана» та АБ «Алтана» є різними суб`єктами надання юридичних послуг та пояснила, що зазначені адвокатські об`єднання уклали між собою договір про надання правничої допомоги.

В той же час апеляційний суд вбачає відсутність у матеріалах справи документального підтверджено укладання між адвокатськими об`єднаннями будь-яких договорів. Відтак матеріали справи не містять доказів того, що правова допомога, передбачена представленим договором від 22 травня 2024 року та Актом № 1 про надану правову допомогу від 10 грудня 2025 року, надавалася тим адвокатським бюро, який видав ордер адвокату Почерняк І.С. на надання правової допомоги ОСОБА_1 .

З огляду на вказане колегія суддів суд констатує недоведеність тих обставин, які мають бути враховані в ході розгляду питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для ухвалення про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, додаткове рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери» на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року задовольнити.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько