Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №760/2880/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 760/2880/25

Провадження № 22-ц/824/8436/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору дарування.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 19 квітня 2018 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти у сумі 4601749 гривень 99 копійок.

12 лютого 2024 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Каращук К.Л. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року.

Відповідач до цього часу рішення суду не виконав. Крім того, після відкриття провадження у справі (15 червня 2018 року) ОСОБА_3 здійснив відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 18 листопада 2020 року.

Позивач вважав, що дії сторін договору дарування під час його укладення були спрямовані на приховування цього майна від можливого наступного звернення на нього стягнення в рахунок виконання рішення суду про стягнення коштів за договором позики.

На підставі вказаного, позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування від 18 листопада 2020 року, за яким ОСОБА_3 було подаровано ОСОБА_1 об`єкт житлової нерухомості, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 18 лютого 2026 року ОСОБА_1 - особа, яка не брала участі у справі, направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

30 березня 2026 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін.

У судове засідання, призначене на 13 серпня 2026 року, з`явилися представник апелянта, представник позивача, відповідач та його представник.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти у сумі 4601749 гривень 99 копійок.

12 лютого 2024 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Каращук К.Л. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 760/10449/18, виданого на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року.

18 листопада 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кузьмичем В.М. Предметом договору є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 вересня 2024 року.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним не як власник нерухомого майна, а як заінтересована особа з вимогою про визнання недійсним договору дарування.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, порушення своїх прав обґрунтовував зокрема тим, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами в даному випадку мають бути обидві сторони оспорюваного договору, а не одна із них. Попри вказане, ОСОБА_1 , який являється стороною оспорюваного правочину, не був залучений в якості відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 707/3085/21 зазначено: відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів то (або) обов`язків

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має спочатку довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи на схвалення рішення судом першої інстанцій є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Аналізуючи спірний договір дарування квартири від 18 листопада 2020 року, суд апеляційної інстанції констатує, що у даному правочині дарувальником є ОСОБА_3 , а обдаровуваною стороною - ОСОБА_1 (апелянт).

Тобто спірні правовідносини, крім дарувальника, стосуються також і обдарованого, якого до розгляду цієї справи у суді першої інстанції залучено не було.

Колегія суддів зазначає, що розгляд спору про визнання недійсним договору дарування квартири, без залучення ОСОБА_1 є неприпустимим, позаяк вирішення такого спору безпосередньо впливає на майнові права останнього, оскільки право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 подав позов про визнання недійсним договору лише до ОСОБА_3 .

Однак, оскільки ОСОБА_1 є стороною оспорюваного правочину, він також має бути і відповідачем у вказаній справі, тобто позов мав бути пред`явлений до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Натомість позов було пред`явлено лише до ОСОБА_3 , що має обумовлює висновок про подання позову до неналежного відповідача.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справах з подібними правовідносинами: у постанові від 19 серпня 2020 року (справа № 201/16327/16-ц, провадження № 61-43384св18), у постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 640/10507/18, провадження № 61-18941св20).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України серед підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Оскільки рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , який не був залучений судом першої інстанції до участі у розгляді справи, оскаржуване рішення підлягає обов`язковому скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову, оскільки він був пред`явлений до неналежного складу відповідачів.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь апелянта підлягає стягненню сплачений судовий збір в суді апеляційної інстанції в розмірі 1997,00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 997 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто сім) грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько