Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №372/5044/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 372/5044/25

Провадження № 22-ц/824/7539/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Обухівського районного суду Київської областіз вказаним позовом до відповідача.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , який проживає з позивачем. На даний час син є повнолітнім, та 28.07.2025 року зарахований здобувачем ступеня вищої освіти бакалавра на основі повної загальної середньої освіти на посаду курсанта 1-го курсу денної форми навчання за державним замовленням, з проходженням табірного збору з 11.08.2025 року. В зв`язку з чим син потребує значних коштів для забезпечення усім необхідним. Однак добровільно матеріальної допомоги на утримання сина відповідач не надає.

Враховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, яка продовжує навчання, починаючи стягнення з дати подачі позову і до досягнення дитиною 23 років.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 02.09.2025 року до закінчення дитиною навчання - 30.06.2029 року, але не довше ніж до досягнення дитиною двадцяти трьох років. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 22 січня 2026 року позивач та 09 лютого 2026 року відповідач направили апеляційні скарги, у яких зазначили, що оскаржуване рішення вважають незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим позивач просила апеляційний суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Натомість відповідач просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким: призначити розмір аліментів на користь сина ОСОБА_3 на час його навчання у Національній академії внутрішніх справ, у фіксованій сумі у розмірі 5000,00 грн; початок виплат щомісячних аліментів на навчання сина ОСОБА_3 у фіксованій сумі 5000,00 грн призначити з 26.02.2026 року, з щомісячним перерахуванням зазначеної суми на рахунок сина ОСОБА_3

06 квітня 2026 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Станом на день розгляду справи інших відзивів на апеляційні скарги до суду не надходило.

У судове засідання, призначене на 13 серпня 2026 року, з`явилися позивач та відповідач.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 11.08.2025 року ОСОБА_3 зараховано здобувачем ступеня вищої освіти бакалавра на основі повної загальної середньої освіти на посаду курсанта 1-го курсу денної форми навчання за державним замовленням, з проходженням табірного збору з 11.08.2025 року Національної академії внутрішніх справ.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення аліментів, вказавши, що обов`язок по утриманню повнолітньої дитини, що продовжує навчання покладено на обох батьків, а розмір аліментів який підлягає стягненню з відповідача, повинен бути справедливим і не накладати непропорційний фінансовий тягар на нього. Врахувавши вимоги ст. 182 Сімейного Кодексу України суд вбачав доцільним стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів), щомісячно. Такий розмір суд вважав обґрунтованим і достатнім, який зможе забезпечити потреби сина, який продовжує навчатись, а також суттєво не вплине на майновий стан відповідача, який має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, обидва з апелянтів по суті не заперечували наявності підстав для стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, однак не погоджувалися з визначеним судом розміром аліментів. При цьому, позивач наполягала на необхідності стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, натомість відповідач вказував про достатність розміру аліментів у твердій грошовій сумі 5000,00 грн щомісячно.

Разом з тим більшість доводів апеляційної скарги позивача полягала в тому, що вона не вірно трактувала правову конструкцію даного позову, посилаючись на норми, які регулюють підстави для зміни розміру аліментів, оскільки фактично вважала, що аліменти, які були обумовлені сторонами згідно договору на утримання неповнолітньої дитини не можуть бути зменшені та мають стягуватися в такому розмірі і на утримання повнолітнього сина, оскільки майновий стан платника аліментів не зменшився.

Проте в даному випадку зміна розміру аліментів не відбувається, оскільки розмір аліментів, які стягувалися до цього на утримання сина, був встановлений зокрема на його утримання як неповнолітньої дитини.

З досягненням повноліття дитини попереднє рішення про стягнення аліментів (в даному випадку договір між сторонами про сплату аліментів) припиняється, а право на утримання дитини, яка продовжує навчання, за статтею 199 Сімейного кодексу України виникає як нове зобов`язання із визначенням розміру аліментів заново.

Тобто правовідносини, які є предметом спору у даній справі, регламентовані ст. 199 СК України, відповідно до якої якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Позивач, стверджуючи, що визначений рішенням суду розмір аліментів є недостатнім, мала би надати з цього приводу як відповідні розрахунки так і докази на підтвердження таких розрахунків. Також відповідні докази і розрахунки мав би надати і відповідач, який вважав, що достатнім на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання є розмір щомісячного платежу у сумі 5000,00 грн. Проте жодна зі сторін не надала будь-яких розрахунків чи доказів на підтвердження своєї позиції.

Суд першої інстанції належним чином врахував наявність на утриманні відповідача дитини від другого шлюбу, яка має вади здоров`я, та саме з цих підстав прийшов до висновку про часткове задоволення позову та визначення розміру аліментів у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходів відповідача, а не у розмірі 1/4 частини, як було заявлено позивачем. Також судом правильно встановлено недоведеність факту перебування на утриманні у відповідача батька, оскільки доказів з цього приводу не надано.

Підсумовуючи викладене апеляційний суд констатує, що рішення суду першої інстанції є належним чином аргументоване, а доводи кожного з апелянтів стосовно визначення неналежного розміру аліментів є голослівними та не підтверджені жодними доказами.

З урахуванням вказаного в задоволенні апеляційної скарги позивача слід відмовити в повному обсязі.

Водночас колегія суддів апеляційного суду частково погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, а саме щодо часу початку стягнення аліментів.

Як вже зазначалося вище, до цього аліменти на утримання сина сторін стягувалися до досягнення ним повноліття, яке наступило ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У відповідності до ч. 1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

На час звернення позивача до суду (22 вересня 2025 року) з позовом про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, з відповідача ще не припинилося стягнення аліментів на утримання сина, як неповнолітньої дитини за попереднім рішенням (договором між сторонами). На вказане суд першої інстанції уваги не звернув та стягнув аліменти на дитину, яка продовжує навчання, з моменту звернення позивача до суду.

При цьому право на стягнення аліментів на підставі ст. 199 СК виникає лише з моменту досягнення такою дитиною віку повноліття, оскільки до цього часу діють норми, які регулюють права на утримання неповнолітніх дітей. Тому навіть якщо звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, відбулося раніше, ніж ця дитина досягла віку повноліття, аліменти слід стягувати саме з моменту досягнення дитиною повноліття, а зокрема в даному випадку з 26 лютого 2026 року.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції в частині дати початку стягнення аліментів - зміні з наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року змінити, встановивши дату початку стягнення аліментів з 26 лютого 2026 року.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько