Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №749/792/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/792/26

Головуючий у першій інстанції – Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2025/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Мамонової О.Є.

секретар: Шапко В.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сновського районного суду Чернігівської області від 06.08.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі в спілкуванні та вихованні дитини,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – орган опіки та піклування Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

У С Т А Н О В И В :

15.06.2026 ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Бібік О.М., за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернувся до Сновського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі в спілкуванні та вихованні дитини, у якому просить зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі не блокувати в мобільному телефоні та планшеті дитини контактний номер телефону батька та визначити наступні способи його участі в спілкуванні та вихованні дитини:

- на період адаптації протягом перших трьох місяців із дня набрання рішенням суду законної сили: щовівторка, щочетверга та щосуботи з 19:00 до 19:30 год. за допомогою відеозв`язку, а в разі неможливості телефонного зв`язку, із використанням технічних засобів та програмного забезпечення (Zoom, Viber, Whatsapp, Telegram, Skype, Signal тощо);

- у подальшому, після спливу трьох місяців адаптаційного періоду: щовівторка, щочетверга, щосуботи, щонеділі з 19:00 до 20:00 год. за допомогою відеозв`язку, а в разі неможливості телефонного зв`язку, із використанням технічних засобів та програмного забезпечення (Zoom, Viber, Whatsapp, Telegram, Skype, Signal тощо).

06.08.2026 позивач через свого представника за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернувся до Сновського районного суду Чернігівської області із заявою про забезпечення позову, у якій просив ужити заходів щодо забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідача до ухвалення судового рішення в даній справі забезпечити контакт батька з малолітньою донькою, ОСОБА_3 , шляхом електронного зв`язку в режимі відеоконференції щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 19:00 до 19:30 год., а в разі неможливості телефонного зв`язку, із використанням технічних засобів та програмного забезпечення (Zoom, Viber, Whatsapp, Telegram, Skype, Signal тощо).

Подану заяву мотивував тим, що протягом останніх двох років відповідач систематично та безперервно чинить йому перешкоди в спілкуванні з малолітньою дочкою, унаслідок чого він фактично позбавлений можливості брати участь в її житті та вихованні. Відповідач ігнорує його телефонні дзвінки та повідомлення, блокує номери телефону та інші засоби зв`язку, не забезпечує можливості спілкування з дитиною за допомогою відеозв`язку. Із метою врегулювання конфлікту в позасудовому порядку звертався до органу опіки та піклування, за результатами чого Сновською міською радою прийнято розпорядження № 77 від 16.04.2026, яким визначено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Відповідач зазначене розпорядження не виконує та продовжує чинити перешкоди в спілкуванні з дочкою.

Заявник зазначав, що тривала відсутність контакту між ним та дитиною в умовах можливого тривалого розгляду справи по суті створює загрозу втрати або істотного послаблення їхнього емоційного зв`язку, що в подальшому може ускладнити відновлення належних відносин між батьком та дочкою та виконання можливого рішення суду.

Посилався на те, що в спорах щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми питання забезпечення позову має вирішуватися з урахуванням найкращих інтересів дитини, а тимчасове забезпечення контакту з одним із батьків може бути необхідним для збереження сімейних та емоційних зв`язків. У зв`язку з цим посилався на положення статті 9 Конвенції ООН про права дитини, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Mamchur v. Ukraine», «Cristian Catalin Ungureanu v. Romania», «Eberhard and M. v. Slovenia», а також на правові висновки Верховного Суду у справах № 344/16653/16-ц, № 127/31828/19, № 757/21377/22-ц та № 489/1639/26.

На обґрунтування заяви посилався також на те, що обраний ним захід забезпечення позову є тимчасовим, співмірним із заявленими позовними вимогами та не вирішує спір по суті, оскільки не встановлює остаточного порядку участі батька у вихованні дитини, а лише тимчасово забезпечує можливість регулярного дистанційного спілкування з дочкою до набрання законної сили рішенням суду у справі.

Сновський районний суд Чернігівської області ухвалою від 06.08.2026 відмовив у заяві ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Мотивуючи відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини десятої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за своїм змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Суд зазначив, що позивач в позовній заяві просить зобов`язати відповідача не чинити йому перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою, а також визначити конкретний спосіб його участі у спілкуванні та вихованні дитини шляхом систематичних відеодзвінків. Водночас у заяві про забезпечення позову позивач просив до ухвалення рішення у справі зобов`язати відповідача забезпечити його контакт із дитиною шляхом відеозв`язку тричі на тиждень, а тому, на думку суду, фактично просив тимчасово встановити такий самий порядок спілкування з дитиною, який є предметом заявлених позовних вимог.

За висновком суду першої інстанції, задоволення заяви про забезпечення позову призвело б до фактичного вирішення спору по суті до завершення його судового розгляду, що суперечить положенням частини десятої статті 150 ЦПК України, у зв`язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

11.08.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником, адвокатом Бібік О.М., у якій апелянт просить скасувати ухвалу Сновського районного суду Чернігівської області від 06.08.2026 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про тотожність заявленого заходу забезпечення позову позовним вимогам та безпідставно ототожнив тимчасове забезпечення контакту батька з дитиною з остаточним визначенням способу його участі у вихованні та спілкуванні з нею.

Апелянт зазначає, що заявлений захід має виключно тимчасовий характер і спрямований на збереження існуючого емоційного зв`язку між батьком та малолітньою дочкою до вирішення спору по суті, тоді як позовні вимоги передбачають встановлення постійного порядку участі батька в спілкуванні та вихованні дитини. При цьому зміст, періодичність та тривалість контактів, визначених у заяві про забезпечення позову, відрізняються від порядку спілкування, який позивач просить встановити за результатами розгляду справи.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що невжиття заходів забезпечення позову протягом тривалого розгляду справи може призвести до подальшого послаблення або втрати емоційного зв`язку між батьком і дитиною, а відтак істотно ускладнити ефективний захист прав позивача та виконання можливого рішення суду на його користь. Із огляду на малолітній вік дитини та тривале фактичне обмеження її спілкування з батьком, забезпечення регулярного контакту за допомогою відеозв`язку є, як зазначає апелянт, необхідним для збереження такого зв`язку та відповідає найкращим інтересам дитини.

Апелянт також посилається на положення статей 149, 150 ЦПК України, Конвенції ООН про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ і Верховного Суду, зазначаючи, що при вирішенні питання про забезпечення позову у спорах щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми суд має враховувати насамперед інтереси дитини, необхідність збереження сімейних зв`язків та реальність виконання можливого судового рішення.

Окремо апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений в ухвалі від 27.04.2026 у справі № 489/1639/26, відповідно до якого забезпечення позову шляхом надання батьку можливості спілкуватися з дитиною за допомогою відеозв`язку не є тотожним вирішенню спору по суті, якщо заявлені позовні вимоги стосуються усунення перешкод у спілкуванні та визначення способу участі у вихованні дитини, а застосований захід має тимчасовий характер та відрізняється від остаточного способу спілкування, який просить установити позивач.

Із урахуванням наведеного апелянт уважає, що підстави для відмови в забезпеченні позову, визначені судом першої інстанції, відсутні, а заявлений захід є співмірним із позовними вимогами, не вирішує спір по суті та спрямований на забезпечення ефективного захисту прав позивача і найкращих інтересів дитини до остаточного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечила проти її задоволення, зазначивши, що не заперечує права батька на спілкування з дитиною, однак уважає, що питання щодо конкретного порядку, способу, часу та тривалості такого спілкування має вирішуватися судом за результатами розгляду справи по суті, із урахуванням віку дитини, її режиму дня, занять та потреб розвитку.

Відповідач зазначила, що заявлений захід забезпечення позову фактично встановлює порядок участі батька в спілкуванні та вихованні дитини, який є предметом позовних вимог, а тому є тотожним їм за змістом та призводить до фактичного вирішення спору до його розгляду по суті. Позивач не надав конкретних доказів того, що невжиття саме такого заходу забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду.

Крім того, ОСОБА_2 послалася на невідповідність запропонованого позивачем графіка фактичному режиму дня дитини, зазначивши, що щопонеділка о 19:00 дитина відвідує заняття з логопедом, а щоп`ятниці – заняття з танців. За таких обставин, відповідач уважає запропонований тимчасовий графік необґрунтованим та таким, що не враховує найкращих інтересів дитини, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення способу участі батька в її вихованні.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 просив до ухвалення рішення у справі зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати його контакт із дочкою шляхом відеозв`язку щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 19:00 до 19:30 год., а в разі неможливості відеозв`язку – шляхом телефонного зв`язку.

Отже, для правильного вирішення питання, порушеного в апеляційній скарзі, визначальним є встановлення того, чи є заявлений позивачем захід забезпечення позову тотожним за змістом заявленим позовним вимогам, чи має він самостійний тимчасовий характер та чи відповідає передбаченим законом меті й умовам забезпечення позову.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому частина десята статті 150 ЦПК України передбачає, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Водночас положення частини десятої статті 150 ЦПК України не можуть тлумачитися ізольовано від особливостей спору, що виник у цій справі, предмета правовідносин та прав і законних інтересів дитини.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має встановити не лише наявність спору між сторонами та ризику неефективності захисту права в разі невжиття відповідного заходу, а й визначити, чи є обраний заявником захід співмірним із заявленими вимогами, чи існує зв`язок між ним і предметом спору та чи не призведе його застосування фактично до вирішення спору по суті.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини.

06.08.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив на час розгляду справи зобов`язати відповідача забезпечувати його спілкування з малолітньою дочкою, ОСОБА_3 , шляхом відеозв`язку щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 19:00 до 19:30 год. (а в разі неможливості – шляхом телефонного зв`язку) із використанням, зокрема, Zoom, Viber, WhatsApp, Telegram, Skype, Signal або інших доступних засобів комунікації.

Необхідність застосування такого заходу позивач обґрунтовує тим, що протягом тривалого часу він фактично позбавлений можливості спілкуватися з дочкою, відповідач систематично не відповідає на його телефонні дзвінки та повідомлення, а також не виконує рішення органу опіки та піклування Сновської міської ради № 77 від 16.04.2026, яким визначено участь батька у вихованні дитини.

Таким чином, предметом розгляду суду є не абстрактне право позивача на спілкування з дитиною, а наявність або відсутність перешкод у його реалізації, а також необхідність визначення належного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.

Колегія суддів погоджується з тим, що у справах цієї категорії суд повинен особливо ретельно перевіряти, чи не призведе забезпечення позову до фактичного попереднього вирішення спору між батьками. Разом із тим, сама лише обставина, що запропонований захід певною мірою пов`язаний із предметом позову, не є достатньою підставою для його відхилення без оцінки конкретного змісту такого заходу, його тимчасовості, мети та наслідків його застосування.

В ухвалі Верховного Суду від 27.04.2026 у справі № 489/1639/26, провадження № 61-4941ск, розглядаючи питання забезпечення позову в спорі щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення участі одного з батьків у її вихованні, суд касаційної інстанції виходив із можливості застосування тимчасового заходу у вигляді спілкування батька з дитиною за допомогою відеозв`язку. При цьому звернуто увагу на те, що такий тимчасовий контакт сам по собі не вирішує спір по суті, якщо заявлені позовні вимоги передбачають ширший обсяг правовідносин та встановлення порядку спілкування, відмінного за своїм змістом від тимчасового заходу забезпечення.

Зазначений підхід має істотне значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки свідчить про необхідність оцінювати тотожність заходу забезпечення не формально, за самим лише співпадінням загальної сфери правовідносин, а з урахуванням конкретного змісту позовних вимог і заходу, який просить застосувати заявник.

У цій справі позивач не просить на стадії забезпечення позову остаточно визначити порядок його участі у вихованні дитини, не просить установити постійний графік особистих побачень, місце, тривалість та інші умови такого спілкування, які мають бути предметом оцінки суду за результатами розгляду справи по суті з урахуванням висновку органу опіки та піклування, доказів сторін та найкращих інтересів дитини.

Заявлений захід має значно вужчий зміст та полягає в забезпеченні мінімально необхідного регулярного контакту батька з дочкою в дистанційній формі на період розгляду справи. Такий контакт обмежений у часі, не передбачає визначення остаточного порядку особистого спілкування та не позбавляє суд можливості за результатами розгляду справи визначити інший порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Отже, застосування запропонованого заходу не означає попереднього вирішення питання про те, яким саме має бути остаточний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні дитини, а спрямоване на тимчасове врегулювання фактичної ситуації, яка склалася між сторонами, до ухвалення судом рішення по суті спору.

При цьому колегія суддів ураховує, що спір стосується не лише прав та інтересів батька, а безпосередньо прав та інтересів малолітньої дитини.

Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України (далі – СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати такому спілкуванню, якщо воно не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Аналогічні гарантії закріплені у статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (перший та другий абзаци статті).

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини дитина, яка розлучена з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить її найкращим інтересам.

Таким чином, правовідносини, які є предметом спору, характеризуються особливою часовою чутливістю. Ефективність захисту права на сімейне життя в таких справах не може оцінюватися виключно з позиції можливості виконання майбутнього рішення суду, оскільки тривала відсутність контакту між дитиною та одним із батьків сама по собі може призвести до зміни характеру їхніх відносин, втрати емоційного зв`язку та істотно ускладнити фактичне поновлення такого зв`язку навіть після ухвалення судового рішення.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності забезпечення реальних та ефективних сімейних зв`язків між батьками і дітьми та на тому, що найкращі інтереси дитини мають першочергове значення у справах, що стосуються сімейного життя. Зокрема, у справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при визначенні найкращих інтересів дитини важливим є збереження її зв`язків із сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною, а також забезпечення розвитку дитини у безпечному та стабільному середовищі.

У справі «Cristian Cгtгlin Ungureanu проти Румунії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що тривале позбавлення одного з батьків можливості підтримувати контакт із дитиною протягом судового провадження може мати наслідком порушення статті 8 Конвенції, якщо відсутні об`єктивні підстави вважати такий контакт таким, що суперечить інтересам дитини.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову в цій категорії спорів суд повинен забезпечити належний баланс між недопустимістю фактичного вирішення спору до ухвалення рішення та необхідністю не допустити, щоб саме тривалість судового розгляду призвела до незворотних або істотно ускладнених наслідків для сімейних відносин.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на тривалу відсутність можливості спілкуватися з дочкою та на вчинення відповідачем дій, які, на його думку, перешкоджають такому спілкуванню. При цьому ще до звернення з заявою про забезпечення позову органом опіки та піклування було прийнято рішення № 77 від 16.04.2026 щодо участі батька у вихованні дитини.

За таких обставин, існування між сторонами тривалого конфлікту щодо реалізації батьком права на спілкування з дитиною, а також відсутність фактичного контакту між ними протягом значного часу створюють об`єктивний ризик того, що до моменту завершення розгляду справи по суті існуючий сімейний зв`язок буде послаблений, а його подальше відновлення потребуватиме значно більших зусиль.

Водночас колегія суддів не встановлює на цій стадії, хто з батьків має рацію щодо причин припинення спілкування, чи існують підстави для обмеження такого спілкування та яким має бути його остаточний порядок. Зазначені питання є предметом доказування та підлягають вирішенню судом при розгляді позову по суті. Застосований захід має виключно тимчасовий характер і діє до вирішення спору по суті. Його зміст також є пропорційним заявленій меті, оскільки передбачає не постійне проживання дитини з батьком, не особисті побачення у визначеному місці та часі і не остаточне встановлення порядку участі у вихованні, а лише нетривалий дистанційний контакт тричі на тиждень.

Колегія суддів також ураховує, що запропонований захід не позбавляє відповідача можливості звернутися із заявою про його зміну або скасування у разі виникнення обставин, які свідчитимуть про те, що його подальше застосування суперечить інтересам дитини.

Таким чином, у цій справі забезпечення позову шляхом тимчасового встановлення дистанційного контакту між батьком і дитиною не є фактичним задоволенням позовних вимог, оскільки не встановлює остаточного порядку участі позивача у вихованні дитини та не вирішує питання про усунення перешкод у спілкуванні по суті. Такий захід спрямований на збереження існуючого сімейного зв`язку та забезпечення ефективності майбутнього судового захисту.

Інший підхід, за якого сама наявність у позовних вимогах питання про встановлення способу спілкування з дитиною автоматично виключала б можливість будь-якого тимчасового забезпечення контакту між дитиною та одним із батьків, фактично нівелював би превентивну функцію інституту забезпечення позову у спорах, які стосуються сімейних правовідносин. За такого підходу тривалість судового розгляду могла б сама по собі створювати ті наслідки, запобігання яким і покликаний забезпечувати відповідний процесуальний механізм.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявлений ОСОБА_1 захід забезпечення позову відповідає характеру спірних правовідносин, є пов`язаним із предметом позову, співмірним із заявленими вимогами, має тимчасовий характер та спрямований на запобігання істотному ускладненню ефективного захисту прав та інтересів позивача, а також на забезпечення найкращих інтересів дитини в період розгляду справи.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що заявлений захід є тотожним задоволенню позовних вимог лише з огляду на те, що він стосується спілкування батька з дитиною, є передчасним та таким, що не враховує найкращі інтереси дитини.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про відвідування дитиною сторін логопеда та занять із танців, оскільки з порушенням статті 81 ЦПК України вони не доведені належними та допустимими доказами. А копії платіжних інструкцій про оплату цих занять не підтверджують точний час їх відвідування.

Разом із тим, ураховуючи вік дитини, у якому переважає мимовільна увага, нездатність фокусуватися на одному виді діяльності протягом тривалого часу, потреба зміни активності або переключення уваги, колегія суддів уважає за доцільне забезпечити контакт ОСОБА_1 із малолітньою донькою шляхом електронного зв`язку в режимі відеоконференції щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 19:00 год. до 19:15 год. (у разі неможливості - телефонного зв`язку) із використанням технічних засобів та програмного забезпечення (Zoom, Viber, Whatsapp, Telegram, Skype, Signal тощо).

За правилом пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову належить скасувати з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 374, п. 3 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасувати ухвалу Сновського районного суду Чернігівської області від 06.08.2026.

Частково задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Зобов`язати ОСОБА_2 до набрання судовим рішенням законної сили в даній справі забезпечити контакт ОСОБА_1 з малолітньою донькою, ОСОБА_3 , шляхом електронного зв`язку в режимі відеоконференції щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 19:00 год. до 19:15 год. (у разі неможливості - телефонного зв`язку) із використанням технічних засобів та програмного забезпечення (Zoom, Viber, Whatsapp, Telegram, Skype, Signal тощо).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту.

Повне судове рішення складене 18.09.2026.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.А. Луговець

О.Є. Мамонова