Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №522/18638/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/475/26

Справа № 522/18638/25-Е

Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М. М.,

суддів колегії: Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі: Скрипченко Г. В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дімітріу Вікторія Валеріївна, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року про відмову у забезпеченні позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Споживчого товариства «Сузір`я Плюс», Колективного Підприємства «Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «Баубуд» про захист прав споживачів, визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

18 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дімітріу В. В. звернулась до суду з позовом до Споживчого товариства «Сузір`я Будова» (далі СТ «Сузір`я Будова»), Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» (далі ТОВ «УВГП-Система»), Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Споживчого товариства «Сузір`я Плюс» (далі СТ «Сузір`я Плюс»), Колективного Підприємства «Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «Баубуд» (далі ТОВ «Баубуд») про захист прав споживачів, визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, в якій просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на об`єкти нерухомості за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , а саме на:

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 71,8 м2, розташовану на 24 поверху (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6445.59 згідно Технічного паспорту від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024) згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/21 від 02.03.2018;

- нежитлове приміщення (комору) №1234, загальною площею 4,1 м2, розташованого на 24 поверху (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6692.37 згідно Технічного паспорту від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024), згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/3д-К від 02.10.2018.

Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дімітріу В. В. звернулась до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , на 24 поверху, загальною площею 71,8 м2 згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/342 від 03.03.2018 (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6445.59 згідно технічної інвентаризації від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024);

- нежитлове приміщення №1234 на 24 поверху, загальною площею 4,1 м2 згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/24д-К 15.09.2020 (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6692.37 згідно технічної інвентаризації від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що з урахуванням предмету позову, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі його задоволення з огляду на очевидний характер загрози майну, а саме, можливістю його відчуження (передання, продаж тощо) на користь інших осіб. Оскільки, предметом спору є визнання права власності, зазначене свідчить про те, що захід забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна (квартири АДРЕСА_2 та нежитлового приміщення №1234) нерозривно пов`язаний з предметом спору, а тому, застосування таких видів заходу забезпечення є належним заходом забезпечення позову.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову про вжиття заходів забезпечення позову – відмовлено.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дімітріу В. В. звернулась до суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки-повідомлення та довідки про доставку судової повістки-повідомлення до електронного кабінету (а.с. 154-163).

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що судом не встановлено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності позивача, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Відмовляючи в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що не вбачає підстав для забезпечення позову обраним позивачем способом в межах пред`явлених позовних вимог, оскільки недопустимо забезпечувати позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно на даній стадії виконання зобов`язань, враховуючи відсутність обґрунтування утруднення чи неможливість виконання рішення у разі задоволення позову. З обставин даної справи не вбачається, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Суд вказав, що відсутня реальна загроза невиконання судового рішення у випадку прийняття його на користь позивача, тому заявлені вимоги про забезпечення позову задоволенню не підлягають.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає зазначити наступне.

Згідно частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується:1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За своєю правовою природою забезпечення позову є гарантією належного виконання рішення суду про задоволення позову та ефективного відновлення порушених прав позивача. Вжиття судом цих заходів встановлює до прийняття рішення по справі певні обмеження здійснення учасниками справи, зокрема відповідачами, цивільних прав.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Також підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо-обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого позову є вимога майнового характеру, а саме визнання права власності на об`єкти нерухомого майна за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , а саме на:

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 71,8 м2, розташовану на 24 поверху (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6445.59 згідно Технічного паспорту від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024) згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/21 від 02.03.2018;

- нежитлове приміщення (комору) №1234, загальною площею 4,1 м2, розташованого на 24 поверху (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6692.37 згідно Технічного паспорту від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024), згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/3д-К від 02.10.2018.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами виник спір майнового характеру, а саме щодо визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, невжиття заходів забезпечення позову, дійсно на думку апеляційного суду може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі його задоволення, а також унеможливить ефективний захист прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду.

При розгляді заяви про забезпечення позову, апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

З врахуванням наведеного та практики Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги щодо доцільності вжиття заходів забезпечення позову в даній справі. Вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дімітріу Вікторія Валеріївназадовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дімітріу Вікторія Валеріївнапро забезпечення позову – задовольнити.

Заборонити будь-яким особам, органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав здійснювати будь-які дії, у тому числі реєстраційні, щодо користування, розпорядження та відчуження (передання, прийняття) щодо об`єктів нерухомості, за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , а саме:

- двокімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 71,8 м2, розташована на 24 поверху (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6445.59 згідно Технічного паспорту від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024) згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/21 від 02.03.2018;

- нежитлове приміщення (комору) №1234, загальною площею 4,1 м2, розташованого на 24 поверху (реєстраційний номер 01.3074881.4645379.20240711.83.6692.37 згідно Технічного паспорту від 30.09.2024 та Сертифікату ІУ123241004661 від 18.10.2024), згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві №4/3д-К від 02.10.2018.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 14 вересня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

С. М. Сегеда