Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №127/23435/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/23435/26

Провадження № 22-ц/801/2199/2026

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокуСправа № 127/23435/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Юрченка Тараса Петровича на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2026 року про направлення справи за підсудністю у справі за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст заяви.

В липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків.

Ухвала суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків передано за підсудністю до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області.

Ухвала суду мотивована тим, що предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитків в розмірі 4892800 грн щодо вилученого у позивача нерухомого майна (22 земельних ділянок загальною площею 44,00 га, за місцем розташування: Вінницька область, Могилів-Подільський район, Мурованокуриловецька селищна рада).

Отже, у даному випадку існують спірні відносини, які виникли з приводу зобов`язань щодо нерухомого майна – земельних ділянок, а тому позов має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду представник ОСОБА_2 – адвокат Юрченко Т.П. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою, постановлену з порушенням норм процесуального права, а саме ст. ст. 27, 30, 31 ЦПК України. Просить ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2026 року про направлення справи за підсудністю скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що вказана цивільна справа не підсудна Вінницькому міському суду Вінницької області, а підсудна Мурованокуриловецькому районному суду Вінницької області за місцезнаходженням нерухомого майна.

Вказує, що предметом заявленого позову є грошові кошти – збитки в розмірі 4 892 800 грн, на підставі статті 661 ЦК України. Позивач не заявляє жодної вимоги ані про визнання права власності чи інших речових прав на земельні ділянки, ані про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, ані про усунення перешкод у користуванні майном, ані про будь-яку зміну відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи Державного земельного кадастру.

Звертає увагу на те, що на момент подання позову спірне нерухоме майно вибуло з правовідносин сторін і не належить сторонам у справі.

Вважає, що суд першої інстанції розширено розтлумачив статтю 30 ЦПК України, попри те, що сам вказав на неприпустимість такого тлумачення. Фактично передача справи до іншого суду призвела до порушення права сторін на розгляд справи судом, встановленим законом, а також може призвести до необґрунтованих витрат на поїздки до суду, який розташований за 111 км від місця проживання позивача і відповідача.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Борусевич С.Й. просить ухвалити процесуальне рішення, яким остаточно визначити підсудність даної цивільної справи для забезпечення її негайного розгляду по суті та усунення ризиків виникнення спору про підсудність відповідно до ст. 32 ЦПК України.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи, згідно з ч.2 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність.

Так, частина 1 вказаною статті передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 1 ст.30 ЦПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 1 статті 30 ЦПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду у справі №638/1988/17 від 10 квітня 2019 року правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23 січня 2018 року та у справі №640/16548/16-ц від 16 травня 2018 року, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі №910/6644/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №910/10647/18.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 на її користь збитків в розмірі 4892800 грн щодо вилученого у позивача нерухомого майна (22 земельних ділянок загальною площею 44,00 га, за місцем розташування: Вінницька область, Могилів-Подільський район, Мурованокуриловецька селищна рада).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спірні правовідносини виникли з приводу зобов`язань щодо нерухомого майна (земельних ділянок), позов має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області).

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що на момент подання позову спірне нерухоме майно вибуло з правовідносин сторін і не належить сторонам у справі, оскільки виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Також як вбачається з матеріалів справи, для визначення розміру збитків в сумі 4 892 800 грн, позивачем було здійснено розрахунок ринкової вартості усіх 22 земельних ділянок загальною площею 44,00 га, що також свідчить про те, що спірні правовідносини виникли з приводу нерухомого майна (земельних ділянок).

Щодо доводів скаржника про те, що будуть понесені необґрунтовані витрати на поїздки до суду через значну відстань, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки не свідчать про порушення судом першої інстанції правил підсудності ч.1 ст.30 ЦПК України.

Крім того, процесуальний закон не містить таких підстав для зміни підсудності, як відстань від місця проживання сторін до приміщення суду.

При цьому, положеннями статті 212 ЦПК України передбачено право учасників справи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, які б призвели постановлення помилкової ухвали суду.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Юрченка Тараса Петровича залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2026 року про направлення справи за підсудністю залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк