Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №127/23545/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/23545/26

Провадження № 33/801/875/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Курбатова І. Л.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,

за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Геращенко Т.В.,

розглянув апеляційну скаргу адвоката Геращенко Тетяни Василівни на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №706592 від 30 червня 2026 року, цього ж дня о 05:50 год в м. Вінниця, вул. Привокзальна, 17, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу DRAGER ALCOTEST 7510 ARLM 0452 на місці зупинки, результат позитивний 0,82 проміле. Велась безперервна відеофіксація на портативні відеореєстратори 470761, 470766. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 (а) ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн на користь держави.

Не погодившись з постановою суду, захисник ОСОБА_1 – адвокат Геращенко Т.В. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, необґрунтованою. Просить скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2026 року, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що не доведено факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. При цьому наявні відеозаписи не підтверджують цей факт. Також вказує, що відсутні належні докази законної підстави для зупинки транспортного засобу. Поліцейським не було роз`яснено належним чином право ОСОБА_1 на проходження медичного огляду у закладі охорони здоров`я.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст. 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №706592 від 30 червня 2026 року, цього ж дня о 05:50 год в м. Вінниця, вул. Привокзальна, 17, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу DRAGER ALCOTEST 7510 ARLM 0452 на місці зупинки, результат позитивний 0,82 проміле. Велась безперервна відеофіксація на портативні відеореєстратори 470761, 470766. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 (а) ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Приймаючи рішення про визнання винним водій ОСОБА_1 у порушенні п.2.9а ПДР України та притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема:

- протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №706592 від 30 червня 2026 року в якому викладені обставини скоєного правопорушення;

- направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижуються увагу та швидкість реакції від 30 червня 2026 року;

- акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відносно ОСОБА_1 , з якого вбачається, що за результатами його огляду, встановлено результат тесту 0,82 ‰ проміле;

- квитанції з результатом тесту № 758 від 30 червня 2026 року, за допомогою приладу алкотестер DRAGER №7510, згідно якої результат тесту (огляду) складав 0,82 ‰ проміле;

- відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції.

Апеляційний суд вважає, що даний протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №706592 від 30 червня 2026 року, відповідає вимогам ст.256 КУпАП, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила.

Апеляційний суд звертає увагу, що відеозаписи як електронні документи, оцінюються судом у сукупності з іншими доказами, які підтверджують наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Зокрема з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 30 червня 2026 року об 05:53 год в м. Вінниця, вул. Привокзальна, перебував на водійському сидінні автомобіля «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився на стоянці авто-заправної станції. Працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про те, що останній був зупинений у зв`язку із тим, що під час руху не використовував ремінь безпеки, на що ОСОБА_1 відповів, що він тільки виїхав автомобілем, тому не встиг цього зробити. Також поліцейський йому вказав, що в той момент, коли вони разом були у приміщенні магазину на АЗС, виникли підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 повідомив працівників поліції про те, що він їде до дому із місця служби, де чергував дві ночі підряд. Під час спілкування у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. В подальшому, ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп`яніння в установленому законом порядку на місці зупинки за допомогою спеціального приладу «Drager», результат огляду склав 0,82 проміле.

ОСОБА_1 не заперечував факт керування транспортним засобом, незгоди з результатом не висловлював та не виявляв бажання пройти повторний огляд в медичному закладі. Поліцейським були роз`яснені права ОСОБА_1 .

Крім того, інших осіб у вказаному транспортному засобі не було.

Таким чином, вищенаведене підтверджує не лише факт керування та законність зупинки водія ОСОБА_1 , а також перебування ним у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, дотримання поліцейськими самої процедури огляду, що повністю відповідає вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення, які водій зобов`язаний виконувати (п. 2.9а ПДР), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02).

Огляд ОСОБА_1 було проведено відповідно до вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, а тому в апеляційного суду відсутні сумніви у законності проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння.

Згідно з п. 7 розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що результат тесту ОСОБА_1 , а саме 0,82 проміле, у чотири рази перевищує гранично допустиму норму (0,2% проміле) та беззаперечно вказує на перебування особи в стані алкогольного сп`яніння.

Працівниками поліції було роз`яснено ОСОБА_1 його права та обов`язки, повідомлено про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що поліцейським не було роз`яснено належним чином право ОСОБА_1 на проходження медичного огляду у закладі охорони здоров`я, не заслуговують на увагу, оскільки він не заперечував проти результату огляду на місці зупинки та не висловлював бажання пройти повторно огляд.

Будь-яких заяв, зауважень, скарг, при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не подавав, дії працівників поліції не оскаржував.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних доказів законної підстави для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право зупиняти транспортні засоби у разі порушення водієм Правил дорожнього руху або за наявності інформації, яка свідчить про причетність пасажира до вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, візуальна фіксація працівниками поліції непристебнутого пасажира під час руху автомобіля є легітимною та законною підставою для зупинки транспортного засобу.

Факт невинесення поліцейськими окремої постанови про накладення стягнення за ремінь безпеки не спростовує самого факту вчинення цього правопорушення та не нівелює законність дій працівників поліції щодо зупинки.

Зупинивши транспортний засіб на законних підставах, працівники поліції діяли в межах повноважень, передбачених ст. 266 КУпАП.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції в повному обсязі дослідив всі наявні докази з дотриманням усіх вимог процесуального та матеріального права, вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.

Апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхиленняапеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.130, ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Геращенко Тетяни Василівни залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий