Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №143/343/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 143/343/26

Провадження № 22-ц/801/2159/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тітова Т. Л.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокуСправа № 143/343/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Тальчук Поліни Іллівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Тітової Т.Л. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У березні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 25.07.2025-100002116.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі – 14 000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 25 липня 2025 року, строком на 184 дні. Дата повернення (виплати) кредиту – 24 січня 2026 року. Процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія, пов`язана з наданням кредиту – 20% від суми кредиту та дорівнює 2 800 грн.

05 серпня 2025 року між кредитодавцем та позичальником було укладено додатковий договір за яким сторони домовилися збільшити суму кредиту, у зв`язку із чим внести зміни до договору, а саме: сума кредиту становить 19 500 грн. За додатковим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику 2-й транш у розмірі 5 500 грн. Строк на який надається кредит ( а саме 2-й транш) – 173 дні з дати його надання, позичальник відповідно до додаткового договору зобов`язаний сплати комісію 20% від суми 2-го траншу, що дорівнює 1 100 грн.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі.

Натомість ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 57 622,18 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 19 148,88 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 29 308,30 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 9 165 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Посилаючись на викладене, позивач звернувшись в суд із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 вказаний розмір заборгованості, вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року року позов було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.07.2025-100002116 від 25 липня 2025 року у розмірі 48 457,18 грн, з яких 19 148,88 грн – основний борг, 29 308,30 грн – проценти.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір в сумі 2 236,42 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем було доведено невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, що стало підставою для стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів.

Відмовляючи у стягненні заборгованості за відсотками за ст. 625 ЦК України, суд зазначив, що оскільки заборгованість за відстками, передбаченими статтею 625 ЦК України, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, відповідачка відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнена від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, адвокат Тальчук П. І. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Оніщук В. В., судді: Панасюк О. С., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Суд не врахував відсутність у матеріалах справи оригіналу електронного кредитного договору №25.07.2025-100002116 від 25 липня 2025 року у форматі електронного документа з накладеними електронними підписами сторін, що унеможливлювало перевірку факту його підписання, цілісності електронного документа, незмінності його змісту після підписання та встановлення того, чи саме ці умови кредитування, викладені у наданій Позивачем скан-копії, були фактично погоджені сторонами під час укладення договору.

Крім того, суд не надав належної оцінки відсутності первинних бухгалтерських та банківських документів, які б підтверджували фактичне перерахування кредитних коштів Відповідачу та їх зарахування на належний йому рахунок. Натомість факт видачі кредиту було визнано доведеним на підставі документів, складених самим Позивачем, без перевірки їх відповідності вимогам законодавства щодо належності та допустимості доказів.

До позовної заяви не додано жодного належного документу, який би підтверджував додержанням Позивачем процедури верифікації Відповідача за допомогою технології BankID або іншим способом, до підписання договору або під час його підписання, передбаченої як чинним законодавством, так і положенням договору №25.07.2025-100002116 від 25 липня 2025 року.

Положення кредитного договору №25.07.2025-100002116 від 25 липня 2025 року про сплату позичальником комісії, пов`язаної з наданням кредиту в сумі 2 800,00 грн. та 1 000,00 грн. є нікчемними, суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому стягнення вказаних сум здійснено всупереч вимогам закону.

Позовна вимога Позивача про стягнення заборгованості по відсотках згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 9 165,00 грн за кредитним договором №25.07.2025- 100002116 від 25 липня 2025 року є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а стягнення вказаних сум з Відповідача здійснено всупереч вимогам закону.

Нарахування відсотків в розмірі більше 50% тіла кредиту відповідач вважає незаконним та таким, що порушує вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Фактичні обставини, встановлені судом

25 липня 2025 року ОСОБА_1 підписала одноразовим ідентифікатором Е914 пропозицію ТОВ «Споживчий Центр» про укладення кредитного договору (Кредитної лінії) (Оферта).

25 липня 2025 року ОСОБА_1 підписала одноразовим ідентифікатором Е914 заявку кредитного договору № 25.07.2025-100002116. Відповідно до якої, даний електронний договір, частиною якого є дана заявка, укладається у порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію».

Дана заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 25 липня 2025 року року згідно ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію».

1. Дата надання/видачі кредиту – 25/07/2025;

2. Сума Кредиту: 14000 грн. 00 коп.

3. Строк, на який надається Кредит - 184 днів з дати його надання.

4. Дата повернення (виплати) кредиту – 24.01.2026.

5. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитодавець також інформує Позичальника про зміну строку повернення Кредиту шляхом відправлення повідомлення в особистий кабінет Позичальника

на вебсайті Кредитодавця, який є створеним на момент укладення даного кредитного договору або створюється Позичальнику при укладенні ним даного договору, та є обраним за згодою з Позичальником каналом для комунікації, для відправлення повідомлень про зміну строку повернення Кредиту та строку виплати кредиту. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача.

6. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

7. Комісія, пов?язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія", економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 20% від суми Кредиту та дорівнює 2800 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

8. Договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір, крім продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування та строку виплати кредиту у порядку, передбаченому договором.

25 липня 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» акцептувало пропозицію про укладення кредитного договору № 25.07.2025-100002116.

25 липня 2025 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту (а. с. 15-17).

05 серпня 2025 року ОСОБА_1 підписала одноразовим ідентифікатором К977 примірну пропозицію про укладення додаткового договору (оферти) до кредитного договору (кредитної лінії), відповідно до якої:

Сума кредиту з дати укладення додаткового договору становить 19 500 грн, яка складається з усіх траншів (частин Суми кредиту), зазначених в Договорі (1-й Транш) та в укладених Сторонами Додаткових Договорах (чергові Транші).

Договором Кредитодавець зобов?язується надати Позичальнику 2-й Транш у розмірі 5 500 грн, дата надання/видачі Кредиту (2-го Траншу) - 05/08/2025. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту (2-гоТраншу): перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-6065. Строк на який надається кредит ( а саме 2-й Транш) 173 дні з дати його надання.

Позичальник відповідно до даного Додаткового Договору зобов?язаний сплатити Комісію, пов?язану з наданням 2-го Траншу (частини Суми Кредиту)

- 20% від суми 2-го Траншу (частини Суми Кредиту), що дорівнює 1100 грн.

05 серпня 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» акцептувало умови додаткового договору до кредитного договору №25.07.2025- 100002116 від 25 липня 2025 року.

05 серпня 2025 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту (зворот а. с. 24-26).

Відповідно до квитанції Liqpay кредитні кошти у розмірі 14 000 грн 25 липня 2025 року о 17 год 22 хв були перераховані відповідачу із призначенням платежу «Видача за договором кредиту №25.07.2025- 100002116» (а. с. 38).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором 25.07.2025-100002116 від 25 липня 2025 року станом на 17.03.2026 року загальна заборгованість складає 57 622,18, з яких 19 148,88 грн заборгованість за основним боргом, 29 308,30 заборгованість за відсотками, 9 165 залишок заборгованості з відсотків за ст. 625 ЦК України.

З розрахунку заборгованості вбачається, що 27 серпня 2025 року ОСОБА_1 було внесено платіж у розмірі 10 276,12 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає у повній мірі

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положення ч. 1,2,5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Електронний договір № 25.07.2025-100002116 укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 25 липня 2025 року шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису, що узгоджується з вимогами законодавства.

Апеляційний суд зауважує на тому, що відповідач не оспорює у судовому порядку факт укладення кредитного договору із посиланням на те, що її персональні дані були використані третіми особами, а отже, доведеним є факт укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договору від 25 липня 2025 року №25.07.2025-100002116.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував відсутність оригіналу електронного кредитного договору № 25.07.2025-100002116 у вигляді електронного документа з накладеними електронними підписами сторін, а тому не мав можливості перевірити факт його підписання, цілісність та незмінність змісту, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як встановлено судом, 25 липня 2025 року ОСОБА_1 підписала одноразовим ідентифікатором Е914 пропозицію ТОВ «Споживчий Центр» про укладення кредитного договору (Кредитної лінії), а також заявку до кредитного договору № 25.07.2025-100002116. При цьому зазначена заявка є невід`ємною частиною оферти, з умовами якої позичальник ознайомилася, після чого 25 липня 2025 року кредитодавець акцептував пропозицію про укладення кредитного договору.

Отже, матеріалами справи підтверджується вчинення сторонами послідовних дій, спрямованих на укладення електронного договору, а саме формування оферти, її прийняття позичальником шляхом використання одноразового ідентифікатора та подальший акцепт кредитодавцем.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів фактичного перерахування відповідачці кредитних коштів. Як встановлено судом, відповідно до квитанції LiqPay кредитні кошти у розмірі 14 000 грн 25 липня 2025 року о 17 год 22 хв були перераховані відповідачці із призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 25.07.2025-100002116».

Таким чином, факт надання кредиту підтверджується наявним у матеріалах справи доказом, якому суд першої інстанції надав належну оцінку у сукупності з іншими доказами.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено проведення належної верифікації відповідачки за допомогою технології BankID або іншим способом. Апелянт фактично ототожнює відсутність у матеріалах справи окремого документа про проведення верифікації з відсутністю самої процедури укладення договору та ідентифікації позичальника. Водночас матеріалами справи підтверджено, що саме ОСОБА_1 здійснила дії, необхідні для укладення кредитного договору, зокрема підписала одноразовим ідентифікатором Е914 оферту та заявку до кредитного договору, а в подальшому також підписала одноразовим ідентифікатором К977 додатковий договір.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності комісії за надання кредиту у розмірі 2 800 грн та 1 100 грн також не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

З умов кредитного договору вбачається, що розмір комісії був прямо визначений сторонами: 20 % від суми кредиту, що при сумі 14 000 грн становило 2 800 грн.

У подальшому при укладенні додаткового договору щодо другого траншу в розмірі 5 500 грн сторони також погодили комісію у розмірі 20 %, тобто 1 100 грн.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування процентів у розмірі, що перевищує 50 % тіла кредиту. Сам по собі розмір нарахованих процентів у співвідношенні до основної суми заборгованості не свідчить про їх незаконність, оскільки розмір процентів та порядок їх сплати були безпосередньо погоджені сторонами кредитного договору. Так, умовами договору визначено фіксовану незмінну процентну ставку у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом строку, на який надано кредит.

Отже, відповідачка при укладенні договору була поінформована як про розмір процентної ставки, так і про строк кредитування, а тому могла визначити обсяг своїх майбутніх грошових зобов`язань.

Водночас апеляційний суд погоджується доводами апеляційної скарги про необгрунтованість нарахуванням відсотків за ст. 625 ЦК України за неналежне виконання боржником своїх зобов`язань.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як зазначалося, кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) виклав тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а саме, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21, 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23.

Отже, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо необгрунтованості нарахування позивачем відсотків по ст. 625 ЦК України є правильним.

Однак, судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано, що 27 серпня 2025 року ОСОБА_1 було внесено платіж у розмірі 10 276,12 грн, а тому розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором підлягає перерахунку.

Так, як видно із розрахунку заборгованості, платіж у розмірі 10 276,12 грн було зараховано на погашення заборгованості з відсотків, комісії та тіла кредиту, нарахованих у період з 25 липня 2025 року року по 27 серпня 2025 року.

Окрім того, вказаний платіж також був зарахований на погашення заборгованості по відсотках за ст. 625 ЦК України у розмірі 195 грн та 390 грн, які не підлягали нарахуванню та повинні були зарахуватися на погашення тіла кредиту.

Таким чином, сплачені 27 серпня 2025 року 10 276,12 грн мали бути зараховані у такому порядку: 5 830 грн – на погашення відсотків; 3 900 грн – на погашення комісії; 546,12 грн – на погашення тіла кредиту.

Отже, станом на 28 серпня 2025 року заборгованість за тілом кредиту становила 18 953,88 грн, а тому у період з 28 серпня 2025 року по 25 січня 2026 року (кінцева дата нархування відсотків за розрахунком позивача) розмір нарахованих відсотків становить 28 620,54 грн (189,54 грн х 151 день).

Таким чином, з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 47 574,42 грн, з яких 18 953,88 грн – заборгованість за тілом кредиту, 28 620,54 грн – заборгованість за відсотками.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку про скасування рішення суд першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на 82,6% (47 574,42 грн х 100 : 57 622,18 грн) з ОСОБА_1 на користь позивача слід пропорційно стягнути 2 199,14 грн (2 662,40 грн х 82,6 %) сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена на 17,4% з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 694,87 грн (3 993,6 грн х 17,4 %) сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.

Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню різниця судового збору у розмірі 1 504,27 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Тальчук Поліни Іллівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 25.07.2025-100002116 від 25 липня 2025 року у розмірі 47 574,42 грн (сорок сім тисяч п`ятсот сімдесят чотири грн 42 грн), з яких 18 953,88 грн – заборгованість за тілом кредиту, 28 620,54 грн – заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» різницю судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 504,27 грн (одна тисяча п`ятсот чотири грн 27 коп).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк