Вирок від 15 вересня 2026 р. у справі №127/5834/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/5834/26

Провадження №11-кп/801/553/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження за апеляційними скаргами першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Шаргород Вінницької області, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,

в с т а н о в и в :

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 в строк основного покарання у виді позбавлення волі, строк попереднього ув`язнення з 30.12.2025 по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі, ОСОБА_7 , рахувати з дати набрання вироком законної сили.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_7 , у вигляді тримання під вартою, залишено без змін.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За обставин встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 , 29 грудня 2025 року, приблизно о 20:00 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується висновком судово-токсикологічної експертизи, відповідно до якого в крові останнього виявлено етиловий спирт в концентрації 2.9 %0, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Audi 80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у місті Вінниці, зі сторони вулиці 600-річчя, по проїзній частині вулиці К. Василенка, в напрямку вул. Пирогова, в районі перехрестя з вул. Польова, не врахував дорожньої обстановки, а саме наявності нерегульованого пішохідного переходу, не переконався у відсутності пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, наближаючись до розмітки нерегульованого пішохідного переходу, в порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, не надав переваги пішоходу у русі та не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу в момент об`єктивного виникнення небезпеки для руху, хоча повинен був і мав технічну можливість це зробити, у зв`язку із чим допустив наїзд на ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в межах розмітки пішохідного переходу, перетинав проїзну частину справа-наліво, по напрямку руху автомобіля.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 відповідно до висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді: «сполучна травма тіла: поверхнева забійна рана м`яких тканин тім`яної ділянки. Закритий уламковий внутрішньосуглобовий перелом латерального виростка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням», які за ступенем тяжкості належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки спричинили тривалий (понад 21 день) розлад здоров`я.

Відповідно до висновку комплексної судової інженерно-транспортної та фототехнічної експертизи:

«У діях водія автомобіля «Audi 80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.1 правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку із настанням події дорожньо-транспортної пригоди».

За вищевикладених обставин водій ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 1.7, 2.9 (а), 4.16 (а), 1 8.1 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

- п. 1.7 - «Водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності»;

- п. 2.9 (а) - «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин»;

- п. 4.16 (а) - «Пішохід має право: а) на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора»;

- п. 18.1 - «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»;

Порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 знаходяться у причинному зв`язку з наслідками даної дорожньо-транспортної пригоди.

В апеляційній скарзі прокурор Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_11 просить вирок скасувати в частині призначеного покарання через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок та засудити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286-1 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Доповнити резолютивну частину вироку вказівкою, що початок відбування додаткового покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту відбуття основного покарання. У решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при призначенні покарання суд першої інстанції врахував обставини, що пом`якшують покарання, а саме: визнання винуватості, щире каяття, добровільне відшкодування завданих збитків, обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. Вважає, що з врахування зазначених обставин, до обвинуваченого слід застосувати положення ст. 69-1 КК України, згідно з якою з врахуванням вказаних обставин строк покарання не може перевищувати двох третин максимального строку покарання, визначеного у санкціях статей. Крім того ОСОБА_7 призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 2 роки, що є нижчим від найнижчої межі, встановленої санкцією статті, оскільки санкцією ч. 1 ст. 286 КК України передбачено обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.

Також не погоджуючись з вироком суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року змінити в частині призначеного покарання, а саме призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді одного року позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на два роки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не застосував положення ст. 69-1 КК України, оскільки ОСОБА_7 відразу беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та щиро розкаявся, при цьому обтяжуючих обставин судом не встановлено. Крім того, місцевим судом не в повній мірі враховано, що ОСОБА_7 в силу ст. 89 КК України є особою раніше не судимою, має постійне місце проживання, згідно наявної в матеріалах кримінального провадження характеристики з місця проживання характеризується виключно позитивно, має місце соціальні зв`язки на волі, а саме на його утриманні перебувають дружина ОСОБА_12 та малолітній син ОСОБА_13 , 2018 р.н., а також не враховано й позицію потерпілого, представником якого було подано заяву про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого, потерпіла сторона не наполягала на призначені суворого покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили задовольнити апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга прокурора - задоволенню виходячи з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим, що в апеляційних скаргах не оспорюється.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування чи зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Встановлено, що вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

При призначенні покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, а саме: щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, обставин, що обтяжують покарання судом першої інстанції не встановлено.

Разом з цим, обвинувачений визнав вину у вчиненому злочині.

Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частини КК України або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 69 КК України на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Згідно ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 , визначив основне покарання у максимально можливому розмірі, а саме 3 роки позбавлення волі, разом з тим додаткове покарання визначив нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті ч. 1 ст. 286-1 КК України, а саме 2 роки позбавлення права керування транспортними засобами, в той час, коли санкція статті передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк від 3 (трьох) до 5 (п`яти) років.

За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, не врахувавши вимоги ч. 1 ст. 69-1 КК України, а саме те, що за відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, призначив покарання у максимальному розмірі, разом з тим призначив додаткове покарання нижче від найнижчої межі у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки, що є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 підтвердив, що повністю визнає свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та щиро розкаюється у вчиненому.

Крім того, колегія суддів враховує те, що ОСОБА_7 позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітнього сина, добровільно відшкодував завдану шкоду потерпілому, сторона потерпілого не має будь-яких претензій до обвинуваченого.

Зазначені обставини, що пом`якшують покарання не дають підстав для призначення покарання нижчої від найнижчої межі, оскільки воно буде явно несправедливим, разом з тим дають підстави для застосування ч. 1 ст. 69-1 КК України, а саме призначення покарання у розмірі, що не перевищує двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України.

При призначенні обвинуваченому покарання колегія суддів, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, вчинений з необережності, фактичні обставини провадження, особу обвинуваченого, який раніше в силу ст. 89 КК України не судимий, є особою молодого віку, дійшла висновку, що зазначені обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та дають підстави для застосування ч. 1 ст. 69-1 КК України з призначенням покарання, яке не перевищує 2/3 максимального строку покарання, встановленого санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Колегія суддів вважає, що саме таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим.

Крім того, призначене покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м`яким.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин даного кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора задовольнити, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково, скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69-1 КК України у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

Керуючись ст.ст. 405, 407,408, 413, 419 КПК України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69-1 КК України, покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки.

Початок відбування додаткового покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту відбуття основного покарання.

У решті вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий: ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4