Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №706/1621/17 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №706/1621/17

2/705/32/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м.Умань Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Піньковського Р.В.

при секретарі Романовій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави до Христинівської міської ради, приватного підприємства «АВП-ФАРМА», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування рішень Христинівської міської ради, визнання недійсним договорів купівлі-продажу частини комплексу нежитлових будівель та споруд, земельної ділянки, та витребування нерухомого майна та земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Уманської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Христинівської міської ради, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним і скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та частини комплексу нежитлових будівель та споруд, та повернення майна у комунальну власність, відповідачами зазначивши ПП «АВП-ФАРМА» та ОСОБА_1 .

У своєму позові прокурор просив визнати недійсним та скасувати рішення Христинівської міської ради № 45-3-VІ від 20.05.2015 «Про приватизацію (продаж) частини комплексу нежитлових будівель та споруд та затвердження ціни продажу»; визнати недійсним договір купівлі-продажу частини комплексу нежитлових будівель та споруд від 08.06.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 2128; визнати недійсним та скасувати рішення Христинівської міської ради № 49-2/22-VІ від 06.10.2025 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення»; визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 27.10.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 4007; зобов`язати ОСОБА_1 та приватне підприємство «АВП-ФАРМА» в особі директора Музиченка О.П. повернути у комунальну власність територіальної громади міста Христинівка 1/10 частини комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 102,3 кв.м та земельну ділянку площею 0,1612 га за кадастровим номером земельної ділянки 7124610100:02:002:0450 по АДРЕСА_1 , з покладенням судових витрат на відповідачів.

В обґрунтування позову зазначено про те, що при перевірці прокуратурою було встановлено, що 20.07.2011 між Христинівською міською радою та приватним підприємством «АВП-ФАРМА», ОСОБА_1 , укладено договір найму (оренди)частини комплексу нежитлових будівель і споруд для використання під аптеку площею 102,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням міської ради № 41-3-VІ від 23.12.2014 затверджено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу у 2015 році. До вказаного переліку включено частину комплексу нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_1 , площею 102,3 кв.м. Підставою для прийняття такого рішення слугувала заява ОСОБА_1 , директора ПП «АВП-ФАРМА» та наявність невід`ємних поліпшень.

В послідуючому, оскаржуваним рішенням Христинівської міської ради № 45-3-VІ від 20.05.2015 було продано 1/10 частину комплексу нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_1 , загальною площею 102,3 кв.м, а саме 1/3 від неї ОСОБА_1 та 2/3 – приватному підприємству «АВП-ФАРМА».

Договір купівлі-продажу частини комплексу нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_1 , між міською радою, ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА» укладено 08.06.2015.

У відповідності до вимог ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів до яких відноситься спірний комплекс нежитлових приміщень здійснюється з урахуванням, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше ніж 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності – суб`єктом господарювання для цілей оренди. У порушення таких вимог, ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА» документи про здійснення ними поліпшення орендованої частини комплексу до Христинівської міської ради не надавались. Крім того, частину комплексу нежитлових будівель і споруд, за домовленістю сторін продано за 151000 грн., незважаючи на те, що оціночна вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Уманський центр оцінювачів» 15.01.2015, становить 1812000 грн., тобто позивач вважає, що така домовленість також суперечить ще й Наказу Фонду державного майна України від 02.04.2012 № 439 «Про затвердження порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону».

Крім того, заяву про включення орендованого майна до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, подано лише від імені директора ПП «АВП-ФАРМА» Музиченка О.П., хоча у рішенні вказано про надходження спільної заяви ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА».

Також вважає, що при укладенні договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема, договір не містить умови, що визначає кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно. Укладення договору, який передбачає набуття права власності, в даному випадку, на споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цією частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номеру. Загалом, в оскаржуваному договорі від 08.06.2015 будь-які дані про земельну ділянку відсутні.

Крім цього, Христиніською міською радою, в порушення норм чинного законодавства продано земельну ділянку площею 0,1612 га за адресою АДРЕСА_1 . Так, 06.10.2015 Христинівською міською радою прийнято рішення № 49-2/22-VІ про продаж земельної ділянки кадастровий номер 7124610100:02:002:0450 ПП «АВК-ФАРМА» та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, а 28.10.2015 між міською радою та ПП «АВП-ФАРМА», ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 7124610100:02:001:0509. Відповідно до даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 7124610100:02:001:0509, що зазначений у договорі купівлі-продажу, знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , її площа становить 0,9528 га і її власником є ОСОБА_4 , дата державної реєстрації 09.04.2015. Тобто земельні ділянки є різними правовими об`єктами.

Крім того, згідно до умов договору купівлі-продажу, земельна ділянка площею 0,1612 га, у тому числі за земельними угіддями: капітальна одноповерхова – 0,0155 га, під проїздами, проходами та площадками – 0,1457 га, що не відповідає дійсності, оскільки будівля школи мистецтв є двоповерховою спорудою та має підвальне приміщення, фактично другий поверх, який використовується виховним позашкільним заходом, залишився у повітрі, оскільки перший поверх та земельну ділянку під ним продано. Незаконний продаж частини комплексу нежитлових будівель та споруд, а також земельної ділянки порушує права територіальної громади м. Христинівка, в тому числі найменших його мешканців.

ПП «АВП-ФАРМА» та ОСОБА_1 придбали у власність лише 1/10 частину приміщення будівлі поза конкурентним засадами та в порушення норм закону, останнім продано майже 1/2 частину відведеної для обслуговування школи мистецтв земельної ділянки.

Вважають, що зміст договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015, що укладений між Христинівською міською радою та ПП «АВП-ФАРМА» та ОСОБА_1 , суперечить Цивільному та Земельному кодексам України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», інтересам територіальної громади міста, а також моральним засадам суспільства, а тому у відповідності до ст. 203 ЦК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом, згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на фактичні обставини, заступник керівника Уманської окружної прокуратури зобов`язаний звернутися до суду з цією позовною заявою на захист інтересів територіальної громади, щоб не допустити підриву устоїв правової держави, в якій верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону, та захистити порушене право комунальної власності в інший спосіб неможливо.

Територіальна громада міста Христинівка, як власник майна, делегує Христинівський міській раді повноваження щодо здійснення права власності від імені громади, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Зміст оскаржуваних актів органів місцевого самоврядування та правочинів суперечить інтересам держави і суспільства (в особі територіальної громади м. Христинівка), їх вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам вказаних суб`єктів. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Відчужувати комунальне майно треба з найбільшою користю для територіальної громади, щоб таке відчуження не змінювало на гірше економічних основ та соціальної інфраструктури місцевого самоврядування.

Особливості здійснення місцевого самоврядування визначаються її статутом, порядок прийняття якого передбачено ч. 1 ст. 19 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Статтею 14 Статуту територіальної громади міста Христинівка передбачено, що територіальну громаду міста складають жителі, які проживають на території м. Христинівка і така громада є первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій та повноважень, які здійснюються нею, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Територіальна громада є суб`єктом права комунальної власності. У свою чергу, ст. 33 Статуту визначено, що міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України. Виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються міською радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до місцевого бюджету і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетом розвитку. Майнові операції з об`єктами права комунальної власності не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати надання послуг населенню. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених Законом.

Оскаржувані рішення Христинівської міської ради, договір купівлі-продажу частини комплексу нежитлових будівель та споруд, площею 102,3 кв.м, та договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1612 га по АДРЕСА_1 , зазначеним вимогам Закону та Конституції України не відповідають, оскільки грубо порушують право комунальної власності територіальної громади, у зв`язку з чим, заступник Уманської окружної прокуратури і вимушений звернутися до суду з цим позовом.

В ході розгляду справи за заявою заступника Уманської окружної прокуратури в якості співвідповідача був залучений ОСОБА_2 .

Крім того, подано заяву про зміну предмету позову в зв`язку зі зміною фактичних обставин справи, в обґрунтування якої зазначено наступне.

Спірне майно, а саме 1/10 частина комплексу нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_1 загальною площею 102,3 кв.м 18.01.2018 на підставі договору купівлі-продажу вибуло із права власності відповідачів у справі ПП «АВП-ФАРМА» та ОСОБА_1 . Власником майна став ОСОБА_5 .

Між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 22.01.2018 укладено договір дарування вищевказаного приміщення. Право власності на 1/10 частину комплексу нежитлових будівель та споруд за вищевказаною адресою перейшло до ОСОБА_6 . В послідуючому, а саме 02.09.2020 останньою продане це майно ОСОБА_2 , який на цей час і є його власником.

Крім того, 18.01.2018 між ПП «АВП-ФАРМА», ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_5 з іншої, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7124610100:02:002:0450, площею 0,312 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказану земельну ділянку 22.01.2018 подаровано ОСОБА_5 ОСОБА_6 . Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на майно 26.01.2018 змінено адресу реєстрації земельної ділянки з АДРЕСА_3 і в подальшому, 02.09.2020 ОСОБА_6 продано ОСОБА_2

26.08.2022 на підставі заяви ОСОБА_2 здійснено поділ спірної земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровим номером 7124610100:02:002:0818 площею 0,1066 га та з кадастровим номером 7124610100:02:002:0819 площею 0,0546 га. Державну реєстрацію речового права здійснено 09.12.2022.

Вважає, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту права власника.

Представник відповідача ОСОБА_2 направив на адресу суду відзив на позовну заяву, з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, в якому не погоджується з тим, що прокурор має право на звернення до суду з цим позовом, оскільки таке право, відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та інших нормативно-правових актів, може настати лише у виключних випадках, а саме якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно вимог чинного законодавства, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, тобто у вказаному випадку здійснювати захист законних інтересів територіальної громади віднесені до компетенції Христинівської міської ради Черкаської області, як органу місцевого самоврядування.

У заяві про зміну предмету позову прокурор зазначає, що ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно відповідно до укладених договорів купівлі-продажу, тобто, у відповідності до вимог ст. 388 ЦК України ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, який придбав майно за відплатним договором в особи, яка мала право його відчужувати.

Власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконного, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Крім того, наголошує, що згідно ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна і така позиція узгоджується із сталою позицією Верховного Суду.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України, залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб чи обтяжень.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, а тому вимога прокурора про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 придбаного за відплатним договором майна є протиправною і задоволенню не підлягає, у зв`язку з чим, просить позов заступника керівника місцевої прокуратури залишити без задоволення.

Заступником керівника Уманської окружної прокуратури на адресу суду направлено відповідь на відзив, у якій категорично не погоджується із позицією представника відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву.

Вважає, що заяву про зміну предмету позову було подано відповідно до вимог чинного законодавства, крім того враховуючи, що після направлення позову до суду ними, як позивачами, неодноразово ставилося питання про закриття провадження в частині первісних позовних вимог про зобов`язання повернути нерухоме майно, але така заява судами так розглянута і не була, у зв`язку із неодноразовими заявленнями самовідводів, що і спонукало їх подати клопотання про залучення співвідповідача та зміну предмету позову.

Також вважає, що у вказаному випадку представництво інтересів держави в суді прокурором, відповідає вимогам Закону, оскільки Христинівська міська рада у цій справі є відповідачем за вимогою про визнання недійсним та скасування її рішень та визнання недійсним договорів купівлі-продажу частини комплексу нежитлових будівель, споруд та земельної ділянки, у яких Христинівська міська рада виступає продавцем.

У даній справі позов заявлено прокурором самостійно в зв`язку з тим, що Христинівська міська рада є одним із співвідповідачів, а звернення прокурором до суду із позовною заявою в особі Христинівської міської ради про скасування прийнятого нею ж рішення призвело б до ситуації, за якої і позивачем і відповідачем була б одна особа – Христинівська міська рада.

Пред`явлення прокурором позову у даній справі спрямоване на відновлення порушеного права територіальної громади на комунальну власність, посилення економічних основ та соціальної інфраструктури місцевого самоврядування.

Також не погоджується із твердженням представника відповідача про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, так як майновий комплекс та земельна ділянка придбані ним за відплатним договором, оскільки заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього не означає, що такий володілець набув право власності на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника – позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Отже, спірне майно, які незаконно вибули з комунальної власності, підлягають витребуванню у ОСОБА_2 за яким зареєстроване право власності на таке майно.

Представник відповідача ОСОБА_2 також направив на адресу суду заперечення на відповідь прокурора на відзив, у якому зазначив про наступне.

Так, прокурор зазначає про те, що після звернення до суду з позовом, він подав заяву про закриття провадження у справі однієї із заявлених вимог. Беручи до уваги вимоги ст. 255 ЦПК України, суд провадження у справі закриває лише у випадку наявності визначених підстав, однією із яких є відмова від позову. Тобто, спочатку у справі з`являється підстава за наявності якої суд згодом закриває провадження у справі. Суттєвим є те, що коло цих підстав чітко визначено нормами процесуального Кодексу і розширеному тлумаченню вони не підлягають.

23.04.2018 прокурор подав до Христинівського районного суду датовану 18.04.2018 заяву про закриття провадження у справі в частині зобов`язання ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА» повернути в комунальну власність територіальної громади міста Христинівка 1/10 частини комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 102,3 кв.м та земельну ділянку площею 0,1612 га з кадастровим номером 7124610100:02:002:0450 по АДРЕСА_1 .

Отже, подана 23.04.2018 прокурором заява є заявою про відмову від позову в частині заявлених позовних вимог, а зважаючи на те, що ч. 2 ст. 255 ЦПК України не передбачає можливості закривати провадження в частині справи, твердження прокурора про дотримання ним засади заборони суперечливої поведінки не відповідає ні суті справи, ні букві закону.

Спірне майно, щодо якого прокурор подав позов і діє в статусі позивача, із власності Христинівської міської ради вибувало за відплатними договорами купівлі-продажу, отже посилання прокурора на позицію викладену у постанові Верховного Суду у справі № 359/3373/16, яка стосується не вибуття майна на підставі договору купівлі-продажу, а на підставі вибуття майна із державної власності на підставі рішення сільської ради земельної ділянки лісогосподарського призначення та перехід її частин у власність громадян також на підставі рішення сільської ради.

Від представника відповідача Христинівської міської ради Швеця О.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказує, що Христинівська міська рада вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, посилаючись на наступне.

В АДРЕСА_1 , розташований комплекс нежитлових будівель та споруд, частина яких перебуває у незадовільному стані, без внутрішніх мереж, підлога, вікна та двері у яких прийшли у непридатний стан. Для недопущення руйнування, міською радою було вирішено передати вказані об`єкти в оренду, у зв`язку з чим було проведено незалежну оцінку, якою визначено вартість приміщень 84000,00 грн., без ПДВ. Така оцінка була затверджена рішенням сесії міської ради, визначено початковий розмір орендної плати та виставлено оголошення на конкурс щодо бажаючих укласти договори оренди, яке було опубліковано в газеті «Христинівська сорока» № 41(82) від 21.10.2009.

На вказане оголошення надійшло дві заяви, одна з яких від ОСОБА_1 24.11.2009 було проведено конкурс, переможцем якого став ОСОБА_1 , так як ним була запропонована подвійна ціна. 14.12.2009 рішенням міської ради ОСОБА_1 було надано в оренду спірне приміщення загальною площею 102,3 кв.м терміном на 10 років. 20.01.2010 було укладено договір найму (оренди). 11.07.2011 від ОСОБА_1 надійшла заявка про введення в співорендарі ПП «АВП-ФАРМА», директором якого був він, для можливості розмістити аптеку у орендованому приміщенні. Рішенням міської ради від 14.07.2011 було укладено нову редакцію попередньо укладеного договору оренди та в орендарі додано ПП «АВП-ФАРМА». ОСОБА_1 за більше ніж рік було проведено капітальний ремонт орендованих приміщень, що призвело до значного збільшення вартості такого майна. 08.11.2012 рішенням міської ради затверджено Положення «Про порядок приватизації майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Христинівка» і рішенням від 23.12.2014 затверджено перелік такого майна, до якого було включено і орендований ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА» комплекс нежитлових приміщень. Враховуючи виявлене бажання купити орендоване ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА» приміщення, проведення ними капітального ремонту, що призвело до збільшення вартості орендованого майна, і було прийнято законне рішення про укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

У вказаному випадку, вважають незрозумілою позицію прокурора, як майно, яке було приведено із напівзруйнованого до привабливого стану, змінило на гірше економічну основу та соціальну інфраструктуру місцевого самоврядування.

Орендарями було набуто у власність прибудову до придбаної частини комплексу нежитлових будівель та споруд, яка є невід`ємною частиною такого комплексу, що підтверджується довідкою КП «ЧООБТІ» від 26.05.2015 про розрахунок ідеальних долей, з якої вбачається, що до відчужуваної частини площею 102,3 кв.м, у тому числі входять і ганки ІІ, ІІІ. Відповідно п. 6.3 Інструкції про порядок проведення інвентаризації об`єктів нерухомого майна, площа горища (технічного горища), технічного підпілля, якщо висота до низу конструкцій, що виступають менше 1,9 м, а також лоджій, тамбурів, зовнішніх балконів, портиків, ганків, зовнішніх відкритих сходів до загальної, корисної та розрахункової площі громадського будинку не включається. Тобто ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА» правомірно звернулися до міської ради із заявами про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Приймаючи рішення про включення даного об`єкту до переліку майна, що підлягає приватизації шляхом викупу і про встановлення ціни його продажу міська рада діяла в межах повноважень та у спосіб передбачений законодавством.

Вважають, що не відповідає дійсності, те, що договір купівлі-продажу частини комплексу підлягає визнанню недійсним з мотивів відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване майно, оскільки на момент продажу орендованої частини будівель і споруд міська рада власником земельної ділянки не була і кадастровий номер їй присвоєний не був. Також не може бути визнаний недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, у зв`язку із допущеною помилкою у написанні кадастрового номеру, оскільки ст. 203 ЦК України таке не визначено підставою для скасування договору. Також дана помилка не вплинула на права сторін за договором.

Помилковою та нічим не підтвердженою є позиція позивача, про продаж непропорційної частини земельної ділянки, оскільки не надано доказів про порушення прав Христинівської школи мистецтв та міського центру фізичного здоров`я населення, оскільки власником 9/10 частин будівель і споруд за цією адресою була міська рада.

Крім того, вважають, що у вказаному випадку прокурор безпідставно взяв на себе повноваження для звернення до суду, оскільки підстави такого представництва позивачем не доведені.

За вказаних обставин, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, ураховуючи подані заяви про зміну предмету позову та уточнення формулювання позовних вимог. Зазначив, що з вказаним позовом заступник керівника Уманської окружної прокуратури звернувся діючи в інтересах Христинівської територіальної громади, права якої були порушені внаслідок відчуження комунального майна, а саме частини нежитлового будівельного комплексу та земельної ділянки, на якій він розташований. Дійсно, у вказаній ситуації органом місцевого самоврядування – Христинівською міською радою було прийнято рішення про передачу ОСОБА_1 та очолюваному ним приватному підприємству вищевказаного майна в оренду, а в подальшому надано дозвіл на приватизацію майна, яким у свою чергу, в подальшому було вчинено ще декілька операцій на відчуження такого майна і остаточно відповідач ОСОБА_2 набув право власності, уклавши договір купівлі-продажу на 1/10 частину такого комплексу та земельної ділянки. Після виявлення порушення майнових прав Христинівської територіальної громади внаслідок оскаржуваних незаконних рішень Христинівської міської ради про приватизацію (продаж) частини комплексу нежитлових будівель та споруд, а також земельної ділянки і виникла необхідність у зверненні до суду з вказаним позовом. Разом з тим, оскільки відповідач ОСОБА_2 в подальшому уклав договори купівлі-продажу вказаного майна та зареєстрував за собою право власності на нього, але дійсний його власник, тобто Христинівська територіальна громада не надавала такого дозволу та не мала наміру відчужувати спірне майно, ОСОБА_2 не може бути добросовісним набувачем, а тому, навіть наявність зареєстрованого речового права, не перешкоджає витребуванню у останнього номінального власника на користь дійсного первинного власника спірного майна. У зв`язку з чим просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував проти задоволення позову. Вважає, що його довіритель на законних підставах набув право власності на спірне майно, а саме частину нежитлового комплексу та земельної ділянки, оскільки уклав договір купівлі-продажу, після чого здійснив усі необхідні дії для реєстрації, на законних підставах, права власності за ним, тобто є добросовісним набувачем. Крім того, звернув увагу суду, що нерухоме майно було відчужено Христинівською міською радою більше десяти років потому, що унеможливлює задоволення позовної вимоги про витребування майна, враховуючи зміни у законодавстві. Також зазначив, що прокурор у вказаній справі не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях. Законом передбачено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно, або ж такий орган відсутній взагалі. Фактично у вказаній справі прокурором взято на себе повноваження, які стосуються компетенції Христинівської міської ради, як органу місцевого самоврядування та не надано доказів, що останніми не вчинялися дії, для захисту інтересів територіальної громади, що б давало підстави прокурору звернутися до суду з таким позовом. Наголошує, що відповідно до вимог ст. 388 ЦК України його довіритель є добросовісним набувачем, який прибав майно за відплатним договором в особи, стосовно якої не був обізнаний, що така особа не мала право його відчужувати. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне і лише якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Більше того, просив врахувати, що 12.03.2025 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292 – ІХ, який набрав чинності 09.04.2025, яким внесені зміни до положень статті 261 ЦК України, частиною восьмою якої визначено, що перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. При цьому, зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Оскільки з моменту реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та частину нежитлових будівель і споруд за першим власником пройшло понад 10 років, відсутні правові підстави для витребування у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, придбаного за відплатним правочином нерухомого майна. У зв`язку із зазначеним, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідачів ПП «АВП-ФАРМА» та ОСОБА_8 – ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними, підтримала позицію, викладену у наданому відзиві на позовну заяву, та просила суд відмовити у задоволенні позову. В подальшому, в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомляла, про розгляд справи повідомлена у встановленому порядку.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися.

Суд, вислухавши прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Частиною другою статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому статтями 23, 24 Закону України «Про прокуратуру».

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення до суду).

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Пунктом 3 частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник керівника Уманської окружної прокуратури вказує на те, що Уманська окружна прокуратура реалізує передбачені законом повноваження з представництва інтересів держави, мотивуючи тим, що Христинівська міська рада через неправомірні дії щодо відчуження спірних частини нежитлового комплексу та земельної ділянки у позазаконний спосіб є відповідачем у вказаній справі, у зв`язку з цим прокурор набуває прав позивача, так як іншого уповноваженого органу, який вправі розпоряджатися та набувати право власності на спірне майно, не має та при цьому, визнав процесуальний статус Христинівської міської ради, як відповідача.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В суб`єктивному сенсі право комунальної власності означає речове право – право громади на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цими речами.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає таке визначення суб`єктивного права комунальної власності: це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади первинного рівня (тобто жителі сіл; добровольних об`єднань у сільську громаду жителів кількох сіл; селищ; міст), територіальні громади вторинного рівня (жителі районів, областей), а також органи місцевого самоврядування, що здійснюють права комунальної власності від імені територіальної громади – представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Об`єкти права комунальної власності – це те майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

До об`єктів права комунальної власності, зокрема, належать: рухоме і нгерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування, а також відумерла спадщина.

Згідно зі статтями 83, 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Згідно зі статями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Крім цього, частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом приписів статті 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна суди мають установити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження 14-144цс18).

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 та 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 та 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

В судовому засіданні встановлено, що згідно договору найму (оренди) частини комплексу нежитлових будівель і споруд (нова редакція договору посвідченого приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М. 20.01.2010 № 184) від 20.07.2011, який у свою чергу, посвідчено приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М. та зареєстровано в реєстрі за № 3125, Христинівська міська рада, в подальшому «Наймодавець» в особі міського голови Наконечного М.П. та Марченко В.Ф., який діє від імені ОСОБА_1 та приватне підприємство «АВП-ФАРМА» в особі директора Музиченка Олександра Павловича, які іменуються в подальшому «Наймачі» уклали договір за умовами якого Наймодавець передає, а Наймачі приймають в тимчасове платне користування (в найм) для використання під аптеку, частини комплексу нежитлових будівель і споруд площею 102,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до рішення № 19-4/2-VІ від 08.11.2012 Христинівської міської ради «Про затвердження Положення «Про порядок приватизації майна, що є комунальною власністю територіальної громади міста Христинівка», з метою подальшого вдосконалення організації порядку здійснення приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади міста, правового врегулювання процесу приватизації з урахуванням змін у законодавстві України про приватизацію, вирішено затвердити Положення «Про порядок приватизації майна, що є комунальною власністю територіальної громади міста Христинівка», згідно додатку № 1. У відповідності до п. 11.1 зазначено Положення, відчуження шляхом викупу комунального майна переданого в оренду, здійснюється з ініціативи орендаря, з дозволу Христинівської міської ради та за умови виконання в повному обсязі орендарем договору оренди. Пунктом 11.2 цього Положення передбачено, що при відчуженні комунального майна, переданого в оренду, підлягає компенсації вартість необхідних витрат на невід`ємні поліпшення, які з дозволу орендодавця здійснювались орендарем за рахунок його власних коштів і призвели до збільшення ринкової вартості об`єкта основного засобу, якщо інше не передбачено договором оренди.

Заявою від 04.12.2014 директор ПП «АВП-ФАРМА» Музиченко О.П. звернувся до міського голови Наконечного М.М. з проханням включити орендовану ними частину комплексу нежитлових будівель і споруд, загальною площею 102,3 кв.м по АДРЕСА_1 до переліку об`єктів, які підлягають приватизації.

Рішенням Христинівської міської ради № 41-3-VІ від 23.12.2014 було затверджено перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу у 2015 році, згідно з додатками. У відповідності до такого Додатку, частина комплексу нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_1 , загальною площею 102,3 кв.м, внесена переліку таких об`єктів.

Згідно рішення Христинівської міської ради № 45-5-VІ від 20.05.2015, було вирішено продати 1/10 частину комплексу нежитлових будівель і споруд по АДРЕСА_1 , загальною площею 102,3 кв.м, а саме 1/3 від неї ОСОБА_1 та 2/3 від неї приватному підприємству «АВП-ФАРМА», згідно довідки про розрахунок ідеальних долей виданої КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 16.05.2015.

Згідно договору купівлі-продажу частини комплексу нежитлових будівель та споруд, укладеного 08.06.2015, посвідченого Осикою Л.М., приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2128, Христинівська міська рада, в особі міського голови Наконечного М.М., продала в порядку приватизації, ОСОБА_1 1/30 і Приватному підприємству «АВП-ФАРМА» 2/30 частини комплексу нежитлових будівель та споруд, загальною площею 102,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого Христинівським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» сформованого 12.01.2010 за № 25014468 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 12.01.2010, виданого виконавчим комітетом Христинівської міської ради, власником комплексу нежитлових будівель та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є територіальна громада міста в господарському віданні Христинівської міської ради, форма власності – комунальна. Загальна площа комплексу становить 998,3 кв.м. На вказаному свідоцтві також наявний запис про те, що згідно договору купівлі-продажу посвідченого Осикою Л.М., приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області, 08.06.2015 за № 2128, право власності на 1/10 частину комплексу нежитлових будівель та споруд перейшло від Христинівської міської ради до ОСОБА_1 та Приватного підприємства «АВП-ФАРМА».

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, сформованого 26.06.2015 за № 39763672, актуальною інформацією про комплекс нежитлових будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 22.06.2025, вказано, що власником 9/10 вказаного комплексу є територіальна громада міста Христинівка в особі Христинівської міської ради, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22414174 від 26.06.2015.

Вищезазначене також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо комплексу нежитлових будівель та споруд, загальною площею 998,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , сформованою 20.05.2016 за № 59562148.

Згідно рішення Христинівської міської ради від 29.10.2013 № 3-3/35-VІ надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,3276 га територіальної громади м. Христинівка в особі Христинівської міської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель житлової та громадської забудови Христинівської міської ради в АДРЕСА_1 .

Висновком ГУ Держземагенства у Черкаській області від 14.04.2014 за № 01-06/1278-1, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,3276 га територіальній громаді м. Христинівка в особі Христинівської міської радив м. Христинівка, вул. Калініна, 62 Христинівського району Черкаської області, відділ Держземагенства у Христинівському районі Черкаської області погодив його та вважає за можливе відвести земельну ділянку площею 0,3276 га територіальній громаді м. Христинівка в особі Христинівської міської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Христинівської міської ради, з них: землі господарського призначення в АДРЕСА_1 при дотриманні певних умов, із зазначенням таких.

Рішенням Христинівської міської ради № 34-3/26-VІ від 22.04.2014, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 0,3276 га територіальної громади міста Христинівка в особі Христинівської міської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель житлової та громадської забудови Христинівської міської ради в АДРЕСА_1 .

Рішенням Христинівської міської ради № 34-3/27-VІ від 22.04.2014, земельну ділянку площею 0,3276 га, призначену для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, що знаходиться в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7124610100:02:002:0415 визнано комунальною власністю територіальної громади міста Христинівка.

Рішенням Христинівської міської ради № 46-3/12-VІ від 02.07.2015, було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності територіальній громаді міста Христинівка в особі Христинівської міської ради загальною площею 0,3276 га в дві земельні ділянки в АДРЕСА_1 .

Христинівським районним виробничим відділом Черкаської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» виготовлено технічну документацію щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, яка перебуває у комунальній власності Територіальної громади міста в особі Христинівської міської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти площею 0,3276 га в АДРЕСА_1 , якою передбачено розділ земельної ділянки на земельну ділянку площею 0,1612 та 0,1664 га для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, про що вирішено внести інформацію до Державного земельного кадастру.

У відповідності до акту, складеного та засвідченого особистими підписами начальника Христинівського РВВ ЧРФ ДП «Центр ДЗК», в.о. начальника відділу Держгеокадастру у Христинівському районі, міським головою (замовником) та представником ПП «АВП-ФАРМА», 10.07.2015, здійснено поділ земельної ділянки площею 0,3276 га для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти в АДРЕСА_1 , згідно якого площі земельних ділянок становлять 0,1612 га та 0,1664 га. Ніяких заперечень з боку представників при розподілі не виявлено. Технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки було затверджено рішенням Христинівської міської ради № 48-5/35-VІ від 10.09.2015.

Згідно рішення Христинівської міської ради № 49-2/22-VІ від 06.10.2015 було розглянуто заяву ОСОБА_1 та директора ПП «АВП-ФАРМА» ОСОБА_1 та вирішено продати у власність ОСОБА_1 , ПП «АВП-ФАРМА» земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1612 кв.м, відповідно до часток у праві власності на нерухоме майно, що знаходиться на вказаній земельній ділянці кадастровий номер 7124610100:02:002:0450, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель житлової та громадської забудови територіальної громади міста Христинівка в особі Христинівської міської ради, яка їй належить на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 43119677 від 01.09.2015, виданого реєстраційною службою Христинівського районного управління юстиції Черкаської області.

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 27.10.2015, посвідченого Осикою Л.М., приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 4007, Христинівська міська рада, в особі міського голови Наконечного М.М. продала, а покупці купили: ОСОБА_1 – 1/3, і ПП «АВП-ФАРМА» – 2/3 частин земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1612 га, цільове призначення земельної ділянки – для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти. Кадастровий номер земельної ділянки 7124610100:02:001:0509.

Разом з тим, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 11.10.2017 за № НВ-7106140462017 на запит Христинівського відділу Уманської місцевої прокуратури, земельна ділянка розміром 0,1612 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якої, на підставі цивільно-правового договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2015 № 4007, є: 2/3 частини – ПП «АВП-ФАРМА» та 1/3 частини – ОСОБА_1 , зазначено, що кадастровий номер цієї земельної ділянки: 7124610100:02:002:0450 та цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Згідно ж витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 08.11.2017 за № НВ-7106268902017 на запит Христинівського відділу Уманської місцевої прокуратури, земельна ділянка з кадастровим номером 7124610100:02:001:0509, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , розміром 0,0528 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та власником якої є ОСОБА_4 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку сформованого 11.10.2017 за номером НВ-7106140322017, земельна ділянка розміром 0,1664 га, з кадастровим номером 7124610100:02:002:0449, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто інша частина земельної ділянки, яка була одним цілим із земельною ділянкою розміром 0,1612 га за вищевказаною адресою, до прийняття відповідного рішення та розробки технічної документації, зареєстрована у Державному земельному кадастрі саме як земельна ділянка із цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти і як така, що перебуває у комунальній власності. Датою державної реєстрації земельної ділянки також є 19.08.2015.

Разом з тим, представником відповідача Музики О.П. до матеріалів справи додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 46391250, сформованого за 27.10.2015, тобто на момент укладення договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 4007, у якому відображено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124610100:02:002:0450, реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 714852471246, зареєстроване 19.08.2015. Площа земельної ділянки – 0,1612 га, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти. 27.10.2015 внесено запис про право власності: 11773772 від 27.10.2015, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 4007, виданого 27.10.2015 приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осика Л.М. із зазначенням власників: 2/3 частини ПП «АВП-ФАРМА» та 1/3 частина ОСОБА_1 .

Крім того, додано заяву ОСОБА_1 на ім`я міського голови, яка зареєстрована 07.07.2014 за № 436-02-10, у якій заявник просить включити орендовану ним частину комплексу нежитлових будівель та споруд, площею 102,3 кв.м по АДРЕСА_1 , до переліків об`єктів, які підлягають приватизації; заяву ОСОБА_8 на ім`я Христинівської міської ради, яка зареєстрована 12.02.2010 за № 536-02-10, у якій ОСОБА_1 зазначає про те, що отримані ним в користування на умовах оренди частини комплексу нежитлових будівель та споруд площею 102,3 кв.м по АДРЕСА_1 будуть в подальшому використовуватись для облаштування аптеки. Також вказує, що необхідно привести орендоване приміщення у належний для подальшого використання, тому просить дати дозвіл на проведення капітального ремонту орендованого об`єкту власним коштом та вказує, що планується піддати капітальному ремонту покрівлю орієнтованою площею 150 кв.м, облаштування опалення, встановлення нової стяжки, вирівнювання підлоги та встановлення облицювальної плитки на площі 103 кв.м, облаштування електропостачання, водопостачання та водовідведення, встановлення вікон та дверей, нове покриття стін штукатуркою, фарбування стін, встановлення підвійної стелі, встановлення протипожежної безпеки, системи вентиляції приміщення; акт прийому-передачі нежитлових приміщень, складеного 21.01.2010, у якому відображено, що на підставі договору найму від 20.01.2010 було передано ОСОБА_10 нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі по АДРЕСА_1 , загальною площею 102,3 кв.м, в незадовільному технічному стані, із відсутністю зовнішнього та внутрішнього оздоблення, відсутністю внутрішніх інженерних мереж. Підлога, вікна та двері прийшли у непридатність, тому потребують заміни. У відповідності до звіту № 365421_15012015_00017 про незалежну оцінку нерухомого майна (частини комплексу нежитлових будівель і споруд площею 102,3 кв.м на земельній ділянці загальною площею 0,3276 га) за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість об`єкта нерухомого майна: частини нежитлового комплексу за вищевказаною адресою, може становити 181200,00 грн.

Дозвіл ОСОБА_1 на проведення капітального ремонту нежитлових приміщень, загальною площею 102,3 кв.м, які останній орендує, за власний кошт був наданий, що підтверджується актом, складеним 13.02.2010 працівниками Христинівської міської ради.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 17.04.2018 за № 1209411834, підтверджено, між іншим, факт відчуження Христинівською міською радою частини комплексу нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій такий комплекс розташований. Також зафіксовано розподіл земельної ділянки та присвоєння цим часткам кадастрових номерів тощо. Крім того, відображено, що 11.07.2016 було змінено цільове призначення земельної ділянки з «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» на «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».

Станом на час розгляду справи власником 1/10 частини комплексу нежитлових будівель та споруд, загально площею 100,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідач по справі ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним 02.09.2020, посвідченим Осикою Л.М., приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 2515, за умовами якого продавець ОСОБА_6 передала у власність покупцю ОСОБА_2 зазначену частину комплексу нежитлових будівель та споруд. Згідно п. 1.3 цього Договору, частина комплексу нежитлових будівель та споруд розташована на земельній ділянці площею 0,1612 га, яка належить продавцю на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченої приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Осикою Л.М. 2.01.2018 за реєстровим № 29. Кадастровий номер земельної ділянки за цим договором – 7124610100:02:002:0450. Земельна ділянка продається одночасно із нерухомим майном. Пунктом 1.4 Договору, визначено, що частина комплексу нежитлових будівель та споруд, належить продавцю на підставі договору дарування частини комплексу нежитлових будівель та споруд, посвідченого приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Осикою Л.М. 22.01.2018 за № 225. Право власності на нерухоме майно зареєстроване Державним реєстратором Осикою Л.М., приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області 22.01.2018, за № 24480088, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 653147171246, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 111337868 від 22.01.2018.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 02 вересня 2020 року, посвідченого Осикою Л.М., приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2517, продавець ОСОБА_6 передала у власність покупцю ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1612 га, надану для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаним Договором визначено, що земельна ділянка належить продавцю на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Осикою Л.М., 22.01.2018 за реєстровим № 229. Кадастровий номер земельної ділянки 7124610100:02:0-0-2:0450. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване Державним реєстратором приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М. 22.01.2018 за № 24480248, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 714852471246, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 111339033 від 22.01.2018. Згідно витягу з Державного земельного кадастру № НВ-7114964822020, виданого відділом у Христинівському районі Головного управління Держгеолкадастру в Черкаській області 01.09.2020, площа земельної ділянки: 0,1612 на, у тому числі за земельними угіддями: під проїздами, проходами та площадками – 0,1457 га, капітальна одноповерхова – 0,0155 га, на земельну ділянку відсутні обтяження та земельні сервітути. Частина комплексу нежитлових будівель та споруд, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, відчужена за договором купівлі-продажу від 02.09.2020 реєстровий № 2515.

Зазначене також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованою 20.12.2022 за № 318142622.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 у 2011 році було взято в оренду приміщення, а саме частину комплексу нежитлових будівель та споруд, власником якої була Христинівська міська рада. В подальшому, у зв`язку з виниклою необхідністю, а саме розташування у зазначеному приміщенні аптеки, договір оренди (найму) був уточнений та співорендарем виступило приватне підприємство «АВП-ФІРМА», директором якого був ОСОБА_1 і яке станом на час розгляду справи припинило своє існування, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Для використання орендованого приміщення за призначенням, орендарями було зроблено капітальний ремонт та в подальшому ініційовано питання про купівлю такого приміщення, у зв`язку з чим ОСОБА_1 , як фізична особа і, як директор приватного підприємства, звернувся до міського голови із заявою про включення орендованого ними приміщення до переліку комунального майна, яке підлягає приватизації/продажу, у зв`язку з чим Христинівською міською радою і було винесено відповідні рішення. Після чого, 08.06.2015 та 27.10.2015, між Христинівською міською радою, з однієї сторони та ОСОБА_1 і ПП «АВП-ФАРМА», з другої сторони, було укладено договори купівлі-продажу, відповідно частини комплексу нежитлових будівель та споруд, і земельної ділянки, на якій він розташований.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Цивільний Кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, в тому числі про визнання недійсним договорів купівлі-продажу правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України оспорюється дійсність укладених відповідачами договорів купівлі-продажу від 08.06.2015 та 27.01.2015 з підстав недотримання умов, визначених частиною першою статті 215 ЦК України у поєднанні з частиною першою, третьою та четвертою статті 203 ЦК України (правочин не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як на підставу недійсності таких правочинів позивач посилається на те, що орендоване нерухоме майно, може бути відчужене лише у випадку, якщо орендарем було здійснено значне поліпшення такого майна, чого ОСОБА_1 та ПП «АВП-ФАРМА» нібито зроблено не було, при тому, що останніми в судовому засіданні доведено належними та допустимими доказами зміну вартості орендованого майна, у зв`язку із проведенням капітального ремонту і позивачем такий факт спростований не був.

Разом з тим, судом встановлено, що після укладення оскаржуваних договорів всупереч нормам чинного законодавства та без належної законної підстави відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки, оскільки спочатку така земельна ділянка була виділена для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, але згідно витягів з Державного земельного кадастру було внесено інформацію про зміну цільового призначення уже виділеної спірної земельної ділянки, а саме цільовим призначенням такої стало – для обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве сапмоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії.

Частиною 3 статті 19 ЗК України земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

У відповідності до вимог ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача). Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття оскаржуваних рішень Христинівської міської ради), у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Сторонами в судовому засіданні не було доведено, що дійсно зміна цільового призначення відбулася у визначений законом строк, тому є підстави вважати, що дійсно мало місце порушення в частині відчуження Христинівською міською радою первісному власнику ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, вимог законодавства. Разом з тим, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень Христинівської міської ради та договорів купівлі-продажу, оскільки задоволення даної позовної вимоги не призведе до захисту та відновлення порушених прав учасників судового процесу, враховуючи, що станом на час розгляду справи єдиним власником спірних земельної ділянки та комплексу нежитлових приміщень та споруд є ОСОБА_2 , а також з огляду на наступне.

Вирішуючи питання щодо добросовісності набувача, яким є відповідач ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки, яка перебуває під посиленою правовою охороною держави, відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже в основі розмежування добросовісності набувача майна лежить не оплатність чи безвідплатність договору, на підставі якого набувалося майно, а обізнаність набувача про наявність у контрагента права відчужувати відповідне майно.

Добросовісність чи недобросовісність особи – це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/20528/21.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (див. пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірні земельна ділянка та нежитловий комплекс перейшли з комунальної власності в приватну власність ОСОБА_1 у 2010 році, а в подальшому останній подарував вказане майно ОСОБА_6 , яка в свою чергу продала дане майно ОСОБА_2 , уклавши відповідні договори купівлі-продажу, що підтверджується відповідними договорами, які посвідчені нотаріально.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що з 2010 року оспорювані земельна ділянка та нежитловий комплекс не використовувались будь-якими суб`єктами (державними органами, державними підприємствами тощо), докази протилежного прокурором не надано та в матеріалах справи відсутні.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 сформулював правовий висновок, згідно з яким «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22).

У межах спірних правовідносин суд встановив, що позивач протягом тривалого часу (з 2010 року) не вживав жодних дій з метою усунення стверджуваного прокурором порушення, що може свідчити про усвідомлення позивачем того факту, що спірне майно вибуло у приватну власність на законних підставах.

Окрім цього, суд зауважує, що держава, зареєструвавши право приватної власності за ОСОБА_10 , в подальшому за ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на спірне майно, визнала законність такої реєстрації.

Відтак, станом на момент набуття права власності на спірне майно відповідачем ОСОБА_2 , у нього не було закономірних припущень щодо наявності будь-яких перешкод, котрі могли б унеможливити подальше використання земельних ділянок.

Крім того, суд враховує, що необхідність виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див. рішення у справі МПП «Фортеця» проти України»).

Таким чином, навіть якщо припустити, що під час виділення, оформлення та реєстрації права власності первісних власників (набувачів) або подальшого власника земельних ділянок державними органами було допущено яку-небудь помилку, то така помилка не може виправлятись за рахунок відповідача, яка правомірно розраховувала на компетентність та добросовісність державних органів.

Також суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ, який набрав чинності 09.04.2025 (далі - Закон № 4292-ІХ) внесені зміни до статті 388 Цивільного кодексу України, яку викладено у такій редакції:

«Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації».

При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 4292-ІХ визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному Законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві Законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Метою законодавчого обмеження строку витребування майна є забезпечення принципу правової визначеності (legal certainty) та стабільності цивільного обороту. Допущення можливості поновлення перебігу такого строку залежно від зміни технічної форми ведення державного реєстру фактично нівелює зміст преклюзивної норми та створює умови для необмеженого у часі втручання держави у право приватної власності.

Як суд встановив, спірну земельну ділянку та частину комплексу нежитлових приміщень відповідач ОСОБА_2 набув у власність на підставі договорів купівлі-продажу в 02.09.2020.

Разом із цим, першими набувачами з державної/комунальної у приватну власність спірного нерухомого майна були фізична особа ОСОБА_1 та приватне підприємство «АВП-ФАРМА», які володіли ними на праві приватної власності, що було зареєстроване 19.08.2015.

Отже на час розгляду судом справи з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно (земельної ділянки та частини нежитлового комплексу будівель та споруд), передане з комунальної у приватну власність, минуло більше десяти років, що створює передумови для застосування положень пункту 2 частини третьої статті 388 ЦК України.

Наведена вище норма Закону № 4292-ІХ прямо обмежує державу у праві на витребування земельних ділянок з володіння добросовісного набувача десятирічним строком, який в межах спірних правовідносин сплив.

Варто зазначити, що за змістом пункту 2 частини третьої статті 388 ЦК України, захист прав держави не може суперечити та порушувати право відповідача на мирне володіння спірним майном, яке було визнано самою державою.

Зазначені обставини унеможливлюють подальший захист прав та інтересів щодо такого майна.

З урахуванням встановлених обставин справи, відсутні підстави для витребування спірного майна з володіння відповідача ОСОБА_2 , а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Дослідженими та встановленими судом безпосередньо під час розгляду справи по суті доказами, не знайшли свого підтвердження наведені прокурором доводи про наявність обставин недобросовісності набувача ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позицію щодо недобросовісності дій останнього, під час придбання спірного нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень та земельної ділянки на якій воно розташоване, позивач посилався на обставини нечинності укладених договорів купівлі-продажу з первинним їх власником, відсутності на це повноважень у Христинівської міської ради,

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зроблено висновок, що «відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

У межах судового розгляду, не було встановлено будь-яких фактів підробки рішень Христинівської міської ради на підставі яких спірне майно вибуло у власність первісного набувача, та як наслідок, позивачем не доведено відсутності волі органу місцевого самоврядування на відчуження спірного майна.

Крім того, відповідно до ч.5 ст. 390 ЦК України, передбачено, що суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Вказана норма частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з цим, у разі подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача норми частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі не доведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2026 року у справі №603/102/25 від 18 березня 2026 року у справі №390/599/25.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено недобросовісності набувача та судом встановлено, що набувач ОСОБА_11 є добросовісним, позивачем попередньо не внесено вартості майна на депозитний рахунок суду, суд доходить висновку, про відмову у задоволенні позовних вимоги прокурора про витребування майна в комунальну власність з чужого незаконного володіння.

Керуючись ст. ст. 81, 84, 116, 118, 122, 149, 152 ЗК України, ст. ст. 16, 21, 321, 328, 373, 387, 388, 390, 393 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 272, 280-284, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 20.07.2026.

Суддя: Р. В. Піньковський